Материал: Соціальна філософія

СВІДОМІСТЬ ЛЮДИНИ — нова якість психічної діяльності, за якою дійсність відображається у формах культури, тобто в штучних, неприродних формах, витворених людством у процесі історичного розвитку, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.

СВІТОГЛЯД — система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.

СВОБОДА — одна з характерних рис людини, яка полягає в тому, що вона (подібно до Бога) може діяти (чи не діяти) з власної волі, не детермінуючись обставинами. С. є підставою моральності людини. В політичній сфері розширення свобод передбачає посилення відповідальності.

СЕМАНТИКА (грец. semanticos — той, що позначає) — розділ логіки, що вивчає відношення виразів мови (знаків) до позначуваних ними об'єктів і смислів, які вони виражають.

СЕМІОТИКА (вчення про знаки) — наука про знакові системи. Основоположник — Ч. Пірс.

СЕНСУАЛІЗМ (лат. sensus — почуття, відчуття) — напрям у гносеології, згідно з яким відчуття є єдиним джерелом пізнання. Представники Локк, Берклі, Мах та ін. Поняття близьке за змістом емпіризму.

СЕРЕДНІ (локальні) соціальні групи — спільності людей, які формуються за стратифікаційною, функціональною, регіональною та іншими ознаками.

СИЛОГІЗМ (грец. sillogismos) — дедуктивний умовивід, в якому з двох суджень (засновків) робиться висновок.

СИЛОГІСТИКА — розділ формальної логіки, що вивчає силогізми: дедуктивні умовиводи, в яких з двох суджень, що називаються засновками, одержують зумовлене ними третє судження — висновок.

СИНТЕЗ — метод пізнання, який полягає у поєднанні частин у ціле.

СИСТЕМА ЗНАННЯ — за Гегелем, будь-яке знання, що претендує на істинне, має бути системно впорядкованим, адже лише при цьому воно постане позбавленим однобокості та випадковості; взаємний зв'язок усіх компонентів знання не лише робить знання надійнішим, а й доступним для перевірок.

СІМ'Я ЯК МІКРОСОЦІАЛЬНА ГРУПА — соціально-біологічна спільнота, що існує на основі шлюбних зв'язків, кровної спорідненості або всиновлення, яка регулює стосунки між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми й відповідає за виконання притаманних їй різноманітних функцій. СКЕПТИЦИЗМ (грец. skepticos — той, що розглядає, досліджує) — філософські погляди, які сповідують сумнів у можливості досягнення істини, здійснення ідеалів та ін.; давньогрецька філософська школа IV—III ст. до н. е., яка сповідувала ці ідеї (Піррон, Секст Емпірик).

СОЛІПСИЗМ (лат. solus — один, єдиний та ipse — сам) — форма суб'єктивного ідеалізму, в якій справжньою реальністю визнається лише суб'єкт, що мислить, а решта оголошується таким, що існує лише у свідомості індивіда.

СОФІЗМ — хибний силогізм (умовивід), якому надано видимість правильної форми для навмисного введення співбесідника в оману.

СОФІСТИ — давньогрецькі мислителі V ст. до н. є: (Протагор, Горгій та ін.), які вперше поставили людину в центр філософського пізнання (людина — міра всіх речей). Суб'єктивізували і релятивізували істину, не гребували різними засобами, щоб збити з пантелику суперника.

СОЦІАЛЬНА ГРУПА — обмежена в розмірах спільність людей, виокремлених із соціального цілого на основі специфіки діяльності, соціальної належності, спільності відносин, цінностей, норм поведінки, що склалися у межах історично визначеного суспільства.

СОЦІАЛЬНА РОЛЬ — сукупність дій, які мусить виконувати особа, маючи певний статус у соціальній системі.

СОЦІАЛЬНА СПІЛЬНОТА — реально існуюча сукупність індивідів, що емпірично фіксується, відрізняється відносною цілісністю і є самостійним суб'єктом соціальної дії.

СПІРИТУАЛІЗМ (лат. spiritualis — духовний) — інша назва ідеалізму, вчення, яке вважає, що основою світу є духовне начало.

СПРИЙНЯТТЯ — цілісний образ предмета, безпосередньо даний у живому спогляданні, в сукупності всіх його сторін, синтез певних окремих відчуттів.

СТОЇЦИЗМ — напрям давньогрецької філософії епохи еллінізму, який, зосереджуючись на етичних проблемах, проповідував незворушність, відстороненість від бід і радощів життя.

СТРАТА — реальна, емпірично фіксована спільнота, що об'єднує людей на певних загальних позиціях або на основі спільної справи, яка зумовлює конституювання даної спільноти в соціальній структурі суспільства і протиставлення іншим соціальним спільнотам.

