Пасивні операції — це операції, за допомогою яких банки формують свої грошові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.
Формування пасивів – базова завдання будь-якого комерційного. З допомогою пасивних операцій банки набувають ресурси з метою активних операцій.
До пасивних операцій комерційних банків відносяться:
внесок у статутного фонду банку (продаж акцій тощо.);
отримання прибутку банком, і навіть формування чи збільшення фондів, утворених банком під час якого діяльності;
депозитні операції (отримання ресурсів від клієнтів банку);
внедепозитние операції (отримання ресурсів Центрального банку і грошових ринках).
Пасивні операції дозволяють залучати в банки кошти, котрі перебувають у обороті. Нові ресурси створюються банківської системи у результаті активних кредитних операцій. З допомогою 1-го і другого видів пасивних операцій формується перша велика група ресурсів (власні ресурси), з допомогою третього і 4-го видів – друга велика група ресурсів (залучені (позикові) ресурси).
Активні операції банків полягають у діяльності, пов’язаній із розміщенням і використанням власного капіталу, залучених і позичених коштів для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими видами операцій і підтриманні ліквідності. Активні операції банків поділяються на кредитні та інвестиційні.
Кредитні операції полягають у проведенні комплексу дій, пов’язаних із наданням і погашенням банківських позичок. Кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, які має банк. Про кожний випадок надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу (великі кредити), банк повинен повідомити НБУ. Загальний розмір кредитів, наданих банком, усім позичальникам, з урахуванням 100% позабалансових зобов’язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.
Кредитування позичальників повинно здійснюватися з додержанням б банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів. Позики надаються всім суб’єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб’єкт підприємництва, або фізичною особою.
Рішення про надання кредиту повинно прийматися колегіально і оформлятися протоколом.
Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку.
Функції банківських інвестицій полягають у створенні вторинних резервів для задоволення потреби у коштах, яка виникає внаслідок вилучення клієнтами своїх вкладів, або надходження замовлень на позички, що перевищують наявні ресурси. Банківським інвестиціям властиві фактори ризику.
Інвестиційна діяльність комерційних банків повинна мати захист від ризику збитків та втрати ліквідності. Одним із методів зменшення ризику є формування інвестиційного портфеля за рахунок багатьох видів цінних паперів, що мають різний рівень якості та різні строки погашення.
Грошові розрахунки в Україні здійснюються з допомогою готівки та в безготівковій формі. Розрахунки готівкою застосовуються головним чином у процесі взаємовідносин підприємств, установ та організацій з населенням, а також між людьми, тобто вони обслуговують рух грошових доходів та видатків населення, хоча готівка може використовуватися і при розрахунках між юридичними особами. Платежі за допомогою переказів здійснюються банками шляхом списання коштів з рахунка платника і зарахування їх на рахунок вказаної ним особи. Інкасо є поширеним видом послуг комерційних банків тим клієнтам, які в розрахунках застосовують векселі й чеки. Інкасування векселів проводиться банком за дорученням клієнта до настання строку виплати за векселем (його погашення). Воно оформляється надписом на векселі, який містить доручення власника векселя банку одержати оплату. Згідно зі строком погашення банк одержує від боржника потрібну суму, перераховує гроші на рахунок клієнта і гасить вексель (передає його платнику).
Інкасування чеків означає прийняття банком від свого клієнта чеків, що є розпорядженням на списання коштів з рахунка клієнта для оплати за товар або послуги. При інкасуванні чеків банк списує кошти з рахунка чекодавця, якщо його поточний рахунок відкритий у тому ж самому банку, де й рахунок одержувача, і зараховує їх на поточний рахунок останнього. Якщо поточний рахунок чекодавця відкритий в іншій установі банку, чек відсилається у банк платника і там здійснюється оплата із застосуванням системи міжбанківських розрахунків.
Залежно від особливостей формування та розміщення ресурсів банку, його послуги можуть бути реалізовані у формі проведення трьох основних груп операцій: пасивних, активних та комісійно-посередницьких. Комісійно-посередницькі операції проводяться банком за дорученням і на користь клієнта за певну плату. У цьому випадку має місце не власне формування і розміщення ресурсів, а переміщення вже наявних у банку коштів клієнта за його розпорядженням або здійснення інших операцій, які не повязані безпосередньо з рухом грошей так звані збалансовані послуги.
