Вартість такого типу фінансування відносно невелика, що можна пояснити його достатнім поширенням. За певних умов таке фінансування здійснюється поза балансом діючого підприємства позичальника, проте частіше позичальник гарантує свої обов’язки часткою активів.
Фінансування з повним регресом на позичальника дозволяє оформити фінансування у найкоротші строки. Цей тип фінансування застосовується для проектів, які мають державне значення, здійснюються під гарантію уряду або за його підтримкою. До цих проектів належать проекти розвитку пріоритетних галузей, регіонів, виробничої та соціальної інфраструктури тощо. Реалізуючи такі проекти, позичальник, крім потоків готівки, використовує інші джерела для погашення боргу. Слід відзначити, що цей тип фінансування найбільш прийнятний для економіки України, яка має гостру необхідність в активізації інвестиційної діяльності. Сьогодні міжнародні фінансово-кредитні інституції віддають перевагу саме цьому виду фінансування.
Фінансування на консорційних засадах здійснюється за схемою: «створюй — володій — експлуатуй». Така схема припускає згоду між учасниками проекту щодо створення (будівництва) підприємства, його акціонування або корпоратизації та експлуатації власниками на пайових умовах. Звичайно за умовами консорціуму банк або кілька банків (синдикат) конвертують боргові зобов’язання в акції позичальника. Власниками проекту стають також підрядники, страхові компанії та ін.
Для реалізації великих проектів можуть створюватись промислово-фінансові групи, учасники яких, у тому числі банки, стають інвесторами та здійснюють безпосереднє фінансування і розподіляють між собою всі інвестиційні ризики.
3. Теорія інвестиційного портфеля
Портфель цінних паперів — це цілеспрямовані вкладення в цінні папери з метою управління ними як єдиним цілим. До цінних паперів, які виступають об’єктами портфельного інвестування, належать:
акції;
державні боргові зобов’язання;
деривативи;
сертифікати;
комерційні цінні папери (векселі);
акції підприємств;
депозитні сертифікати банків, чеки, ощадні сертифікати та інше.
Можна виокремити два види портфелів цінних паперів: індивідуальний і портфель підприємства.
Підприємство може залучати грошові ресурси за рахунок випуску цінних паперів (пасивні операції) та вкладати залучені грошові кошти в цінні папери інших емітентів (активні операції) з метою отримання додаткового прибутку чи збереження та приросту капіталу.
Підприємства-інвестори можуть мати на меті розширення сфери впливу та перерозподілу власності, створення холдингових та інших структур, спекулятивну гру тощо.
Індивідуальний портфель повинен включати три основні елементи: ліквідні цінні папери, гнучкі коротко- та середньотермінові інвестиції та інвестиції, що спрямовані на приріст капіталу.
Частина портфеля має відіграти роль аварійного резерву та складатися з цінних паперів та інвестицій вільних коштів, які можуть бути оплачені чи отримані за вимогою негайно чи протягом кількох днів. Інша частина портфеля має включати інвестиції вільних коштів та цінні папери з перспективою достатніх доходів та приросту капітальної вартості у співвідношенні з можливістю їх реалізації без суттєвої втрати капіталу.
Призначення частини портфеля, що залишилася, — захист інвестора від інфляції, що забезпечується приростом капітальної вартості, так само як і доходом, що приносять прямі чи непрямі вкладення коштів в акції.
Співвідношення розмірів частин портфеля та види інвестицій у кожній з них залежать від ряду факторів, у тому числі:
можливостей інвестування як капіталу, так і заощаджень залежно від розміру доходів;
необхідності диверсифікації як способу зниження ризику;
особистих бажань інвестора та його схильності до ризику;
вибору між доходом та приростом капіталу. Він залежить від інших фінансових можливостей інвестора та його податкових зобов’язань;
довготривалості запланованої перспективи. Вона значною мірою визначається віком інвестора;
стану фінансових ринків.
За податковими зобов’язаннями інвесторів можна поділити на тих, які платять податок за базовою чи вищою ставкою, а також тих, що звільнені від прибуткового податку. Вони можуть використовувати свій капітал з метою отримання доходу чи приросту капіталу.
Будь-які інвестиції пов’язані з певним ризиком. Мабуть, найменший з них пов’язаний з інвестиціями в цінні папери з фіксованим відсотком. Проте існує реальний ризик знецінення вартості як капіталу, так і доходу під впливом інфляції. З іншого боку, існує ряд досить ризикованих видів інвестицій. Деякі з них можуть призводити до теоретично необмежених зворотних ефектів.
