Акумуляція коштів населення та нагромаджень суб'єктів господарювання.
Забезпечення ефективного перерозподілу капіталу між підприємствами, галузями та сферами економіки
Досягнення ефективних інвестицій учасниками ринку.
Забезпечення альтернативних банківському кредиту способів фінансування суб'єктів економічної діяльності та споживчих потреб громадян
Перерозподіл та зниження фінансових ризиків.
47.Визначити сутність фінансово-кредитної системи та охарактеризувати її структуру. Суть кредитної системи може бути виражена двояко: 1)як сукупність кредитних відносин, форм кредиту, методів кредитування і кредитних установ; 2)як сукупність кредитних установ країни Усі інститути кредитної системи поділяються на три основні групи: 1) центральний банк; 2) комерційні банки; 3) спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (парабанки). Перші дві групи становлять окрему ланку організації кредитних відносин — банківську систему країни, третя група формує відносно відособлену систему небанківських установ, що спеціалізуються на виконанні окремих операцій.
48.Визначити сутність і напрями державного регулювання фінансового посередництва та назвати органи, що здійснюють таке регулювання. Державне регулювання фінансового посередництва – це система заходів, за допомогою яких органи державної влади забезпечують стабільне, безпечне функціонування фінансових інститутів та запобігають дестабілізуючим процесам у фінансовому секторі. При цьому основною метою регулювання фінансово-посередницької діяльності в цілому виступає забезпечення фінансової стабільності та захисту інтересів споживачів фінансових послуг.Основними напрямами державної політики є:
проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;
захист інтересів споживачів фінансових послуг;
створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;
створення умов для ефективної мобілізації та розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;
забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учаснків;
додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;
запобігання монополізації та створення умов для розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;
сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.
Фінансове посередництво є прямим наслідком функціонування грошового ринку. Грошовий ринок з точки зору зв'язку між кредитором та позичальником може бути розділений на дві сфери: сферу прямого фінансування і сферу непрямого, або опосередкованого фінансування. Згідно з таким критерієм пряме фінансування з'єднує продавця і покупця грошей безпосередньо.
Сфера непрямого фінансування - зв'язок між продавцем і покупцем грошей опосередковується третьою особою - фінансовим посередником, який спочатку акумулює ресурси, а потім продає їх кінцевим споживачам, причому від свого імені. Це не технічні посередники; вони створюють свої зобов'язання і вимоги, причому ці інструменти виступають у вигляді самостійних на грошовому ринку і сприяють появі нових грошових потоків. Принципова роль таких посередників полягає у тому, що акумуляція грошових коштів та їх цілеспрямоване розміщення допомагає швидко і вигідно перемістити гроші від кредитора до позичальника. Тому сфера фінансового посередництва є не тільки об'єктивно існуючою, але і вкрай необхідною в ринкових умовах господарювання. Фінансові посередники цієї сфери економлять час та витрати на пошук кредитора, реалізують всі вигоди та можливості грошового ринку
Окреме виділення банків, як фінансових посередників, зумовлено тим, що по-перше: банки можуть не тільки акумулювати тимчасово вільні кошти кредиторів, а й самі створюють депозитні гроші у процесі своєї кредитної діяльності: по-друге, через банки проходять всі розрахунково-касові операції всіх інших фінансово-кредитних суб'єктів, тому банки знають де і у кого знаходяться вільні кошти, які можна тимчасово мобілізувати і використати. У законодавстві різних країн - групування фінансових посередників трактується по-різному.
Банки займають головне місце серед фінансових посередників з наступних причин:
- вони перерозподіляють позиковий капітал на грошовому ринку більше, ніж будь-який інший посередник;
- формуючи пропозицію грошей, банки безпосередньо впливають на кон'юнктуру і зростання на відміну від інших посередників, які самі залежать у цьому випадку від банків:
- широта банківських послуг більша, в той час як фінансові посередники вузько спеціалізовані;
Важливим інститутом-інвестором на фінансовому ринку, який має унікальні можливості щодо акумулювання та подальшого інвестування значних коштів на довготермінові періоди, є також недержавні пенсійні фонди (НПФ). Недержавні пенсійні фонди – це спеціалізовані фінансові установи, основним завданням яких є накопичення грошових коштів за рахунок добровільних відрахувань із заробітної плати або інших внесків на рахунках спеціальних фондів з метою їх подальшого збільшення і, як наслідок, здійснення грошових виплат фізичним особам після досягнення ними пенсійного віку. Значущість недержавних пенсійних фондів (НПФ) визначається їхньою спроможністю бути суттєвим джерелом підтримки економіки країни, оскільки трансформуючи вільні кошти індивідуальних та корпоративних інвесторів у інвестиції, вони виступають джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів, які сприяють економічному зростанню національної економіки.
