зменшення підготовчо-заключного часу;
невеликий розмір партій виробленої продукції;
мала тривалість виробничого періоду;
контроль якості всіх процесів;
загальне продуктивне забезпечення (підтримка);
партнерство з надійними постачальниками;
еластичні потокові процеси;
«тягнуча» інформаційна система.
Велику увагу в концепції «худе виробництво» приділяють загальній виробничій підтримці для того, щоб забезпечити стан безперервної готовності технологічного устаткування, практично виключити можливість його відмови, поліпшити якість його технічного обслуговування і ремонту. Поряд із загальним контролем якості ефективна підтримка дозволяє до мінімуму скоротити запаси незавершеного виробництва (буферні запаси) між виробничо-технологічними ділянками. Велику роль у реалізації цих завдань відіграє підготовка персоналу середньої та нижчої ланки виробничого і логістичного менеджменту.
Система LP націлює фахівців з промислової логістики на якомога тісніше співробітництво з постачальниками матеріальних ресурсів і напівфабрикатів, що сприяє скороченню часу і витрат на виготовлення виробів.
У концепції LP постачальники розглядаються як частина власної організації виробничої, маркетингової та логістичної діяльності, яка забезпечує досягнення місії компанії. Такий підхід до постачальників, що практично не вимагає вхідного контролю матеріальних ресурсів, робить їх справжніми партнерами у бізнесі і сприяє інтегруванню постачання в логістичну стратегію фірми.
Велике значення для реалізації концепції LP у внутрішньовиробничій логістичній системі має загальний контроль якості на всіх рівнях виробничого циклу. Як правило, більшість західних фірм використовують під час контролю якості своєї продукції концепцію загального управління якістю і серію стандартів ISO-9000.
Таким чином, основним недоліком «підштовхуючих» систем є необхідність створення і підтримання значних буферних запасів між виробничими підрозділами та етапами технологічного циклу. «Витягуючі» мікрологістичні системи, усуваючи надлишкові запаси, можуть ефективно функціонувати лише при відносно коротких виробничих циклах, точному прогнозуванні попиту та деяких інших виробничо-технологічних умовах.
Для усунення недоліків, властивих обом типам систем, були зроблені спроби поєднати їх в єдиному планово-виробничому і диспетчерському комплексі, що отримав назву KANBAN – MRP-II або MRP-III.
Комбінована система KANBAN – MRP-II повинна поєднувати переваги штовхаючого та тягнучого режимів матеріалоруху на підприємствах, що працюють з перервами, але випускають продукцію великими партіями. Ресурси, що замовляються цехом у попереднього учасника виробничого процесу відразу розповсюджуються по робочих місцях, завдяки чому цех обходиться без будь-яких запасів.
На підприємствах сезонного характеру така система управління ресурсами сприяє одночасно із заготівлею сировини прискоренню виготовлення виробів великими партіями.
Розглянуті основні мікрологістичні системи і концепції, які використовуються у виробництві, звичайно, не вичерпують усього їх різноманіття.
У зарубіжній практиці серед інших мікрологістичних концепцій останнім часом великого поширення набули різні варіанти концепції «demand-driven techniques» – DDT (реагування на попит). Ця концепція в основному розроблялася як модифікація концепції RP у плані поліпшення реакції на зміну споживчого попиту. Найбільш відомими є чотири варіанти концепції: «rules based reorder» (ROP), «quick response» (QR), «continuous replenishment» (CR) і «automatic replenishment» (AR).
У 90-ті роки посилилася увага до логістичних аспектів управління ресурсами підприємств, а саме до концепцій DRP (Distribution Resource Planning) і SCM (Supply Chain Management, також відома під назвоюLRP – LogisticRequirementsPlanning). Перша концепція орієнтована на управління розподілом продукції, друга – на управління логістичним ланцюгом (що включає повний цикл продаж – виробництво – закупівлі), причому в тісному взаємозв'язку всіх її компонент.
Однією з останніх тенденцій в бізнес-плануванні стало звернення посиленої уваги на якість обслуговування кінцевих споживачів продукції. Виробники повинні розробляти нові технології і бізнес-процеси, які б дозволяли їм задовольняти індивідуальні купівельні потреби й очікування, відповідати на ці потреби товарами і послугами, які представляють унікальну цінність для кожного покупця. Виробники повинні зробити часткову зміну в стратегії та інтегрувати покупця в центр процесу планування діяльності організації. Інтеграція покупця з ключовими бізнес-процесами організації змінює її стратегію і реалізацію цієї стратегії, вимагає нової моделі управління діяльністю: планування ресурсів, синхронізованого з покупцем.
