Друга половина 50-х - початок 60-х років були періодом, коли Радянський Союз, як і інші індустріальні держави, вступив у епоху науково-технічної революції. її особливістю у СРСР було те, що вона розвивалась переважно в надрах військово-промислового комплексу. Це пояснювалось тим, що йшла "холодна війна" і створення нових зразків зброї могло дати перевагу в протистоянні; відсутністю стимулів для запровадження досягнень НТР у цивільних галузях виробництва. У цей період були такі досягнення НТР:
- 4 жовтня 1957 р. був запущений перший штучний супутник Землі;
- створено міжконтинентальну балістичну ракету;
- 12 квітня 1961 р. у космос полетіла перша людина Ю.О.Гагарін;
- введено в експлуатацію перший атомний криголам "Ленін".
Сільське господарство. Прийшовши до влади, Хрущов вдався до рішучих дій. У вересні 1953 р. він виступив на Пленумі ЦК з пропозиціями щодо розвитку сільського господарства:
- зменшити планові показники;
- запровадити авансування праці колгоспників;
- засудити практику існування слабких господарств за рахунок передачі їм коштів міцних;
- зменшити управлінський апарат;
- сприяти допомозі міста селу.
Ці пропозиції були слушними, але дати негайне збільшення виробництва сільгосппродукції вони не могли. Вихід було знайдено в освоєнні цілинних та перелогових земель. Це був яскравий приклад екстенсивного розвитку сільського господарства. До весни 1954 р. на казахстанській цілині була організовано понад 120 радгоспів. Першоцілинникам доводилось жити у важких умовах і працювати майже цілодобово. Перші результати освоєння цілини були оптимістичними. У 1954 р. цілина дала понад 40% валового збору зерна. Збільшилось виробництво м'яса, молока. Все це дало змогу дещо поліпшити продовольче постачання населення.Проте успіхи були лише у перші роки. Відсутність наукового підходу до освоєння цілини призвела до швидкого виснаження грунтів. Урожайність була низькою. На освоєння цілини було використані значні матеріальні і людські ресурси, які з більшим ефектом можна було використати для розвитку традиційних районів землеробства.
Реформи управління економікою. У 1957 р. розпочалися реформи управління народним господарством. На думку Хрущова, надцентралізовані галузеві міністерства, які тоді існували, не могли забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Замість них створювались територіальні управління - Ради народного господарства (раднаргоспи). Організація раднаргоспів дала певний ефект. Скоротились безглузді зустрічні перевезення вантажів, закривались сотні дрібних виробництв, які дублювали одне одного на підприємствах різних міністерств. Вивільнені площі використовувались для виробництва нової продукції. Прискорився процес технологічної реконструкції багатьох підприємств: за 1956-1960 pp. було введено в дію в 3 рази більше нових типів машин, агрегатів, приладів, ніж у попередню п'ятирічку. Відбулось істотне скорочення адміністративно-управлінського апарату. Проте кардинальних змін у розвитку економіки не сталося. Підприємства замість дрібної опіки міністерств одержали дріб'язкову опіку раднаргоспів. Замість пошуку матеріальної заінтересованості кожного працівника у результатах своєї праці було проведено зміни у нормуванні й оплаті. Результатом цього стало значне скорочення кількості робітників, які працювали на основі відрядної оплати і зростання кількості погодинних працівників. І без того невисокі матеріальні стимули до праці почали різко падати. Проте активніше почали застосовуватись моральні стимули. Виник новий рух - бригади комуністичної праці. Члени цих бригад намагались запровадити комуністичні методи у своє повсякденне життя: проводити разом вільний час, підвищувати свій загальноосвітній, технічний і професійний рівень. Реформи управління призвели до збоїв у виконанні шостої п'ятирічки. Однак визнавати це і вносити необхідні корективи не стали. Було знайдено інше рішення: замінити п'ятирічний план 1956-1960 pp. на семирічний 1959-1965 pp. Тоді "нестача" перших років п'ятирічки