ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. САМОСТІЙНА ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ-ХОРЕОГРАФІВ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
.1 Самостійна пізнавальна діяльність студентів як предмет психолого-педагогічних досліджень
.2 Особливості формування професійної майстерності майбутнього педагога-хореографа в процесі самостійної роботи
.3 Класичний танець як основа професійної майстерності майбутнього вчителя хореографії
Висновки до першого розділу
РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ НАВИЧОК САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ-ХОРЕОГРАФІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА КЛАСИЧНОГО ТАНЦЮ
.1 Вивчення рівня розвитку навичок самостійної роботи студентів з дисципліни «Теорія та методика класичного танцю»
.2 Педагогічні умови формування навичок самостійної роботи майбутнього педагога-хореографа під час вивчення дисципліни «Теорія та методика класичного танцю»
Висновки до другого розділу
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Модернізація системи вищої освіти України потребує розробки ефективних засобів формування всебічно розвиненої особистості, здатної не лише використовувати здобуті знання у професійній діяльності, а й постійно їх поповнювати. Об’єм інформації, необхідної для плідної праці та життя освіченої людини, постійно зростає. Це вимагає від майбутніх фахівців умінь самостійно орієнтуватися у всезростаючих інформаційних потоках, сприймати їх системно, здійснюючи критичний аналіз.
У зв’язку з цим до рівня сформованості самостійності фахівців сьогодні ставляться особливі вимоги. У «Національній доктрині розвитку освіти» [64] одним із вагомих завдань визначається формування в дітей та молоді сучасного світогляду, розвитку творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості. Пріоритетом розвитку освіти є впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, що забезпечують подальше вдосконалення навчально-виховного процесу, доступність та ефективність освіти. Зазначені соціальні завдання актуалізують проблему формування вмінь самостійної пізнавальної діяльності у студентів засобами інформаційних технологій.
У дослідженні проблеми розвитку самостійної пізнавальної діяльності суб’єктів учіння можна виділити кілька напрямів.
Сутність самостійної пізнавальної діяльності, технологію та методику її організації вивчали Ю. Бабанський [5], В. Буряк [12], М. Гарунов [17], М. Дайрі [23], М. Данилов [24], Б. Єсіпов [30], Л. Жарова [31], І. Зимня [36], І. Лернер [49], В. Майборода [53], В. Манько [54], О. Савченко [80], М. Скаткін [81], Н. Тализіна, О. Усова, Г. Щукіна та інші науковці.
Психологічний аспект самостійної пізнавальної діяльності висвітлено в працях Д. Богоявленської, П. Гальперіна, О. Леонтьєва [48], Н. Менчинської, А. Петровского, К. Платонова [74], Г. Костюка, С. Рубінштейна [78], І. Смирнова [85] та ін. Організаційно-педагогічні умови підвищення ефективності самостійної пізнавальної діяльності студентів у вищих навчальних закладах відображено в дослідженнях А. Алексюка [1; 2], В. Козакова [39; 40], В. Мороза [61], О. Нільсона, П. Підкасистого [73] та ін.
Формування вмінь самостійної пізнавальної діяльності у студентів частково висвітлено в працях В. Бондаря, О. Мороза [61], В. Орлова та інших науковців.
Деякі аспекти проблеми розкрито в дисертаційних дослідженнях Г. Адамів, Я. Галети, С. Каяліної, В. Логвіненко (формування пізнавальної самостійності), В. Качурівського, С. Кустовського, З. Кучер, Т. Пащенко, Ю. Приходька, М. Сичової, М. Смирнової, А. Цюприк, І. Шайдур, І. Шимко, Н. Шишкіної (організація та методика управління самостійною роботою), Л. Головко, В. Мичковської, М. Солдатенка (формування самостійної навчально-пізнавальної діяльності) Л. Савенкової, О. Снігур, О. Хом’юк, С. Яшанова (формування вмінь і навичок самостійної роботи) та ін.
Широке впровадження самостійної роботи у практику вищих навчальних закладів гальмується й тим, що методика її організації є нелегкою і копіткою справою. До такої роботи студентів слід готувати поступово. На жаль, сьогодні у багатьох викладачів відсутня система, спрямована на те, щоб привчити студентів виконувати самостійні розумові вправляння. Внаслідок цього не завжди усвідомлюється і засвоюється навчальний матеріал без допомоги викладача. Ось чому питання організації самостійної роботи студентів у процесі навчання повинні бути актуальними як для педагогів-дослідників, так і педагогів-практиків.
