Основними причинами безробіття на селі, на які вказують більшість опитаних нами, є: кризове становище усіх галузей суспільного виробництва, реформування сільського господарства, розвиток нових форм власності та господарювання, занепад соціальної сфери, зниження престижності праці й перехід працівників в інші сфери діяльності, зокрема у сферу прихованої, неформальної зайнятості на “чорному” ринку праці.
Більшість (77,9%) сільських безробітних у разі гарантії надання роботи за спеціальністю хотіла б переселитися в межах своєї області. На переселення у сусідні області при гарантії надання роботи за спеціальністю було орієнтовано 13%, у більш віддалені області - 9,1% опитаних. Традиційно більша схильність сільського населення порівняно з населенням міст до переселення в межах вужчого ареалу знайшла своє підтвердження у планах на переселення безробітних за умови гарантії надання роботи за спеціальністю: в складі сільських безробітних із позитивною установкою на переселення в іншу місцевість у межах України при гарантії надання роботи за спеціальністю частки бажаючих переселитися до сусідніх і більш віддалених областей були меншими (в 1,42 і 1,56 разах) від відповідних показників аналізованої структури міських безробітних.
В іншу сільську місцевість із метою створення індивідуального (фермерського) господарства переселилося б 24,4% сільських безробітних. Ще більшою (29%) у складі безробітних села була частка тих, хто не визначився з планами переселення в іншу сільську місцевість для створення індивідуального (фермерського) господарства. Орієнтація міських безробітних на переселення в село з метою створення індивідуального (фермерського) господарства була нижчою, ніж прагнення до переїзду безробітних сільської місцевості. Незважаючи на такі відмінності, орієнтацію безробітних міських поселень на переселення в село для створення індивідуального (фермерського) господарства оцінювати як низьку не можна. Більшість (71,4%) сільських безробітних із позитивною установкою на переселення в іншу місцевість із метою створення індивідуального (фермерського) господарства бажала переселитися у межах свого району, 12,9 - в інші райони своєї області, 7,1% - у сусідні області.
Працювати за кордон хотіло б виїхати 56,7% сільських безробітних, із них 38,5% - на довготривалий (декілька років) термін, 8,2% безробітних села з планами виїзду на роботу за кордон не визначилися. Орієнтованість безробітних села на працю за кордоном значно вища, ніж безробітних міст. Питома вага осіб із позитивною установкою на роботу за кордоном у складі безробітних сільської місцевості була більшою від відповідного показника структури безробітних міських поселень на 17,7%, із невиробленою установкою - на 24,4%. Правда, частка бажаючих виїхати на довготривалий строк за кордон в складі сільських безробітних із позитивною установкою на роботу за кордоном була меншою (на 16,4%) ніж у міських безробітних. Із загальної кількості сільських безробітних з позитивною установкою на працю за кордоном 67,2% не робили спроб її (установки) реалізації, 20,3% робили такі спроби не інтенсивно і лише 12,5% робили такі спроби інтенсивно. Істотних відмінностей у реалізації позитивної установки на працю за кордоном безробітних сільських і міських поселень не виявлено.
Позитивна установка сільських безробітних на працю за кордоном зумовлена, як і слід було очікувати, труднощами знайти роботу в Україні взагалі й за спеціальністю зокрема. На ці чинники позитивної установки на працю за кордоном вказало відповідно 25,2 і 24,3%. Усе ж бажання виїхати на роботу за кордон у зв’язку з більшими заробітками виявили і безробітні. Саме цей фактор позитивної установки на працю за кордоном назвали 43,5% безробітних села. Оскільки потреба в працевлаштуванні на селі відчувається не так гостро, як у місті, й реалізація її на селі може бути дещо відтягнутою в часі, труднощі знайти роботу в Україні як визначник позитивної установки на працю за кордоном називалися безробітними села рідше, ніж міста. Центральної і західноєвропейськими мовами володіли лише 28,5% безробітних сільської місцевості; у міських безробітних питома вага тих, хто володіє центральної та західноєвропейськими мовами, була значно більшою - 38,6%. Реально оцінюючи свої можливості переважна більшість (59,6%) сільських безробітних з позитивною установкою на працю за кордоном хотіли б виїхати до сусідніх із Закарпаттям країн Центральної Європи (Угорщина, Словаччина, Чехія (остання хоч і не межує із Закарпаттям, але в результаті входження до колишньої Чехословаччини продовжує розглядатися як сусідня країна), Польща); у цій групі сільських безробітних домінували орієнтації на виїзди на роботу до Угорщини. Німеччину як бажану країну прикладання праці, реально оцінюючи свої можливості, назвали 17,3% сільських безробітних з позитивною установкою на працю за кордоном, США і Канаду - 13,5, Росію - 7,7%.