Розглянемо ризик та його вплив на дохід, капітал чи в сукупності — на обидва показники. Вплив на дохід без урахування капіталу: за умов становлення ринку цінних паперів доходи від останніх практично непередбачувані. Вплив на капітал без урахування доходу: при інвестуванні коштів в особливо надійні цінні папери та інші «гарантовано» ліквідні цінні папери з фіксованим відсотком завжди існує ризик втрати капіталу при зниженні цін. Вплив на капітал та дохід у сукупності: більшість видів інвестицій є ризикованими як стосовно капіталу, так і доходу. Нерідко зниження доходу передує втраті капіталу. Компанія може знизити дивіденди за звичайними акціями, що спричинить прискорене падіння цін на акції. В іншому випадку компанія може виявитися неспроможною виплатити відсотки по облігаціях, що сприятиме її ліквідації, і, можливо, вартість акціонерного капіталу буде відшкодована лише частково.
Ризик може бути пов’язаний із загальними причинами чи факторами, які специфічні для окремого виду цінних паперів.
Усі інвестиції тією чи іншою мірою схильні до впливу змін політичного та економічного клімату, через що завжди є ризик того, що інвестор не зможе повернути вкладений капітал без втрат. Фактором ризику для інвестицій є інфляція. Падіння курсу валюти може вплинути як на дохід, так і на капітал. Інвестиції вільних коштів та інші інвестиції, які не пов’язані з цінними паперами, особливо схильні до зниження курсу. В той же час високі доходи за ними не можуть слугувати певною компенсацією.
На успіх діяльності окремої компанії впливають не лише економічні чинники, але й специфічні причини, такі як вид вироблюваної продукції чи послуг, конкурентоспроможність у межах галузі та фактори управління. Буває і так, що ціни на акції окремих компаній зростають чи падають, в той час як на ринку панує зворотня тенденція. В інших випадках ситуація у всьому секторі протилежна стану в інших сферах ринку. Такі тенденції визначають комерційний ризик.
Іншим видом ризику, який пов’язаний з окремими компаніями, виступає фінансовий ризик, що характеризується можливістю втрат при реалізації цінних паперів через зміну їх вартості.
Кредитний ризик з’являється при виникненні ситуації, коли емітент не в змозі виплатити відсотки та/чи основну суму за борговими цінними паперами.
Також може мати місце валютний ризик. Усі інвестиції в іноземні об’єкти підпадають під ризик того, що незалежно від ефективності окремого виду інвестицій в одиницях місцевої валюти величини доходу та капіталу можуть змінюватися під впливом коливань курсів обміну.
Систематичний ризик будь-яких цінних паперів — це та частина їх загального ризику, яка пов’язана зі змінами загального економічного та політичного клімату, що впливає на всі види цінних паперів.
Несистематичний ризик — це частина загального ризику, що зумовлена факторами, які не впливають на всі види цінних паперів та можуть бути пов’язані лише з одним з них (наприклад, невірні рішення керівництва компанії). До несистематичних видів ризику належить також ризик, пов’язаний з окремим сектором чи галуззю (галузевий ризик).
Для кваліфікованого управління портфелем необхідно керуватися певною портфельною стратегією, котра визначається:
типом та цілями портфеля;
станом ринку, його насиченістю, динамікою відсоткової ставки та курсовою вартістю цінних паперів, можливістю реалізації завдань інвестиційних фондів через портфелі цінних паперів;
чинними законодавчими пільгами та обмеженнями;
загальноекономічним станом (у тому числі такими факторами, як фази економічних циклів та рівень інфляції);
необхідністю підтримання рівня ліквідності та мінімізації ризиків;
типом стратегії (коротко-, середньо- і довготерміновість).
ТЕМА6 Інвестиційні ризики
План
1. Концепція і вимірювання ризиків
2. Види ризиків
1. Концепція і вимірювання ризиків
Уся життєдіяльність людини схильна до тих чи інших ризиків або до їх сукупності. До того ж він породжує невпевненість у майбутньому. Та й ризикованість будь-якого підприємства є альтернативою його дохідності. Але ризик — це насамперед дія «без вірного розрахунку, котра підлягає випадковостям».
Можливість прогнозувати з максимальним ступенем імовірності ту чи іншу подію в майбутньому дозволяє відпрацювати у планах і прогнозах стратегію протидії ризику. Співвідношення ступеня ризику і дохідності оцінюється за статистичними методами, ймовірності дозволяють дати кількісну характеристику ризику. Так, ймовірність настання (чи не настання) тієї чи іншої події, як правило, можливо чисельно виміряти у відсотках або інших відносних величинах.