Так зародилася концепція CSRP (Customer Synchronized Resource Planning).Використовуючи принцип CSRP, дистриб'ютор продукції здатний записати специфічні вимоги до продукту, зафіксувати ціну і автоматично послати цю інформацію до головної організації, де інформація про вимоги до продукту динамічно перетворюється в детальні інструкції з виробництва і планування.Створюється список матеріалів і комплектуючих для виробництва, автоматично визначаються виробничі маршрути, матеріали плануються і замовляються і, нарешті, створюється робоче замовлення. Критична для покупця інформація динамічно інтегрується в основну діяльність підприємства. Після цього інформація про існуючі уподобання покупця зберігається в центральній базі даних про споживачів, яку можуть використовувати підрозділи обслуговування покупців, технічного обслуговування, досліджень, планування виробництва та інші. Таким чином, діяльність підприємства синхронізується з потребами покупців.
В цілому застосування нових методологій управління ресурсами і бізнес-процесами підприємства дозволяє господарюючим суб'єктам впевнено себе почувати навіть в умовах суттєвої нестабільності ринку і мінливого макроекономічного оточення.
На сьогодні логістичний підхід в управлінні промисловими підприємствами набув широкого розвитку в країнах з ринковою економікою і виступає одним з дієвих та ефективних інструментів підвищення ефективності роботи підприємств, оскільки дозволяє оптимізувати матеріальні, фінансові та інформаційні потоки, витрати на їх забезпечення та управління.
Основними показниками виробничої логістики є:
витрати часу на переміщення потоку сировини, матеріалів, напівфабрикатів і незавершеного виробництва від початкового пункту (складу, цеху) до збутового складу;
витрати на логістичні операції та їх частка в собівартості промислової продукції;
рівень запасів сировини і матеріалів, незавершеного виробництва, тари, готових виробів порівняно з їх нормами і нормативами;
швидкість обертання запасів матеріальних ресурсів по окремих складах і в цілому по підприємству;
обсяг втрат сировини, матеріалів, тари, незавершеного виробництва, готових виробів порівняно з допустимими втратами ресурсів;
ступінь ризику, пов’язаного зі складуванням та внутрішньозаводським транспортуванням матеріальних ресурсів.
Одна з основних задач, яка вирішується при ефективному застосуванні логістичного підходу до управління матеріальними потоками – це формування умов, які забезпечують прискорення оборотності активів, що сприятиме зменшенню матеріальних витрат в загальній структурі витрат на виробництво, вивільненню фінансових ресурсів із надлишкових запасів та підвищенню ефективності роботи підприємства в цілому.
Сукупний ефект від застосування логістичного підходу до управління матеріальним потоком у сфері виробництва формується завдяки наступним складовим:
виробництво орієнтується на ринок і стає можливим перехід на малосерійне та індивідуальне виробництво;
налагоджуються партнерські відносини з постачальниками;
скорочуються простої устаткування;
зменшуються запаси на шляху руху матеріального потоку (і відповідні витрати на складування та зберігання);
скорочуються час і витрати на переміщення матеріальних ресурсів;
скорочується чисельність допоміжних робітників, знижується травматизм;
поліпшується якість продукції;
знижуються втрати матеріалів;
поліпшується використання виробничих і складських площ тощо.
Зупинимося докладніше на причинах, що дозволяють знизити витрати, пов'язані з виробничим процесом:
Оптимізація запасів – одна з центральних проблем логістики. Утримання запасів вимагає відволікання фінансових коштів, використання значної частини матеріально-технічної бази, трудових ресурсів. Аналіз досвіду ряду фірм Західної Європи, що використовують сучасні логістичні методи організації виробництва (зокрема, систему «KANBAN»), показує, що застосування логістики дозволяє зменшити виробничі запаси на 50%.
Скорочення чисельності допоміжних робітників. Чим менше рівень системності, тим невизначений трудовий процес і тим вище потреба в допоміжному персоналі для виконання пікових обсягів робіт.
Зниження втрат матеріалів. Будь-яка логістична операція – це потенційні втрати. Оптимізація логістичних операцій – це скорочення втрат.