Працевлаштування не можна розглядати як єдиний або домінуючий фактор розв’язання проблеми безробіття на селі. Це усвідомлюють і самі безробітні. При наявності можливості вибору тільки 38,2% безробітних вибрали б працю по найму; 23,7% хотіли б займатися власною справою, індивідуальною трудовою діяльністю. Досить великими серед безробітних були частки тих, хто бажав би вести особисте підсобне господарство (13%), не працювати в суспільному секторі економіки взагалі, займатися домогосподарством (сім’єю) - 4,6%. Порівняно з міськими сільські безробітні при наявності можливості вибору більше орієнтувалися на ведення особистого підсобного господарства (в 1,69 рази); частки тих, хто хотів би займатися власною справою, індивідуальною трудовою діяльністю, домогосподарством (сім’єю), не працювати взагалі, в структурі сільських безробітних були меншими, ніж у структурі безробітних міських поселень (відповідно в 1,38 і 1,32 рази). Більшість (59,1%) тих, хто віддає перевагу роботі по найму, хотіли б працювати на державному підприємстві, в установі, організації. На роботу в приватних підприємствах було орієнтовано 32,3% (акціонерних товариствах тощо - 8,6%) тих, хто віддав перевагу роботі по найму. Орієнтація на роботу в державному секторі економіки у сільських безробітних була значно вищою, ніж у міських.
Така тенденція є результатом процесу звуження сфери прикладання праці на селі, що характерно не лише для Лісостепу, але й для всього українського села. За 1990-2000 роки чисельність зайнятих сільських жителів тільки у виробничих галузях скоротилася на 2181,7 тис. чоловік. Зокрема, різко зменшилась кількість сільського населення, зайнятого в промисловості у сільській місцевості. Так, у Тернопільській, Хмельницькій, Харківській і Чернівецькій областях кількість зайнятих у сільській промисловості за відповідний період скоротилась в 5-10 разів. В усіх областях Лісостепу, за винятком Чернівецької, у 2-4 рази зменшилася кількість сільського населення, зайнятого в інших галузях виробничої сфери (крім промисловості та сільського господарства) у сільській місцевості.
Більшість (77,9%) сільських безробітних у разі гарантії надання роботи за спеціальністю хотіла б переселитися в межах своєї області. На переселення у сусідні області при гарантії надання роботи за спеціальністю було орієнтовано 13%, у більш віддалені області - 9,1% опитаних. Традиційно більша схильність сільського населення порівняно з населенням міст до переселення в межах вужчого ареалу знайшла своє підтвердження у планах на переселення безробітних за умови гарантії надання роботи за спеціальністю: в складі сільських безробітних із позитивною установкою на переселення в іншу місцевість у межах України при гарантії надання роботи за спеціальністю частки бажаючих переселитися до сусідніх і більш віддалених областей були меншими (в 1,42 і 1,56 разах) від відповідних показників аналізованої структури міських безробітних.
