Материал: idpzk

сімейних відносин. У новому Законі чітко простежується прагнення заохочувати пізні шлюби, що повинно було сприяти вирішенню демографічних проблем країни; ст. 2 Закону наказує подружжям обов’язок «планування сім’ї». Підтверджено принцип свободи шлюбу, який має здійснитися за згодою обох сторін. У ст.9 проголошений принцип рівності подружжя. Якщо обоє згодні на розлучення і при цьому домовилися про долю й утримання дітей, то таке розлучення здійснюється з мінімальними формальностями: досить звернутися до чиновника, котрий відає актами цивільного стану, й заповнити відповідний формуляр. Чиновник видає подружжю свідчення про розлучення, але за умови, якщо він визнає угоду справедливою, а згоду на розлучення — відповідною намірам сторін. В іншому разі справа про розлучення передається до суду.

Цивільний процесуальний кодекс (ЦПК) КНР був спочатку прийнятий ПК ВЗНП для застосування в експериментальному порядку (1982 р.). Як експериментальний закон він діяв 9 років. З розвитком регульованої ринкової економіки треба було внести зміни в положення, що регулюють процесуальну сторону розгляду цивільних справ у судах. Нова редакція ЦПК у постійному варіанті була прийнята сесією ВЗНП 09.04.1991 року. Кодексом, зокрема, була уточнена процедура розгляду цивільних справ, що стосуються іноземних громадян, апатридів (осіб без громадянства), іноземних підприємств та організацій.

Трудове право. Значної трансформації відповідно до концепцій «соціалістичної ринкової економіки» піддалося і трудове право КНР. Поряд зі збереженням деяких колишніх, соціалістичних рис, нове китайське трудове законодавство сприйняло ряд положень і конструкцій, властивих країнам із розвинутою ринковою економікою. У 1986 р. були видані чотири Тимчасові правила щодо регулювання трудових відносин: про трудові контракти, про працевлаштування, про звільнення, про страхування за старістю й безробіттям.

Ці акти вводили нову модель індивідуальних трудових відносин, покликану поступово замінити систему довічної зайнятості, що діяла колись, і за якої наймання, переміщення, звільнення значної частини працівників допускалися тільки з дозволу державного органу. Нова система ґрунтувалася на свободі наймання і звільнення й передбачала визначення термінових трудових контрактів тривалістю не менше одного року, детально визначені обов’язки, умови праці, засоби забезпечення трудової дисципліни, порядок звільнень.

У Законі про працю КНР 1994 р. (набув чинності з 01.01.1995 р.), який закріпив результати першого етапу реформи трудового права, простежується тенденція до формування сучасного трудового законодавства, що відповідає загальновизнаним принципам і нормам міжнародного трудового права, стандартам ООН та її спеціалізованій організації — МОП (Міжнародній організації праці). З метою розвитку Закону про працю планується розробити і прийняти закони про трудовий договір, про сприяння працевлаштуванню, про охорону праці, про умови праці, про заробітну плату, про робочий час, про трудові суперечки, про соціальне страхування.

Екологічне право. Починаючи з 1979 р., у КНР набула чинності значна кількість нормативних актів у галузі охорони навколишнього середовища. Так, у 1979 р. були прийняті експериментальні Лісовий кодекс КНР і Закон КНР про охорону навколишнього середовища, що став основою для формування всієї системи природоохоронного законодавства. Експериментальний Лісовий кодекс 1979 р. був переглянутий і в 1984 р. затверджений як постійний закон. Прийняті також закони про охорону навколишнього середовища морів та океанів (1982 р.), про запобігання забруднення водяного середовища (1985 р.), про запобігання забруднення атмосфери (1987 р.), Водяний кодекс (1988 р.), Закон про охорону диких тварин (1988 р.), Закон про запобігання шумового впливу на навколишнє середовище (1996 р.) тощо.

Кримінальне право і процес. Кримінальне право. Новий Кримінальний кодекс КНР був прийнятий у 1979 р. (набув чинності з 01.01.1980 р.). У подальші роки до нього були внесені суттєві поправки і зміни, а в 1997 р. він прийнятий у новій редакції.

