Структура грошового ринку: 1. За економічним призначенням ресурсів: ринок грошей, ринок капіталів. На ринку грошей купуються грошові кошти на короткий строк (до 1 року). Ці кошти використовуються в обороті позичальника як гроші, тобто, для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредитору. На ринку капіталів купуються грошові кошти на тривалий (більше 1 року) термін. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного і оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.
2. За інституційними ознаками: ринок банківських кредитів, ринок продуктів інших фінансових інституцій, фондовий ринок. На фондовому ринку здійснюється переміщення небанківського позичкового капіталу , який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей ( акцій, середньо-, і довгострокових облігацій, фондів, інших фінансових інструментів). Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку.
3. За видом фінансових інструментів: ринок позичкових зобов’язань, валютний ринок, ринок цінних паперів. Між цими ринками існує тісний внутрішній зв'язок. Грошові кошти можуть легко переміщуватись з одного ринку на інший, одні й тіж самі суб’єкти можуть здійснювати операції одночасно чи поперемінно на кожному з них.
Пропозиція грошей – це процес створення банківською системою додаткових платіжних засобів , що надходять у канали готівкового і безготівкового обігу. Тобто – це вся кількість грошей яка наявна в національній економіці на певний період часу. Пропозицію грошей визначає грошова база і рівень грошово-кредитного мультиплікатора. На динаміку мультиплікатора впливає зміна: норми обов’язкового резервування, облікової ставки, діючих процентних ставок за депозитами і кредитами, структури грошової маси, довіри до банків.
Розмір грошової бази країни залежить від попиту на гроші, а попит на гроші є визначальним чинником емісійної діяльності банків.
У підсумку, загальний розмір пропозиції грошей формується і залежить від:
-емісії грошей ЦБ; -розміру державного боргу та його обслуговування; -обсягу дефіциту державного бюджету;
-політики формування золотовалютних резервів НБУ; -операцій НБУ на вільному ринку.
Грошово-кредитний мультиплікатор – це коефіцієнт збільшення (скорочення) надлишкових резервів банківської системи, який утворюється внаслідок процесу створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей). Величина грошово-кредитного мультиплікатора залежить від:
А) норми обов´язкового резервування Б) використання позичених коштів клієнтами банку для готівкових платежів, що припиняє процес мультиплікації і знижує його загальний рівень; В) зниження попиту на позички і зростання позичкового відсотка зменшує надання позик і формування депозитних вкладів у банках; Г) зростання надходжень готівки на рахунки клієнта або продажу частини активів на міжбанківському ринку здатне збільшити розмір коефіцієнта мультиплікації.
До цінних паперів належать: 1. акції (цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує внесення певного паю до статутного капіталу акціонерного товариства), 2. Облігації (це цінний папір, який засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов¢язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу, у визначений строк із виплатою відсотків. Облігації можуть бути іменними і на пред¢явника, перебувати у вільному обігу та з обмеженнями. Крім того, розрізняють процентні та безпроцентні облігації), 3. Вексель (письмове абстрактне й безспірне зобов¢язання позичальника сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя. Вексель може бути простим або переказним. 4. Казначейські зобов¢язання (вид цінних паперів на пред¢явника, які розміщуються серед населення виключно на добровільних засадах і які свідчать про внесення їхніми власниками грошових засобів до бюджету і дають право на отримання фіксованого доходу), 5. Ощадний сертифікат (письмове свідоцтво банку про депонування коштів. Власник сертифіката має право на одержання доходу у вигляді відсотка, розмір якого визначається банком)
Грошова система – це законодавчо визначена форма організації грошового обміну в державі.
Елементи грошової системи:
1. Найменування грошової одиниці (визначення на законодавчому рівні зумовлена зазвичай історичними процесами), 2. Масштаб цін (вартість відображена в грошовій одиниці). 3. Види та купюрність грошових знаків (визначає вищий законодавчий орган держави, який надає їм статусу законного платіжного засобу. Відповідно до закону України про НБУ гривня як національна валюта є законним платіжним засобом на території України), 4. Регламентація безготівкових розрахунків (дає змогу вдосконалювати безготівковий грошовий обмін для зміцнення платіжної дисципліни, максимального прискорення платежів і контроль за їхньою легальністю),
5. Регламентація готівкових грошових розрахунків (передбачає застосування технічних заходів що до посилення захисту купюр від франкування), 6. Регламентація режиму валютного курсу (регламентація режиму валютного курсу – використовують для захисту і забезпечення стабільності національної грошової одиниці),
7. Регулювання грошового обороту та контролю за дотримання чинного законодавства.
Структура грошової системи: 1. Система безготівкових розрахунків (грошовий обіг, за якого рух грошей здійснюється шляхом перерахунків у кредитних установах або зарахування взаємних вимог), 2. Система готівкових розрахунків (сукупність платежів, що здійснюються готівкою. Це розрахунки готівкою між: підприємствами і населенням, між: окремими громадянами та на незначні суми між: підприємствами.),
3. Валютна система (форма організації валютних відносин,закріплена у державно-правових нормах та міжнародних угода).
