3. У третьому питанні треба розглянути джерела розвитку суспільства, які займають чільне місце в роздумах багатьох мислителів. Плідним вивчення буде лише тоді, коли будуть розглядатися різноманітні чинники, які міняються місцями за тих чи інших історичних умов. Простежте розвиток філософської думки, найрізноманітніші точки зору про основні чинники суспільного розвитку. Починаючи з Арістотеля, який визначав за джерело розвитку першопоштовх, філософська думка поступово прийшла до більш-менш спільного розуміння проблеми — джерело розвитку знаходиться в суперечності, в єдності й боротьбі між протилежними сторонами. Усі явища являють собою єдність протилежних сторін. Вони виключають, протидіють і водночас зумовлюють одна одну. Цієї точки зору про джерело розвитку дотримувалися Платон, М. Кузанський, І. Кант, І. Фіхте і, нарешті, гегелівське вчення про єдність і боротьбу протилежностей. Проаналізуйте цікаві вчення, які з'явилися набагато пізніше — це німецький і французький екзистенціалізм, негативна діалектика Т. Адорно та Г. Маркузе.
Деякі філософи акцентують увагу на такому чиннику, як діяльність людей [10, с.405-416]. Вивчення його має глибокий методологічний сенс. Вони вважають, що найсуттєвіша властивість людської діяльності — це саме здатність бути рушійною силою суспільного розвитку.
Розглядаючи такий чинник, як діяльність, необхідно пов'язати його з інтересами, серед яких особливе місце займає матеріальний, який характеризує відносини власності, поєднує людей у різні соціальні спільноти або роз'єднує їх.
У філософській літературі немає однозначного поняття природи інтересу. Одні вчені вважають, що інтерес об'єктивний, інші — суб'єктивно-об'єктивний. Існують підстави, що більш правильна точка зору — інтерес об'єктивний.
Серед факторів, що впливають на розвиток суспільства, треба виділити матеріальне виробництво, ефективність якого, в свою чергу, залежить від багатьох чинників — зовнішніх і внутрішніх.
Розгляньте їх суттєву роль. В залежності від збігу історичних, природних, соціальних і навіть моральних обставин роль зовнішніх і внутрішніх чинників може змінюватися. Цю зміну важливо своєчасно врахувати. До внутрішніх чинників, як правило, відносять: рівень розвитку «людського фактора» виробництва, характер та рівень виробничих відносин, стан матеріальної бази виробництва тощо. Необхідно зробити детальніший аналіз цих факторів. Особливу увагу зверніть на роль науки як соціального інституту і чинника розвитку матеріального виробництва, на сутність і напрямки сучасної науково-технічної революції, на їх сучасний етап (інформатика та технологічна революція) [1, с.161-170].
Особливої уваги потребує вивчення суб'єктів суспільного розвитку. Суб'єкт — це носій предметно-практичної діяльності і пізнання, джерело активності, спрямованої на об'єкт. Суб'єкт є особистість, яка діє свідомо і несе відповідальність за свої вчинки. В кожній особистості живуть і функціонують індивідуально-конкретні потреби, інтереси, цілі витоки, які треба шукати в суспільстві.
У чому виражається активна роль особистості в суспільстві? Розгляньте це питання відносно кожної сфери — соціальної, політичної, духовної. В яких діях знаходить своє втілення роль народних мас, груп та інших соціальних спільнот. Від дій саме особистості залежать колорити і унікальність суспільного життя.
Підготуйте питання про роль видатних історичних особистостей. Від чого залежить роль цих особистостей у суспільному розвитку? Зупиніться на соціальних умовах, суспільних потребах (становище в економіці, політиці, в державі), на стані об'єктивних умов діяльності, на якостях особистості, на її розумінні законів розвитку суспільства і, що не менш важливо, на здібностях таланту або геніальності конкретної особистості.
