США має дворівневу правову систему, зумовлену федеративним устроєм.
Конгрес - вищий представницький і законодавчий орган. Складається з двох палат - Палати представників і Сенату. Палата представників є органом загальнонаціонального представництва. Верхня палата - Сенат,- є органом представництва штатів. Особлива роль сенату визначається тим, що за Конституцією за ним закріплено ряд самостійних повноважень. «За порадою і за згодою» сенату підлягають міжнародні договори.
Своєрідність американського права, як і англійського, полягає у тому, що в законах відтворюються норми, сформовані судовою практикою. Норми, вироблені законодавцем, входять до системи американського права лише після їх кількаразового застосування і роз'яснення судами, коли виникає можливість посилатися не на самі норми, а на судові рішення, прийняті на їх основі. Відомий компаративіст Рене Давид підкреслює цю особливість такими словами: «Якщо немає прецедентів, американський юрист охоче скаже: «З цього питання право мовчить - навіть якщо існує цілком очевидна норма закону, що стосується даного питання» [19, с. 258].
Причиною особливостей практики правотворчої і правозастосовної діяльності країн США та Великобританії полягає, на нашу думку, в першу чергу в пануючій формі держави, через історичні умови розвитку держави і відповідно права та інші чинники правового характеру. Проте більш як 200- річне існування США та набагато довше існування Англії доводить що принципи, за якими створюються та втілюються в життя закони, вказує на високу ефективність даного підходу, хоча і властивому в чистому вигляді тільки цьому регіону.
На підставі проведеного аналізу англо-американської правової системи можна сформувати наступні висновки.
Правова система США була створена спираючись на правову систему Англії, але являє собою відмінну форму організації права. Правова система Англії розвивалася самостійно і безперервно.
Однією з головних ознак англо-американського типу правових систем є перевага судового прецеденту перед іншими джерелами права. В досліджу-ваній правовій системі існує поділ на загальне право та право справедливості, домінування процесуального права над матеріальним.
Хоча англійська система права та законодавства є першоосновою для системи США існує ряд відмінних особливостей, а саме в системі поділу права, у реалізації принципу верховенства права, а також по-своєму реалізації прецедентного права як одного із основних джерел права в англо-американській системі в цілому.
У правовій системі США на відміну від системи права Англії простежується наявність закону найвищої юридичної сили - Конституції. Своєрідність американського права, як і англійського, полягає у тому, що в законах відтворюються норми, сформовані судовою практикою.
2.1 Особливості публічного права
Публічне право - сукупність погоджених норм, об'єднаних у галузі права, що регулюють публічні (державні, міждержавні і суспільні) відносини підпорядкованих суб'єктів за допомогою імперативного методу правового регулювання. Тут провідним є публічний інтерес. Це такі галузі: конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове, адміністративно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове, митне, міжнародне публічне, міжнародне гуманітарне право та ін. [11, с. 197].
Фактично будь-які правовідносини, в яких хоча б одним суб’єктом права виступає держава, можна назвати відносинами, які регулюються нормами публічного права держави.
Зважаючи на те, що в системі права Англії не існує писаної Конституції на відміну від США, в яких існує Федеральна Конституція найвищої юридичної сили слід порівняти конституційне право досліджуваних держав.
У Великобританії немає єдиного акту, який діє в якості конституції, але це не означає, що конституція в цій країні відсутня. За формою конституція має комбінований несистематизований характер, складається із двох частин - писаної та неписаної, як і всі галузі права цієї держави. Зовні конституційне законодавство здається не чітким, не визначеним.
До писаної частини входять:
- Статутне право: Закони про Парламент 1911 і 1949 р.р., Акт про перів 1963 р., Закони про виборче право, про місцеве самоврядування та ін.;
- Правові акти про правовий статус особи: Хабеас корпус акт 1215 р., Петиція про права 1628 р., Білль про права 1689 р. Ці акти були інкорпоровані та пристосовані до реально змінених умов;
- Делеговане законодавство.
До писаної частини входять:
- Конституційні угоди, які фактично є офіційно не зареєстрованими звичаями, які регулюють відносини народу з державними органами;
- Судові прецеденти, які носять конституційний характер та які є зафіксованими, тобто писаними, а відносяться до неписаної частини конституції тому, що «писаним» є закон, який формально прийнятий Парламентом.
Із конституційним правом США ситуація інакша: тут з’являється писана, виділена як окремий закон найвищої юридичної сили (Конституція) та який має кардинально іншу структуру норм, наявних у ньому.
Конституція США - порівняно короткий документ. Вона складається з преамбули, в якій говориться, що народ США приймає цю конституцію з метою створення більш досконалого союзу, затвердження правосуддя і внутрішнього спокою, організацію спільної оборони, сприяння загальному добробуту і свободи, а також із семи досить розлогих статей. Більшість статей діляться на розділи, в яких регламентуються найбільш загальні та найбільш важливі правовідносини для всіх штатів.