покривалась би новими планами. Семирічний план передбачав рішучий ривок у забезпеченні населення житлом, товарами споживання, але як і раніше наголос робився на випереджаючому розвитку групи "А". Семирічний план був прийнятий на XXI з'їзді КПРС. На з'їзді також урочисто було проголошено, що СРСР вступив у "період розгорнутого будівництва соціалізму". Ставилось завдання - в найкоротший строк догнати і перегнати найбільш розвинуті капіталістичні країни по виробництву продукції на душу населення. Це передбачалось досягти на початку 70-х років. У своїй доповіді Хрущов зробив висновок про повну і остаточну перемогу соціалізму в СРСР і тим самим, на його думку, підтвердилась можливість побудувати соціалізм в одній країні. Подальша реформаторська діяльність Хрущова була знову пов'язана з сільським господарством, яке продовжувало залишатись слабким місцем радянської економіки, хоча там і відбулись деякі позитивні зрушення (у 1956 р. дало позитивні результати освоєння цілини). За цих умов у кінці 1958 р. з ініціативи Хрущова прийнято рішення про продаж колгоспам сільськогосподарської техніки, яка знаходилась у розпорядженні МТС. Більша частина колгоспів не могла відразу її купити і брала на виплат. Це спочатку погіршило фінансове становище значної частини господарств і породило невдоволення. Іншим негативним наслідком була фактична втрата кадрів механізаторів і ремонтників, до цього зосереджених у МТС, які не бажали переходити до колгоспу, що означало б зниження їхнього життєвого рівня. Вони знаходили собі роботу в районних центрах, містах. У колгоспах ставлення до техніки погіршилось, бо вони не мали , як правило, гаражів, місць для зберігання у зимовий час, та й загальний рівень технічної культури колгоспників був ще низьким. На сільське господарство, як і раніше, тиснули стереотипи рапортоманії, прагнення апаратних працівників домогтися значних показників будь-яким шляхом. Наприкінці 50-х років це найяскравіше виявилось у так званій "рязанській афері", коли керівництво області з метою виконати своє зобов'язання збільшити заготівлю м'яса у 3 рази, пустило під ніж майже все поголів'я худоби області. На початку 60-х років сільське господарство знову опинилось на межі кризи. Керівництво почало шукати вихід у нових кадрових перестановках. Так у 1961 р. Міністерство сільського господарства було перетворено в консультативний орган. Хрущов сам об'їжджав десятки областей, даючи особисті вказівки, як вести сільське господарство. Але бажаного ривка так і не відбулось. 1962-1964 pp. стали роками внутрішнього безладдя і зростання напруженості. Погіршилось продовольче постачання міського населення. У 1962 р. замість колишніх сезонних знижень держава підвищила роздрібні ціни на масло на 50%, на м'ясо на 25-40%. Відповідно підвищились ціни на десятки найменувань продукції. Це викликало велике невдоволення найширших мас народу, особливо робітників. У м. Новочеркаську Ростовської області звістка про підвищення цін збіглася із зниженням розцінок робітникам одного з великих місцевих підприємств. Це призвело до стихійної зупинки заводу і страйку. Проти робітників було застосовано зброю. Були вбиті і поранені. Трагедія сталась у супереч рішучій відмові віддати наказ про застосування зброї з боку генерала М.К.Шапошнікова, Героя Радянського Союзу, заступника командуючого Північно-Кавказьким військовим округом. У тодішній пресі відомостей про цю подію не було. Восени вибухнула нова криза. У вересні 1963 р. виповнювалось 10 років з того часу, як на вересневому (1953 р.) Пленумі ЦК КПРС М.С.