Ломбарди – фінансові посередники, що спеціалізуються на видачі позик населенню, під заставу рухомого майна. Кошти ломбардів формуються із внесків засновників, прибутку від їх діяльності, виручки від реалізації заставного майна. Відносини між ломбардами та позичальниками оформлюються спеціальними документами (ломбардними квитанціями), які мають статус угоди між сторонами, що дає підстави відносити ломбард до групи договірних фінансових посередників.
Ломбарди виконують своєрідну функцію соціально¬економічних стабілізаторів: надаючи короткострокові готівкові кредити, тим самим задовольняють нагальні потреби населення у грошах, сприяючи підвищенню платоспроможності останніх. Попит на кредитні ресурси в цілому визначають три основні фактори: вартість залучення кредиту; рівень поточних доходів населення; доступ до кредитних ресурсів. Тенденція до зростання кількості ломбардів пов’язана, перш за все, із забезпеченням ними першочергових потреб громадян у грошах.
Кредитна спілка — це організація, основною метою якої є кредитування учасників своєї ж команди, а не отримання прибутку. Вся її діяльність заснована на участі фізичних осіб. Вони регулярно роблять внески в організацію і кредитуються її коштами. Також КС включає в себе додаткові фінансові послуги, які можуть збільшити внески учасників.
Страхова діяльність пов’язана з діяльністю фінансових посередників. Серед них розрізняють перестрахові компанії та об’єднання страхових компаній. Інвестиційна діяльність страхових компаній базується на тісній співпраці з фінансовими посередниками на фондовому ринку.
Фінансова діяльність страхових компаній полягає у залученні кредитних ресурсів, а також випуск пайових або боргових цінних паперів. У більшості випадків страхові компанії використовують залучені кошти для розширення філійної та агентської мережі компанії, удосконалення інформаційних систем програмного забезпечення, розробки нових страхових продуктів, створення центрів клієнтської підтримки та інше. Для успішного виходу на фондовий ринок страхова компанія повинна відповідати вимогам щодо розміру бізнесу, якості фінансової звітності та корпоративного управління тощо.
Посередницьку діяльність на фінансовому ринку виконують інфраструктурні посередники фондової біржі та комерційні банки, що виступають основними кредиторами страхових компаній.
Центра́льний банк — установа, яка регулює діяльність банків у країні, проводить монетарну та валютно-курсову політику держави або спільноти держав. В Україні це Національний банк України.
Головне призначення центрального банку - це управління пропозицією грошей і регулювання діяльності банків з метою забезпечення стабільності національної валюти.
Роль НБУ в економіці держави:
- емісійного банку;
- орган державного управління, який забезпечує стабільність у монетарній сфері.
-управління золото-валютними резервами країни,
Банківське регулювання та нагляд — два взаємопов’язаних поняття, які характеризують державні втручання у банківський сектор. Вони є ключовою частиною банківської справи.
Монетарна полі́тика — політика держави, через яку уповноважена державою інституція контролює обсяг пропозиції грошей з метою встановлення цінової стабільності, сприяння економічному зростанню, дотриманню рівня безробіття населення на низькому рівні.
Центра́льний банк — установа, яка регулює діяльність банків у країні, проводить монетарну та валютно-курсову політику держави або спільноти держав. В Україні це Національний банк України Завдання НБУ тісно пов`язані з його статусом, насамперед це виявляється в тому, що він, як центральний банк країни, здійснює грошово-кредитну політику. Відповідно до КУ основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України. НБУ представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями. В Україні, як і в інших цивілізованих державах, виключно Національному банку належить право здійснювати емісію, а також національних грошових знаків (банкнотів, монет). Для друкування банкнотів в Україні створено власну банкнотну фабрику. Мережа регіональних управлінь НБУ здійснює забезпечення економіки готівковими грошима на замовлення комерційних банків. НБУ здійснює надання короткострокових кредитів комерційним банкам через аукціон. Це забезпечує створення рівноправних умов доступу комерційних банків до централізованих кредитних ресурсів. НБУ є єдиним зберігачем державного золотовалютного запасу, дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів.