На нашу думку, найбільш суттєва відмінна особливість в публічному праві американської правової системи від англійської - найважливіше значення Конституції як головного джерела права в США та конституційне право як збірне поняття для основоположних законів в Великобританії.
Слід виділити адміністративне право США та Великобританії.
Адміністративне право (Administrative Law) - це сукупність норм, які містяться в законах і підзаконних актах, - наказах, розпорядженнях, інструкціях, положеннях (rules, orders, decisions), присвячених статусу державних органів і регулюючих відносин в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності цих органів [8, с. 95].
Президент США самостійно підписує велику кількість підзаконних актів, «за порадою та зі згоди Сенату», назначає посади на вищі державні посади, вправі створювати та скорочувати агентства та відомства.
Проте в правовій системі Великобританії інститут президента виражений слабко, або і зовсім відсутній, а посада Президента держави (монарх, королева) являє собою ззовні представницькі функції.
Другим посадовим обличчям в ієрархії виконавчої влади США являється Віце-президент. Він вибирається одночасно з Президентом і працює під його керівництвом. Має свій апарат влади. Заміняє Президента, коли ця посада виявляється вакантною [8, с. 95]. Але за Королевою Великобританії відповідно до ієрархії повноважень фактично являється Парламент.
Тому важливим, на нашу думку є те,що
Президент США як голова виконавчої влади, а не тільки виконує представницькі
функції в порівнянні з посадою монарха у Великобританії, являється не
підзвітним жодному державному органу.
2.2 Особливості регулювання приватного права
Приватне право - система норм, які регулюють відносини, засновані на приватних інтересах, незалежності та ініціативі індивідуальних власників і об’єднань (корпорацій) у їх майновій діяльності та в особистих стосунках [9, с. 87].
В англійському праві відсутній розподіл на публічне та приватне. У ньому значно меншою мірою сприйняті категорії і поняття римського права. Немає в Англії і кодексів європейського типу.
В Англії існує загальне право і право справедливості (виникло як правомочність монарха здійснювати через лорд-канцлера право пом’якшення суворих судових рішень, посилаючись на загальні принципи права, поняття добра і справедливості) [4, с. 203].
В даний час поряд із загальним правом у країнах англо-саксонської правової сім'ї широкий розвиток отримало законодавство (статутне право).
Досить поширене використання в юридичній літературі США понять «приватне право» й «публічне право». Зокрема в американському праві поняття «приватне право» охоплює шість інститутів: контракти, зобов’язання з правопорушень, власність, сімейне право, право торговельного обігу та підприємства бізнесу.
До приватного права відносять насамперед норми цивільного права.
Не знає система загального права ні поділу права на приватне і публічне, ні групування права по галузях. Однак варто звернути увагу на деякі специфічні риси інститутів, що з позицій романо-германської правової сім’ї можна віднести до цивільно-правових. Норми, що регламентують правовий статус фізичних осіб, в Англії містяться в судових прецедентах, у законах, що регулюють шлюбно-сімейні відносини, у законах про правову допомогу неповнолітнім, у цивільно-процесуальному законодавстві, а в США - у законодавстві штатів.
Правоздатність і дієздатність у цивільному праві англо-американської правової системи визначаються єдиним поняттям правоздатності (legal capacity). Разом з тим останнім часом судова практика і доктрина розрізняють пасивну правоздатність (passive capacity), аналогічну за змістом «континентальній» правоздатності, і активну правоздатність (active capacity), що являє собою здатність до здійснення юридичного акту (capacity for performance of legal act), що відповідає поняттю дієздатності.
Англо-американське право не оперує терміном «юридична особа». Однак поряд із фізичними особами як суб’єктами права розглядаються і штучно створені ними організації. За своїм змістом правовій категорії юридичної особи в системі загального права відповідають категорії: корпорація (corporation) і товариство (partnership), що одночасно являють собою два основних типи юридичної особи англо-американського права. У свою чергу, в Англії корпорації поділяються на:
а) корпорації, що являють собою сукупність осіб (corporate aggregate);
б) одноособові корпорації (corporation sole), що складаються з однієї фізичної особи;
в) публічні корпорації, які являють собою одну з правових форм участі держави в майнових відносинах;
г) квазікорпорації - спілки осіб, визнані як суб’єкти права - юридичні особи лише у певних сферах суспільних відносин, що відповідають основним цілям їхньої діяльності (наприклад, профспілки).