Розрізняють 2 типи грошових систем: 1. Система металевого обігу (система, основу якої складають повноцінні металеві гроші. У такій системі згодом з’являються банкноти, які розмінювались на золото, і паперові гроші, але визначальним елементом залишались благородні метали. Історично система металевого обігу реалізувалась у формі біметалізму та монометалізму. При біметалізмі роль загального еквівалента законодавчо закріплялася за двома металами — золотом і сріблом. Монометалізм — це грошова система, за якої лише один вид металу виконує роль грошей),
2. Система паперово-кредитного грошового обігу (грошові системи, за яких обіг обслуговують грошові знаки у паперовій та металевій формах. У них внутрішня вартість не відповідає номіналу. Такі грошові системи регулюються державою, яка бере на себе зобов’язання щодо забезпечення сталості емітованих від її імені грошових знаків).
Грошовий обіг - це неперервний рух грошей у сфері обігу та їх функціонування як засобу платежу й обігу.
До основних методів регулювання грошового обігу відносяться:
- грошова реформа - корінне, якісне перетворення грошової системи, що проводиться в цілях стабілізації національної грошової валюти та грошового обігу в цілому; - деномінація - зміна номінальної вартості грошових знаків, вироблене з обміном старих грошей на нові за визначеним курсом. - емісія - випуск грошових знаків в обіг. На відміну від грошової реформи і деномінації, які проводяться одноразово, емісія являє собою напрямок фінансової діяльності держави, що здійснюється постійно; - нуллификация - оголошення грошових знаків недійсними. За допомогою нуліфікації відбувається вилучення старих грошей; - девальвація - зниження вартості грошової одиниці; - ревальвація - процес, зворотний девальвації, що полягає в підвищенні вартості грошей;
Інфляція – це тривале і швидке знецінення грошей наслідок надмірного зростання її маси в обороті. Що проявляється через зростання цін.Вона виявляється в зростанні цін на товари, тарифи, послуги, у падінні вал. курсу нац. гр., у товарному дефіциті.
Причини інфляції: Зовнішні:
- світові структурні кризи - нелегальний експорт золота, валюти - скорочення натходжень від зовнішньої торгівлі
Внутрішні:
-грошові(зростання держ. дефіциту, зростання зовнішнього боргу) - не грошові (незбалансованість інвестицій, циклічний розвиток господарства, нестабільність соціа. – економ ситуації в країні)
Форми прояву інфляції:
- лаж на золото – це зменшення реальної номінальної вартості грошової одиниці порівняно з її золотим вмістом
- дизажіо– це підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах
- знецінення грошових знаків відносно вартості куплених товарів
Інфляція розвивається як тривалий процес і проходить 2 стадії:
1 стадія:-темпи зростання пропозиції грошей випереджують темпи їх знецінення.
2 стадія: темпи знецінення грошей випереджують темпи зростання їх пропозиції
Інфляція – це тривале і швидке знецінення грошей наслідок надмірного зростання її маси в обороті. Що проявляється через зростання цін. Вона виявляється в зростанні цін на товари, тарифи, послуги, у падінні вал. курсу нац. гр., у товарному дефіциті.
Форми прояву інфляції:
- лаж на золото – це зменшення реальної номінальної вартості грошової одиниці порівняно з її золотим вмістом
- дизажіо– це підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах
- знецінення грошових знаків відносно вартості куплених товарів
Критерії класифікації інфляції:
1.Залежно від можливості передбачити зростання ціни: очікувана/неочікувана
2.ЗАЛЕЖНО ВІД характеру: відкрита (зростання рівня цін) та прихована (через посилення товарного дефіциту)
3) За формами прояву інфляції: цінова (у зростанні рівня цін), девальвація (знецінення націо. Грошової одиниці відносно іноземних валют), інфляція заощаджень (це коли знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощаджень).
4) За темпами: повзуча - це інфляція, темпи якої складають 5-10% на рік; галопуюча - це інфляція з темпами 10-100% на рік; гіперінфляція - більше 100% річних.
Інфляція в її відкритому варіанті виявляється у підвищенні цін, але їх зростання може бути різним. Тому для вимірювання інфляції використовують її показник. Індекси: - рівень інфляції; -індекс інфляції; -індекс споживчих цін; -індекс цін ВВП; -темп інфляції.
Рівень інфляції показує на скільки грошових одиниць або процентів грошова маса більша від товарної
Індекс інфляції - це відношення рівня інфляції звітного періоду до рівня інфляції базового періоду.
Індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміну в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання. Цей показник найчастіше використовується для характеристики інфляції, оскільки він досить точно виражає не тільки економічні, а й соціальні аспекти інфляції, зокрема її вплив на рівень життя населення, а тому його називають ще індексом вартості життя. Визначається ІСЦ за вартістю "споживчого кошика" обчисленою в ринкових цінах базового і поточного періоду. Індекс цін на засоби виробництва (ІЦВ) (цін виробника) характеризує зміну в часі загального рівня цін на засоби виробництва, які купують юридичні особи для виробничого споживання. Цей індекс виражає зростання оптових цін, темпи якого не завжди збігаються з темпами зростання роздрібних цін, за якими визначається ІСЦ.
Індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП.
Для виявлення динаміки загального рівня цін використовують індекс ВВП. Цей показник характеризує інфляційні зміни в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам.
Темп інфляції показує, на скільки відсотків ціни поточного року (місяця) вищі від цін попереднього.
Грошові реформи являють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту , чи одне і друге водночас.
За глибиною реформаційних заходів можна виділити структурні або повні грошові реформи та реформи часткового типу. Структурні грошові реформи проводилися у період переходу від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього -- до системи паперовогрошового чи кредитного обігу. В усіх цих випадках потрібно не тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни в економіці, в державних фінансах, банківській і валютній системах тощо. Реформи часткового типу торкаються тільки самої організації грошового обороту і зводяться до зміни окремих елементів грошової системи. Сама база грошової системи та структура економіки і грошово-кредитних відносин залишаються незмінними. За таких реформ найчастіше змінюється масштаб цін, вид та номінал грошових знаків, механізм емісії грошей тощо.
Деномінаційні реформи проводять шляхом обміну старих купюр на нові та перерахування всіх грошових показників, за певним співвідношенням, унаслідок чого маса грошей в обігу відповідно зменшується, а грошова одиниця збільшується. За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одномоментні грошові реформи та реформи паралельного типу. За одномоментних реформ введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк (7--15 днів), протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові. Якщо реформа є конфіскаційною, то строк обміну повинен бути якнайкоротшим, щоб власники великих запасів грошей не встигли «сховати» їх від конфіскації. За реформ паралельного типу випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з обігом старих знаків, і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно.
Інфляція – це тривале і швидке знецінення грошей наслідок надмірного зростання її маси в обороті. Що проявляється через зростання цін. Вона виявляється в зростанні цін на товари, тарифи, послуги, у падінні вал. курсу нац. гр., у товарному дефіциті. Інфляція приводить до перерозподілу національного доходу і багатства між різними групами суспільства, економічними і соціальними інститутами довільним та не піддающимся прогнозуванню образом. Кошти перерозподіляються від приватного сектора (фірми, домогосподарства) до держави. Дефіцит державного бюджету, що є одним з факторів інфляції, покривається через інфляційний податок. Інфляційний податок показує зниження вартості реальних грошових залишків. Високі темпи інфляції і різкі зміни структури цін ускладнюють планування (особливо довгострокове) фірм і домогосподарств. У результаті збільшується невизначеність і ризик ведення бізнесу. Платою за це є ріст процентної ставки і прибутку. Інвестиції починають носити короткостроковий характер, знижується частка капітального будівництва в загальному обсязі інвестицій і підвищується питома вага спекулятивних операцій. У майбутньому це може привести до зниження добробуту нації і зайнятості. зменшується політична стабільність суспільства, зростає соціальна напруженість. Висока інфляція сприяє переходу до нової структури суспільства. Наслідок інфляції позначається через податкову систему. У такій ситуації прогресивне оподатковування в міру росту інфляції автоматично всі частіше зараховує різні соціальні групи і види бізнесу в усі більш заможні чи дохідні, не розбираючи: чи зріс доход чи реально тільки номінально. Це дозволяє уряду збирати зростаючу суму податків навіть без прийняття нових податкових законів і ставок. Відношення бізнесу і населення до уряду, природно, погіршується.
Антиінфляційна політика – комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Історично сформувались два основних шляхи такої політики: 1. Дефляційна політика (регулювання попиту) (базується на методах обмеження грошового попиту через грошово-кредитний та податковий механізми шляхом зниження державних видатків, підвищення відсоткової ставки за кредит, посилення податкового пресу, обмеження грошової маси тощо. Особливість дії дефляційної політики полягає у тому, що вона, як правило, викликає уповільнення економічного зростання та, навіть, кризові явища). 2. Політика доходів (передбачає паралельний контроль над цінами та заробітною платою шляхом повного їх заморожування або встановлення меж їх росту)
Реформи: Перший етап (січень-листопад 1992 р.): В грошовий обіг з 10 січня 1992 р. було запроваджено купоно-карбованець і забезпечено його функціонування. На цьому етапі Уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і отримав можливість самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі. Другий етап (листопад 1992 р. - серпень 1996 р.): Функції рубля в грошовому обігу на території України припинилися. Український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені економічні і фінансові передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу. Третій етап (2-16 вересня 1996 р.): успішно була проведена грошова реформа, в результаті якої була введена в оборот постійна грошова одиниця - гривня. Головним досягненням було дотримання стабільності грошового, споживчого й валютного ринків