Курсовая работа (т): Прибуток – основний показник фінансової діяльності підприємства

У цьому випадку вплив факторів на прибуток підприємства можна подати у такому вигляді [3, c. 38]:

ЧП = ДР + ДІ - С - ВУ - ВЗ - ВФ - ПП (3.5)

Величина виручки від реалізації залежить від таких факторів, як ціна реалізованої продукції, асортимент продукції та кількість її реалізації. Ця залежність має такий вигляд:

ДР = О ∙ НП ∙ Ц, (3.6)

де О - обсяг реалізації;

НП - номенклатура видів продукції;

Ц - ціна одиниці продукції.

Факторну модель собівартості реалізованої продукції можна подати в такому вигляді:

С = НП ∙ О ∙ ЗЗМН, (3.7)

де ЗЗМН - змінні витрати на одиницю виробленої продукції [3, с. 38]

За допомогою даних Звіту про фінансові результати, виявити вплив всіх перелічених факторів на фінансовий результат підприємства неможливо, тому що нам невідомі такі показники, як питома вага реалізованої та виробленої продукції, обсяг випуску та реалізації, а також ціна та собівартість одиниці.

У той же час, знаючи середній індекс цін, можна визначити вплив змін цін, обсягу реалізованої та випущеної продукції на розмір чистого прибутку.

Визначимо вплив факторів на зміну доходу від реалізації. З таблиці 3.1 видно, що дохід від реалізації у 2012 р. був на 37040 тис. грн. більшим, ніж у 2011-му, або на 106,6%. Це збільшення є наслідком впливу двох факторів: ціни реалізації та обсягу реалізованої продукції. Розрахувати величину впливу кожного з них можна у такий спосіб:

ΔДРЦ = ДР2012 - ДР2011 : 1,091 = 602545 - 565505 : 1,091 = 33950,5 тис. грн

ΔДРО = ДР2012 : 1,091 - ДР2011 = 602545 : 1,091 - 565505 = -13218,1 тис. грн

Таким чином зростання цін сприяло збільшенню виручки від реалізації на 33950,5 тис. грн, але відбулося зменшення обсягу випуску - на 13218,1 тис. грн

Прослідкуємо вплив факторів на зміну собівартості реалізованої продукції. З таблиці 3.1 видно, що собівартість у 2012 р. становила 507852 тис. грн, а у 2011р. 459977 тис. грн, що на 47875 тис. грн або 110,4% більше.

ΔСЦ = С2012 - С2011 : 1,091 = 507852 - 459977 : 1,091 = 43881,76 тис. грн

ΔСО = С2012 - С2011 - ΔСЦ = 507852 - 459977 - 43881,76 = 3993,24 тис. грн

Таким чином, за рахунок зміни ціни собівартість виросла на 43881,76 тис. грн, а за рахунок зміни обсягу випуску - на 3993,24 тис. грн.

Як показують розрахунки, ціна реалізації впливає на чистий прибуток у складі двох факторів - собівартості та доходу від реалізації. При цьому вплив у складі собівартості зменшує прибуток, а у складі доходу від реалізації - збільшує. З огляду на це загальний вплив ціни реалізації на чистий прибуток можна розрахувати у такий спосіб:

ΔЧПЦ = ΔДРЦ - ΔСЦ = 33950,5 - 43881,76 = -9931,26 тис. грн

За рахунок зменшення ціни чистий прибуток підприємства зменшився на 9931,26 тис. грн.

Визначаючи вплив на прибуток витрат на управління, на збут та фінансових витрат:

ΔЧПВ = (ВУ2012 + ВЗ2012 + ВФ2012) - (ВУ2011 + ВЗ2011 + ВФ2011)

= (17625+17910+10241) - (17458+17880+10031) = 407

Отже, збільшення цих витрат у 2012 р., порівняно з 2011-м, призвело до зменшення прибутку на суму 407 тис. грн.

Обчислити вплив величини інших доходів на зміну чистого прибутку можна за такою формулою:

ΔЧПі = ДІ2012 - ДІ2011 = 512605 - 495908 = 16697 тис. грн

Як бачимо, за рахунок збільшення суми інших доходів чистий прибуток збільшився на 16697 тис. грн.

Вплив податку на прибуток розраховують за формулою:

ΔЧППП = - (ПП2012 - ПП2011) = - (11965-11954) = - 11 тис. грн

Це означає, що збільшення величини податку на прибуток сприяло зменшенню прибутку на суму 11 тис. грн.

Отримані дані узагальнено в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2

Узагальнена таблиця впливу факторів на величину прибутку

Останній рядок таблиці 2 в сумі -7729 підтверджує зміну чистого прибутку з таблиці 1, тобто розрахунки факторного аналізу є правильними. Зменшення прибутку виникло за рахунок зниження ціни, зменшення обсягу реалізації, інших доходів. А збільшення витрат на управління, на збут та фінансових витрат можна вважати резервами подальшого збільшення чистого прибутку.

Отже, за результатами факторного аналізу можна оцінити якість прибутку та можливі джерела його збільшення.