648

Кримінальний кодекс 1979 р. відкрито закріпив ідеологію марксизму-ленінізму і китайського соціалізму, його норми мали відверто класовий характер. У КК розгорнуто визначається поняття злочину, яке засновано на ознаках суспільної небезпеки злочинних діянь та їх карної протиправності й також має класовий характер. З моменту прийняття КК було переглянуто коло суб’єктів кримінальної відповідальності. У 1989 р. Постановою ПК ВЗНП про додаткові заходи покарання за корупцію уперше була уведена кримінальна відповідальність для юридичних осіб. У 1995 р. така ж відповідальність уведена постановою ПК ВЗНП про санкції за порушення Закону про компанії. Ці постанови інкорпоровані в нову редакцію Кодексу.

У КК 1979 р. дається вичерпний перелік покарань. До їх системи входять п’ять основних видів (нагляд, короткостроковий карний арешт, термінове позбавлення волі, безстрокове позбавлення волі, страта) і три додаткових (штрафи, позбавлення політичних прав і конфіскація майна). Стосовно іноземців як основне або додаткове покарання може застосовуватися ще й висилання з країни — експатріація.

Нагляд передбачає обмеження волі засудженої особи. Термін нагляду — від трьох місяців, до двох років (а при призначенні покарання за сукупністю злочинів — до трьох років). Він може поєднуватися з додатковим покаранням у вигляді позбавлення політичних прав.

Короткостроковий арешт передбачає позбавлення волі, як правило, з відбуванням за місцем проживання засудженого. Його тривалість — від 15 днів до 6 місяців (при призначенні покарання за сукупністю злочинів — до одного року). Відбувається такий арешт у спеціальних місцях позбавлення волі або (за відсутності останніх у цій місцевості) у в’язниці.

Позбавлення волі на термін може бути призначено від шести місяців до 15 років, за сукупністю злочинів — до 20 років.

Безстрокове позбавлення волі передбачається в санкціях статтей Особливої частини КК як покарання, альтернативне страті.

Позбавлення політичних прав припускає, що засудженого позбавляють права обирати й бути обраним; конституційних прав і свобод; права обіймати посади в державному апараті; права обіймати керівні посади на підприємствах, в установах і народних організаціях.

Страта не застосовується до осіб, котрі не досягли на момент скоєння злочину 18-річного віку, і до вагітних під час судового розгляду жінок. Правда, у КК зроблено застереження, що особи від 16 до 18 років за особливо тяжкі злочини можуть бути засуджені до страти з відстрочкою виконання вироку на два роки.

З моменту прийняття в 1979 р. КК зазнав кардинальних змін. Він неодноразово доповнювався окремими законодавчими актами, що нині інкорпоровані в нову редакцію Кодексу 1997 р. У зв’язку з цим у Кодексі різко зросла як загальна кількість статей (з 192 до 452), так і статей Особливої частини (з 101 до 351). З Кодексу також виключено поняття контрреволюційного злочину, значно збільшилося число статей у главі про економічні злочини — «Злочини проти порядку соціалістичної ринкової економіки», що раніше називалася «Злочини проти соціалістичного економічного порядку». Якщо колишня глава містила всього 15 складів, то нова — понад 190 статей.

У новій редакції Кодексу переглянутий перелік статей (їх 60), що передбачають страту. За кількістю смертних вироків, що приводяться у виконання, КНР посідає перше місце у світі.

В окрему (заключну) главу Кодексу виділені військові злочини, окремі глави складають такі злочини, як корупція і хабарництво, злочини проти інтересів національної безпеки. У цілому Кримінальний кодекс у редакції 1997 р. може бути схарактеризований як крок вперед у кримінальному праві КНР. Він поєднує завдання підтримки строгого порядку в державі та суспільстві з гуманізацією права і правосуддя.