Хрущова було обрано Першим секретарем. Почалось ретельно сплановане святкування "Великого десятиріччя", яке мало прославити Хрущова і його правління. І раптом зник хліб у булочних і магазинах. Виникла паніка: у всіх містах, крім Москви, люди стояли в тисячних чергах, але хліба не було кілька днів. Причиною цього було те, що у 1963 р. цілина не дала врожаю (чорні бурі змели верхній родючий шар землі), до того ж партійні працівники всіх рівнів боялись доповісти, що нема хліба, щоб не зіпсувати святкування "великого десятиріччя". Щоб справитись з дефіцитом хліба, довелось пустити в хід стратегічні запаси і терміново закупити зерно за кордоном. СРСР вперше закупив хліб за кордоном. Але хлібну торгівлю в країні лихоманило майже рік. Підвищення цін, поява нових дефіцитів були відображенням наростання кризових явищ в економіці країни загалом. Після 3-4 років сприятливої кон'юнктури у промисловості темпи її зростання почали сповільнюватись. Наростали явища неузгодженості, порушувались господарські зв'язки. Сповільнився технічний прогрес. Листопадовий (1962 р.) Пленум ЦК КПРС вжив заходів для зміни керівництва народним господарством. З метою проведення єдиної технічної політики створювались галузеві державні комітети у Москві, яким передавались провідні наукові, проектні і конструкторські інститути, конструкторські бюро заводів з дослідницькими і експериментальними базами. На них покладалась відповідальність за впровадження нової техніки. Створені держкомітети стали розширювати свою експансію, оббирати раднаргоспи, забираючи в них все нові і нові підприємства. Так створилось двовладдя в управлінні промисловістю. До того ж для держкомітетів створювався тепличний режим: раднаргоспи відповідали за план, а держкомітети за впровадження нової техніки. У березні 1963 р. "з метою дальшого вдосконалення керівництва промисловістю і будівництвом" було створено Вищу Раду Народного Господарства СРСР при Раді Міністрів СРСР. Це структура створювалась над Радою Народного Господарства СРСР, Держпланом, Держбудом і Держкомітетом по координації науково-дослідних робіт. Крім того, Пленум запропонував широку програму реорганізації партійного керівництва усім народним господарством: поділ партійної організації кожної області на дві - промислову і сільськогосподарську. Відповідно формувався крайовий або обласний комітет партії "керівництва сільськогосподарським виробництвом". Це рішення фактично приводило до підміни державного керівництва партійним, а відповідно і до повного злиття партії з державним апаратом. Партійний апарат різко збільшився. Слідом за обкомами партії почали ділитись радянські, комсомольські, профспілкові організації. Звичайно, не тільки до цього зводилась внутрішня політика хрущовського керівництва. Важливе значення мало масове житлове будівництво, яке дало змогу поліпшити матеріальні умови життя багатьох громадян. За період Хрущова темпи житлового будівництва були найвищими за всю історію СРСР. Також були зрівняні з городянами у пенсіях та інших видах соціальної допомоги члени колгоспів.
Головна причина невдач реформ Хрущова полягала в тому, що соціалізм радянського зразку принципово не підлягав реформуванню. Будь-які зміни мали привести або до введення ринкових елементів і, відповідно, - до капіталізму, або до посилення контролю держави і відповідно - до сталінізму. Хрущов, відмовившись від сталінізму, не зумів, у силу своїх переконань, зробити рішучі кроки до введення ринкових механізмів. І вся його реформаторська діяльність була приречена на поразку.
В 1964 р. до влади прийшов Л. Брежнєв. Починається період «застою» в СРСР.
Етапи періоду «застою»:
Етапи Характеристика
І етап. 1965—1970 рр.
Спроба проведення економічних реформ, які мали б упорядкувати економіку СРСР після «реформаторської гарячки» хрущовського періоду (реформи О. Косигіна)
ІІ етап. 1970—1982 рр.
Наростання кризи, «консервація» існуючої в СРСР системи
ІІІ етап. 1982—1985 рр.
Зміни в партійному керівництві. Усвідомлення кризового стану радянського
Структурна криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку в період «застою»:
Криза Характеристика
Економічна
• Дефіцит товарів.
• Відмова або повільне запровадження нових технологій.
• Невисока якість більшості товарів.
• Продовольча криза, глибока криза сільського господарства.
• Прихована інфляція (зростання цін при незмінних розмірах заробітної плати).
• Переважно екстенсивний шлях розвитку економіки.