В іншу сільську місцевість із метою створення індивідуального (фермерського) господарства переселилося б 24,4% сільських безробітних. Ще більшою (29%) у складі безробітних села була частка тих, хто не визначився з планами переселення в іншу сільську місцевість для створення індивідуального (фермерського) господарства. Орієнтація міських безробітних на переселення в село з метою створення індивідуального (фермерського) господарства була нижчою, ніж прагнення до переїзду безробітних сільської місцевості. Незважаючи на такі відмінності, орієнтацію безробітних міських поселень на переселення в село для створення індивідуального (фермерського) господарства оцінювати як низьку не можна. Більшість (71,4%) сільських безробітних із позитивною установкою на переселення в іншу місцевість із метою створення індивідуального (фермерського) господарства бажала переселитися у межах свого району, 12,9 - в інші райони своєї області, 7,1% - у сусідні області.
Працювати за кордон хотіло б виїхати 56,7% сільських безробітних, із них 38,5% - на довготривалий (декілька років) термін, 8,2% безробітних села з планами виїзду на роботу за кордон не визначилися. Орієнтованість безробітних села на працю за кордоном значно вища, ніж безробітних міст. Питома вага осіб із позитивною установкою на роботу за кордоном у складі безробітних сільської місцевості була більшою від відповідного показника структури безробітних міських поселень на 17,7%, із невиробленою установкою - на 24,4%. Правда, частка бажаючих виїхати на довготривалий строк за кордон в складі сільських безробітних із позитивною установкою на роботу за кордоном була меншою (на 16,4%) ніж у міських безробітних. Із загальної кількості сільських безробітних з позитивною установкою на працю за кордоном 67,2% не робили спроб її (установки) реалізації, 20,3% робили такі спроби не інтенсивно і лише 12,5% робили такі спроби інтенсивно. Істотних відмінностей у реалізації позитивної установки на працю за кордоном безробітних сільських і міських поселень не виявлено.
Позитивна установка
сільських безробітних на працю за кордоном зумовлена, як і слід було очікувати,
труднощами знайти роботу в Україні взагалі й за спеціальністю зокрема. На ці
чинники позитивної установки на працю за кордоном вказало відповідно 25,2 і
24,3%. Усе ж бажання виїхати на роботу за кордон у зв’язку з більшими
заробітками виявили і безробітні. Саме цей фактор позитивної установки на працю
за кордоном назвали 43,5% безробітних села. Оскільки потреба в працевлаштуванні
на селі відчувається не так гостро, як у місті, й реалізація її на селі може
бути дещо відтягнутою в часі, труднощі знайти роботу в Україні як визначник
позитивної установки на працю за кордоном називалися безробітними села рідше,
ніж міста. Центральною і західноєвропейськими мовами володіли лише 28,5%
безробітних сільської місцевості; у міських безробітних питома вага тих, хто
володіє центральною та західноєвропейськими мовами, була значно більшою -
38,6%. Реально оцінюючи свої можливості переважна більшість (59,6%) сільських
безробітних з позитивною установкою на працю за кордоном хотіли б виїхати до
сусідніх із Закарпаттям країн Центральної Європи (Угорщина, Словаччина, Чехія
(остання хоч і не межує із Закарпаттям, але в результаті входження до колишньої
Чехословаччини продовжує розглядатися як сусідня країна), Польща); у цій групі
сільських безробітних домінували орієнтації на виїзди на роботу до Угорщини.
Німеччину як бажану країну прикладання праці, реально оцінюючи свої можливості,
назвали 17,3% сільських безробітних з позитивною установкою на працю за
кордоном, США і Канаду - 13,5, Росію - 7,7%.
ВИСНОВКИ
У цілому для ринку робочої сили в аграрному секторі економіки України характерні нераціональна, стихійно сформована висока зайнятість населення, особливо жінок і молоді; деформованість її структури та низька соціальна спрямованість; наявність неофіційного (прихованого) безробіття, звуження ємності ринку праці й зменшення можливості забезпечення роботою працівників за сільськогосподарським фахом.
Оптимізація соціально-демографічної ситуації у сільських регіонах лісостепової зони, як і в цілому по Україні, потребує комплексних заходів, серед яких закріплення молоді на селі є чи не найпріориетнішим кроком. Досягти цього можна різними шляхами, зокрема одержанням учнями виробничих спеціальностей уже в процесі здобуття ними загальної середньої освіти. При визначені переліку таких спеціальностей важливо враховувати потреби певних аграрних підприємств у працівниках наймасовіших професій (водії сільськогосподарської техніки, будівельники, спеціалісти у сфері обслуговування та ін.).