СТРУКТУРА — закономірний зв'язок, усталене відношення між елементами системи (наприклад, відношення між словами в реченні).

СТРУКТУРАЛІЗМ — напрям у сучасній (переважно французькій) філософії, який вважає структурно-функціональний метод головним методом філософії. Розглядає структуру як вічне і незмінне, ігноруючи її розвиток. С. мав значний вплив у соціології, етнографії, мовознавстві та інших науках. Представники К. Леві-Стросс, М. Фуко та ін.

СУБ'ЄКТ ІСТОРІЇ — та самодіяльна одиниця, що в історичному процесі постає джерелом історичної активності та, в кінцевому підсумку, — вихідною мотивацією історичних дій; в даній темі аргументується визначення

суб'єктом історії.

СУБ'ЄКТИВІЗМ — філософський напрям, який пояснює все суще через наявність свідомості суб'єкта.

СУБ'ЄКТИВНИЙ ІДЕАЛІЗМ — напрям у філософії, згідно з яким свідомість людини є творцем об'єктивного світу. Існує сенсуалістичний суб'єктивний ідеалізм (Берклі, Юм, Мах), який розглядає відчуття як суто суб'єктивне переживання, заперечуючи його об'єктивні джерела, і трансцендентальний суб'єктивний ідеалізм (Кант, Фіхте, нео-канціанці, феноменологи, екзистенціалісти), згідно з яким категоріальна (чи інша) структура свідомості є схемою конструювання світу.

СУБ'ЄКТИВНІСТЬ — нав'язування свого мірила об'єкта, не узгоджене з його властивостями.

СУБЛІМАЦІЯ — непряме, опосередковане (іноді — символічне) виявлення несвідомого у діяльності людини.

СУБСТАНЦІЯ (лат. substantia — сутність) — незмінна першооснова всього сущого. Згідно з уявленням прихильників субстанційної моделі світу С. породжує всі явища світу і є їх об'єднуючим началом. Матеріалісти вважали субстанцією матерію, ідеалісти — Бога.

СУДЖЕННЯ — форма мислення, яка відображає явища, процеси дійсності, їх зв'язки.

СУПЕРЕЧНІСТЬ — порушення закону несуперечності, згідно з яким два судження, що суперечать одне одному, не можуть бути одночасно істинними. У філософії Гегеля (діалектиці) С. розглядається як відношення між протилежностями і як джерело руху, розвитку.

СУТНІСТЬ — внутрішні, усталені, суттєві риси, які осягаються розумом. Одні філософи стверджують, що людина здатна пізнати лише явище (Берклі, Юм, Кант, позитивісти), діалектики ведуть мову про взаємозв'язок і взаємопроникнення явищ і сутності.

СХОЛАСТИКА (лат. scholastika — учений, шкільний) — філософське вчення, в якому поєднані релігійно-філософські висновки з раціоналістичною методикою та формаль-1 но-логічними проблемами.

СЦІЄНТИЗМ (лат. scientia — знання, наука) — абсолютизація науки (наукових методів і цінностей) у філософії, соціології і суспільній свідомості взагалі. Знецінює гуманістичні (релігійні, етичні, естетичні та ін.) цінності й розглядає людину як біоробота. Поняття близьке за змістом до поняття «натуралізм».

ТЕЛЕОЛОГІЯ (грец. telos — ціль) — вчення про мету, доцільність, згідно з яким все для чогось призначене, має свою ціль.

ТЕОЛОГІЯ — богослов'я, вчення про Бога, система християнських догматів.

ТЕОРІЯ (грец. theoria — спостереження, дослідження) — найрозвинутіша форма наукового знання, яка дає цілісне, системне відображення закономірних та сутніс-них зв'язків певної сфери дійсності.

ТЕОЦЕНТРИЗМ — принцип, згідно з яким єдиний Бог проголошується абсолютним началом і центром Всесвіту, що зумовлює собою буття і смисл існування всього живого.

ТОМІЗМ — філософське богословське вчення Ф. Ак-вінського і його послідовників. Наприкінці XIX ст. трансформоване в неотомізм.

ТЕХНІКА — в широкому значенні — особлива форма людського утвердження в бутті та взаємодії зі світом, коли людина за допомогою кінцевого, контрольованого, впорядкованого намагається опанувати нескінченним, спонтанним, хаотичним; ця форма людського самоутвердження може набувати простих, а також надзвичайно складних виявлень.

ТЕХНОЛОГІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ — перехід до якісно нових способів технічної та виробничої діяльності, можливість яких відкрилася разом із досягненнями в галузях електроніки, інформаційної техніки, генної інженерії; всі вони повинні привести до того, що людина буде здійснювати свою діяльність не за принципами грубого зовнішнього втручання у природні процеси, а шляхом входження у внутрішнє їх регулювання на засадах їх власних законів та властивостей.

ТЕХНОЛОГІЯ — виправдані способи застосування техніки та способи поєднання окремих ланок процесів людської діяльності.

ТЕХНОТРОННЕ СУСПІЛЬСТВО — суспільство, яке повинно базувати свою життєдіяльність на засадах досягнень та результатів технологічної революції, володінні інформацією, лібералізації суспільних відносин.

ТРАДИЦІОНАЛІСТСЬКИЙ ТА ПРОГРЕСИСТСЬКИЙ ТИП ЦИВІЛІЗАЦІЇ — характеристики цивілізацій за їх фундаментальними ціннісними установками, запропоновані Рене Геноном: традиціоналістська цивілізація цінує традицію і обернена скоріше до минулого, прогресистська цивілізація цінує новації і більше орієнтована на майбутнє. Тра-диціоналістські орієнтації характерні для східних цивілізацій, прогресистські — для західних.

ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНЕ (лат. transcedens — той, що виходить за межі — поняття, яким в деяких філософських системах позначаються правила (принципи) функціонування свідомості. У свідомості можна вичленити індивідуальні чуттєві (психічні) акти та однакові для всіх людей правила, схеми функціонування свідомості, які кантіанство та феноменологія називають трансцендентальними. Вони, отже, є потойбічними щодо чуттєвого «матеріалу» свідомості. Кант, зокрема, вважав трансцендентальними категоріальні схеми, за допомогою яких синтезувався

чуттєвий досвід.

ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНИЙ ІДЕАЛІЗМ — ідеалізм, який досліджує трансцендентальне — категорії, правила діяльності свідомості як джерело конституювання об'єктивної дійсності.

ТРАНСЦЕНДЕНТНІСТЬ (з лат. — за межами зовнішнього, зображуваного) — характеристика Бога у християнському світобаченні як такого, який принципово несумісний із реаліями світу внаслідок того, що незліченно їх перевершує, тобто це позамежність, або позасвітність Бога. Об'явлення — пряме і безпосереднє розкриття Богом своїх намірів та настроїв людям, як правило, через обраних осіб: пророків, провидців та ін. Об'явлення не є проявом «мови Бога», оскільки наміри Бога не можна передати адекватно ніякими частковими формами, у тому числі — і людською мовою; через це об'явлення потребує тлумачення, екзегетики.

УМОВИВІД — форма мислення, завдяки якій з попередньо здобутого знання з одного чи кількох суджень виводиться нове знання теж у вигляді судження.

УНІВЕРСАЛИ — загальні родові поняття. Питання про природу У. були предметом дискусії між номіналістами і реалістами.

УНІВЕРСУМ — філософський термін, що позначає всю буттєву реальність (як досяжну, так і недосяжну для людини) у часі й просторі.

УТИЛІТАРИЗМ (грец. utilitas — користь, вигода) — етичне вчення, згідно з яким основу моральних вчинків людини складає вигода. Засновником У. є французький просвітитель П. Гольбахта, англійський філософ Є. Бейтам.

УЯВЛЕННЯ — узагальнений чуттєво-наочний образ предмета, який справляв вплив на органи чуття в минулому, але вже не сприймається тепер.

ФАЛЬСИФІКАЦІОНІЗМ — принцип демаркації науки від «метафізики» (як альтернатива принципу верифі-каціонізму), згідно з яким універсальне твердження є істинним, якщо жодне одиничне твердження, яке логічно випливає з нього, не є хибним.

Запропонований К. Поппером.

ФЕНОМЕН (грец. phainomemon — те, що з'являється) — в буденній мові — унікальне явище; у філософії — чуттєві дані, взяті безпосередньо, як самі по собі. Наприклад, для художника яскравий захід сонця є Ф., і він сприймає його як самоданість. Для вченого це явище, за яким приховується певна закономірність, сутність.

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ (грец. phainimemon — те, що з'являється; — філософське вчення про феномен, який постає не чим іншим, як появою певної реальності, і самовияв і саморозкриття. Ф. не розкриває реальності, а засвідчує її такою, якою вона є.

ФЕТИШИЗМ (фр. fetichisme — амулет) — викривлене відображення в суспільній свідомості певних явищ, за якого речі наділяються не притаманними їм властивостями (фетишизація грошей, золота, символів влади і т. ін.).