Поліпшення використання виробничих і складських площ. Невизначеність потокових процесів змушує резервувати великі додаткові площі. Зокрема, при проектуванні торгових оптових баз невизначеність потокових процесів змушує на 30% збільшувати площі складських приміщень.
Зниження травматизму. Логістичний підхід органічно вписує в себе систему безпеки праці.
Саме тому раціональна організація просування матеріальних потоків у межах підприємства сприяє підвищенню ефективності його роботи.
1. Економічний зміст розподільчої логістики.
2. Планування збуту готової продукції.
3. Вибір логістичних каналів та ланцюгів.
4. Логістичні посередники. Координація та інтеграція дій логістичних посередників.
5. Розподільчі центри у логістичних ланцюгах.
6. Проектування логістичних систем розподілу.
7. "Золоті правила" логістики в розподілі.
8. Системи планування розподілу (DRP).
9. Ефективність застосовування логістичного підходу при управлінні матеріальними потоками в сфері обігу.
Розвиток суспільного виробництва перетворив безпосередній обмін товару на товар у товарний обіг, що є розвинутою формою товарного обміну.
Дослідники різних наукових шкіл і напрямків категорію «обіг» розглядають у якості фази суспільного відтворення, тому що будь-який економічний продукт звичайно проходить наступні його стадії: виробництво, розподіл, обмін, споживання. Таким чином, у часі й просторі постійно спостерігається кругообіг продукції, товарів та послуг.
З'єднувальною ланкою між сферами виробництва і споживання є сфера обігу – особливий макроекономічний простір суспільного відтворювального процесу, в якому діє множина організацій та осіб, здійснюються різноманітні види діяльності з метою забезпечення просування товару від виробника до кінцевого споживача. Сферу обігу утворюють: товаропровідний ланцюг по якому рухаються товари від виробників до споживачів; обслуговуючі його підприємства та працівники; економічні відносини між учасниками процесу товарообігу.
В найбільш широкому розумінні сфера обігу являє собою інтегроване ринкове середовище, в якому циркулюють усі економічні потоки. У розвинених країнах важливими складовими цього середовища, крім торгівлі, є фондові ринки, ринок праці й ін. елементи. В Україні, внаслідок відносної нерозвиненості низки ринкових інститутів, основний рух економічних потоків відбувається в торговельній сфері.
Управління процесом переміщення товару від виробника до кінцевого споживача, тобто матеріальними, інформаційними та іншими потоками у післявиробничий період, отримало назву розподільча логістика. Інакше її ще називають маркетинговою, комерційною, збутовою логістикою або логістикою дистрибуції.
Розподільча логістика тісно пов’язана зі збутом продукції, тому доцільно детальніше зупинитися саме на його сьогоднішніх завданнях.
Збут – це кінцевий процес у діяльності підприємства. Поняття «збут» включає такий перелік операцій: транспортування, зберігання, доробка, передпродажна підготовка, продаж, сервіс. Фізичний розподіл є технічною складовою збуту товарів (транспортування, зберігання, доробка, передпродажна підготовка, сервіс), а продаж – його вартісна складова.
Збут – це здійснення акту продажу з фізичним розподілом товарів з місць виробництва в місця споживання по каналам фізичного розподілу. Отже, існування каналів фізичного розподілу пов’язане з необхідністю переміщення товарів від продавця до споживача.
Вважається, що реалізація функції збуту здійснюється при належному забезпеченні шести відповідностей: вантаж, якість, кількість, час, витрати, пункт призначення. Для досягнення необхідних результатів необхідно здійснити комплекс заходів щодо раціоналізації тари та упаковки, пакетизації вантажних одиниць і контейнеризації перевезень, реалізації ефективної системи складування, оптимізації величини замовлень і рівня запасів готової продукції, планування найвигідніших маршрутів переміщення вантажів на магістральному транспорті тощо. І все це для того, щоб забезпечити доставку необхідних товарів в необхідній кількості в потрібний час і потрібне місце.
Вимоги споживачів до продукції та до системи розподілу, як правило, відрізняються, проте мають з точки зору логістики і багато спільного. Це, перш за все, швидкість і своєчасність поставок, здатність виконувати екстрені потреби замовника, акуратне поводження з товарами при вантажно-розвантажувальних роботах, готовність виробника до швидкої заміни дефектних виробів і підтримку в його інтересах певного рівня товарно-матеріальних запасів.