Наше дослідження спрямоване на вивчення проблеми організації самостійної навчальної роботи студентів-хореографів.
Об`єкт дослідження - процес організації самостійної навчальної роботи студентів-хореографів.
Предмет дослідження - педагогічні умови ефективної організації самостійної роботи педагогів-хореографів у процесі формування професійної майстерності.
Мета дослідження - теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити педагогічні умови організації самостійної навчальної діяльності майбутніх педагогів-хореографів під час вивчення дисципліни «Теорія та методика класичного танцю»
Відповідно до мети дослідження було поставлено такі завдання:
1. Провести теоретичний аналіз психолого-педагогічних досліджень з питань організації самостійної навчальної роботи студентів ВНЗ.
2. Проаналізувати особливості формування професійної майстерності майбутніх педагогів-хореографів, визначити місце у цьому процесі дисципліни «Теорія і методика класичного танцю».
. З’ясувати відношення майбутніх педагогів-хореографів до самостійної навчальної діяльності, виявити рівень розвитку навичок самостійної роботи з дисципліни «Теорія та методика класичного танцю».
. Визначити та обґрунтувати педагогічні умови організації самостійної роботи студентів-хореографів під час вивчення дисципліни «Теорія та методика класичного танцю».
Гіпотеза дослідження: якщо в процесі вивчення дисципліни «Теорія та методика класичного танцю» ефективно поєднувати аудиторні та позааудиторні форми та методи самостійної роботи студентів, систематично керувати самостійною роботою студентів на основі методичних інструкцій і дидактичних матеріалів (тексти лекцій, підручники, посібники, відео та аудіо матеріали), самостійна навчальна робота буде відповідати індивідуальним особливостям студентів та рівню їх хореографічної підготовки; завдання для самостійної роботи будуть мати проблемно-пошуковий та творчий характер; пізнавальна активність і самостійність сприятиме підвищенню професійної майстерності майбутнього педагога-хореографа.
Методологічною і теоретичною основою дослідження є положення сучасної філософської та психолого-педагогічної наук про закони пізнання і організації навчально-пізнавальної діяльності (К. Абульханова-Славська, М. Алексєєв, Дж. Брунер, Д. Богоявленський, П. Гальперін, Є. Ільєнков, Г. Костюк, Н. Менчинська, С. Рубінштейн, М. Скаткін, Г. Щукіна та ін.), про активність суб’єкта і об’єкта у процесі трансформації знань (Л. Аристова, А. Брушлинський, В. Євдокимов, Л. Кондрашова, В. Лозова, В. Паламарчук, О. Савченко, А. Слободанюк, Т. Шамова), про організацію самостійної роботи учнів (В. Буряк, Б. Єсипов, Л. Жарова, В. Козаков, Б. Коротяєв, І. Огородников, П. Підкасистий, А. Усова та ін.). Загальнотеоретичні основи професійної підготовки педагога-хореографа розглядаються в роботах, Є. Валукіна, Ю. Громова, Т. Калашникової, А. Мессерера, С. Забредовського, та ін. Біля витоків виникнення та формування школи класичного танцю стояли Х. Іогансон, Н. Легат, М. Петіпа. Дану проблему досліджували такі відомі російські та вітчизняні педагоги, як Н. Базарова, Г. Березова, А. Ваганова, В. Костровицька, В. Мей, А. Пісарєв, М. Тарасов, Л. Цвєткова та інші.
Комплексний підхід до вивчення проблеми обумовив застосування таких методів дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дав можливість визначити рівень самостійності студентів; емпіричні методи спостереження, порівняння, опитування показали можливості самостійної роботи; вивчення змісту матеріальних носіїв інформації (документальних джерел, студентських робіт, анкет) дозволило визначити стан проблеми в практиці підготовки майбутніх педагогів-хореографів; педагогічний експеримент був спрямований на виявлення умов раціональної організації самостійної роботи студентів спеціальності «Хореографія»; методи кількісної і якісної обробки експериментальних даних застосовувалися для визначення динаміки якості знань студентів і мотивації навчальної діяльності.