Варіаційний аналіз і прогноз майбутніх подій стосовно підприємства дозволяє ранжувати всі альтернативи за ступенем ризику та обрати найпридатнішу. Вибір альтернативи може проходити в умовах визначеності та невизначеності. Наприклад, очікувані виплати по облігаціях уряду обов’язково відбудуться, але розмір цих виплат залежатиме від фактичного рівня інфляції, який не є визначеним. Таким чином рішення про придбання державних цінних паперів за умов ризику щодо настання події виплат по них має ймовірність, близьку до одиниці. Стосовно розміру виплат ризик підлягає визначенню. Інакше йдуть справи з виплатами дивідендів або відсотків по цінних паперах компаній і підприємств. Тут ризик зумовлюється невизначеністю настання самої події (факту виплат) та розміру виплат. Якщо інвестор формує портфель цінних паперів, тобто купує папери різних емітентів і у різних кількостях, то залежно від структури цього портфеля він підпадає під різні ступені ризику (рис. 2.1).
Чим більше цінних паперів з невизначеними ризиками, тим нижчою є ймовірність отримання доходів від цього портфеля. Тому при прийнятті рішень щодо вкладання коштів інвестор повинен виміряти ризик настання події одержання результату.
Існує кілька методів вимірювання ризиків, які використовуються для вибору варіанта вкладення інвестицій.
Рис. 2.1. Тип портфеля за ступенем ризику:
1 — мінімальний;
2 — середній;
3 — максимальний;
4 — авантюрний.
1. Метод аналогій складається з вивчення досвіду інвестування, оцінки результатів реалізованих проектів та екстраполяції їх на перспективу.
2. Метод моделювання ґрунтується на теорії ігор. Гіпотетичний інвестиційний проект (модель) «програється» з метою визначення реакції конкурентів.
3. Демонстраційний метод дозволяє визначити громадську думку стосовно інвестиційного проекту та з’ясувати коло потенційних інвесторів.
4. Методи математичної статистики дозволяють з’ясувати ймовірність настання події. Оскільки ризик є супутником будь-якого варіанта вкладання інвестицій, розрахунки проводяться з метою мінімізації можливих збитків, тобто визначаються ймовірність рівня втрат, ймовірність того, що вони не перевищать певний рівень, який прийнятний для інвестора. По суті методи математичної статистики являють собою математичне забезпечення методу аналогій.
2. Види ризиків
Уся різноманітність ризиків взаємообумовлена. В ієрархічній структурній системі ризиків як початковий, визначальний можна визнати інвестиційний ризик, бо якщо немає вкладень, то немає ризику їх втрати.
Інвестиційний ризик має місце у підприємницькому середовищі, але може у ряді випадків виникати і в сфері споживання. Ризики інвестиційних проектів поділяються на три великі групи: фінансові, будівельні та експлуатаційні.
Інвестиційний споживчий ризик виникає у тому разі, коли вкладення, що здійснені у товари тривалого користування (котеджі, авто, гаражі та ін.) з метою їх подальшого використання у підприємницькій діяльності (продаж, наймання, гарантія, виробництво), не досягають своїх цілей через різні причини.
Підприємницький ризик зумовлюється ймовірним характером практично всіх виробничих процесів і реалізації, конкуренцією, інфляційними впливами, наявністю фізичних ризиків (втрати майна внаслідок стихійного лиха), а також невизначеністю, що спричинена неповною або неточною інформацією, яка міститься в інвестиційній програмі. Це насамперед пов’язано з можливою зміною законодавства (посилення екологічних вимог, зміна умов оподаткування, реінвестування доходів, рівня відсоткових ставок, введення обмежень і ліцензій). Крім того, за сучасних умов на ступінь підприємницького ризику великий вплив має: політична нестабільність; страйки; масове невиконання договірних зобов’язань; неплатежі; застаріла структура виробництва; інфляційні процеси тощо. До того ж у кожній галузі є свої специфічні умови, що найбільше впливають на ступінь ризику (наприклад, у сільському господарстві — це погодні умови, торгівлі — оцінка кон’юнктури ринку, в атомній енергетиці — складність і характер виробничого процесу).
Фінансові ризики — це велика сукупність взаємопов’язаних ризиків невиконання фінансових зобов’язань протилежною стороною та ризиків зміни кон’юнктури фінансових ринків.
Фінансові ризики, що беруть на себе банки та їх клієнти, тісно пов’язані між собою. Під ці ризики підпадають як інвестори, так і кредитори й дебітори.
Кредитні ризики посідають одне з головних місць у групі фінансових ризиків. Він так само, як ризик неповернення боргу, виникає в результаті:
неможливості позичальника створити у майбутньому адекватний грошовий потік;
невпевненості у реалізації в майбутньому за необхідною ціною застави під кредит;
погіршення іміджу (репутації) позичальника через непередбачені несприятливі зміни у діловому світі. Банки повинні ретельніше оцінювати кредитні ризики, ніж інші кредитори, оскільки вони надають у користування не власні гроші, а гроші своїх вкладників.
До групи кредитних ризиків можна віднести відсотковий ризик, ризик ліквідності та у вузькому розумінні фінансовий і проектний ризики.