У навчальному процесі пізнавальна діяльність студента - це навчання, складний процес переходу від незнання до знання, від систематизованого пізнання предметного світу до оволодіння науковими знаннями.
Однак, загальні поняття «самостійність» та «пізнання» не зовсім розкривають специфіку поняття «вміння самостійної пізнавальної діяльності студентів». Для його уточнення розглянемо суть проблеми «пізнавальної самостійності».
І. Лернер визначає пізнавальну самостійність як здатність особистості до самостійної організації навчально-пізнавальної діяльності і здійснення її для вирішення нових проблем [49, с. 15].
О. Савченко зауважує, що: «У більшості досліджень, проведених останнім часом, пізнавальна самостійність учня визначається як сформованість прагнення й уміння пізнавати в процесі цілеспрямованого пошуку» [80, с. 12]. Вона [80, с. 252] трактує пізнавальну самостійність як якість особистості, яка розкриває взаємозв’язок із різними аспектами навчального процесу. На її думку, у навчанні ця якість проявляється різнопланово. У процесі формування всебічно розвиненої особистості - це мета навчання, у процесі засвоєння знань, вмінь і навичок - засіб підвищення усвідомленості, дієвості засвоюваного матеріалу. Тому О. Савченко вважає, що загальна готовність до пошукової діяльності в рамках навчального процесу - це інтегративний стан особистості, який включає такі окремі підструктури, як мотиваційну, змістову та організаційно-процесуальну, що функціонують як цілісна складна система.
Отже, на думку О. Савченко, пізнавальна самостійність особистості виявляється в потребі й умінні самостійно мислити, у здатності орієнтуватися в новій ситуації, самому бачити питання, задачу і знайти підхід до їх розв’язання [80, с. 14].
М. Данилов визначаючи пізнавальну самостійність як якість особистості, вказує на такі її ознаки:
1) прагнення і вміння самостійно мислити;
2) здатність орієнтуватися в новій ситуації, знайти свій спосіб
вирішення нового завдання;
3) бажання не тільки зрозуміти знання, що засвоюються, але і способи їх досягнення;
4) критичний підхід до інших думок;
5) незалежність власних суджень [24, с. 18].
На оволодінні вміннями пізнавальної самостійності в навчальній діяльності наголошують П. Гальперін, В. Давидов, Н. Менчинська і Н. Тализіна, розкриваючи змістовні аспекти пізнавальної активності особистості.
Отже, пізнавальна самостійність ґрунтується на інтелектуальних здібностях особистості, на її вміннях, що дозволяють самостійно навчатися й здобувати нові знання. Показниками наявності пізнавальної самостійності є:
1) вміння студента самостійно здобувати нові знання з різних джерел інформації та удосконалювати свої вміння і навички;
2) вміння використовувати набуті знання, вміння і навички для подальшої самоосвіти;
3) вміння застосовувати їх в практичній діяльності для вирішення будь-яких життєвих ситуацій.
Ці якості студента обумовлюються
наявністю у нього високого рівня пізнавальної потреби і інтересу до знань,
наявністю мотивів навчання.
.2 Особливості
формування професійної майстерності майбутнього педагога-хореографа в процесі
самостійної роботи
В аспекті підготовки вчителя хореографії, який має оволодіти необхідними навичками навчання і виховання, бути одночасно хореографом-професіоналом і мистецтвознавцем, лектором і педагогом-вихователем, для найповнішого розкриття його здібностей та професійних якостей важливого значення набувають проблеми організації самостійної роботи.
Проблема організації самостійної роботи студента не нова і актуальна в усьому світі. Питання самостійності було підняте педагогікою Стародавньої Греції. В історії цієї прадавньої країни людство зробило перші кроки виховання особистості, яка могла б брати участь у керівництві державою. Коли ж в епоху раннього Середньовіччя освіта стала належати церкві, в школах надовго запанував догматизм. Доба Відродження сприяла звільненню шкіл від пут схоластики та зазубрювання. В цей час виникає вільна самостійна людина, яка може логічно мислити і активно діяти, спроможна розібратися в суті навколишнього середовища. «Спостерігай і вивчай!» - закликали видатні педагоги тієї епохи.