Наукова новизна і теоретична значущість дослідження: автором розкрито сутність і особливості організації самостійної навчальної роботи; виявлено характер її впливу на якість знань майбутніх педагогів-хореографів, на розвиток пізнавального інтересу; визначено умови ефективної організації самостійної навчальної та тренувальної роботи; визначено шляхи і засоби оптимальної організації самостійної роботи студентів-хореографів.
Практична значущість дослідження: полягає в розробці методичних рекомендацій щодо організації самостійної навчальної роботи студентів, системи завдань для раціональної організації самостійної роботи, дидактичного посібника для організації і проведення самостійної роботи студентів - робочого зошита.
Вірогідність і обгрунтованність результатів забезпечені правильним методологічним підходом до організації самостійної навчальної роботи студентів-хореографів, відповідністю наукового апарату предмета дослідження і впровадженням дослідницької методики, адекватної до поставлених задач. Реалізація методики дослідження підтверджена експериментальним шляхом. Висновки дослідження одержані, перевірені і підтверджені в ході дослідної роботи.
Структура роботи: магістерська робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (96 найменувань).
Текст роботи викладено на 109 сторінках, подано 3 рисунки, 3 таблиці.
РОЗДІЛ 1. САМОСТІЙНА ПІЗНАВАЛЬНА
ДІЯЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ ХОРЕОГРАФІВ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
1.1 Самостійна
пізнавальна діяльність студентів як предмет психолого-педагогічних досліджень
Проблема розвитку самостійної пізнавальної діяльності студентів неодноразово була предметом різноманітних психолого-педагогічних досліджень. Існує декілька підходів до трактування поняття «самостійна пізнавальна діяльність студентів. Поряд з «самостійною пізнавальною діяльністю» широко вживаються терміни «пізнавальна самостійність», «самостійна робота» і т. п. Без визначення співвідношень та взаємозв’язків між ними, уточнення їх сутності неможливо означити поняття «вміння самостійної пізнавальної діяльності».
Термін «вміння самостійної пізнавальної діяльності» складається з кількох ключових слів, які виражають певні поняття.
В. Даль тлумачив: «Самостійний - той, що стоїть або йде сам по собі, незалежно від інших, від чогось іншого. Самостійна людина - у кого свої міцні переконання, в кому немає хиткості. Самостійність - властивість, якість» [83].
Науковці зазначають, що в основі самостійності лежить наслідувальна діяльність. «Наслідування, - пише В. Просецький, - «будівельні ліси», які прибирають у міру росту і розвитку творчої самостійності та активності особистості» [76, с. 35].
Самостійність як суб’єктна активність особистості є предметом багатьох психологічних та педагогічних досліджень, її розглядають, як вольову якість особистості чи властивість (В. Богословський [9], А. Петровський, Г. Костюк та ін.), як рису характеру (К. Платонов [74]), як напрямок поведінки (С. Рубінштейн [78]) та ін.
В «Українському педагогічному словнику» С. Гончаренко подає тлумачення «самостійності», як однієї з властивостей особистості, яка характеризується двома факторами: по-перше, сукупністю засобів знань, умінь і навичок, якими володіє особистість, по-друге, ставленням особистості до процесу діяльності, її результатів і умов здійснення, зв’язками з іншими людьми, що складаються в процесі діяльності [89, с. 297].
О. Грінько визначає самостійність як «рису особистості, вольову якість, що виявляється в умінні свідомо спрямовувати свою діяльність, поведінку у відповідності з власними поглядами й переконаннями, долаючи труднощі на шляху до поставленої мети» [22, с. 165 - 166].
Самостійність, за визначенням Ю. Дмитрової, - це така властивість особистості, яка проявляється в умілому використанні знань для вирішення на основі вольового зусилля поставлених життям завдань. Не сума психічних функцій, а органічна властивість особистості, в основі якої лежать такі компоненти, як система знань, володіння методами мислительної діяльності, організаційно-технічні навички, вольова спрямованість. Спрямованість особистості на вирішення завдання, зважування можливих шляхів і способів досягнення поставленої мети, прийняття відповідного рішення і, нарешті, його виконання - ось основні віхи, які, на думку Ю. Дмитрової, формують самостійну дію. Однак, в цьому випадку автор ототожнює самостійність з волею. Самостійність - не абстрактна характеристика особистості загалом, а характеристика, яка співвідноситься з поведінкою особистості. Людина, самостійна в одних сферах діяльності, може бути зовсім не самостійною в інших [26, с. 24].