Кримінальний процес у КНР ґрунтується на принципах «соціалістичної» законності. У 1996 р. був прийнятий у новій редакції Кримінально-процесуальний кодекс КНР (замість КПК 1979 р.), що значно підсилив гарантії прав особистості в суді.

649

Відповідно до Конституції, ніхто з громадян не може бути підданий арешту інакше, як органами громадської безпеки чи з санкції за постановою народної прокуратури або народного суду; розгляд справ у всіх народних судах ведеться відкрито, за винятком особливих випадків, передбачених законом. Обвинувачуваний має право на захист. У Конституції й законодавстві закріплено також принцип незалежності суддів, рівноправність громадян при розгляді справ, право громадян різних національностей на використання своєї мови у процесі судочинства.

Нова редакція КПК, що набула чинності в 1997 р., передбачає більш ранній і більш широкий допуск захисника до обвинувачуваного і скасовує спрощену процедуру за деякими справами, за якими можливе винесення смертних вироків. Колись обвинувачувані могли консультуватися з адвокатом не раніше ніж за 7 днів до початку суду. Тепер затримані мають право на юридичну допомогу до пред’явлення обвинувачення.

Незважаючи на численні позитивні зміни в законодавстві, з 1979 р., на практиці кримінальний процес, як і раніше, має обвинувальний характер, особливо з політичних справ. Багато процесуальних прав є формальністю, але прийняття нових редакцій КПК і КК КНР свідчить про те, що у країні продовжує нарощуватися процес прийняття модернізованого законодавства в різних галузях права. Однак забезпечення дії права в со- ціально-економічному і політичному житті Китаю — непросте завдання, яке тісно пов’язане з усім ходом розвитку країни, подоланням економічної і культурної відсталості, поширенням освіти, відродженням від залишків минулого.

§2. Право мусульманських країн

2.1. Основні риси права близькосхідних країн

Багато держав з мусульманським населенням (близько 500 мільйонів) продовжують заявляти у своїх законах і нерідко навіть у конституціях про вірність принципам ісламу. Підпорядкування держави цим принципам проголошено конституціями Марокко, Тунісу, Сирії, Мавританії, Ірану, Пакистану; цивільні кодекси Єгипту (1948 р.), Сирії (1949 р.), Іраку (1951 р.) пропонують суддям заповнювати прогалини закону, керуючись принципам мусульманського права. Конституція Ірану й закони Індонезії передбачають процедуру, що забезпечує їх відповідність принципам мусульманського права.

Мусульманське право незмінне, але поряд з його незмінністю слід зазначити і його гнучкість, котра полягає в тому, що воно надає такі можливості звичаю, угоді сторін, адміністративним регламентам, які дозволяють, не змінюючи самого права, уводити положення, що задовольняють потреби сучасного суспільства. У зв’язку з цим зазвичай говорять про «загальне мусульманське право», яке залишається незмінним, і про мінливе право «мусульманських країн».

У нову епоху (XIX—XX ст.) правові, як, утім, і державні інститути багатьох мусульманських країн, зазнають впливу західного права. Це знайшло свій прояв у значному підвищенні рівня правового регулювання «світськими» засобами. Мусульманське право завжди визнавало за владою право приймати рішення, спрямовані на охорону громадського порядку. Однак використовувалося воно ними протягом багатьох століть досить стримано, не затьмарюючи теологів ісламу.

Інакше склалося у XX ст., коли в ряді мусульманських країн владою назване повноваження стало застосовуватися настільки інтенсивно, що привело до утворення нових галузей. Це відбулося шляхом прийняття кодексів в одних країнах, спеціальних законів — в інших, за допомогою судової практики — у третіх. Результат усюди виявився майже однаковий: за межами персонального статусу (особа, сім’я, спадкування), у сферах, що не торкаються «священних основ» мусульманського права, застосування норм останнього поступилося місцем застосуванню норм, запозичених у романо-германській сім’ї або в сім’ї загального права. У результаті вестернізованими виявилися конститу-

650

ційне й адміністративне, цивільне й торгове право, процесуальне і кримінальне право, трудове право багатьох мусульманських країн. Усі ці галузі зберегли лише невелику кількість норм, що виходять з мусульманського права.

