Тепер у нас є все для розрахунку чистої теперішньої вартості або надходжень від проекту за умови нетто-інфляції. Грошові потоки приводяться у гривнях на відповідний рік. Зазвичай використовуються грошові суми, які розраховані на початку проекту. Ставка дисконтування, що використана для цих нетто-грошових потоків, приймається рівною вартості капіталу компанії за умови нетто-інфляції.
Альтернативний підхід до врахування інфляції при оцінці проектів полягає у розгляді грошових потоків за умови брутто-інфляції. Оскільки ринкова ціна капіталу уже враховує поправку на очікувану у майбутньому інфляцію, немає сенсу перераховувати цю цифру.
Узгодження розрахованих грошових потоків з майбутньою інфляцією порушує важливе питання стосовно того, чи повинні майбутні грошові потоки коригуватися за якимось одним індексом інфляції, чи за серією індексів, що представлятимуть величину очікуваної інфляції на кожному з часових проміжків, що складають грошовий потік. Обліковці можуть зазначити, що ця проблема є подібною до проблеми врахування інфляції у бухгалтерському обліку. Використання одного індексу являє собою підхід, що ґрунтується на поточній купівельній спроможності, використання ряду індексів — підхід, що базується на поточній обліковій вартості.
Як зазначалося раніше, нетто і брутто-методи дають однакові результати за умови використання методу одного індексу, оскільки коригування ставки дисконтування повністю врівноважить коригування майбутніх грошових потоків. Значення чистої теперішньої вартості є однаковим в обох випадках . Якщо ж для коригування складових грошового потоку використовуються різні індекси, результуюче значення чистої теперішньої вартості не збігатиметься, оскільки поправки на інфляцію, застосовувані кредиторами до вартості капіталу, скоріш за все не врівноважуються середньою величиною поправки на інфляцію для різних грошових потоків.
Використання серії індексів забезпечує отримання величин грошових потоків, які є близькими до дійсних грошових потоків проекту. Визначення дисконтованих грошових потоків у дійсності є бюджетом коштів для проекту. Альтернативний метод, особливо щодо податкових розрахунків, не дасть бюджету коштів. Таким чином, застосування підходу на основі поточної облікової вартості, за якого використовується серія індексів інфляції для розрахунку брутто-грошових потоків, і на підставі методу поточних ринкових вартостей для розрахунку брутто-інфляційної вартості капіталу забезпечує найбільш практичний підхід до проблеми врахування інфляції.
Підсумовуючи викладене, зауважимо, що для визначення вартості капіталу використовується метод середньозваженої вартості капіталу. Цей метод може бути застосовано за різних умов. Хоча, як зазначалося раніше, цей метод базується на ряді припущень і, якщо ці припущення не виправдовуються, розрахунок середньозваженої вартості капіталу може дати хибний результат. При розрахунках ми припускаємо, що:
1) фінансовий ринок, на якому складається ринкова ціна, є раціонально ефективним;
2) структура капіталу — це поєднання власного і залученого капіталу як перед, так і після залучення нового капіталу; перебуває в оптимальному діапазоні;
3) капітальний проект, який оцінюється, має той самий клас ризику, що й інші проекти у портфелі підприємства, які вже запроваджуються;
4) новий проект, що оцінюється, є незначним у тому розумінні, що він не внесе значних змін в імідж компанії на фінансовому ринку. Очевидно, що наведені вище пункти 2 і 3 є специфічними аспектами цієї умови.
Якщо перша умова стосовно того, що ринок є раціонально ефективним, порушується, теорія, викладена у цьому параграфі руйнується. Інші умови можна перебороти, але тільки ціною ускладнення розрахунку вартості капіталу.
План грошових потоків
Кеш-фло перекладається дослівно як «потік готівки», або «грошовий потік». У процесі опису Плану грошових потоків і методів інвестиційного аналізу вираз «кеш-фло» може вживатися для визначення поточного залишку грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства. Цей залишок формується за рахунок припливу грошових коштів (доходів від реалізації продукції і послуг, амортизаційних відрахувань, доходів від реалізації активів підприємства, внесків у статутний фонд та позичок) та відтоку грошових коштів (витрати на виробництво продукції та послуг, загальні витрати підприємства, витрати на інвестування, витрати на обслуговування та погашення позичок, виплати дивідендів, податкові та інші виплати). Усі надходження та платежі відображаються у Плані грошових потоків у періоди, що відповідають фактичним датам здійснення цих платежів з урахуванням часу затримки платежів за поставки матеріалів і комплектуючих виробів, умов реалізації продукції (у кредит, авансовим платежем), а також умов формування виробничих запасів. Залишок грошових коштів на рахунку (баланс готівки) використовується підприємством для виплат, на забезпечення виробничої діяльності наступних періодів, інвестицій, погашення позичок, сплати податків та особисте споживання. Таким чином, Звіт про рух грошових коштів, що ґрунтується на методі кеш-фло, демонструє рух грошових коштів і відображає діяльність підприємства у динаміці від періоду до періоду.