У власній теорії навчання, яку створив Я. Коменський, викладено ідею самостійності учня вже як суб’єкта навчання. У різних типах українських шкіл крізь кригу офіційної педагогіки прокладала дорогу ідея примату самостійного проникнення в суть навчального матеріалу, бо тільки так можна було підготувати молоду людину до активного життя, в якому знання без практичних навичок мало що варті. Г. Сковорода у своїй викладацькій практиці також акцентував увагу на самостійному осмисленні та усвідомленості знань учнями.
В. Сухомлинський в основі навчання учнів у школі вбачав виховання в них самостійності, критичності мислення, активності. Дидакт наголошував, що справжнім можна вважати лише те навчання, яке має спрямованість на розвиток дитини, її мислення, діяння у процесі пізнання, оскільки «розум не формується без розумового напруження, без думки, без самостійних пошуків» [88, с. 585].
Великий педагог К. Ушинський розглядав самостійну роботу не лише як один із засобів активізації навчально-виховного процесу, а й як програму самоосвіти на все життя: «Треба постійно пам’ятати, що слід передавати учневі не тільки ті чи інші знання, а й розвинути в ньому бажання і здатність самостійно, без учителя набувати нові знання. Ця здатність ... повинна залишитись в учня і тоді, коли вчитель його залишить; дати учневі засіб здобувати корисні знання не тільки з книг, а й з предметів, що його оточують, з життєвих подій, з історії власної його душі» [90, с. 57].
Питання самостійної діяльності школярів здобули всебічного розгляду у працях П. Підкасистого [73]. У результаті тривалого теоретико-експериментального дослідження вчений обґрунтував модель самостійної діяльності учнів, розкрив такі вихідні поняття, як дидактична задача, пізнавальна задача, визначив специфічні особливості формування самостійних дій, розробив класифікацію самостійних робіт.
В українському педагогічному словнику самостійна навчальна робота трактується як «різноманітні види індивідуальної та колективної діяльності школярів, яка здійснюється на навчальних заняттях або вдома за завданням вчителя, під його керівництвом, однак без його безпосередньої участі» [89, с. 275].
В останні роки посилилась увага викладачів вищої школи до організації самостійної роботи студентів, що значною мірою визначає якість професійної підготовки майбутніх спеціалістів. Під час самостійної роботи спеціально організований і керований процес навчання спрямовується на формування пізнавальних інтересів студентів, розвиток їхніх творчих здібностей на основі оволодіння системою фахових знань, умінь і практичних навичок. При цьому рівень самостійності, здатність студентів до самостійної роботи розглядаються науковцями як один з основних критеріїв якості вищої освіти. Розвиток самостійності студентів вимагає постійного вдосконалення методів і підходів до організації навчання. Навчити студента самостійно оволодівати знаннями - одне з головних завдань дидактики вищої школи.
Завданнями самостійної роботи студентів можуть бути засвоєння певних знань, умінь та навичок, закріплення і систематизація набутих знань, застосування отриманих знань для розв’язання практичних завдань та виконання творчих робіт, виявлення прогалин у системі знань з предмету. Самостійна робота дає змогу студентові працювати виважено, не побоюючись негативної оцінки викладача і своїх товаришів, обираючи темп роботи та умови її виконання. Отже, самостійною є та робота, яку студент здійснює без сторонньої допомоги, спираючись на власні знання, мислення, вміння, життєвий досвід, переконання. Самостійна робота через збагачення студента знаннями формує риси самостійності.
Відтворити у навчальних умовах все різноманіття психологічно складних ситуацій, що зустрічаються в діяльності майбутнього вчителя хореографії для відповідного ознайомлення з ними студентів, немає реальних можливостей. Мета хореографічного навчання - закласти основу для формування самостійної професійної діяльності, яка складається з системи знань, умінь і навичок, а також з методів творчого підходу до незнайомих ситуацій, гнучкого застосування їх особових і професійних якостей.
