Материал: Инвестирование

Відсотковий ризик зумовлений невизначеністю у майбутньому щодо напряму руху та рівня відсоткових ставок. Подібний ризик для банку — це ризик перевищення середньої відсоткової ставки по залучених коштах (депозитах) середньої відсоткової ставки за виданими кредитами.

Ризик ліквідності спричинений невпевненістю у майбутній швидкій реалізації того чи іншого активу за передбачену ціну.

Фінансовий ризик у вузькому розумінні — це ризик фінансового лівериджу . Тобто чим вищий фінансовий ліверидж компанії, тим більша невпевненість у забезпеченні позичкових коштів власним капіталом.

Проектний ризик у вузькому смислі виникає при оцінці кредитної пропозиції клієнту з метою фінансування певного інвестиційного проекту. Цей ризик містить три складові:

• ризик, пов’язаний з самим проектом, незалежно від позичальника;

• корпоративний ризик, пов’язаний з усією діяльністю позичальника та впливом даного проекту на загальний рівень ризику;

• ринковий ризик, пов’язаний з відповідністю проекту банківському кредитному портфелю, тобто з визначенням, чи підвищує, чи знижує він ризик кредитного портфеля банку.

Валютний ризик виникає через невизначеність майбутнього руху ресурсів національної валюти щодо іновалют. Під вплив валютного ризику підпадають усі суб’єкти інвестиційної діяльності, які здійснюють фінансові операції у валюті, відмінній від їх національної валюти. Валютний ризик містить такі складові:

• курсовий ризик зміни вартості активів та пасивів банку (компанії);

• ризик переказу, пов’язаний з відмінностями в обліку активів та пасивів в іноземній валюті;

• ризик угоди, зумовлений невизначеністю у майбутньому вартості угоди у національній валюті, що деномінована в іноземній валюті.

Ризик країни з’являється внаслідок невизначеності у майбутньому змін політичних та економічних умов, які можуть вплинути на спроможність країни, корпорації, підприємства та інших позичальників відповідати за зобов’язаннями зовнішнього боргу. Складовими ризику країни виступають:

• політичний ризик, який представлений невизначеністю у майбутньому інвестиційного клімату держави — імпортера кредитів та інвестицій;

• економічний ризик — ризик, пов’язаний з невизначеністю у майбутньому платоспроможності країни, корпорації, фірми;

• експортний ризик — пов’язаний з можливістю зупинки обслуговування боргу через низьку ліквідність товарів зовнішньої торгівлі та іноземних інвестицій.

Портфельний ризик — ризик невідповідності у майбутньому інвестиційного проекту кредитному портфелю, портфелю цінних паперів чи портфелю реальних проектів. Портфельний ризик виникає внаслідок можливості суттєвого погіршення сукупних показників того чи іншого портфеля: прибутковості, зростання капіталу, ступеня впливу ризику ліквідності.

Будівельні ризики — це ризики, що виникають у процесі проекту. Залежно від типу фінансування проекту ці ризики розподіляються між учасниками здійснення проекту чи приймаються на себе тією чи іншою стороною.

Ризик перевищення кошторису означає, що проектно-кош­торисна вартість може бути перевищена через провину багатьох учасників.

Ризик несвоєчасного завершення термінів засвоєння інвестицій виникає внаслідок змін у складі проектів, зривів постачання матеріально-технічних ресурсів.

Ризик порушення умов договору спричинений змінами умов функціонування інвестора та підрядної організації (фінансова неспроможність інвестора, зміни ставок оподаткування доходу, умов отримання банківських кредитів і погашення раніше отриманих позичок, амортизаційної політики, невиконання угод субпідрядними організаціями, проектантами та іншими учасниками інвестиційного процесу).

Ризик падіння попиту виникає у разі зміни потреб у продукції будівельної галузі у зв’язку із загальним спадом виробництва, кризою фінансів, бюджетним дефіцитом.

Експлуатаційні ризики з’являються після введення об’єкта у дію та виходу на проектну потужність (що за наших умов спричиняє певні ризики).

Ризик реалізації продукції, робіт, послуг, спричинений можливістю звуження ринку збуту у процесі експлуатації та втрати частини споживачів через зростаючу конкуренцію та появу на ринку товарів вищої якості.

Ризик зниження прибутковості тісно пов’язаний з ризиком реалізації продукції і тягне за собою скорочення грошових потоків та неможливість розрахунків з кредиторами.

