Курсовая работа (т): Грошова реформа як шлях оздоровлення грошового обігу

Світовий досвід знає два основних методи проведення грошових реформ:

метод блокування банківських рахунків на заздалегідь визначений строк або навіть на невизначений термін. Важливо, що перший із вказаних методів надає необхідний оперативно-економічний простір урядові країни для збалансування грошової і товарної маси, а заморожені кошти повертаються власникам після нормалізації економіки і зростання суспільного виробництва. Цивілізованість методу блокування банківських рахунків полягає в тому, що заблоковані кошти можна конвертувати у цінні папери, що не будуть знецінюватися і одночасно приноситимуть їх власникам дохід. А з іншого боку, впровадження цього методу гарантує захист грошових нагромаджень населення і підприємців та одночасно надає свободу дії ініціаторам реформи для стабілізації товарного ринку і розбудови стабільної грошової системи.

метод списання готівки і коштів населення на банківських рахунках за одночасної їх заміни на нову грошову одиницю за єдиним або диференційованим співвідношенням. Цей метод переважно використовується в процесі проведення одномоментних грошових реформ. В ньому доцільність застосування диференційованого співвідношення може обґрунтовуватися різними причинами: досягнення соціальної справедливості відносно зубожілої більшості громадян, потребами покриття витрат на проведення грошової реформи тощо. Але внаслідок цього впроваджується зрівнялівка, яка інколи здатна принести більше шкоди, ніж очікувані доходи чи соціальна справедливість

Реформатори можуть за необхідності використати різні варіанти комбінування цих методів, вдаватися до застосування інших важелів і прийомів. Але слід мати на увазі, що вони дають найкращий результат лише за умов: одночасного і узгодженого реформування відносин економіки, кредиту, фінансів і грошового обігу; формування ефективної нормативно-економічної бази; впровадження єдиних паритетів стосовно усіх іноземних валют; встановлення обґрунтованого розрахункового курсу національної грошової одиниці. Першочерговість досягнення стабілізації валюти диктує необхідність застосування методів деномінації, нуліфікації, ревалоризації, реставрації, девальвації, ревальвації валюти та запровадження політики дефляції[8, c. 57-59]

2. ГРОШОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

В літературі з питань грошових відносин найчастіше вітчизняними спеціалістами розглядається грошова реформа в Україні, яка проводилась з 2 по 16 вересня 1996 р. Але необхідно зазначити, що особливі умови проведення реформи в Україні визначили її тривалість і багатоетапність, а реформа 1996 р. є тільки її окремим етапом.

Розпочалася реформа в січні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років. Якщо взяти до уваги вжиті за цей період заходи і досягнуті результати, то можна виділити три етапи реформи (табл. 2.1).

Україна першою з країн колишнього СРСР, почала будувати власну грошову систему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обороту національних грошей. Без вирішення цих завдань не мало сенсу вести мову про політичну самостійність і економічну незалежність України. Україна з 1991 р. після виходу із складу СССР, опинилася без власного емісійного центру і без власної національної валюти, а рублі виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла Росії. Зрозуміло, що за цих умов запровадження з 10 січня 1992 р. в обіг купонів багаторазового використання як доповнення до рубльової готівки було дуже своєчасним кроком. Передбачалося, що купоно-карбованець буде запроваджуватись в обігу поступово, заміняючи в обороті рубль, що забезпечить його достатню стабільність. При цьому уявлялось, що купон як тимчасова грошова одиниця використовуватиметься в обігу обмежений термін часу, який не перевищить 4-6 місяців. Але враховуючи те, що грошова реформа почалася у винятково-складних умовах становлення національної економіки, ці сподівання стосовно даної валюти не виправдалися.

Уже в квітні 1992 р. купоно-карбованець заповнив весь готівковий оборот, а рубль продовжував обслуговувати безготівковий оборот, що негативно впливало на стабільність готівкового купоно-карбованця і сприяло його швидкому знеціненню.

Таблиця 2.1 Історичні аспекти розвитку грошової реформи в Україні (з січня 1992- до вересня 1996р.)

7 листопада 1992 р. указом Президента України "Про реформу грошової системи України" купоно-карбованець був запроваджений ще ширше в оборот завдяки поширенню і на безготівковий оборот, тобто він став єдиним на території України офіційним засобом платежу. Але також необхідно було врахувати, що тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з найважливіших функцій ринкової економіки - функцію нагромадження, без реалізації якої не можна подолати спад виробництва, зупинити гіперінфляцію, відплив за кордон капіталу, а також підняти міжнародний престиж країни.

Структурна перебудова, стабілізація та зміцнення грошово-кредитної системи України є досить складним, тривалим процесом, який потребував негайного введення постійної, повноцінної національної валюти. Поліпшення макроекономічної ситуації в Україні, яке було досягнуто в 1995 р. більш послідовним і активним застосуванням інструментів ринкової економіки, створило належні умови для проведення у вересні 1996 р. завершального третього етапу грошової реформи.