Тема5. Напрями та об’єкти інвестування
План
1. Поняття про інвестиційний проект
2. Типи проектного фінансування
3. Теорія інвестиційного портфеля
1. Поняття про інвестиційний проект
У літературі з оцінки інвестиційних проектів та їх відбору для фінансування наводяться такі тлумачення інвестиційного проекту: «справа», «діяльність», «захід, що передбачає здійснення комплексу будь-яких дій, які забезпечують досягнення певних завдань». Ближче до цього поняття за змістом терміни «господарський захід», «комплекс робіт», «проект як система організаційно-правових і розрахунково-фінансових документів, які необхідні для здійснення будь-яких дій чи які описують дії».
На основі аналізу наведених визначень та ознак бізнес-проекту можна сформулювати узагальнене визначення поняття інвестиційного бізнес-проекту. Інвестиційний проект — це обмежена за часом цілеспрямована зміна системи зі встановленими вимогами до якості результатів, можливими межами витрат коштів та ресурсів і специфічною організацією з його розробки та реалізації.
Класифікація проектів. Множина бізнес-проектів може класифікуватися за різними ознаками. Очевидно, що наведена нижче схема класифікації не єдина, однак у більшості випадків вона уявляється нам корисною.
Виокремлено такі основи класифікації бізнес-проектів:
тип проекту — за основними сферами діяльності, в яких здійснюється проект;
клас проекту — за складом і структурою проекту та його предметною галуззю;
масштаб проекту — за розмірами самого проекту, кількістю учасників та ступенем впливу на зовнішнє середовище;
тривалість проекту — за терміном здійснення проекту;
складність проекту — наприклад, за ступенем фінансової, технічної чи іншої складності;
вид проекту — за характером предметної галузі проекту.
Розглянемо основні різновиди проектів:
1. Тип проекту — технічний, організаційний, економічний, соціальний, змішаний.
2. Клас проекту — монопроект, мультипроект, мегапроект.
3. Масштаби проекту — дрібний, середній, великий, дуже великий. Або інша класифікація: міждержавні, міжнародні, національні, міжрегіональні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, корпоративні, відомчі, проекти одного підприємства.
4. За тривалістю проекти можуть бути короткотермінові (до 3 років), середньотермінові (від 3 до 5 років), довготермінові (понад 5 років).
5. Вид інвестиційних проектів: інноваційний та організаційний, науково-дослідний, навчально-освітній, змішаний.
Більшість бізнес-проектів носить інвестиційний (витратний) характер. Величина інвестицій, які необхідні для здійснення бізнес-проекту, залежить від усіх перелічених ознак та насамперед від масштабу, тривалості та ступеня складності проекту.
До інвестиційних проектів зазвичай належать проекти, головною метою яких є вкладення коштів у різні види бізнесу з метою отримання прибутку. В цій групі бізнес-проектів виокремлюють інноваційні проекти, до яких належить система різноманітних нововведень, що забезпечують безперервний розвиток організаційно-економічних систем.
Однією з найвідоміших спроб ввести стандартизований підхід до оцінки та аналізу інвестиційних проектів була діяльність Міжнародного центру промислових досліджень . У 1972 р. було опубліковано «Керівництво з оцінки проектів», яке стало значним дослідженням з цього питання. Враховуючи загальну орієнтацію на використання цієї методики у країнах з ринковою економікою, яка тільки-но формується, а також зважаючи на той факт, що у роботі над створенням методики брали участь головні міжнародні фінансові інститути (такі як Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд) не дивно, що саме ця методика стала еталоном аналізу інвестиційних проектів, які здійснюються на території СНД, зокрема в Україні.
Нині за рахунок коштів Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) деякі українські банки фінансують інвестиційні проекти підприємств малого та середнього бізнесу (з приватною формою власності), що здійснюють свою діяльність у галузях сільського господарства, харчової промисловості та послуг. Клієнти банків, які бажають скористатися коштами кредитної лінії від ЄБРР, повинні подати на розгляд банку клопотання про одержання кредиту, обґрунтований бізнес-план та необхідні для здійснення такого кредитування документи.