Ризик невиконання поставок матеріально-технічних ресурсів для виробництва зумовлює у майбутньому можливу ненадійність постачальників.

Ризик менеджменту виникає через можливу необхідність у майбутньому зміни керівництва підприємства.

Форс-мажорний ризик існує як на стадії будівельного вироб­ництва, так і в період експлуатації підприємства. Він пов’язаний з виникненням подій об’єктивного характеру, які можуть призвести до часткової чи повної втрати майна.

Заходи щодо запобігання ризикам або їх зменшення

Залежно від виду проекта, його належності до того чи іншого типу портфеля розробляється система заходів протидії ризикам:

• заставні операції і гарантування;

• диверсифікація;

• страхування;

• лімітування;

• розподіл;

• еккаутинг та ін.

При інвестиційному кредиті найбільшого поширення дістали такі засоби захисту від інвестиційного ризику, як позички під заставу та гарантовані кредити.

Позички під заставу — це позички, забезпечені з боку позичальника заставними активами. Застава — це один з найдавніших засобів забезпечення позичок. Але якщо у минулі роки заставні фізичні активи переходили у власність кредитора, то сьогодні вони, як правило, залишаються у користуванні позичальника, а кре­дитору у відповідності з контрактом переходять (уступаються) права володіння (цесія).

Банк прагне формувати власний позичковий портфель із забезпечених кредитів, тому він зобов’язаний дуже вимогливо оцінювати якість застави. Основні критерії цього:

• вік активів, їх моральний і фізичний знос, темпи старіння застави;

• простота оцінки цінності застави та можливість її перегляду (індексації) у період кредитування;

• можливість розміщення закладених активів на ринку;

• рівень ліквідності як для фізичних, так і фінансових активів;

• підконтрольність — простота та легкість встановлення місцезнаходження застави та вступу у володіння нею;

• рівень позичкової маржі для кожного виду застави (наприклад, для готівки така маржа становить 100 % + очікуваний відсоток інфляції, для висококваліфікованих цінних паперів — 60—70%, для матеріальних запасів та обладнання — 50%).

У процесі кредитування під впливом інфляції рівень може коригуватись: для фінансових активів — у бік збільшення, для фізичних — у бік зменшення.

Гарантований кредит видається під письмове зобов’язання третьої сторони сплатити борг у разі відмови від його сплати позичальником. Оцінка ризиків гаранта та вимоги до якості гарантії такі самі, як і до застави.

Гарантії можуть бути таких видів:

• обмежена або необмежена, тобто та, що гарантує всю заборгованість чи тільки її частку;

• забезпечена або незабезпечена, тобто із заставою чи без неї;

• фізичних або юридичних осіб, тобто забезпечена власними чи корпоративними активами.

Кредитори звичайно прагнуть отримати необмежену та забезпечену гарантію, тому повинні особливо ретельно перевіряти її. При оцінці фінансового стану гаранта слід враховувати, що гарантія як умовне зобов’язання являє собою позабалансовий фінансовий інструмент. Тому перевіряти необхідно як балансові, так і позабалансові операції гаранта.

Особливу відповідальність несе банк, який виступає у ролі гаранта, оскільки гарантії, які ним видаються, так само, як і безпосередньо кредити, забезпечуються не власними ресурсами, а коштами акціонерів або вкладників.

Одним з найефективніших методів збалансованості інвестиційного портфеля є диверсифікація.

Диверсифікація — це розподіл цінних паперів портфеля таким чином, щоб досягти максимального доходу за мінімального ризику. Як правило, це здобувається шляхом розподілу капіталу між пакетами цінних паперів різної якості та різних термінів погашення для зниження портфельного ризику.

Тема 7 Фінансове забезпечення інвестування

План

1. Фінансові ресурси інвестування

2. Способи залучення капіталу

3. Структуризація капіталу

1. Фінансові ресурси інвестування

Грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні підприємця, є його фінансовими ресурсами. Вони спрямовуються на розвиток підприємницької діяльності, утримання об’єктів невиробничої сфери, на споживання і створення резервів.

Частина фінансових ресурсів, що направляється на фінансування предметів і засобів праці, робочої сили та інших елементів виробництва, складає капітал підприємства у грошовій формі.

ГОЛОВНІ ДЖЕРЕЛА ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ТА ЇХ ЦІЛЬОВЕ ВИКОРИСТАННЯ

Прибуток — це фінансовий ресурс, що використовується як на споживання, так і нагромадження; це різниця між виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт, товарів) без податку на додану вартість, акцизів, інших податків і витратами на виробництво та реалізацію (собівартістю).