Забезпечення
продуктивнішого використання трудових, матеріально-технічних, природних
ресурсів сільських регіонів і сфери АПК потребує здійснення комплексу
соціально-економічних, організаційних, нормативно-правових та інших заходів.
Зокрема, позитивний результат могла б дати програма зайнятості сільського
населення, що передбачала б збереження і стабілізацію зайнятості працюючих,
особливо кваліфікованих кадрів, при зміні власника, приватизації, банкрутстві
сільськогосподарських підприємств, зміни їхньої спеціалізації, а також
працевлаштування безробітних. Перспективним є створення на селі додаткових
робочих місць, насамперед для молоді, у підсобних господарствах, переробних
підприємствах, соціальній сфері, підтримка молодіжного підприємництва і
фермерства, розвиток ринкової інфраструктури, передусім щодо маркетингової,
заготівельно-збутової діяльності, інформаційного обслуговування виробників сільськогосподарської
продукції. Бажано б у трудовому та податковому законодавстві чітко віднести до
категорії зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю громадян, що не працюють
за наймом на підприємствах, в організаціях, установах із статусом юридичної особи,
а мають власну землю й ведуть господарську діяльність в аграрній сфері,
сплачують податки та обов’язкові платежі. При наданні статусу безробітного у
ролі критерію для селян повинен виступати не розмір земельної ділянки, а
доходи, які одержують із неї, розміри і тривалість сплати внесків у фонд
зайнятості. Сучасне становище сільських регіонів потребує посилення
регулятивної функції держави щодо соціального розвитку села, яка б передбачала
суттєве коригування всієї аграрної політики у бік підтримки вітчизняних
сільськогосподарських виробників і збільшення державного фінансування
соціальних програм у сільській місцевості. Забезпечити сприятливу цінову й
соціально-економічну політику, яка б ліквідувала диспаритет цін на промислову
та сільськогосподарську продукцію, створила умови на підвищення
платоспроможного попиту населення. І в основі всіх цих заходів необхідно
тримати людину, визначаючи її здатність посідати певне місце в екосистемах й
підпорядковуватися дії певних екологічних правил та законів, включення людини у
функціональні зв’язки речовинного, енергетичного, інформаційного та іншого
ґатунків. Такий підхід уможливлює побудову загальної моделі розвитку сучасного
українського села як цілісності (антропогенезу), що виникла і реалізує себе в
біосфері.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Витрати і ресурси домогосподарств України у 2003 р.: Стат. збірник / Держкомстат України. - 2004. - 450 с.
. Економічна активність населення України: Стат. збірник / Держкомстат України. - К., 2003. - 209 с.
. Лукашевич Н.П. Социология труда: Учеб. пособие. - /Лукашевич Н.П.-К.: МАУП, 2001. -320 с -Гл. 3,13.
. Бондарь І. К.Моніторинг соціальних процесів в Україні / За ред. І.К. Бондар, Г.В. Ярошенко, B.I. Науменко, Н.А. Соколенко. - К.: Знання, 1999. - 260 с.
. Праця в Україні у 2002 році: Стат. збірник / Держкомстат України. - К., 2003. - 413 с.
. Регіональний людський розвиток: Стат. бюлетень/Держкомстат. - К., 2003. -32 с.
. Фаріон І. Д., Економіка праці та соціально-трудові відносини: організація, облік, аналіз, контроль: Навч. посіб. / За ред. д.е.н. проф. І.Д. Фаріона, Л.І. Жук. - Тернопіль: Екон. думка, 2003. - 616 с.
. Меликьян Р.П. Экономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред. Г.Г. Меликьяна, Р.П. Колосовой. - М.: Изд-во МГУ: Изд-во ЧеРо, 1996.- 623 с.- Гл. 14.