Англійське загальне право закріплювало загальну правоздатність лише за юридичними особами, що створені на підставі спеціального акта короля. Стосовно інших юридичних осіб, як правом Англії, так і правом США встановлена спеціальна правоздатність. Таким чином, угоди, що укладаються юридичною особою і вийшли за рамки мети, що зазначена в її статуті, є недійсними як угоди ultra vires (понад силу).
Найважливішим інститутом англо-американського права є довірча власність (fiduciary ownership, trust), породжена правом справедливості. Суть зазначеного інституту зводиться до наступного: засновник трасту, що є первісним власником (settlor of the trust), передає деяке майно одному або декільком особам - довірчим власникам (trustees) для здійснення керування таким винятково відповідно до цілей, визначених засновником, а саме, в інтересах однієї чи декількох осіб - вигодоодержувачів, бенефіціарів (beneficiary).
Поряд із речовим правом англо-американське право не знає і зобов’язального права. Поняття і термін «зобов’язання» невідомі цій правовій сім’ї і не мають аналога в англійській юридичній мові, тому відсутня й класифікація зобов’язань. Підставами виникнення зобов’язальних відносин (звичайно ж у їх «континентальному» розумінні) є договір, квазідоговір, делікт. Загальне право розглядає договір (contract) як зроблену замість надання зустрічну обіцянку, виконання якої забезпечено санкцією.
Спадкування в системі загального права має свої особливості. Це стосується перш за все спадкування за заповітом, яке передбачає лише одну форму заповіту - письмову, підписану спадкодавцем і посвідчену в присутності не менш як двох свідків.
Використання інституту довірчої власності у спадкових відносинах робить зайвим існування у англо-американській правовій системі такої конструкції, як легат. Усі права і обов’язки спадкодавця (спадкова маса), незалежно від того, як відбувається спадкування - за законом чи за заповітом, переходять у довірчу власність (trust) третьої особи, яка повинна, виконуючи волю спадкодавця і діючи в інтересах спадкоємців, розрахуватися з усіма кредиторами спадкодавця, і передати спадкоємцям спадкову масу, яка вже звільнена від боргів [12, с. 651].
У країнах англосаксонської правової системи (Велика Британія, США та ін.) немає поняття цивільного та торгового права. Торгове право Англії було поглинуто «загальним» правом ще у XVII ст. Щодо чинних у США Торгових кодексів штатів, то вони не відповідають європейській концепції торгового права і не змінюють системи американського права. Майнові і пов'язані з ними немайнові відносини країн англосаксонського права регулюються окремими правовими інститутами.
В англо-американській системі "загального" права відносини, які на континенті регулюються цивільним і торговим правом, охоплюються у цих країнах нормами окремих правових інститутів, зокрема сімейним і спадковим правом, правом нерухомої і рухомої власності, правом договорів, агентським договором, деліктним правом, правом компаній та товариств, страховим, патентним та авторським правом, морським правом, правом неплатоспроможності та банкрутства, правом обігових документів тощо. Названі інститути часто мають комплексний характер з погляду поділу права на публічне і приватне.
Судова влада покликана не допускати неправомірних дій держави щодо її громадян. Правосуддя забезпечує дотримання прав і свобод громадян та захист їх у випадку порушення, є гарантом законності й порядку у суспільстві. Значення судових органів у сучасних державах полягає ще й у тому, що вони виступають своєрідним регулятором стосунків у суспільстві, яке складається з різних конфліктуючих груп та індивідів з різними цінностями, сподіваннями, інтересами. Система правосуддя має розв'язувати конфлікти, що виникають між окремими громадянами, між групами громадян (асоціаціями, організаціями, об'єднаннями), між окремим громадянином та державою.
Стверджувати, що існує «судова система Сполучених Штатів», означало б ввести читача в оману, тому що в реальності в США нараховується 51 відмінна судова система: система федеральних судів і самостійна судова система в кожному з 50 штатів, як наведено в Додатку 1.
У всіх штатах основним компонентом судової системи штату являється суд першої інстанції загальної юрисдикції. Цьому суду підсудні цивільні справи з великими сумами позовних справ та кримінальні справи за обвинуваченням в серйозних злочинах, віднесених до категорії «фелоній» (felonies). А також суди першої інстанції зі спеціалізованою юрисдикцією суди по розгляду справ з невеликими сумами позовів і інші неформальні суди та апеляційні суди [8, с. 302-304].
Крім судів штату існують суди федеральної судової системи такі як: Окружні суди США, Федеральні суди зі спеціалізованою юрисдикцією, Апеляційні суди та Верховний суд США.
Основним судом першої інстанції в федеральній судовій системі являється Окружний суд США (U.S. District Court). Важливість багатьох справ, які розглядаються федеральними суддями і той факт, що федеральних суддів відносно мало, і вони визначаються Президентом по життєво, надає федеральним окружним суддям деякий престиж, якого немає у суддів першої інстанції штатів.