• Висока затратність виробництва, енергоємність і матеріаломісткість продукції.
• Поява тіньової економіки («цеховики»)
Політична
• Воєнні авантюри і нездатність вийти з них (Афганістан, Ефіопія, Ангола тощо).
• Нездатність вищого керівництва реагувати на нові тенденції розвитку світу.
• «Старіння» керівництва.
• Недієздатність законодавчих органів.
• Утрата динамічності в розвитку радянської моделі і, відповідно, її привабливості для інших країн.
• Корупція у вищих ешелонах влади: хабарництво, криміналізація, просування по
службовій драбині за принципом знайомства, родинних зв’язків, особистої відданості.
• Посилення репресій проти інакомислячих.
Ідеологічна
• Розчарування у правильності обраного шляху розвитку (побудова комунізму).
• Розходження між ідеологічними догмами і реаліями життя.
• Усвідомлення нереальності досягнення мети побудови комунізму.
• Зростання дисидентського руху і настроїв у суспільстві.
• Посилення ідеологічного тиску на суспільство.
Екологічна
• Бездумна експлуатація природних ресурсів.
• Відсутність науково-обґрунтованого розміщення виробничих потужностей.
• Руйнування природного середовища, придатного для життя людей (забруднення водоймищ, атмосфери тощо).
• Поступова деградація нації (генетичні зміни, зростання дитячих захворювань і народження нездорових дітей, скорочення народжуваності, зростання показників хронічних захворювань тощо).
Моральна
• Поява явища подвійної моралі (розбіжності між декларованим стилем поведінки і реальними устремліннями та установками; безвідповідальність, прагнення перекласти відповідальність на іншого).
• Зростання престижності професій, посад, які дають змогу отримувати нетрудові доходи.
• Зростання кількості побутових злочинів.
• Прагнення досягти мети незаконним шляхом.
• Зростання числа економічних (господарських) злочинів.
• Наростання споживацьких настроїв
Закріплення вивченого матеріалу.
Запитання та завдання:
Особливості післявоєнного суспільно – політичного життя.
Причини массових репресій.
Особливості промислового розвитку у другій половині 40-х років.
Особливості післявоєнної відбудови на селі.
Який характер мала Радянська держава в післявоєнний час.
Чому 50-ті роки отримали в історії назву років «Відлиги».
Розкажіть про боротьбу за владу після смерті Й. Сталіна.
Причини десталінізації.
Прояви «десталінізації».
Вкажіть недоліки «десталінізації».
В чому полягала необхідність економічних реформ М.Хрущова.
Назвіть ці економічні реформи.
Вкажіть наслідки економічних реформ М.Хрущова.
Охарактеризуйте роки «засотою».
Визначте структурну кризу в радянському суспільстві в період «застою».
Література:
Алексеева Л.М. История инакомыслия в СССР. М, 1992.
Александров В.В. Новейшая история стран Европы и Америки 1945 – 1986 г. М, 1986.
Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 11 кл. К, 1998.
Бураков Ю.В. Новітня історія країн Європи, Азії та Америки. Л, 1993.
История новейшего времени стран Европы и Америки. М, 2002.
Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 11 кл. К, 2000
Майборода О.М. Новітня історія (другий період). К, 1995.
Н. Хрущов. Материалы к биографии. М, 1989.
Пивовар С. Новітня історія XX ст.. К, 1996.
Тема: «Перебудова» та розпад СРСР.
Нові незалежні держави на пострадянському просторі:
здобутки, проблеми, перспективи
План
Період «Перебудови» в СРСР.
Розпад СРСР.
Створення СНД.
Нові незалежні держави на пострадянському просторі: Росія, Азейбарджан, Грузія та ін.
Основні періоди перебудови та їх характеристика:
Пер³од, дата Характеристика
І період. Квітень 1985 — січень 1987 рр. (від квітневого 1985 р. пленуму ЦК КПРС до січневого 1987 р. пленуму ЦК КПРС)
Спроба реалізації концепції прискорення соціально-
економічного розвитку країни.