Відповідно до Указу Президента України третій етап грошової реформи в Україні проводився з 2 по 16 вересня 1996 р. Початком реформи стало впровадження повноцінної національної валюти - гривні. При введені в обіг гривні була проведена деномінація за співвідношенням 1:100000 усіх готівкових і безготівкових запасів грошей, всіх поточних доходів (заробітної плати, пенсій, стипендій) для всіх категорій фізичних і юридичних осіб.

У цей період купоно-карбованець працював на поступове вилучення з обігу. В безготівковому обігу всі операції з перерахувань у нову грошову одиницю були проведені в перший же день реформи - 2 вересня 1996 р.

За період з 2 по 16 вересня 1996 р. банківською системою вилучено з обігу, кас банків у резервні фонди Національного банку готівки на загальну суму 327,9 трлн. Карбованців, або 97,3 % карбованців готівки, емітованої Національним банком України. Після закінчення реформи залишилися не вилученими 10,2 трлн. карбованців [13, с. 45-47].

Поряд з обміном карбованців на гривні, вилучення карбованців з готівкового обігу здійснювалося також іншими шляхами: використанням їх населенням на купівлю товарів, оплату послуг та внесення на вклади в банки, від підприємств зв'язку та інші надходження та платежі, в тому числі комунальні.

вересня 1996 р. закінчилася грошова реформа і функціонування у готівковому обігу карбованців було припинено, і єдиним засобом платежу на території України стала гривня та її розмінна монета - копійка.

За час проведення реформи Національний банк України випустив у готівковий оборот 3132,5 млн. гривень [14, с. 305].

Підводячи підсумок, необхідно зазначити що в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером може бути віднесена до структурних реформ.

Головним досягненням було утримання стабільності грошового, споживчого й валового ринків, що сприяло цілеспрямованому розвитку економіки України.

Грошова реформа (1992 - 1996рр.) в Україні, це надзвичайна подія для молодої, незалежної держави, в результаті якої створено власну національну валюту, як один із невід'ємних атрибутів державності.

3. ГРОШОВІ РЕФОРМИ В СРСР

В третьому розділі я розглянув три основні реформи в СРСР, так як вони впливали на розвиток грошової системи України.

Грошова реформа 1922-1924 років - реформа у новоствореному Радянському Союзі з обміну старих знецінених рублів («радзнаків») шляхом деномінації на нові та впровадження твердої, забезпеченої золотом валюти - червінця. Реформа мала на меті впорядкувати грошову систему країни, яка опинилась на межі колапсу після перших років свого «комуністичного» існування. Зупинити інфляцію. Створити підґрунтя для успішного впровадження НЕПу. Перші роки радянської влади та економічна політика «воєнного комунізму» призвели до цілковитого розбалансування товарно-грошового обігу та гіперінфляції.

У цей час емісія грошей різко зросла, через це з року в рік зростав дефіциту бюджету (в 1920 р. він склав 1055 млрд рублів), посилилося знецінення грошей, яке викликало у населення прагнення перетворювати гроші у матеріальні цінності, що збільшило швидкість їх обігу, але ще більше - зниження їх вартості.

У 1921 році реальна вартість 100 тис. «радзнаків» (перші радянські рублі) дорівнювала вартості однієї дореволюційної копійки.

В обігу перебували царські кредитні білети, думські гроші, «керенки», цінні папери і «радзнаки», які не користувалися довірою у населення.

Країну поглинала натуралізація господарських відносин, що вела до остаточного розладу грошової системи - була введена карткова система, що свідчило про порушення принципу еквівалентності обміну, коли гроші вже не могли нормально виконувати головну свою функцію - міру вартості. На місцевих ринках з'явилися натуральні еквіваленти (зерно, сіль тощо), що підривало фінансову базу держави.

Оздоровлення фінансів було визнане одним із елементів нової економічної політики. 10 жовтня 1921 року Всеросійський ЦВК, а 4 січня 1922 року ВУЦВК прийняли декрет «Про заходи щодо впорядкування фінансового господарства». Основну роль в оздоровленні фінансів мав відіграти Державний банк, заново заснований 12 жовтня 1922 р.

Перша деномінація 1922 р. (обмін був зроблений у співвідношенні 1 «радзнак» емітований 1922 року прирівнювавсь до 10 000 емітованих раніше) впорядкувала грошову систему, але не зупинила інфляцію. На XI з'їзді РКП (б) було прийнято рішення про створення стійкої радянської валюти.

В основу реформи було покладено ідею співробітника Інституту економічних досліджень Наркомату фінансів РСФРР В.Тарновського про обіг кількох грошових одиниць. Одна забезпечувалась урядом золотом, інша - це «простий» інфляційний паперовий рубль («радзнак»). Тобто в країні, протягом деякого часу мало існувати кілька грошових систем.

«Радзнаки» випускалися для швидкого покриття бюджетного дефіциту шляхом емісії, а «золоті» гроші мали забезпечувати господарчий обіг.