До складу цих опреацій належать: розрахункові, касові, валютні, трастові, консультаційні, гарантійні та деякі інші види банківської діяльності.
Провідне місце серед зазначених операцій належить розрахунково-касовому обслуговуванню клієнтів, що визначається основною функцією банків
Розрахункові опреації пов’язані із здійсненням внутрішніх та міжнародних безготівкових розрахунків за дорученням клієнтів шляхом перерахування коштів по рахунках у банку. В банківській практиці розвинутих країн даний вид операцій залежно від способу організації розрахунків поділяється на три основіні групи: інкасові, акредитивні та переказні.
Кожен банк у процесі роботи прагне знайти межу між прибутковістю і ризиком, які знаходяться в прямій залежності. Тобто, усвідомлено йдучи на великі ризики, банк розраховує отримати великий прибуток.
В основу методики оцінки фінансової безпеки банку покладені дві групи показників:
показники, що характеризують ефективність діяльності банку;
показники, що характеризують рівень його захищеності й здатність протистояти кризовим явищам.
Існує ряд показників, які дозволяють оцінити загальну й часткову ефективність роботи банківської установи. При цьому найширше використовується класичне визначення ефективності як відношення результату (доходу) до витрат. Значення показника ефективності має бути більшим за одиницю. У протилежному випадку суб'єкт господарювання зможе, як максимум, забезпечити собі лише беззбиткову діяльність (ефективність = 1) або він отримуватиме збитки (ефективність <1).
Загальну ефективність роботи банку характеризує відношення сумарних доходів до сумарних витрат. Воно показує здатність банку заробляти достатню кількість коштів, щоб покрити понесені витрати і отримати нормальний прибуток. Як конкретні показники використовується зіставлення доходів і витрат по однорідних операціях. Оскільки основну масу доходів банки заробляють на операціях з процентними коштами, а також комісійних операціях, то пропонується використовувати для аналізу два показники: ефективність операцій з процентними коштами та ефективність комісійної діяльності.
Наступним критерієм, що дозволяє оцінити ефективність роботи банку, є успішність кадрової політики і дієвість системи оплати праці персоналу банку. Наступною групою показників, без якої неможливо зробити обґрунтований і зважений висновок про рівень фінансової безпеки банку, є показники захищеності.
МВФ – це організація акціонерного типу. Його ресурси формуються за рахунок внесків країн-учасниць відповідно до встановленої для кожної країни квоти. Розмір квоти залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі в світовій економіці й міжнародній торгівлі. Квота переглядається кожні 5 років. Основними завданнями МВФ є:
сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва встановленням норм регулювання валютних курсів та контролю за їх дотриманням;
сприяння багатосторонній системі платежів та ліквідація валютних обмежень;
надання валютних кредитів державам-членам для вирівнювання платіжних балансів;
організація консультативної допомоги з фінансових і валютних питань.
Кредитні операції МВФ здійснює лише з офіційними органами країн-членів – казначействами, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами. Кредити надаються у формі продажу іноземної валюти за національну, а погашають їх, викуповуючи національну валюту за іноземну.
Кредити МВФ надає лише з дотриманням певних економічних і політичних вимог у формі програми стабілізації економіки. Країни-члени зобовязані надавати МВФ інформацію про офіційні запаси золота і валютні резерви, стан економіки, платіжний баланс, іноземні інвестиції та грошовий обіг тощо.
Міжнародний банк реконструкції та розвитку, який часто називають Світовим банком, було засновано одночасно з МВФ як частину нової структури в системі організації міжнародного співробітництва на Бреттон-Вудській конференції в 1944 р. МБРР розпочав свою діяльність 25 червня 1946 р.