Найважливіше джерело фінансових ресурсів — амортизація. Амортизаційні відрахування формуються в результаті перенесення вартості основних фондів на вартість продукту, у сукупності вони складають амортизаційний фонд. Методи прискореної амортизації забезпечують якнайшвидше відновлення основних фондів і приріст виробництва. У будь-якій країні світу держава регулює (нормує) амортизаційні відрахування, надаючи амортизаційні пільги та зменшуючи розмір прибутку, що оподатковується. Тим самим підприємство отримує дійовий стимул і має можливість протидіяти моральному зносу фондів, прискорює відновлення активної частини фондів та одержує міцний фінансовий ресурс для інвестування.

Пайові внески — грошові та інші кошти, сплачені юридичними і фізичними особами для ведення спільного підприємництва. Вони обов’язкові при вступі до товариства з обмеженою відповідальністю, повного та командитного товариства.

Страхові внески та внески до Пенсійного фонду беруть участь у забезпеченні відтворення виробничих сил як засобів праці та робочої сили. Ці інвестиції, як правило, називають ануїтетом (щорічним платежем). Через певний час вони мають принести інвесторові регулярні доходи.

Кредиторська заборгованість — стійке джерело фінансових ресурсів, що постійно перебуває у розпорядженні підприємства. Воно прирівнюється до власних коштів. Це передусім заборгованість постачальникам за відвантажені товари, термін оплати яких ще не настав. До кредиторської заборгованості належить також перехідна заборгованість бюджету, заборгованість за відрахування у позабюджетні фонди.

Позичковим джерелом фінансування інвестицій виступають кредити і позички.

Державне субсидіювання може здійснюватися у таких формах: прямі позички, гарантовані позички, гранти на певні проекти, пайова участь, прямі дотації, страхування. Субсидуючи проект, уряд звичайно висуває ті ж умови, що й банк чи інший кредитний заклад, але надані їм пільги заохочують останніх взяти участь у фінансуванні. Тому держава, як правило, є одним з інвесторів або учасників інвестування. Головним чином у такий спосіб інвестуються об’єкти виробничої та соціальної інфраструктури чи соціально-політичні програми.

З метою залучення капіталу для інвестування суб’єкт інвестиційної діяльності використовує різноманітні фінансові інструменти. Фінансові інструменти — це контракти, результатом яких є поява певних статей в активах одного суб’єкта і пасивах іншого суб’єкта фінансування.

2. Способи залучення капіталу

СПОСОБИ ЗАЛУЧЕННЯ КАПІТАЛУ

Акціонування	Корпоратизація
	Самофінансування
	Транстинг
	Венчурні фірми
	Придбання ординарного пакета акцій
Боргове фінансування	Кредитування
	Кредит з факторингом
	Форфейтинг
	Іпотечний кредит
	Кредит державних установ
	Іноземний кредит
	Розміщення боргових зобов’язань
Фінансування на консорційних засадах	Спільні підприємства
	Альянси
	Франчайзинг
	Ліцензування
	Інжиніринг
	Еккаутинг
Оренда	Оперативна оренда
	Фінансовий лізинг
	Лізбек
	Селенг
Пільгове фінансування	Урядовий пільговий кредит
	Гарантування
	Інвестиційний податковий кредит
	Безвідсотковий кредит
Субсидування	Дотування
	Гранти
	Субвенції
	Спонсорство
	Донорство

Акціонування є найпоширенішим способом залучення капіталу на інвестиційній стадії проекту. Залучається капітал шляхом емісії простих і привілейованих акцій, що розміщуються серед юридичних та фізичних осіб.

Одна з форм акціонування — викуп контрольних пакетів акцій керівництвом компанії, або викуп менеджментом. Менеджери стають власниками компанії, щоб попередити її перехід до чужих рук. Такий викуп можливий також за рахунок кредиту.

В Україні у процесі приватизації дістала певний розвиток така форма роздержавлення підприємств, як корпоратизація. Згідно з Указом Президента, корпоратизація — це надання державним підприємствам статусу акціонерних, де спочатку 100 % акцій належать державі. Потім поступово здійснюється продаж цих акцій членам трудового колективу підприємства (першочергово), а потім іншим державним і приватним підприємствам та фізичним особам.