Боротьба з алкоголізмом і пияцтвом
ІІ період. Січень 1987 — літо 1988 рр. (від січневого пленуму ЦК КПРС до ХІХ конференції КПРС)
Оформлення концепції перебудови.
Початок економічного реформування.
Початок кадрових змін в уряді.
Поширення гласності
ІІІ період. Літо 1988 — травень 1989 рр. (від ХІХ партконференції до І З’їзду народних депутатів СРСР)
Початок здійснення реформ політичної системи.
Формування нових органів державної влади — з’їзду народних депутатів СРСР.
Початок виникнення політичних партій
IV період. Літо 1989 — серпень 1991 рр. (від І з’їзду народних депутатів СРСР до спроби державного перевороту 19—21 серпня 1991 р.)
Діяльність І з’їзду Рад СРСР.
Наростання економічної кризи. Перші страйки шахтарів.
Початок формування політичної опозиції.
Початок ліквідації монополії КПРС на владу.
Проголошення суверенітету союзних республік.
Програма «500 днів».
Посилення протистояння центру і союзних республік.
Різке загострення економічного становища. Провал економічних реформ.
Наростання соціальної напруги.
Розкол у КПРС.
Спроби придушення національно-визвольних рухів. Розробка нового союзного договору.
ГКЧП (ДКНС). Кінець перебудови.
Основні етапи економічних реформ у період перебудови
Етапи Характеристика
І етап. Квітень 1985 р.
• Прийняття програми прискорення соціально-економічного розвитку, яка передбачала:
— створення до 2000 р. виробничого потенціалу, що дорівнював би створеному за попередні 70 років;
— вирішення традиційних соціальних проблем: продовольчої, житлової, забезпечення населення речами широкого вжитку.
• Це передбачалось досягти за рахунок технічного переозброєння машинобудування на основі останніх досягнень НТР, активізації «людського фактору»
Результат. Програма була утопічною. Вона свідчила про нерозуміння керівництвом глибини соціально-економічної кризи, у якій опинилося радянське суспільство.
ІІ етап.
Червень 1987 р.
• 3апровадження реформи Рижкова—Абалкіна. Суть реформ виражена в трьох «С»: самостійність, самоокупність, самофінансування.
• Були прийняті закони: «Про державне підприємство», «Про кооперацію», «Про індивідуальну трудову діяльність» тощо. Закони передбачали:
— переведення підприємств на госпрозрахунок;
— залежність заробітної плати від результатів господарської діяльності;
— сприяння запровадженню досягнень НТР;
— розвиток кооперативної форми власності й індивідуальної трудової діяльно сті
Результат. Непослідовність, половинчастість реформ призвели до їх краху
І
ІІ етап.
Червень 1990 р.
• Прийняття Верховною Радою СРСР програми переходу до регульованої ринкової економіки:
— запровадження елементів ринкових механізмів;
— збереження значного державного сектору
Результат. В умовах повного розвалу господарського механізму і самого СРСР
програма виявилась нежиттєздатною
Äàòà Çì
Наслідки і підсумки перебудови в СРСР:
Основн³ прояви
• Ліквідація тоталітарного режиму в СРСР, знищення гегемонії КПРС у політичному житті.
• Розпад СРСР. Виникнення на його території незалежних держав, зокрема України.
• Розвал планової економічної системи, створення реальних умов для формування ринкових відносин. Економічна криза.
• Плюралізація громадського і політичного життя, створення багатопартійної системи.
• Припинення «холодної війни», зміна співвідношення сил у світі.
• Ліквідація «світової соціалістичної системи»
Розпад СРСР:
Характеристика
Причини і передумови розпаду СРСР
• Глибока економічна криза. Структурна криза радянської системи.
• Зростання національної самосвідомості.
• Дискредитація центральної влади і КПРС.
• Посилення амбіцій політичних лідерів і місцевих еліт
Привід до розпаду - спроба 19—21 серпня 1991 р. ДКНС здійснити державний переворот путч.