При вивченні питання про суб'єкти історії зверніть увагу на поняття «соціальні групи» [1, с.179-192; 10, с.408-416]. їх поділяють на малі, середні й великі. Чим вони відрізняються одна від одної? До малої групи належать: сім'я, первинні виробничі об'єднання. Існують формальні і неформальні малі групи. їх роль як суб'єктів соціального розвитку незначна, але у формуванні особистості буває навіть визначальною. Значно вищою є їх роль як суб'єкта суспільного розвитку середніх груп, що виникає на основі об'єктивних обставин життя. Великі групи, в порівнянні з іншими, є головними суб'єктами суспільного життя.
Треба зупинитися на ролі класів, які серед великих соціальних груп є найважливішими суб'єктами розвитку суспільства. Дуже багато філософів приділяли увагу вивченню цієї групи людей. Існує багато точок зору про їх сутність — це самостійні групи, що об'єднуються на основі розрізнених інтересів, відмінностей у психології, ідеях. Є і така характеристика цих великих соціальних груп, які відрізняються: місцем у певній історичній системі суспільного виробництва, відношенням до засобів виробництва, роллю у суспільній організації праці, способом одержання і часткою прибутку — це марксистське визначення класів. Дайте його оцінку. Чи дійсно класи пов'язані лише з матеріальним виробництвом?
Розгляньте питання про конфлікти, повстання, революції, які виникають в результаті загострення суперечностей між класами в різних сферах суспільства. Ви зіткнетеся з різними точками зору з цього питання. Марксизм розглядає класову боротьбу як рушійну силу розвитку антагоністичних суспільств. Боротьба, згідно з цією теорією, приводить до революцій, до зміни однієї суспільно-економічної формації іншою. Зовсім виключені як суб'єкти історичного розвитку середні класи, затушовано єдність суспільства. В західній філософії існують інші підходи відносно соціальної структури суспільства. Це теорія соціальної стратифікації та соціальної мобільності. Розгляньте ці теорії. Згідно з ними: класи зникли, існують тільки соціальні «пласти», або шари. Замість поняття «класи» користуються поняттям «страт», ознаки його різні — це рід занять, розмір прибутку, престиж, звички та інше.
Дайте характеристику соціальної структури, яка склалася в сучасній Україні. Варто зупинитися на ролі і значенні в житті суспільства інтелігенції (що в перекладі з латинської означає «знавець», «фахівець»). Суб'єктом суспільного розвитку є також народ. З'ясуйте зміст цієї категорії. В широкому розумінні — це все населення тієї чи іншої країни. Існують різні філософські розуміння ролі народних мас в історії. Сучасна соціальна філософія розглядає народ як справжнього суб'єкта історії, творця глибоких матеріальних, духовних переживань [10, с.413-416].
У західній філософії існують три концепції маси:
1. Аристократичний варіант (Ф.Ніцше, Г.Лебон, Х.Ортегаі Гассет).
2. Ліберально-демократична концепція (Е.Фромм,Х.Арендтта та інші).
3. Маса є пасивна більшість напівосвічених людей, якіє опорою всякого конформізму. Вона потребує як політичного, так і культурного виховання.
Еліта, згідно з цією теорією, розбещує маси і сама розбещується ними. Кожна з розглянутих концепцій має свої вади, свої раціональні моменти.
Усі переглянуті вище чинники можуть відігравати визначальну або підпорядковану роль. Це залежить від збігу конкретно-історичних обставин. Визначення пріоритетів носить відносний характер. Абсолютну роль, мабуть, відіграє людська праця, діяльність, яка є сутністю способу буття людини.
1. Як співвідносяться формаційний та цивілізаційний підходи до історичного процесу в контексті сучасної філософії?
2. Охарактеризуйте основні закономірності розвитку сучасного суспільства.
3. Яка роль поколінь як суб'єктів суспільного розвитку?
4. Соціально-етнічні спільності та тенденції їхнього розвитку.
5. Сутність інформаційного суспільства та тенденцій його розвитку.
1. Охарактеризуйте суспільство як підсистему об'єктивної реальності.
2. Хто і коли заклав підвалини формаційної теорії розвитку історичного процесу?
3. Дайте визначення поняття суспільного виробництва.
4. Назвіть джерела духовності та її формоутворення.
5. Західна соціальна філософія про народ як творця історії.
6. Розкрийте діалектику розвитку процесів етносоціального буття.