Якість прибутку від основної діяльності вважається високою, якщо її збільшення зумовлене зростанням обсягу продажів, зниженням собівартості продукції. Низька якість прибутку характеризується зростанням обсягів реалізації за рахунок росту цін на продукцію без збільшення фізичного обсягу продажів і зниження витрат на гривню продукції.

Збільшення прибутку можливе за рахунок: нарощення обсягів виробництва і реалізації товарів; здійснення заходів щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників; зменшення витрат на виробництво продукції; кваліфікованого здійснення цінової політики; грамотної побудови ділових відносин з постачальниками, посередниками, покупцями; покращення системи маркетингу на підприємстві; удосконалення продукції з середнім рівнем рентабельності, а низькорентабельну зняти з виробництва; постійного проведення наукових досліджень аналізу ринку, поведінки споживачів і конкурентів.[5]

3.4 Напрями використання чистого прибутку підприємства

Проведення аналізу розподілу і використання чистого прибутку важливе, оскільки від його результатів залежать не лише темпи розвитку підприємства на основі самофінансування, а й забезпечення інтересів власників, задоволення матеріальних та соціальних потреб персоналу.

Розподіл і використання прибутку підприємства представлений на рис.3.2.

Рис. 3.2 Розподіл і використання прибутку

Прибуток, що залишається після сплати перелічених податків, надходить у повне розпорядження підприємства (у господарській практиці ця частина прибутку називається чистим прибутком). Основні напрямки використання чистого прибутку: виробничо-технічний розвиток підприємства, соціальний розвиток, матеріальне заохочення (включаючи виплату дивідендів в акціонерних товариствах), інші витрати.

Підприємство в нових умовах оподаткування прибутку зацікавлене в тому, щоб його прибуток, визначений з метою оподаткування, був якомога меншим. Тому в процесі аналізу виявляються причини, які призвели до штучного завищення валових доходів і заниження валових витрат і, отже, зростання оподатковуваного прибутку та податку на прибуток. Серед причин, які призводять до цього, слід насамперед врахувати такі обставини:

якщо підприємство за звітний період допускає приріст балансових залишків покупних матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві, у залишках готової продукції, витрати коштів на суму цього приросту не вважаються валовими витратами, і це спричиняє до збільшення прибутку як об’єкта оподаткування;

якщо підприємство, відвантаживши продукцію покупцеві і не отримавши платежу за неї, не виконує встановлені законом процедури з приводу передачі до судово-господарських органів позовних заяв щодо стягнення боргу або визнання боржника банкрутом, сума відвантаженого товару (наданих послуг) вважається валовим доходом і оподатковується податком на прибуток;

якщо підприємство витрачає кошти на потреби, не пов’язані з веденням його господарської діяльності (їх перелік жорстко регламентується чинним законодавством), ці витрати до складу валових витрат не включаються, що призводить до зростання податку на прибуток;

при реалізації (продажу) товарів пов’язаним особам за цінами, нижчими від звичайних цін на такі товари, валовий доход обчислюється, виходячи із звичайних цін, тобто податок на прибуток зростає. Аналогічно, якщо підприємство має витрати на закупівлю товарів (робіт, послуг) у пов’язаних осіб за цінами, вищими за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), до валових витрат включаються такі витрати за звичайними цінами, що також збільшує податок на прибуток.

На рис. 3.3 подана схема розподілу прибутку після оподаткування.

Управління використанням прибутку також включає формування дивідендної політики.[14]

Термін “дивідендна політика” пов’язаний з розподілом прибутку в акціонерних товариствах. Однак розглянуті в цьому розділі принципи і методи розподілу прибутку можуть бути застосовані не тільки до акціонерних товариств, але і до підприємств будь-якої іншої організаційно-правової форми діяльності (у цьому випадку змінюватись буде тільки термінологія - замість термінів “акція” і “дивіденд” будуть використовуватися терміни “пай”, “внесок” і “прибуток на внесок”); механізм же розподілу прибутку залишиться таким самим. Розподіл прибутку в акціонерному товаристві представляє собою найбільш складний його варіант і тому обраний для розгляду всіх аспектів цього процесу. В більш широкому трактуванні під терміном “дивідендна політика” можна розуміти принципи і методи визначення частки прибутку, сплачуваної власнику капіталу відповідно до його внеску в загальному обсязі власного капіталу підприємства.

Рис. 3.3 Схема розподілу чистого прибутку

Дивідендна політика відіграє велику роль у реалізації фінансової стратегії підприємства. Вона впливає на рівень добробуту інвесторів (вкладників капіталу) у поточному періоді; визначає розміри формування власних фінансових ресурсів, а відповідно і темпи виробничого розвитку підприємства на основі самофінансування; впливає на фінансову стійкість підприємства, на вартість використовуваного капіталу і ринкову вартість підприємства (акцій).