18 серпня 1991 р. до Горбачова, який знаходився на відпочинку в Форосі (Крим), прибули деякі вищі посадові особи з державних, військових і партійних структур і вимагали у нього санкціонувати введення на всій території країни надзвичайного стану. Горбачов відмовився виконати ці вимоги. Вранці 19 серпня по радіо і телебаченню було оголошено про хворобу Горбачова, про те, що перебудова, розпочата ним, зайшла у глухий кут і що всю повноту влади на себе бере Державний комітет по надзвичайному стану (ГКЧП). До його складу увійшли Г.Янаєв, В.Павлов, Б.Пуго, В.Крючков, Д.Язов, Г.Баклано заступник Горбачова по Раді оборони, В.Стародубцев - голова Селянського союзу і А.Тізяков - один з керівників військової промисловості. У Москву були введені війська. У маніфесті ГКЧП говорилось про безпорядки в країні, про знищення радянських людей. Обіцялось, що буде підтримана приватна власність і що кожна сім'я одержить 0,15 га землі, що будуть знижені ціни і піднята заробітна плата і що кожна сім'я отримає житло. Але проти заколоту піднялась демократична громадськість. Центром опору проти заколоту стала Верховна Рада Росії. Вже вранці 19 серпня Б.Єльцин видав серію указів, які кваліфікували заколот як державний переворот, зажадав зв'язку з Горбачовим (зв'язок з яким був повністю відключений), звернувся до робітників - почати загальний страйк, а військовим не виконувати накази ГКЧП. Вже до вечора 19 серпня біля "Білого дому" зібрались тисячі людей. На бік захисників Білого дому перейшла частина військ, а спецгрупа," Альфа" відмовилася йти на штурм будинку Верховної Ради Росії, хоча не обійшлось і без жертв - загинуло 3 чоловіка. 21 серпня організатори заколоту зрозуміли, що їх задум не здійснений і вилетіли у Форос. Майже одночасно туди ж вилетіли і О.Руцькой, І.Силаев, які мали доставити Горбачова у Москву. Заколотники були заарештовані.
Після поразки заколоту події прийняли революційний характер. Була заборонена діяльність КПРС, оголошено про реформи КДБ, прийнято рішення про радикальну військову реформу. Але головне було те, що всі союзні республіки проголосили свою незалежність, стали створювати власні армії, брати під контроль союзне майно. Старий центр, а з ним і унітарний Союз почали розвалюватись. 5 вересня 1991 р. зібрався V з'їзд рад народних депутатів СРСР, який прийняв закон про владу на перехідний період і передав свої повноваження Державній Раді СРСР і тоді ще не сформованій Верховній Раді СРСР. Остання так і не була сформована, тому що більшість колишніх союзних республік направили туди лише своїх спостерігачів. 9 вересня розпочали роботу Держрада СРСР, яка визнала незалежність Латвії, Литви і Естонії. Горбачов робить зусилля аби що-небудь зберегти від Союзу.
18 жовтня 1991 р. 8 республік: Вірменія, Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Росія підписали Договір про економічне співтовариство. 14 листопада 1991 р. 7 республік у Ново-Огарьово (Росія, Білорусь, Азербайджан, Казахстан, Киргизстан, Туркменістан, Таджикістан заявили про бажання створити нове державне утворення - Союз Суверенних Держав (ССД). Союзний договір намічалось підписати до кінця 1991 р.. На 25 листопада було призначено його парафування. Але цього не відбулось. Підпис під договором поставив лише Горбачов, а сам проект був направлений у ВР республік. Формальним приводом до відтягування підписання було посилання на необхідність проведення парламентської процедури, але фактично всі очікували результатів референдуму на Україні.
1 грудня 1991 р. населення України 92% голосів підтримало Акт про незалежність України. Тоді 8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі під Брестом керівники Росії, України і Білорусії Єльцин, Кравчук і Шушкевич уклали угоду про створення Союзу Незалежних Держав, в якій констатувалось, "що Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополі-тичної реальності припиняє своє існування". Потім Єльцин зателефонував президенту США Бушу, а Шушкевич - Горбачову і повідомили, що Радянського Союзу вже немає. Біловезька угода поклала початок тривалому процесу утворення СНД.
