Курсовая работа (т): Специфічні риси американської правової системи у порівнянні з англійською

Федеральні суди зі спеціалізованою юрисдикцією. Існує декілька федеральних судів зі спеціалізованою юрисдикцією. До них відносять Суд США по претензіях до федерального правління (U.S. Court of Federal Claims), Суд США по справах зовнішньої торгівлі (U.S. Court of International Trade), Податковий суд США (U.S. Tax Court) та багато інших.

Тринадцять Апеляційних судів США (U.S. Court of Appeals) - наступний щабель в федеральній судовій ієрархії після окружних судів. На всі остаточні рішення Окружного суду США можна подати скаргу в Апеляційний суд США за відповідністю до федерального апеляційного округу (Circuit).

Для забезпечення діяльності федеральних судів Конгрес створив всередині судової влади органи адміністративного управління судами. Конференція суддів США (Judicial Conference of the United States), яка була організована Конгресом являється центральним загальнонаціональним керуючим органом корпуса федеральних судів [8, с. 304-307].

Верховний суд США являється частиною федеральної судової системи, але має гібридні функції: вводить в дію апеляційну юрисдикцію по відношенню до скарг на вирішення по справах, розглянутих Апеляційними судами США, і при цьому вводить в дію також апеляційну юрисдикцію і по відношенню до справ, розглянутих судами штатів в тому, що стосується федеральних питань (federal issues) [8, с. 309].

Так як і в судовій системі США в Англії існують декілька судових систем проте з певними особливостями. За поглядом А. К. Романовим ця система має такі особливості: «Перша з них просто не може кинутись в очі тим, хто починає знайомитися з правовою системою Англії. Вона полягає в фактичній відсутності єдиної судової системи, звичайно в європейському розумінні. Суди Англії - це скоріш декілька судових систем, чим єдина система».

Другою ж особливість він виділяє так: «Вона полягає в тому, що подавляючи більшість цивільних справ розглядаються не в судах, а головним чином в досудових, альтернативних процедурах і закладах, в тому числі при участі суддів». Саме ця процедурна особливість вирізняє англійську судову систему від американської. Вказує він також на те, що: «Різні суди Англії знаходяться в різному структурному і організаційному положенні. Над ними нема, та і по суті ніколи не було єдиного адміністративного центру, який грав би роль своєрідного судового керівництва, від якого приходили б єдині вказівки. Вважається, що англійські судді признають єдиного володаря - право» [4, с. 243-244]. Що є також відмінною рисою між досліджуваними правовими системами в цілому.

Прийнято виділяти чотири рівня суддів:

. Палата лордів.

. Апеляційний суд.

. Високий суд і Суд Корони.

. Менш компетентні суди, враховуючи суди графств і магістратські суди.

За предметною ознакою англійські суди можуть бути розподілені на дві гілки судової влади: кримінальні суди і суди по цивільним справам. Причому в рамках кожної гілки суди поділяються на суди першої ланки і суди другої, або апеляційної, ланки, як наведено в Додатку 2 та Додатку 3.

Палата лордів - це вища апеляційна судова інстанція англійської національної судової системи. Юрисдикція Палати лордів розповсюджується на судові системи Шотландії і Північної Ірландії. Нарешті слід відмітити, що Палата лордів не входить в склад Верховного суду, хоча і являється вищою апеляційною інстанцією англійської правової системи.

Верховний суд - це механічна структура трьох різних судів, або підрозділів, - Суда королівської лави, Канцелярського відділення Високого суду і Відділення Високого суду по сімейних справах, при розлученні і морських справах. В основному Високий суд може виступати і як суд першої, і як суд апеляційної інстанції.

Суд Корони - це така ланка англійської судової системи, в якій в першій в інстанції розглядаються найбільш серйозні кримінальні справи. Суд Корони це також вітрина англійського кримінального правосуддя. Суд Корони може виступати одночасно і як суд першої інстанції, і як апеляційний суд. В його компетенцію входять розгляд кримінальних справ при найбільш серйозних злочинах, по яких обвинувачений не визнає себе винуватим до суду.

Виділяють юристи також Суди графств (Суди графств володіють лише цивільно-правовою юрисдикцією і можуть розглядати практично всі цивільно-правові спори на підвідомчій території) та Магістерські суди (магістерський суд володіє подвійною юрисдикцією, тобто може вирішити правосуддя як по кримінальним, так і по цивільним справам). Це територіальні суди нижчої ланки.

2.4 Загальні риси правової політики та ідеології США та Великобританії

Правова політика - особлива форма вираження державної політики, засіб юридичної легітимації, закріплення і здійснення політичного курсу країни, реформування різних галузей суспільного життя. Ця політика має державний владний характер і спрямована на створення ефективно діючого механізму правового регулювання суспільних відносин [8, с. 38].