7. У чому полягає специфіка формування українського менталітету?
8. У чому полягає сутність етносоціальної культури?
Діяльність як спосіб існування соціального.
Теорія суспільно-економічної формації і реалії сучасного історичного процесу.
Сутність цивілізаційного підходу до історичного процесу.
Античні та західноєвропейські філософські концепції історичного кругообігу, їх порівняльний аналіз.
Основні тенденції розвитку процесів етносуспільного буття.
Нації та національні відносини в сучасному світі.
Роль еліти і видатних особистостей в історичному процесі.
Проблемно-пошукові завдання та вправи
Чи можна погодитися з твердженням Ж.-П.Сартра про те, що «…немає детермінізму, людина — це свобода». (Сартр Ж.-П. Екзистенціоналізм — це гуманізм // Ф.Ницше, З.Фрейд, З.Фромм, А.Камю, Ж.-П.Сартр. Сумерки богов. — М., 1989. — С.327).
Суспільство — це частина природи. Закони цілого впливають на складові його частини. Чому ж закони природи недостатні для функціонування і розвитку суспільства? Назвіть закони, які зумовлюють розвиток суспільства.
Філософи минулого пояснювали суспільне життя ідеальними мотивами історичної діяльності людей, а саме суспільство розглядали як сукупність окремих індивідів. Чому неможливо розкрити суть суспільства і закони його розвитку, керуючись таким підходом?
У суспільному житті люди вступають у різноманітні відносини і діють свідомо. Чи всі відносини проходять через свідомість людей? Якщо ні, то які з них складаються незалежно від волі і свідомості людей і чому?
Дайте логіко-гносеологічний аналіз перерахованих нижче парних категорій:
продуктивні сили — виробничі відносини;
економічний базис — суспільна надбудова;
суспільне буття — суспільна свідомість.
6. До якого філософського погляду може належати така думка: «Всі події в суспільстві здійснюються відповідно до суворої необхідності, яка включає всі випадковості»?
Матеріалістичне розуміння історії.
Фаталізм.
7. До якого напрямку належить думка про те, що розвиток суспільства є результатом організованих і свідомих зусиль найбільш видатних представників людства?
Релігійне розуміння історії.
Фаталізм.
Суб'єктивний ідеалізм.
Матеріалістичне розуміння історії.
Хто і коли ввів поняття «суспільно-економічна формація» і заклав основи формаційної теорії історичного процесу? В яких основних значеннях вживається термін «формація», в чому проявляється неконкретність формаційного редукціонізму і формаційного нігілізму?
Який елемент, головним чином, визначає зміст формації?
Економічний базис.
Рівень і характер розвитку продуктивних сил.
Класовий склад і спеціальна структура.
Пануюча ідеологія.
10. Як ви розумієте об'єктивний характер історичного процесу?
Історія розвивається сама по собі, і людина не може її змінити.
Людина сама творить свою історію, її діяльність не підкоряється об'єктивним законам.
Людина — це іграшка в руках стихійних сил природи і суспільства.
1. Природа як об'єкт філософського аналізу.
2. Географічне середовище та його роль у житті суспільства.
3. Екологічні проблеми, засоби їх розв'язання.
Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія — К., 1996.— С. 111-135.
Вернадський В.И. Несколько слов о ноосфере // Русский космизм: Антология философской мысли. — М., 1993.— С.303-311.
Грак 1.1., Ящук Т.І. Проблема спрямованості людської історії // Філософія: Курс лекцій. — К., 1993.— С.3-16.
Грушевський М. Очерки истории украинского народа.- К., 1991.— С.16-38.
Канке В.А. Философия: Учебник. — М., 2001.— С.241-249.
Костенко Н. Майбутнє дітей в сюжетах про Чорнобиль // Філософська і соціальна думка. — 1993.— №4.— С.9-23.
Петров В. Походження українського народу. — К., 1992.— С.23-57.
Пружиник В.И. Звезды не лгут или астрология глазами методолога // Многообразие вненаучного знання. — М.,1990.— С.97-132.
Філософія: Навчальний посібник / За ред. І.Ф. Надольного. — К., Викар. 1997.— С.347-382.