21 грудня 1991 р. відбулась зустріч в Алма-Аті, де до СНД приєднались Казахстан, Киргизстан, Туркменистан, Узбекистан, Таджикистан і Вірменія. Згодом до СНД приєдналися Молдова і Азербайджан, а у 1994 р. - Грузія. В Алма-Аті була проголошена Декларація про припинення існування СРСР. Підкреслювалось, що СНД не є державою, або наддержавним утворенням. Учасники співдружності зберігають об'єднане командування військово-стратегічними силами і єдиний контроль над ядерною зброєю. Країни СНД гарантували виконання міжнародних зобов'язань колишнього СРСР.
25 грудня М.Горбачов підписав указ про складання з себе функцій Верховного головнокомандуючого і заявив про свою відставку з посади Президента СРСР. У цей день на флагштоці над Великим Кремлівським палацом був спущений червоний прапор СРСР і піднятий прапор Росії. 26 грудня 1991 р. одна з двох палат Верховної Ради колишнього СРСР, яку вдалося зібрати, прийняла формальну декларацію про припинення існування СРСР. Міжнародне співтовариство визнало незалежність всіх колишніх союзних республік СРСР.
ВІДНОВЛЕННІ ТА НОВІ НЕЗАЛЕЖНІ ДЕРЖАВИ
Радикальні економічні реформи в Росії (1992 р.):
Заходи Насл³дки реформ
Лібералізація цін, відмова від їх державного регулювання, ліквідація «економіки дефіциту», насичення прилавків товарами.
Фінансова стабілізація, подолання інф ляції шляхом скорочення державних витрат.
Лібералізація зовнішньої торгівлі.
Стимулювання структурної перебудови в промисловості шляхом використання ринкових механізмів.
Створення стійкої національної валюти, досягнення її конвертованості.
Приватизація промисловості, землі. Створення класу власників.
Аграрна реформа (становлення приватного фермерства; перетворення колгоспів, радгоспів у господарства, здатні адаптуватися до ринкових умов; створення кооперативів і зміцнення селянських господарств)
Лібералізація цін.
Інфляція. Зростання цін. Насиченість
прилавків товарами.
Зростання експорту (за рахунок сировини).
Зростання зовнішньої заборгованості.
Спад виробництва.
Затримка з виплатою заробітної плати.
Зростання безробіття.
Зростання кримінальної злочинності.
Падіння життєвого рівня значної частини населення та стрімке збагачення невеликої меншості.
Соціальне розшарування населення. Створення класу власників. Загострення соціальних протиріч.
Приватизація значної кількості підприємств.
Кризові явища в науці, культурі, освіті
Більшість країн Заходу була незацікавлена в розпаді СРСР. Вони всіляко підтримували спроби Горбачова зберегти імперію. Західні країни звикли до світового порядку, в якому існують дві наддержави, де кожна знайшла своє місце в системі міжнародних відносин. Поява нових держав обумовлювала нові міжнародні клопоти. Беззастережною підтримкою користувались лише країни Прибалтики, перед якими Захід відчував моральну відповіріаль-ність. Однак, коли розпад СРСР став фактом, країни Заходу стали визнавати нові держави. Натомість вони висунули низку умов:- у новоутворених державах мусять бути гарантовані права людини;- вони приєднаються до договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), а Україна, Білорусь і Казахстан до договору з обмеження стратегічних озброєнь (ОСО-1).
Новоутвореним державам (крім Росії, Білорусі і України) довелось пройти процедуру прийняття в ООН.
Країни СНД уклали між собою договори про дружбу і співробітництво. Крім того, кожна з них розширює свої міжнародні зв'язки.
При створенні СНД лідери України, Росії, Білорусі домовились, що координуючими органами СНД стануть іх Рада глав держав та Рада урядів. Місцем перебування визначено Мінськ. Уже на перших засіданнях координуючих органів СНД виявилось, що у членів Співдружності різні підходи щодо подальшої долі організації.