Інноваційний стиль мислення припускає формування в учнів відношення до будь-якої системи навколишнього світу не як до незмінної, а як до динамічної, такої, що підлягає вдосконаленню і модернізації; уміння розкривати внутрішні суперечності, що перешкоджають розвитку системи у рамках існуючої структури; уміння вирішувати суперечності з використанням різного інтелектуального інструментарію. Розвиток асоціативно-образного мислення є складним педагогічним завданням. Для випускників наявність цього типу мислення – це найважливіша з компетенцій майбутнього професіонала. Схильність до асоціативно- образного мислення є природженою. Питання полягає лише в тому, наскільки ця здатність розвинена, чи використовується людиною упродовж життя і чи не втрачена з роками. Узагальнюючи різні визначення цього феномену, можна виділити такі істотні його характеристики (Г. Філіпова): значна швидкість порівняно з іншими типами мислення, оскільки при пошуку вирішення проблеми індивід використовує не послідовні логічні кроки, а оперує образами і асоціативними ланцюжками. Відповідно, за один і той же час людина, що йде по асоціативно-образному шляху, може розглянути більше число варіантів рішення задачі, ніж якби вона користувалася логічними конструкціями; властивість встановлювати несподівані зв'язки між предметами і завдяки цьому створювати абсолютно унікальну за масштабами і змістом “картину” світу об'єктів і явищ для аналізу і узагальнення; це оригінальне, нестереотипне мислення, що має важливу роль в творчому процесі, оскільки воно, по-перше, здатне виявляти істотні, але глибоко приховані властивості об'єктів, а по-друге, моделює не існуючі у реальному світі образи, ситуації і може маніпулювати ними; створення концептуальних моделей, оскільки таке мислення не подрібнює наявну інформацію на фрагменти, а охоплює її в цілому і, що особливо суттєво – з урахуванням одночасно декількох точок зору. © Ірина Козловська 5 Важливо відмітити, що існують близькі і далекі асоціативні зв'язки. Близькі зв'язки – це ті, які очевидні для більшості людей. Асоціативні – складніші, лежать глибше у свідомості і можуть бути ясні небагатьом; іноді вони такі суб'єктивні, що зрозумілі лише їх авторові. Але з іншого боку, саме на підставі асоціативних комунікацій з'являються найбільш оригінальні. Для ефективного управління інтеграційним процесом необхідно враховувати загальні і специфічні закономірності розвитку творчого мислення суб'єктів навчання в різних педагогічних умовах. У традиційній знаннєві парадигмі освіти поняттєвий зміст відділявся від особистісного контексту. У сучасній ситуації разом з досвідом оволодіння знаннями, способами діяльності, уміннями вирішувати професійні завдання, творчим досвідом людина повинна опанувати досвід “бути особистістю” (В. Сєріков). Способом, що дозволяє розвивати сферу особистісних функцій індивіда (самореалізації, рефлексії, пошуку особистісних сенсів, відповідальності тощо) на матеріалі будь-якого компонента змісту освіти, є створення особистістю розвиваючих (особиістісно орієнтованих) ситуацій. Мислення дозволяє, з одного боку, будувати одні знання на основі інших і конституювати уявлення про дійсність, з іншого боку, воно зумовлене характером вирішуваних завдань і сферою професійної діяльності. Отже, панорамність мислення потрібно задавати як в предметній (навчальній, квазіпрофесійній, професійній) діяльності, так і через різні види інтеграції (методологічну, категоріальну, змістовну тощо). Завдяки розумінню для учня набува сенс матеріал, що вивчається. Знання при цьому постулюються не лише як мета навчання, але і як засіб для розуміння. При цьому розуміння як процес не обмежується тільки предметними знаннями, воно екстраполюється на життєві, професійні, особистісні ситуації, ситуації взаємодії тощо.
Якщо відома конкретна назва, фраза або термін, то для одержання інформації щодо предмета пошуку слід використовувати пошукові системи. Пошук на таких системах здійснюється за допомогою спеціально розроблених програм. Завдання програм полягає у безперервному відвідуванні web - сайтів Інтернету з метою створення каталогів web-сторінок. У більшості випадків для визначення місцезнаходження певної інформації, наприклад, якогось відомого документа, зображення або фрази, а не загальної теми, найкраще застосовувати пошукові системи. Пошукові системи працюють з використанням автоматичних засобів при докладанні мінімуму ручної праці. З одного боку, це дає можливість порівняно швидко опрацьовувати велику кількість web - документів і створювати бази даних розміром у сотні мільйонів web - документів. З другого боку, ніхто не може гарантувати, що наявність у документі певних слів, за якими здійснюється пошук користувачем, вказує на належність документа до конкретної теми. Тому точність пошуку інформації в таких базах даних залишає бажати кращого. А пошукові системи зручні для використання лише тоді, коли користувач знає ім'я автора документа, його точну назву або якусь цитату з нього. Разом з тим бази даних у пошукових систем значно більші за бази даних тематичних каталогів. Та й поновлюються вони частіше. Як свідчить практика, пошукові системи дозволяють провести найбільш глибокий пошук у рамках заданої теми. Робота пошукової системи проводиться в три етапи. На першому етапі сканується інформаційний простір і збираються копії web-ресурсів. На другому етапі бази даних, складені за результатами сканування, змінюються таким чином, щоб у них можна було проводити прискорений пошук. На третьому етапі пошукова система приймає запит від користувача, проводить пошук у своїх базах даних і видає web - сторінку з оформленими результатами пошуку. Приклади деяких пошукових систем: google.com.ua - на теперішній час найкраща пошукова система, пошук на українській, російській, англійській мові, швидке завантаження сторінки; rambler.ru - фаворит минулого року, пошук на українській, російській, англійській мовах, містить також пошуковий каталог і багато сервісів; meta.ua - найкраща для пошуку офіційних україномовних документів, містить пошуковий каталог та сервіси; yandex.ru - пошук на українській, російській, англійській мовах, містить також
Літературна мова — це складова й невід’ємна частина загальнонаціональної мови. Вона виділяється як унормована й оброблена її форма. Літературна мова обслуговує всі сфери суспільного життя: виконує функції спілкування, є мовою художньої літератури, науки, публіцистики, задовольняє потреби державних установ, навчальних закладів тощо.