Одними із напрямків сучасної правової політики та ідеології правових систем досліджуваних країн, на думку О. О. Погрібного, є те, що:

)        суддя є творцем загального права. Але існує інша думка, особливо в Англії, що суддя не створює право, а лише відкриває, проголошує, декларує його. В зв’язку з цим, в Англії переважаючою думкою є те, що право не може містити прогалин, воно є повним та досконалим явищем;

2)      в Англії члени суспільства повинні погоджуватися з усіма рішеннями, прийнятими демократично обраним державним органом (Парламент), оскільки всі вони беруть (або мають можливість брати) участь у виборах депутатів, які приймають закони. Виконавчі органи позбавлені права приймати акти «на виконання закону». Для того, щоб прийняти такий акт, вони повинні бути спеціально наділені відповідними повноваженнями;

)        в Англії є подальше удосконалення автономного законодавства, яке розповсюджує свою дію не на всіх громадян, а лише на представників певної установи чи корпорації. Парламент надає автономним установам право самостійно видавати закони для своїх власних членів;

)        у Сполучених Штатів дотримання традиції дуалістичної системи джерел права - прецедентне право у поєднанні з законодавством, причому, порівняно з Англією, законодавство у США відіграє значно більшу роль;

)        рух у напрямку захисту прав штатів;

)        посилення ролі громадського суспільства у формуванні правової політики і ідеології в правовій системі США [2, с. 203].

З наведеного випливає, що загальними рисами сучасної правової політики і ідеології в Англії та США є рух у напрямку врахування інтересів суспільства і окремої людини.

Висновки до Розділу 2

На основі проведеного дослідження випливають наступні висновки.

У Великобританії немає єдиного акту, який діє в якості конституції, але це не означає, що конституція в цій країні відсутня.

В правовій системі Великобританії інститут президента відсутній, а посада глави держави (монарх, королева) залишила при собі тільки представницькі функції собою ззовні представницькі функції на відміну від США, де Президент очолює також виконавчу гілку влади.

В англійському праві відсутній розподіл на публічне та приватне право, англійське загальне право закріплювало загальну правоздатність лише за юридичними особами, що створені на підставі спеціального акта короля.

Найважливішим інститутом англо-американського права є довірча власність, породжена правом справедливості. В США нараховується 51 відмінна судова система: система федеральних судів і самостійна судова система в кожному з 50 штатів.

Різні суди Англії знаходяться в різному структурному і організаційному положенні. Над ними нема, та і по суті ніколи не було єдиного адміністративного центру, який грав би роль своєрідного судового керівництва, від якого приходили б єдині вказівки.

Загальними рисами сучасної правової політики і ідеології в Англії та США є рух у напрямку врахування інтересів суспільства і окремої людини.

РОЗДІЛ 3. ВЗАЄМОВПЛИВ ТА ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ПРАВОВИМИ СИСТЕМАМИ

3.1 Історичний вплив правових систем Англії та США на розвиток правових систем в інших країнах

За твердженням Х. Н. Бехруза: «Правова система окремих держав зазнає постійного впливу зі сторони фрагментів інших правових культур, юридичних текстів, процедур і правових конструкцій» [10, с. 16].

Правові системи об'єднуються природою їх розвитку, історичними пам’ятками права,тенденціями виникнення і розвитку державних і правових структур.

Значний історичний вплив на розвиток правових систем в інших країнах здійснювала і здійснює англо-американська правова система, через те що Англія мала свої колонії на цих територіях.

Правова система Австралії зазнала сильного впливу «загального англійського права». Вплив англійського права був офіційно проголошений постановою британської влади, яка визначила, що норми «загального права» і парламентські акти, що діяли в Англії станом на 25 липня 1828 р., підлягають обов’язковому застосуванню в існуючих на той час колоніях. Це призвело до того, що хоча згодом (1986 р.) Австралія і набула можливості самостійно формувати свою правову і судову системи, але постановам Палати лордів майже завжди надавалися переваги перед рішенням австралійських судів. Лише в останнє десятиліття австралійське «загальне право» стало розглядатися як самостійна система права, головним джерелом якої визнаються сформоване у судових рішеннях «загальне право» і законодавчі акти.

У Канаді діє система англійського «загального права», згідно з якою рішення судів вищого рівня набирають сили судового прецеденту. Джерелом права у Канаді вважають законодавчі норми, що видаються парламентом, та норми «права справедливості», які були створені ще за рішеннями Суду канцлера в Лондоні у XV - XIX ст.

В 1803 році виникло Конституційне правосуддя в США і відтоді здійснюється судами загальної юрисдикції. Європейська модель інституту конституційного контролю здійснюється спеціалізованим органом - конституційним судом.

Спостерігається вплив англо-американської системи права на «змішаний» конвергентний тип правової системи.

Так, судовий прецедент використовується на рівні з нормативно-правовим актом. До змішаного типу правових систем, як стверджує О. Ф. Скакун, можна віднести північноєвропейську (скандинавську) і латиноамериканські групи. В правових системах таких країнах як Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія і Ісландія істотну увагу приділено судовій практиці, визнана роль судового прецеденту (у вигляді рішень верховних судових органів), а отже спостерігається значний вплив правової системи Великобританії [2, с. 323-324].