Філософія: Курс лекцій.- К., 1994.— С.478-492.
Философия: Учебник. — Киев—Харьков, 1998.— С.397-419.
Чижевский Л.А. Колыбель жизни и пульсы Вселенной //Русский космизм. Антология философской мысли. — М., 1993.— С.317-327.
Швебс Г.И. Идея ноосфери и социальная екология // Вопросы философии. — 1991.— №7.— С.36-42.
Ясперс К. Смысл и назначение истории. М., 1991.— С.448.
Поради і матеріали до вивчення теми
Вивчення цієї теми дасть змогу ознайомитися з найбільш широким поняттям «природа», яке охоплює всесвіт, все суще. Це світ, в якому панують розумні закони, перемагає природна необхідність. Тут немає місця примхам, свавіллю, які, на жаль, дуже часто зустрічаються у взаємовідносинах між людьми та в їх поведінці. Суспільство та природа є об'єктами дослідження багатьох наук, оскільки відношення між ними є досить складною і багатоаспектною проблемою.
1. У науковій літературі «природа» вживається в двох значеннях. У широкому розумінні слова природа охоплює і суспільство, і навколишній світ у всій багатоманітності проявів. А у вузькому розумінні природа — це частина світу, яка протистоїть суспільству і взаємодіє з ним, це природне середовище, в якому живе суспільство. Інколи кажуть, що природа — це сукупність природних умов і існування людини і людства в цілому. Обов'язково виникає проблема співвідношення «людина і суспільство», «природа і суспільство». Суспільство і людина, дійсно, мають певну природну основу буття, але вони не є частиною природи. Природа під дією людини завжди залишається сама собою. Людина не здатна створити іншу природу, вона тільки дає їй символічне значення. Близькі за змістом поняття «природа» і «матерія». Але пам'ятайте, що матерія — це об'єктивна реальність, яка суттєво відрізняється від природи.
Природа завжди була й є предметом філософського аналізу. Антична філософія будувалася на первинності природного. Видатні давньогрецькі філософи природу розглядали як повноту буття, як наслідок діяльності деміурга (Платон). Життя розглядалося в гармонії з природою.
Середньовічна філософія розвиває концепцію зруйнування природи як наслідок гріхопадіння людини. Над природою стоїть Бог. Людина прагне піднятися над природою, але вона в період середньовіччя підкорена природним ритмам.
У період Відродження філософія фактично реалізує лозунг «Назад до природи». Але тільки в Новий час природа стає об'єктом детального наукового аналізу, місцем активної практичної діяльності людини, масштаби якої з розвитком капіталізму постійно збільшуються і перетворюються в хижацьке відношення до природи, яке продовжується і зараз.
Зверніть увагу на концепцію ноосфери, яка була створена на початку 20-х років XX століття французькими філософами Тейяром де Шарденом і Е.Леруа, а також російським мислителем В.І.Вернадським. Ноосфера — це область панування розуму. Концептуальні ідеї ноосфери були детально розроблені в такій науці, як екологія.
Зупиніться на питанні про сферу взаємодії суспільства і природи. Однозначної назви ця сфера не має. Одні називають її техносферою, біотехносферою, інші антропосферою, соціосферою. Найбільш адекватно сутність сфери взаємодії суспільства і природи розкриває термін «соціосфера», який співзвучний з терміном «біосфера». В науковій літературі є різні підходи до періодизації історії. Ті, хто вважає основною формою взаємодії суспільства і природи матеріальне виробництво, виділяють такі найважливіші етапи взаємодії: перший — ручного виробництва, другий — машинного, а третій — автоматизованого виробництва. Частина дослідників в основу періодизації і взаємодії суспільства та природи розділяють суспільство на п'ять суспільно-економічних формацій. Поширена точка зору, що існують такі періоди взаємодії природи і суспільства: 1) привласнення; 2) аграрний; 3) індустріальний; 4) ноосферний.
Філософський аналіз потребує і характеристики форм людської діяльності: перетворюючої і пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної, комунікативної. Найхарактерніше специфіку людської діяльності відбиває така її форма, як праця. Розкрийте її роль і визначте, чим вона відрізняється від «праці» тварин. Особливо зверніть увагу на роль знаряддя праці, яке виготовляє і використовує людина, та на універсальність людської праці і на її цілеспрямованість.