Виникла дискусія про те, як назвати нові «золоті» гроші. Були пропозиції відмовитися від старих найменувань і ввести нові, «революційні», що тоді було дуже популярно. Наприклад, працівники Наркомфіну пропонували назвати нову валюту «федерал». Пропонувалися також і традиційні назви: «гривня», «рубль» і «червінець». Але у зв'язку з тим, що гривнями називалися банкноти, які були в обігу УНР, а «рубль» асоціювався зі старим срібним рублем, було прийнято рішення назвати нові гроші «червінцями».

червня 1922 р. заступник голови Уряду РСФРР О.Риков підписав декрет про надання Державному банку права випуску банківських білетів - червонців. Стійкість червінця забезпечувалася Державним банком на 25% дорогоцінними металами та іноземною валютою, а на 75% - ліквідними товарами, векселями та іншими зобов'язаннями.

Одночасно з випуском паперових червінців, було прийнято рішення про випуск золотих червінців у вигляді монет. Металеві червінці в основному використовувалися урядом для зовнішньо-торгівельних операцій, а паперові для внутрішніх.

З листопада 1922 почалося надходження в обіг «золотих» паперових банкнот номіналом в 1, 3, 5, 10 і 25 червінців. Від купюр в 1/2, 2 і 50 червінців було вирішено відмовитися, хоча у 1928 р. купюра в 2 червінці все ж таки була введена в обіг. На банкнотах було зафіксовано, що 1 червінець містить 1 золотник 78,24 долі (8,6 г) чистого золота, та уточнення що початок обміну його на золото «встановлюється окремим урядовим актом».

Десятирублевий золотий червінець оцінювався на ринку в 12 500 руб. «радзнаків» зразка 1922 р., але Держбанк, керуючись кон'юнктурою, оцінив його в 11 400 рублів «радзнаків», тобто трохи нижче реального курсу.

Населення прийняло червінці з довірою, але вони розглядалися швидше не як засіб повсякденного обігу, а як цінні папери. Багато хто розраховував, що відбудеться обмін паперових червінців на золото, що викликало додатковий попит, проте ніякого урядового акту про вільний обмін червінців на золото так і не вийшло. Але населення охоче обмінювало паперові червінці на царські золоті монети і навпаки, іноді навіть з невеликою переплатою за паперові гроші (зважаючи на більшу їх ліквідність та зручність зберігання). Завдяки цьому курс червінця залишався стабільно високим. Протягом 1923 року питома вага червінців в грошовій масі зросла з 3% до 80%.

Всередині країни діяли дві валютні системи: забезпечені червінці та незабезпечені рублі «радзнаки» емітовані в різний час. Державний банк щодня оголошував новий курс червінця по відношенню до рубля, що породжувало спекуляцію і створювало труднощі для розвитку торгівельної та господарської діяльності. Червінець став переважно міської валютою. На селі його придбати могли дозволити собі тільки заможні селяни, в той час як для основної маси селян він був занадто дорогим.

Популярність «радзнаків», порівнянно з червінцем була нульовою, вважалось що продавати свій товар за рублі невигідно, це викликало зростання цін на сільськогосподарські продукти, що послужило причиною для проведення другої деномінації (1 радянський знак 1923 року прирівнювавсь до 100 емітованих в 1922 р. чи до 1 000 000 емітованих раніше). Це була друга деномінація за час реформи.

У міру відновлення промисловості і сільського господарства зростав товарообіг, зменшувалася дефіцитність бюджету. Так були підготовлені умови для проведення другого, завершального етапу грошової реформи. На цьому етапі, в лютому 1924 р., були випущені в обіг казначейські квитки в 1, 3 і 5 рублів золотом. Крім того, за посередництвом повноважного представника СРСР у Великій Британії Х.Раковського Державний банк розмістив замовлення на карбування срібних монет на британських підприємствах. Емісія старих грошових знаків - «радзнаків» - було припинена. Складовою частиною реформи було проведення обов'язкового обміну «радзнаків» на нові гроші. Для обміну встановлювавсь курс: 1 рубль 1924 року дорівнював 50 тис. руб. «радзнаків» 1923 року і 50 млрд руб. емітованих до 1923 року. Обмін закінчився до червня 1924. В Україні викуп «радзнаків» розпочався 10 травня 1924 року.

Таким чином, була створена єдина грошова система, яка включала однакових за платіжною силою банківські квитки (червонці), казначейські квитки (рублі) та розмінні монети. Грошовий обіг став регулювати Держбанк. Введення в країні твердої конвертованої грошової одиниці (червонця) дозволило зупинити інфляційний процес, забезпечити відбудову народного господарства. Стабілізація курсу валюти сприяла розвитку кредитування. У 1921-1923 рр.. була створена радянська кредитно-банківська система.

Одночасно з грошовою реформою була проведена податкова реформа, за якою з кінця 1923 р. промислові підприємства стали відраховувати до державного бюджету 70% всіх прибутків. Це означало, що основним джерелом надходження доходів бюджету стали прибутки підприємств, а не податки з населення. У 1923-1924 рр.. бюджет був збалансований, 50% його доходів дали неподаткові надходження. Основна частина витрат спрямовувалася на відновлення і розвиток народного господарства і соціально-культурні заходи.