Мета Світового банку – сприяння економічному прогресові на користь найбідніших верств населення в країнах, що розвиваються, і фінансування інвестицій, які сприятимуть економічному зростанню. Інвестиції спрямовуються як на будівництво доріг, електростанцій, шкіл, зрошувальних систем, так і на сприяння розвитку сільськогосподарських структур, перекваліфікацію вчителів, програми поліпшення харчування дітей та вагітних жінок. Крім того, важливе місце у кредитній політиці МБРР посідає так зване стабілізаційне кредитування галузевих реформ, не повязаних з конкретними проектами. Загалом структурне регулювання пропонується МВФ у вигляді певної макроекономічної програми, а пізніше стає головною умовою надання позик з боку МБРР. Програми структурної перебудови включають підтримку окремих реформ економічної політики і господарської реорганізації, передусім тих, що спрямовані на зменшення диспропорцій у зовнішній торгівлі, скорочення бюджетних дефіцитів або зменшення інфляції. Такі заходи, як приватизація державних підприємств, скорочення державних видатків, а також експортно-орієнтована політика, яку відстоює МБРР, в цілому сприяють залученню іноземних інвестицій, розвитку приватного підприємництва, зростанню сукупного доходу в країні. Однак, як правило, сплачують за такі програми скороченням субсидій для бідних верств населення. Їх результатом стає падіння доходів населення, зростаюча нерівність у суспільстві.
Характерною особливістю МБРР як міжурядової організації є залучення значної частини коштів на ринках приватного капіталу. Банк продає облігації, векселі та інші гарантії заборгованості безпосередньо урядам, їхнім представництвам і центральним банкам, пенсійним фондам, страховим компаніям, корпораціям, комерційним банкам та індивідуальним особам у більше ніж 100 країнах світу. Одним з основних інструментів запозичення коштів виступають єврооблігації, які почали випускатися МБРР з 1980 р.
Основні положення кількісної теорії зводяться до того, що:
Гроші не мають внутрішньої вартості, яка визначається виключно їхньою купівельною спроможністю;
Купівельна спроможність грошей встановлюється на ринку при їхньому обміні на товари. Це означає, що у процес обігу товари вступають без ціни, а гроші без вартості і лише при їх обміні товари отримують ціну а гроші вартість;
Рівень товарних цін є прямо пропорційним до кількості грошей в обігу, тобто чим їх більше - тим вищі ціни;
Саме кількість грошей в обігу впливає на ціни, а не навпаки;
Купівельна спроможність грошей є обернено пропорційною до їхньої кількості, тобто чим більше грошей перебуває в обігу, тим менша їх вартість;
Зміна кількості грошей в обігу має універсальний характер, тобто вона однаково впливає на ціни усіх товарів і послуг.
Гроші - це ідеальні рахункові одиниці, умовні знаки, за допомогою яких визначаються мінові пропорції товарів та здійснюється їх обмін;
Гроші самі по собі не мають ніякої внутрішньої вартості;
Вартість грошей визначається номіналом, тобто тим, що на них позначено;
Гроші створюються державою;
Головними функціями грошей є засіб обігу і платежу.
67. Визначити основні положення металістичної теорії грошей.
Металістична теорія грошей - полягає в ототожненні грошей із благородними металами.
Основними положеннями є:
Єдине багатство суспільства - це золото і срібло;
Золото і срібло є грошима за своєю природою;
Джерелом багатства суспільства є зовнішня торгівля, активне сальдо якої забезпечує приплив в країну благородних металів;
Головною функцією грошей є засіб нагромадження скарбів;
Функції грошей можуть виконувати лише благородні метали.
Монетаризм - сукупність принципів, що характеризують вплив грошей на функціонування економіки. Дана теорія виступає за підтримку балансу у співвідношенні між кількістю грошей, необхідних для функціонування економіки, і виробництвом товарів і послуг. Монетаризм приділяє велику увагу інфляції і пояснює її надмірним збільшенням пропозиції грошей.
Монетаристські погляди базуються на уявленні про стійкому і рівноважному розвитку господарства, яке забезпечується саморегульованим ринковим механізмом. Першорядну небезпеку для економіки вони бачать у різких коливаннях грошової маси і знеціненні грошей, які ведуть до дестабілізації становища, оскільки порушується природний процес руху до рівноваги за допомогою конкуренції і ринкового ціноутворення. Фактично єдиним засобом регулювання по монетаристської теорії є контроль за зростанням грошової маси, що пов'язано з особливою трактуванням кількісної теорії грошей.
Монетаристська концепція допускає, що кількість грошей впливає не тільки на рівень цін, а й - в короткостроковому періоді - на обсяг ВНП і швидкість обігу грошей. Разом з тим в довгостроковому періоді зміна маси грошей визнається не мають, впливу на величину реального ВПП. У цьому монетаризм продовжує залишатися вірним класичним традиціям.