До підприємств, для яких розробляється подібний інвестиційний проект, висуваються такі вимоги:
допроектні активи не повинні перевищувати 2,5 млн дол. США (за винятком споруд і будівель);
кількість працюючих не повинна перевищувати 500 осіб;
діяльність підприємства має відповідати вимогам охорони довкілля, що висуває ЄБРР;
максимальне співвідношення загального боргу (кредит ЄБРР) до власного капіталу має становити 70:30 %, а власний внесок у проект — не менше 30 % вартості проекту;
коефіцієнт обслуговування боргу (відношення прибутку після сплати податків, амортизаційних відрахувань і витрат на сплату відсотків з усіх позичок позичальника до всієї заборгованості позичальника з урахуванням кредиту ЄБРР) повинен бути не меншим 1,3:1;
вартість застави не повинна бути меншою за 120 % від суми загальної заборгованості за кредитом.
Кредитні кошти не спрямовуються:
на рефінансування вже існуючих зобов’язань приватних підприємств або фінансування придбаних цінних паперів діючих підприємств і нерухомості;
на реалізацію проектів, пов’язаних з ігорним бізнесом, виробництвом або постачанням зброї тощо.
Бізнес-план до інвестиційного проекту розробляється відповідно до типової форми, яка надається банком клієнтові (див. додаток 1).
Умови кредитування:
мінімальна сума кредиту — 50 тис. дол. США;
максимальна сума кредиту — 2 млн дол. США;
термін короткострокового кредиту — від 6 до 12 місяців;
максимальний термін довгострокового кредиту — 5 років;
максимальна відстрочка погашення основної суми боргу — 2 роки (тривалість пільгового періоду);
орієнтовна відсоткова ставка — 15 % річних;
відсотки за кредитом сплачуються клієнтом банку-учаснику щоквартально чи щомісячно (при короткостроковому кредитуванні) за принципом нагромаджувального підсумку.
Інвестиційний проект, що пройшов аналіз в українському банку-учаснику і дістав позитивний відгук, передається на розгляд до спеціальної комісії НБУ та фінансового консультанта ЄБРР. Після ґрунтовної оцінки такого проекту можливе прийняття позитивного рішення щодо його фінансування.
2. Типи проектного фінансування
Усі
учасники інвестиційного проекту ділять
між собою відповідальність за його
реалізацію. В основі такого розподілу
лежить ступінь інвестиційного ризику,
який бере на себе та чи інша сторона.
У
зв’язку з цим розрізняють кілька типів
проектного фінансування:
без регреса на позичальника;
з частковим регресом на позичальника;
з повним регресом на позичальника;
на консорційних засадах.
Регрес — це право кредитора висувати фінансові вимоги до позичальника. Право регресу регламентує відносини між суб’єктами інвестиційного процесу. Збільшення (посилення) регресу призводить до погіршення коефіцієнта боргу, його покриття і відповідно до зменшення забезпеченості боргу. Посилення регресу підвищує інвестиційні ризики з боку позичальника і відповідно зменшує вартість позички.
Фінансування без регресу на позичальника зумовлює покладення всієї відповідальності за реалізацію проекту на фінансово-кредитну організацію. Тобто банк бере на себе всі інвестиційні ризики та відмовляється від будь-яких зворотних вимог (регресу) з приводу розподілу відповідальності.
Генерування грошових потоків звичайно починається після введення об’єкта в експлуатацію. Позитивні грошові потоки відповідають графіку погашення боргу та виплати нарахованих відсотків. Кредитору видається гарантія. У свою чергу, інші суб’єкти інвестиційного проекту (інвестори, менеджери проекту або виконавці робіт) гарантують своєчасне введення проекту в експлуатацію, вихід на проектну потужність та додержання кошторису.
Фінансування без регресу на позичальника застосовується дуже рідко. Банк бере на себе інвестиційні ризики тільки по достатньо високоефективних проектах та встановлює при цьому дуже високі відсоткові ставки. Укладанню кредитного договору передує велика аналітична робота щодо техніко-економічного обґрунтування проекту. Вартість такого фінансування для позичальника є дуже високою: крім високої банківської відсоткової ставки, він ще несе витрати з консалтингу, інжинірингу, експертизи тощо.
Фінансування з частковим регресом на позичальника зумовлює паритетний розподіл ризиків між учасниками проекту. Всі учасники беруть на себе відповідальність за ризики, які виникають у результаті їх діяльності: замовники — за виділення ділянки під будівництво, вчасне надання проектно-кошторисної документації, деяких видів обладнання та матеріалів; підрядники — за своєчасне введення об’єкта в експлуатацію з відповідною якістю та дотриманням кошторису; постачальники обладнання — за своєчасність, якість та комплектність поставок; кредитори — за вчасність надання фінансових ресурсів, дотримання платіжної та розрахункової дисципліни.