ФІЛОСОФІЯ — теоретичний світогляд, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у світі, в людині і суспільстві. Філософія вибудовується із сумнівів і обґрунтовувань, доведень, живе у вільних дискусіях, а тому по-справжньому можлива лише в демократичному суспільстві. Філософськими дисциплінами є метафізика, онтологія, гносеологія, філософська антропологія, логіка, етика, естетика та ін. Ф. вивчає всі феномени культури під кутом зору всезагальності, тобто їх суті, місця та функції в культурі.

«ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ» — напрям у так зв. некласич-ній філософи кінця XIX — початку XX ст., представники якого проголосили життя (в біологічній чи психологічній формах) основним предметом філософії. Представники — Ніщне, Дільтей, Бергсон, Фрейд.

ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ — сфера філософського знання про загальність і сутнісність історичного процесу, іманентну логіку розвитку суспільства.

ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ — філософське знання про сутнісні засади культури як процесу й цілісності її архе-тики, закономірності та перспективи розвитку.

ФІЛОСОФІЯ ПРАВА — розділ філософії, що займається вивченням змісту права, його сутності й поняття, форм існування й цінності, ролі у житті людини, держави,

суспільства.

ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ — сукупність актуальних і потенційних філософських установок щодо релігії і Бога, філософське осмислення їхньої природи, сутності та сенсу.

ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ — вчення про природу та сутність людини.

ФОРМА — зовнішній вияв предмета, певного змісту, внутрішня структура, певний порядок предмета або перебігу процесу.

ФОРМАЛІЗАЦІЯ — відображення змістового знання у формалізованій мові,.яка створюється для точного вираження думок з метою запобігання можливості неоднозначного розуміння.

ЦИВІЛІЗАЦІЯ (лат. civilis — громадянський) — у широкому розумінні — те ж, що й культура; у вужчому — певний рівень розвитку культури, який передбачає наявність державності, письма, техніки тощо. Представники «філософії життя» (Шпенглер) Ц. тлумачили як раціональні здобутки культури (бюрократію, науку, техніку), що легко передаються від народу до народу і є свідченням занепаду культури.

ЦІЛЕ — інтегроване поєднання нових якостей, які не властиві окремим частинам, але виникають у результаті їхньої взаємодії у певній системі зв'язків.

ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ — характеристика людської свідомості, пов'язана із її здатністю подумки вибудовувати образи та процедури майбутніх дій, здатність в подальшому концентрувати людські зусилля на їх реалізації.

ЦІННІСТЬ — значущість, яку люди надають речам, явищам і яка складає основу ставлення до них вибору, надання переваги тощо). Цінність наявна лише в актах оцінки, коли вибирають, вибудовують ієрархічну структуру цінностей. Цінності мотивують поведінку людей. Проблему цінностей досліджували неокантіанці (Ріккерт), М. Вебер, М. Шелер та ін.

ЧАСТИНА (або елемент) — див. елемент.

ЯКІСТЬ — сукупність ознак, що вирізняють річ серед інших, відмінних від неї, і споріднює з подібними.

Я і ТИ — відношення, яке у філософії Л.Фейербаха постає єдиною справжньою основою та умовою людського спілкування: лише тоді, коли ми бачимо у співбесіднику «Ти», тобто принципово рівне та споріднене нашому «Я», можливий справжній, виправданий діалог між людьми.

ЗМІСТ

Вступ " °

ЧАСТИНА І. СТАНОВЛЕННЯ

ТА РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ 5

Тема 1. Філософія як специфічний тип знання 7

Тема 2. Антична філософія 24

Тема 3. Історичний розвиток філософії

Стародавнього Сходу 40

Тема 4. Середньовічна філософія та Ренесанс 50

Тема 5. Філософія Нового часу 63

Тема 6. Німецька класична філософія

та філософія марксизму 80

Тема 7. Сучасна світова філософія 94

Тема 8. Історія філософської думки в Україні 110

Тема 9. Філософський зміст проблеми буття 121

Тема 10. Свідомість як відображення

і діяльність 136

Тема 11. Діалектика та її альтернативи 150

Тема 12. Філософія пізнання 165

ЧАСТИНА II. СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ 181

Вступ 183

Тема 13. Філософський аналіз суспільства 184

Тема 14. Суспільство і природа 201

Тема 15. Людина як предмет філософського

аналізу 212

Тема 16. Політична система суспільства 222

Тема 17. Цінності та їх роль

у житті людини та суспільства 233

Тема 18. Духовне життя суспільства 242

Тема 19. Суспільний прогрес

і глобальні проблеми сучасності 253

Тема 20. Філософія науки і техніки 265

Додаток А. Філософія техніки 284

Додаток Б. Основні концепції походження

техніки 284

Додаток В. Основні етапи розвитку науки

і техніки 285

Словник філософських термінів 286