“Формування самостійності - одне з головних завдань в процесі музичного навчання. Відповідно, аналіз умов такого формування - одне з завдань педагогічної науки. Вчитель повинен активно формувати у студента самостійність в навчанні як властивість діяльності і як рису особистості. Ці два фактори взаємопов’язані. Якщо, наприклад, при постановці певного завдання в людини виявляється спонука до дії та бажання відмовитись від сторонньої допомоги, то вона володіє необхідною для самостійності мотиваційною установкою. Але якщо вона при цьому не має відповідних знань, умінь або навичок, то, характеризуючи цю людину, можна сказати, що вона самовпевнена, але не самостійна. У випадку, коли людина володіє необхідною сумою засобів для виконання діяльності без сторонньої допомоги, але відсутність необхідної мотивації не дає їй можливості здійснити дію без спонукання ззовні, не можна приписати їй таку властивість особистості, як самостійність. Самостійність - це не абстрактна характеристика особистості взагалі, а характеристика, яка співвідноситься з поведінкою особистості. Людина, самостійна в одній сфері діяльності, може бути несамостійною в іншій» [6, с. 38].
З психології відомо, що знання, отримані самостійно, шляхом подолання труднощів, засвоюються краще і є міцнішими, ніж одержані від викладача в готовому вигляді. Психологи розглядають самостійність як одну з вольових рис характеру. Самостійність полягає «у вмінні орієнтуватися на власний досвід, знання й переконання, а не на тиск чи прохання з боку інших». На думку Д. Дубравської, самостійною варто вважати людину, якій притаманні вольові якості [27, с. 244].
Самостійна робота студентів факультетів мистецтв передбачає оволодіння певними знаннями та навичками з метою творчого вирішення хореографічно-педагогічних завдань, а також включає в себе потребу в безперервному професійному вдосконаленні. Вироблення свідомого ставлення студентів до хореографічного мистецтва, розширення їх світогляду, розвиток художньої індивідуальності, вдосконалення слухової уваги та самоконтролю - все це виховується у процесі самостійної роботи майбутніх вчителів музики.
Кращим критерієм засвоєння всієї навчальної програми, можливості конструювати на її основі самостійну професійну діяльність, є не оцінки в дипломі, а стійке відчуття себе в нових умовах роботи. Це можливо при відповідній психологічній компетентності і формуванні мотиваційного комплексу. Тому особливого значення набуває мотиваційний аспект самостійної роботи.
Важливою проблемою розвитку самостійності є визначення шляхів, які б спонукали студентів-хореографів до самостійної роботи, озброювали навичками хореографічної самоосвіти та естетичного самовиховання, прищеплювали смак до самостійного набуття професійних знань. Викладацькі умовляння - роз’яснювання в роботі з сучасним студентством мало дієві. Необхідно знаходити інші методи заохочення, що вимагали б від студентів систематичної роботи за інструментом, самостійного удосконалення диригентських умінь, усвідомленого ставлення до проблем вокального мистецтва [4, с. 87].
Студент повинен бути повністю переконаний в тому, що його самостійна робота - це основний шлях до успіху, досягнення його мети, до самоствердження як особистості, професіонала, майстра своєї справи.
Активізація навчання хореографії неможлива без добре організованої самостійної роботи, яка розширює, закріплює та удосконалює знання, уміння й навички, готує студентів до підвищення професійної майстерності [4, с. 87]. Основну мету самостійної роботи ми вбачаємо у спонуканні студентів до самостійного опрацювання хореографічного матеріалу, поширенні та поглибленні знань, які були отримані на практичних заняттях, розвитку вмінь та навичок працювати самостійно, творчо.
Як показує досвід, не всі студенти готові можуть самостійно працювати. Потрапляючи у нові умови навчання, багато з них мають складнощі у виборі прийомів самостійної роботи, не вміють розподілити свій час. Навіть за деяких умінь самостійно працювати, процес прийому, осмислення, переробки, інтерпретації і фіксування необхідної навчальної інформації викликає суттєві труднощі. За таких умов провідна роль відводиться викладачеві, який повинен створювати для майбутніх вчителів хореографії відповідні умови та надавати допомогу в організації самостійної роботи.
В складному процесі виховання молодих спеціалістів, що обумовлюється специфікою педагогічних вузів і, зокрема, факультетів мистецтв, де заняття в основному проводяться індивідуально, роль педагога з фаху є величезною. Від особистості викладача, його кваліфікації, людського та творчого контакту зі студентами залежить дуже багато. Постійно спілкуючись зі студентами, він впливає на формування їхнього світогляду, громадської активності, виховує відчуття відповідальності, дисципліни, творчого ставлення до праці, вчить власній професії, готує кваліфікованих фахівців.