Конституція США стала відправним документом конституційного розвитку країн Латинської Америки.

Від англо-американського типу правової системи (зокрема, його американської групи) для Латинської Америки запозичено таке:

) як конституційний зразок - Конституція США 1787 р. де закріплено в ній республікансько-президентська форма правління. Не всі ознаки американської Конституції були втілені в життя цих держав. Верховенство і вища юридична чинність конституції утвердилися. Проте конституції в багатьох латиноамериканських країнах не стабільні;

) деякі конституційні інститути США. Так, узятий за основу інститут судового контролю за конституційністю законів, доповнений лише низкою специфічних процедур, наприклад, процедурою ампаро, характерною для іспанського права;

) конституційність закону. Як і в США, конституційність закону може перевірятися будь-яким судом;

) принципи побудови і функціонування американської судової системи, особливо Верховного суду.

За час перебування Індії в складі Британської імперії в основному склалося коло джерел сучасного права, у яких нормативно-правовий акт, створений з використанням цінностей загального права зайняв найважливіше місце. Нині, окрім Конституції 1950 року, джерелами права є конституційні закони; акти делегованого законодавства; рішення Верховного суду в порядку конституційного контролю; правові звичаї та ін. В Конституції Індії містяться положення Конституції США.

Протягом другої половини ХХ ст. правова система Індії розвивалася, спираючись на цінності одночасно традиційного індуського та адаптованого загального права, а також широко використовуючи позитивного досвіду інших правових систем.

При цьому вплив англійської правової культури залишається переважаючим. Індія пов'язана із загальним правом не тільки концепціями, поняттями та юридичною технікою. Їх об'єднує і схоже розуміння системи функціонування органів правосуддя, то особливу увагу, яке надається відправленню правосуддя, судової процедури, а також ідеї "верховенства права". Психологія індійських юристів і суддів загалом така, як і їх англійських колег; той ж престиж має судовий процес.

Значного впливу американського права зазнала правова система Японії, введено інститут конституційного нагляду (як і в США його здійснює Верховний суд). В японській конституції відтворені знамениті слова американської Декларації незалежності 1776 року про «право на життя, свободу і прагнення до щастя». Американська право вплинуло також на регулювання сфери торговельно-економічних відносин, діяльності корпорацій та інших приватноправових інститутів. Судовий прецедент - формально не вважається джерелом права. Проте постанови Верховного суду Японії сприймаються судами (і не рідко державними установами) як акти тлумачення права, що повинні неухильно виконуватися. Вплив англійської правової системи спостерігається у Нігерії, Судані, Танзанії та ін.

3.2 Співпраця з міжнародними організаціями

На нашу думку слід поділити міжнародні організації на загально-політичні та спеціальні, як показано на рис.1.1.

Мал. 1.1 Міжнародні організації

 <http://school.xvatit.com/index.php?title=%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:G1014.jpg>

ООН належить головна роль серед міжнародних організацій. Її було створено з метою збереження миру на Землі та для контролю над міжнародною безпекою і розвитком співробітництва між державами. Статут ООН розроблений на конференції представниками СРСР, США, Великої Британії, Китаю і набув чинності з 1945 р.

Міжнародні документи ООН в галузі прав людини, адресовані державам, зобов’язують країни дотримуватися викладених в них принципів та положень після підписання означених документів. Більшість з них не містять чітко встановлених термінів для виконання та мають реко-мендаційний характер. В силу цієї специфіки успішність виконання держава-ми-учасницями вимог того чи іншого документу ООН оцінюється не за кінцевим результатом, а за показниками, що фіксують прогрес у досягненні мети. Одним з таких показників є повнота імплементації вимог міжнародного права, викладених в документах ООН - конвенціях, деклараціях та рішеннях комітетів.

Найпотужнішою регіональною економічною та політичною міжнародною організацією є Європейський Союз (ЄС), який об'єднав 27 країн Європи. Він почав створюватися в 50-х рр. XX ст. Сучасну назву дістав у 1993 р. З 1991 р. його членами є Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія, Португалія. З 1995 р. новими членами ЄС стали Австрія, Швеція та Фінляндія. У 2004 р. до складу ЄС увійшли ще 10 країн: Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Кіпр, Мальта. У 2007 р. - Болгарія та Румунія. Головною метою організації є економічна та політична консолідація. Стаття 288 Договору про функціонування Євро-пейського Союзу передбачає, що норми регулювання застосовуються країнами-учасницями безпосередньо, без будь-яких процедур адаптації, узгодження та ін.;

Рада Європи (РЄ) - найдавніша в Європі міжнародна політична організація, створена 1949 р. Органи РЄ перебувають у французькому місті Страсбурзі, на кордоні Франції і Німеччини, як символ примирення двох країн.