В той же час формування дивідендної політики представляє собою одну з найбільш складних задач фінансового менеджменту. Вона покликана відбивати вимоги фінансової стратегії по підвищенню ринкової вартості підприємства, інвестиційної політики, політики формування власних фінансових ресурсів і деяких інших аспектів фінансової діяльності. Крім того, в процесі формування дивідендної політики підприємствам необхідно враховувати дві прямо протилежні економічні мотивації інвесторів (акціонерів, вкладників) - одержання високих поточних доходів або значне збільшення їх доходів у перспективному періоді.[7]

3.5 Шляхи збільшення прибутку та удосконалення методики його розподілу

Загалом під управлінням прибутком підприємства необхідно розуміти побудову системи управління, що враховує тактичні та стратегічні аспекти управління, спрямована на підвищення кінцевих результатів діяльності суб'єкта господарювання, яку розглядають як сутність взаємопов'язаних елементів, кожних з яких виконує певну роботу, спільна дія котрих забезпечує досягнення механізму отримання прибутку заданої величини.[11]

Оперативна система управління прибутком реагує на поточні проблеми управління та повинна забезпечити прибуткову діяльність підприємства у короткотерміновому періоді. Натомість, стратегічна система управління спрямована на формування процесу стратегічних змін, які створюють умови необхідності зміни діючої стратегії управління прибутком підприємства з урахуванням відповідності його внутрішніх можливостей умовам зовнішнього середовища.

Структура механізму управління прибутком підприємства охоплює ринковий механізм регулювання, формування і використання прибутку, дер-жавне нормативно-правове регулювання із питань формування й розподілу прибутку, внутрішній механізм регулювання окремих аспектів формування, розподілу й використання прибутку, систему конкретних методів і прийомів здійснення управління прибутком.

Система організаційного забезпечення управління прибутком - це взаємозалежна сукупність внутрішніх структурних служб і підрозділів підприємства, які забезпечують розроблення й прийняття управлінських рішень щодо окремих аспектів формування та використання прибутку та несуть відповідальність за результати цих рішень. Останнім часом організаційне управління прибутком базується на формуванні більш ефективних структурних підрозділів підприємства - центрів відповідальності. Вихідним моментом створення системи управління прибутком, на основі виділення центрів відповідальності, є персоніфікація відповідальності за прийняття рішень. Виділяють чотири види центрів відповідальності: витрат, доходу, прибутку, інвестицій.

Прибутковість підприємств за економічною сутністю пов'язана з отриманням прибутку та оцінюється різноманітними його зв'язками з показниками капіталу , витрат, доходів, які є головними орієнтирами і водночас критеріями стану та ефективності виробництва [1, с. 6].

В умовах ринкових відносин велике значення має обґрунтування співвідношень у спрямуванні прибутку на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, формування фінансового резерву, на виплату засновникам (власникам), дивіденди акціонерам тощо. Водночас , прибуток є джере-лом сплати підприємством штрафних санкцій, здійснення відрахувань на бла-годійні заходи, а також використовується для погашення кредитів, отриманих на інвестиційні цілі [2, с. 351].

Під час розподілу прибутку важливим є оптимальне поєднання таких завдань його ефективного використання: здійснення розподілу прибутку відповідно до стратегії розвитку підприємства; підвищення рівня добробуту власників підприємства, шляхом реалізації дивідендної політики; забезпечення приросту ринкової вартості суб'єкта господарювання у коротко- та довготерміновій перспективах; підвищення інвестиційної привабливості підприємства ; забезпечення ефективного впливу на трудову активність працівників, яка здійснюється шляхом участі працівників у розподілі прибутку; реалізація соціального розвитку підприємства; поповнення фінансових ресурсів підприємства; розвиток матеріально-технічної бази внаслідок капіталізованої частини прибутку ; підвищення рівня платоспроможності підприємства за рахунок скерування капіталізованого прибутку в обіговий капітал; зменшення ризиків діяльності внаслідок формування та поповнення резервного фонду, фонду резерву виплат дивідендів, інших фондів спеціального призначення.

Для кожної організаційно-правової форми підприємства законодавчо установлений відповідний механізм розподілу прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, заснований на особливостях внутрішнього пристрою і регулювання діяльності підприємств відповідних форм власності.

Характер розподілу визначає багато важливих аспектів діяльності підприємства. Розподіл прибутку здійснюється відповідно до розробленої політики (дивідендної політики), формування якої є однією із найскладніших завдань загальної політики управління прибутком підприємства. Дивідендною політикою є набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики - це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який ре-інвестується з метою максимізації доходів власників [3, с. 210].

Стратегічними завданнями управління підприємств, з урахуванням яких необхідно виконувати розподіл прибутку, є: забезпечення ефективності діяльності ключових напрямків діяльності; забезпечення додаткового розвитку і отримання максимальної вартості підприємства; забезпечення стабільної прибутковості діяльності; створення нових і розвиток існуючих напрямків діяльності для забезпечення подальшого розвитку; виконання можливостей і концентрація потужностей, з метою створення потенціалу розвитку; розвиток підприємства шляхом ефективного використання капіталу [4].