НБУ взаємодіє з Кабінетом Міністрів України з питань грошово-кредитної політики, сприяє реалізації економічних програм уряду, якщо це не суперечить забезпеченню стабільності валюти України.
Грошово-кредитна політика НБУ, її реалізація в механізмі діяльності всієї банківської системи заключає в собі грошову, кредитну, валютну політику, створення правової інфраструктури регулювання кредитно-банківської системи в цілому. Дані структурні напрямки грошово-кредитної політики, хоч і є відносно самостійними, але не можуть здійснюватись автономно без взаємозв'язку та взаємовпливу з іншими структурними елементами в рамках грошово-кредитної системи. Грошова політика, що проводиться Національним банком направлена на регулювання грошової бази, структури грошової маси, перерозподіл її відповідно до центрів економічної активності та направлення до пріоритетних секторів реальної економіки, а також сприяння вилученню з тіньового сектору. Особливо гострим с питання збільшення рівня монетизації економіки, оскільки збільшення обсягів платіжних засобів в Україні використовується для розв'язання проблем стимулювання реального сектора економіки, подолання заборгованості держави з виплат заробітної плати, пенсіям та іншим соціальним виплатам. Намагаючись вирішити цю соціально-економічну проблему держава іде на надлишкову емісію грошей в обіг і в цій ситуації дуже важливим є принципова та самостійна політика НБУ, направлена на стримування надлишкової грошової маси в обігу. Кредитна політика тісно взаємозв'язана з інвестиційним процесом, розширення якого є нагальною необхідністю в умовах падіння обсягів вітчизняного виробництва. Сьогодні спостерігається негативна тенденція в загальному процесі поглиблення інвестиційної кризи. Зменшується питома вага довгострокових кредитів у загальному обсязі кредитування, причому, що особливо суттєво, зменшуються довгострокові кредити у промисловість.
інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси;
інструменти прямого впливу.
До першої групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання норми обов'язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти.До другої: установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків; установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування
Опосередкований вплив інструментів першої групи полягає у створенні таких умов, за яких посилюються чи послаблюються стимули економічних суб'єктів до певної поведінки, наприклад до накопичення чи до зменшення запасів грошей у своєму розпорядженні і відповідно до зменшення чи до збільшення їх попиту на товарних чи фінансових ринках. Тому регулювання з допомогою таких інструментів належить до економічних методів державного управління, воно має істотні переваги перед застосуванням інструментів прямої дії, вплив яких має переважно директивний характер. Тому в міру визрівання в країні ринкових відносин застосування інструментів опосередкованої дії неухильно розширюється, а інструментів прямої дії - скорочується. У перехідний період в Україні останні застосовувались широко і досить часто, оскільки цього вимагали особливі, часто критичні ситуації, що виникали на грошовому ринку і вимагали негайного втручання з боку регулятивних органів.
Банки — кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб, приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів
За формою власності банки поділяються на державні, кооперативні і колективні.
В Україні функціонують два банки з державною формою власності: Ощадбанк і Ексімбанк. Статутні фонди цих банків створені за рахунок бюджетних коштів і коштів бюджетних установ. Інші вітчизняні банки — це банки з колективною формою власності.
Залежно від розміру активів банки поділяються на малі, середні та найбільші. На банківському ринку України більшість банків — середні (+-10 млн грн). У сімку найбільших банків (>1 млрд грн) входять: Укрсоцбанк, Приватбанк, банк «Аваль», Ощадбанк. На ці банки припадає майже половина активів банківської системи України, що свідчить про високу концентрацію банківського капіталу.
Залежно від наявності філій банки можна кваліфікувати на багатофілійні, малофілійні, безфілійні. Більш широку мережу філій нараховує Ощадбанк. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо понад 50% його активів є активами одного типу.
Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних банків можна вважати універсальними, бо майже всі вони мають потенційні юридичні можливості для впровадження всіх банківських продуктів і залучення до обслуговування різних типів клієнтів.
В Україні функціонує спеціалізований банк для обслуговування населення — Ощадбанк. Він має державну форму власності і цим гарантує громадянам їх вклади. Але з різних причин, головною з яких є низька платоспроможність населення, активні операції Ощадбанку ще недостатньо спрямовуються на кредитування людей. Споживчі кредити розвинуті слабо, перелік об’єктів споживчого кредитування, порівняно з банками інших країн, обмежений.