Харктерними рисами сучасної української літературної мови є її універсальність, здатність охопити всі накопичені людством знання, обслуговувати всі мовні сфери, обов’язковість її норм незалежно від соціальної, професійної чи територіальної належності носіїв мови, наявність варіантів для висловлення близького змісту.
Літературна мова не є статичним утворенням: її постійна взаємодія з мовою художньої літератури, іншими мовними стилями при збереженні нормативної єдності є запорукою її збагачення, розвитку і єдності.
Українська літературна мова існує в двох формах — усній і письмовій. Усна форма розрахована на слухача, письмова — на читача.
Усна мова більш спонтанна, експресивна, безпосередня, тісніше пов’язана з позамовною ситуацією, з загальним контекстом. Ступінь її підготовленості зазвичай є значно нижчим порівняно з письмовою. В усній мові широко використовується розмовно-побутова, емоційно забарвлена лексика. Синтаксис відрізняється меншою вимогливістю до об’єднання слів і частин речення. Частіше вживаються прості речення й конструкції; застосовуються додаткові, невербальні засоби комунікації — міміка, жести.
Писемна форма літературної мови характеризується обдуманістю, лаконізмом, монологічним характером викладення, суворими вимогами до мовних засобів. У ній широко використовується абстрактна лексика, наукова й професійна термінологія, частіше вживаються складні конструкції з чітким визначенням складових частин, будується складне синтаксичне ціле, використовуються звороти, абзаци, періоди.
Публі́чний ви́ступ — це різновид усного спілкування. Жанровий різновид публічного виступу — це доповідь (звітна, ділова, політична), промова(агітаційна, мітингова, ювілейна, судова), бесіда, лекція, репортаж, проповідь.
До основних ви́дів публі́чних ви́ступів належать судове, академічне, політичне, церковне, суспільно-побутове та діалогічне красномовство.
Юридичне красномовство (Судова риторика) — це ораторські виступи учасників судочинства в процесі розгляду судової справи в залі суду. У таких виступах аналізуються докази, висловлюються позиція сторін та доводи, які можуть бути враховані судом під час складання вироку, рішення, постанови, ухвали. Зокрема, в судових дебатах учасники судових процесів (прокурор, адвокат, обвинувачений, потерпілий, позивач, відповідач, представник, тощо) підбивають підсумки судового розгляду справи.
Академі́чне красномо́вство — це ораторські виступи науковців та викладачів, які доповідають про результати наукових досліджень, популяризують досягнення науки, проводять лекції з навчальною метою.
Основними жанрами академічного красномовства є наукова доповідь, наукове повідомлення, наукова лекція, захист реферату або виступ на семінарському занятті, публічна лекція, бесіда. Основними вимогами до наукового виступу є доказовість, логічність висновків, відсутність двозначності в термінології, знання наукового матеріалу.
Під час читання лекції викладачеві важливо встановити контакт з аудиторією, для чого доцільно використовувати запитання до слухачів, дискусії, приклади з життя.
Політи́чне красномо́вство — це виступи ораторів, що представляють певну політичну силу чи освітлюють суспільно-політичну ситуацію. Характерними рисами політичної промови є ідейність, конфліктність, урочистий стиль. Жанри політичного красномовства: політична промова, доповідь, виступ, огляд.
До церко́вного красномо́вства традиційно відносять риторичні твори, що використовуються в практиці різних християнських конфесій. Основним жанром церковного красномовства є проповідь, яка являє собою коментування біблійних текстів, проілюстроване прикладами сучасного проповіднику життя, які допомагають наблизити біблійні істини до життєвих проблем слухачів. Характерними рисами церковного красномовства є повчальність, увага до моральних цінностей.
Суспі́льно-побуто́ве красномо́вство — це влучне висловлювання в гострій чи цікавій ситуації, а також урочисте слово з нагоди якоїсь важливої події. Суспільно-побутове красномовство пов'язане із звичаями, з народними традиціями, які складалися століттями [3]. До цього виду красномовства належать такі жанри, як ювілейна промова, вітальне слово, застільне слово, а також поминальна промова.