Усі форми людської діяльності взаємопов'язані. Зупиніться на питанні про зв'язок людини з Космосом. Життя існує завдяки сонячній енергії. На нього впливають магнітне поле, космічне випромінювання, сила тяжіння тощо. Наукова практична діяльність людини свідчить про те, що вона спроможна пізнати природні явища і регулювати свої відношення з ними. Є чотири фундаментальні факти, які відображають «людське обличчя» природи. По-перше, природа володіє здібністю породження людини. Виникнення людського життя стало постійною можливістю. По-друге, людина народжується із «природи». Про це свідчить процес народження дитини. По-третє, природна основа людини є тим фундаментом, на якому можлива поява неприродного, тобто людського буття, психіки, свідомості та ін.
І останній факт — у природному матеріалі людина символізує свої неприродні властивості. Внаслідок цього природа стає фундаментом суспільного життя.
2. У другому питанні треба розглянути одне з найважливіших понять соціальної філософії — географічне середовище. Людина живе і реалізує свої творчі сили на Землі в межах тоненької сфери, яку і називають географічним середовищем. Воно є сукупністю предметів живої і неживої природи, залучених на даному етапі розвитку суспільства в процес суспільного життя. До географічного середовища належить земна кора із корисними копалинами, ліси, води, рослинний і тваринний світ, села, міста, нижча частина атмосфери. Це є та частина природи, що стала об'єктом діяльності людини і виробництва.
Цікаво простежити, як в історії філософії розвивалися уявлення про роль природних умов у житті людей, про їх значення в організації праці, суспільного життя, у вихованні, нормах спілкування.
У середині XVII — на початку XIX століття виникла теорія, що дістала назву «географічний напрямок у соціології» або «географічний детермінізм». Представниками її були: французький філософ Ш.Монтеск'є (1689-1755) — «Про дух законів», «Розвідка про причини величі римлян та їх занепаду»; англійський історик та діалог Т. Бокль (1821—1862) — «Історія цивілізації в Англії»; російський географ та соціолог Л.І. Мечніков (1838-1888) — «Цивілізація і великі історичні ріки», «Етюди оптимізму». Мислителі шукали головні детермінанти розвитку суспільства в географічних умовах життя людини. Всі вищеназвані дослідники ролі географічного середовища вважали, що загальний стан природи, її клімат призводять до природної нерівності, неоднакового статусу людей у суспільстві, до міждержавних зіткнень.
Розкрийте свій особистий погляд на роль географічного середовища. Розвиток історії суспільства залежить не тільки від географічних умов. Існує багато інших чинників, які зумовлюють життєдіяльність людини у суспільстві: знаряддя праці, технології, соціальний устрій тощо.
Абсолютизація географічного чинника привела до спотвореної моделі суспільства, його існування і взаємодії з природою. На початку XIX століття з'явилася така філософська доктрина, як геополітика — теоретичне обґрунтування і виправдовування агресивної політики держав, які намагалися розширити життєвий простір за рахунок інших країн. Вперше термін «геополітика» запровадив швед В.Челлен. Статус ідеологічної домінанти геополітика набула завдяки працям Ф. Ратцеля, який в роботі «Політична географія» географічні умови називає визначальним чинником розвитку держави і народу. Можна стверджувати, що така теорія має реакційну спрямованість. І невипадково Гітлер у книзі «Майн кампф» ці ідеї вважає теоретичним джерелом обґрунтування агресивної політики захвату чужих земель, винищення населення завойованих держав.
Важливо відзначити, що з часом «геополітика» втратила реакційний зміст. Але й сьогодні серед політиків деяких країн виникає бажання приєднати певну територію сусідніх держав, завоювати вихід до моря, океану тощо. Географічні умови, дійсно, є важливими складовими теорії і практики політичних відносин та процесів. Географічний погляд постає як один з елементів наукового бачення розвитку суспільства з урахуванням природних чинників як об'єктивних домінантів людського існування.