Що стосується персонального статусу, то тут стояла проблема принаймні консолідації, тобто приведення відповідних норм у визначену систему, без зміни їх змісту. Провести таку роботу було доцільно, оскільки це б позбавило від необхідності посилатися на численні праці, що були складені незрозумілою арабською мовою для багатьох мусульманських країн.

Удосконалення права, котре могло б відбуватися під упливом кодифікованого європейського права, викликало занепокоєння у мусульманських традиціоналістів. Тому тривалий час владі не дозволялося прийняти закони з питань персонального статусу і релігійних інститутів, навіть якщо вони хотіли тільки знову викласти вже застосовувані раніше норми. Кодекси персонального статусу, підготовлені в Єгипті Мохаммедом Ка- дри-пашею, в Алжирі — Л. Мораном, залишилися лише приватними працями, хоч їх висока наукова цінність і в той же час повна відповідність ортодоксальним положенням були повсюдно визнані. У Туреччині навіть Цивільний кодекс і Цивільний процесуальний кодекс, опубліковані в 1870 і в 1876 рр. за назвою «Мессель»57, не регулювали особистих прав, а також сімейне і спадкоємне право, незважаючи на велику незручність, пов’язану з цим (туркам доводилося використовувати джерела арабською мовою). У Саудівській Аравії король Ібн-Сауд оголосив у 1927 р. про свій намір створити кодекс мусульманського права на базі його доктринального викладу Ібн-Таймой; опозиція виявилася такою, що проект створення кодексу був відкинутий.

Зрештою, ідея, що так важко пробивала собі шлях, перемогла в різних країнах. Першою кодификацією мусульманського права, котра набула сили закону в галузі сімейного права і спадкування, був іранський Цивільний кодекс, промульгований у 1927—1935 роках. Кодекси персонального статусу були прийняті у Сирії, Тунісі, Марокко, Єгипті, Йорданії, Іраку, Південному Йємені. В Алжирі законодавець реформував режим опіки та інститут безвісної відсутності. Реформи сімейного і спадкоємного права проведені в Пакистані. У багатьох мусульманських країнах відкинута в минулому тенденція зміцнюється в наш час.

Якщо розглянути кримінальні чи кримінально-процесуальні, зобов’язальний, торговий чи цивільно-процесуальний кодекси, а також нові положення адміністративного або трудового права, то цілком очевидно, що всі зазначені акти в різних країнах послужили справі рецепції західних концепцій.

Сталий у такий спосіб дуалізм міг здаватися цілком життєздатним, доки в різних країнах існували два види самостійних судів, призначених для застосування двох вказаних систем. Одна з них була заснована на порівняльному праві й на розумі, інша — на аргументації авторитету й віри. Перша система зазнала помітних змін, друга — по суті своїй незмінна. Згодом друга система стала поступатися позиціями першій. Ті самі судді стали одночасно застосовувати і «сучасне право», і мусульманське право. Традиційні мусульманські суди, ліквідовані в Туреччині з 1924 року, припинили своє існування в Єгипті, Тунісі, Пакистані, Алжирі, Марокко, Гвінеї і Малі. Для застосування норм шаріату, як і для застосування сучасних кодексів, тепер і в цих країнах доводиться звертатися до юристів, що отримали освіту, як правило, західного зразка.

Позитивні правові системи мусульманських країн у їх сучасному вигляді різняться між собою, оскільки суспільний розвиток цих країн не є однаковим і традиції також різні. Відтак загальну картину правових систем мусульманських країн дати дуже важко. Однак деякі загальні риси можна встановити, виділивши при цьому дві групи країн.

57 «Мессель» перекладений французькою мовою Г. Юнгом у 6-м томі його роботи «Corps de droit ottoman» (1906 р.). «Мессель» складений сучасною турецькою мовою; написання «Medjelle» було найбільш поширеним до переходу турків на латинський алфавіт. «Мессель» залишається основою чинного права хамишитської Йорданії й подекуди застосовується у Лівані.

651