Діалогічне красномовство — це красномовство, спрямоване на переконання співбесідників еристичними прийомами, за допомогою мистецтва сперечатися, у суперечці, полеміці, диспуті, бесіді, на "круглому столі", нараді, симпозіумі, в інтерв'ю, на прес-конференції, тощо, коли відбувається зіткнення різних думок, позицій, ідей та ідеологій.
Презентація (англ. presentation) — це процес ознайомлення слухачів з якоюсь темою. Зазвичай це демонстрація, лекція чи промова, з метою поінформувати чи переконати когось.[1][2]
Презентація може містити три компоненти[3]:
промова доповідача: те, що доповідач розповідає;
слайди: те, що бачить аудиторія на екрані;
роздаткові матеріали: те, що роздається кожному в аудиторії окремо, і містить деталі інформації що презентується. Наприклад список літератури та інших посилань чи статистичні таблиці.
Часто, щоб допомогти створити і передати зміст презентації використовуються програми для показу презентацій, такі як Microsoft PowerPoint, Apple Keynote, OpenOffice.org Impress чи Prezi. Сучасні веб-застосунки, такі як Google Docs, SlideRocket та emaze також дозволяють створювати презентації спільними зусиллями кількох географічно розділених людей. Веб-розробники часто створюють презентації як звичайні HTML-сторінки, доповнені скриптом для зміни слайдів.
Щоправда, головним в презентації є все таки те що розповідає доповідач, а зображення на екрані — лише допоміжне.
До́повідь — один із видів монологічного мовлення: публічне, розгорнуте, офіційне повідомлення з певного питання, засноване на залученні документальних даних.
Вміст доповіді — це представлена інформація, що відображає суть питання або дослідження щодо даної ситуації. Часто складається з інформації про службову справу, що спрямовується керівництву або вищій посадовій особі.
Мета доповіді — інформування кого-небудь про що-небудь. Тим не менше, доповіді можуть включати в себе такі елементи як рекомендації, пропозиції або інші мотиваційні пропозиції. Доповідь часто має структуру наукового дослідження: вступ, методи, результати та обговорення.
Тези доповіді — опубліковані на початку наукової конференції (з'їзду, симпозіуму), матеріали попереднього характеру, що містять виклад основних аспектів наукової доповіді.
Алгоритм тези можна подати так: теза — обґрунтування — доказ — аргумент — результат — перспектива.
Тези доповіді, будь-якої наукової публікації оформляють згідно з вимогами:
обсяг тез може бути в межах 2-3 сторінки машинописного тексту через 1,5-2 інтервали.
формулювання кожної тези починається з нового рядка, кожна з яких має самостійну думку, висловлену в одному або кількох реченнях;
у правому верхньому куті розміщують прізвище автора та його ініціали та доповнюють відомостями про нього;
назва тез доповіді коротко відображає головну ідею, думку, положення (2-5 слів);
послідовність викладу змісту може бути наступна: актуальність, проблеми; стан розробки проблеми в науці і практиці; основна ідея, положення, висновки дослідження; основні результати та їх практичне значення. В тезах зазвичай не використовують цитати, цифровий матеріал.
Формулювання кожної тези починається з нового рядка, кожна теза має самостійну думку, висловлену в одному або кількох реченнях
Кожен оратор прагне "завоювати аудиторію" - привернути її увагу і утримувати його протягом усього виступу. Як цього добитися? Якщо читати промову "з папірця", лише зрідка спрямовуючи погляд у зал, домогтися живої реакції слухачів неможливо. Стежити за подібної промовою, якою б змістовної вона не була, дуже важко. Між таким "оратором", а точніше тим, хто озвучує заздалегідь написаний текст, і аудиторією виникає незрима стіна, і контакт зі слухачами неможливий.
Почуття аудиторії, або комунікативність, виникає лише тоді, коли виступаючому вдається створити серед слухають "ефект спілкування", розмовляючи зі слухачами так, як зазвичай говорять з близькими, знайомими людьми, яким є що сказати один одному і які будуть вам охоче слухати. Починаючому оратору дуже важко домогтися комунікативності, отримати так званий ефект живої реакції аудиторії. Однак цьому потрібно вчитися.
Відомі риторичні прийоми, що допомагають оратору досягти ефекту спілкування зі слухачами. Виступаючий намагається надати своїй мові "разговорность", використовуючи для цього різні способи:
а) безпосереднє звернення до слухачів;
б) емоційність, експресивність висловлювань;
в) особливий розмовний синтаксис: питання, вигуки, неповні речення, вставні слова і словосполучення, вставні, приєднувальні конструкції, пряму мову, короткі, переважно односкладні пропозиції тощо
Як спосіб психологічного впливу, переконання спрямоване на зняття своєрідних фільтрів на шляху інформації до свідомості і почуттів людини. Його використовують для перетворення інформації, котра повідомляється, на систему установок і принципів індивіда.