Дипломная (вкр): Техніко-тактична підготовка студентських футбольних команд

На думку авторів, наведені вище фактори є важливими причинами досить частих поразок наших провідних команд у внутрішніх і у міжнародних змаганнях від суперників аналогічного рівня підготовленості.

Виходячи з цього, необхідно відмітити, що дані недоліки в організації та ведені гри у захисті висококваліфікованих футболістів виникають перш за все в зв'язку з недостатньою увагою спеціалістів до процесу навчання захисним діям юних футболістів [51].

Виконання захисних дій тільки на своїй половині поля значно зменшує варіативність тактики гри у захисті, але лежить в основі ефективної гри на контратаках. Багато авторів відмічають важливість виконання активних захисних дій на половині поля суперника в зв'язку з тим, що найбільша кількість результативних атак починається в зоні 25 - 30 м від воріт суперника [33;40;64;85]. Зміна однієї форми ведення колективних дій на іншу значно збільшує тактичну різнобічність способів ведення гри, що тепер обумовлено турнірною стратегією та тактикою з урахуванням можливостей конкретного суперника. Також необхідно відмітити підвищення ролі та ефективності колективних методів ведення гри (пресингу, колективного, зустрічного відборів, створення чисельної переваги на різних ділянках поля) які базуються на високих морфофункціональних та психофізіологічних можливостях та надійності виконання індивідуальних техніко-тактичних дій в умовах силових протидій та дефіциту часу. Разом з тим оволодіння сучасними методами ведення гри у захисті для багатьох вітчизняних команд ще не стало визначальним завданням [39].

Труднощі в оволодінні сучасними методами ведення гри у захисті пояснюються насамперед низькою індивідуальною майстерністю більшості гравців, що в свою чергу підтверджує необхідність удосконалення процесу навчання захисним діям з урахуванням індивідуальних особливостей гравців.

Відставання спортивної майстерності в захисних діях гравців пояснюється рядом причин. Перш за все аналізуючи літературні джерела та статистичні дані, які подаються багатьма авторами, встановлено, що в існуючій літературі по футболу - 70 % цих джерел приділяють велику увагу грі в атаці. Необхідно відмітити, що на науково методичних семінарах, конференціях велика увага також приділяється проблемам удосконалення атакуючих дій в процесі змагальної діяльності футболістів.[48;74]

Також необхідно відмітити, що всі види статистичних даних під час великих змагань відображають активність та ефективність дій команд-суперниць в атаці (кількість ударів по воротах та їх точність, кількість кутових ударів, час володіння м'ячем і т.д.) [60].

Відношення основної маси спеціалістів футболу до питання пріоритету атаки чи оборони завжди пояснювалось і пояснюється загально прийнятою аксіомою "руйнувати легше ніж будувати". Проте багато спеціалістів відстоюють позицію однакової важливості атакуючих та захисних дій у футболі. Аналізуючи дане питання Б.А. Аркад'єв[2] відмітив, що якою б не уявлявся відбір м'яча простою і грубуватою дією у порівнянні із витонченою майстерністю обведення, він потребує не меншої тактичної майстерності [6].

Також очевидним є положення про те, що помилка команди в атаці призводить тільки до виконання нею захисних дій, а помилки у захисті призводять до неминучого загострення ситуації та взяття воріт суперником. Це вимагає високої надійності виконання захисних дій гравцями у сучасному футболі [31].

У зв'язку з цим необхідно відмітити важливість виконання досліджень спрямованих на виявлення морфофункціональних та психофізіологічних особливостей гравців, які обумовлюють ефективність та надійність виконання захисних дій у сучасному футболі.[81;29]

Результати таких досліджень дали б можливість значно підвищити ефективність процесу навчання захисним діям юних футболістів, а також процесу удосконалення захисних дій висококваліфікованих гравців.

1.3 Вікові критерії техніко-тактичної підготовки футболістів

За даними Коваля С.С. [43], ретроспективний аналіз різних систем гри у футбол, різноманітних способів досягнення головної мети в грі - перемоги показує, що поступальний розвиток футболу завжди базувався (і до певної міри продовжує базуватися) головним чином на впровадженні в спортивну практику і на реалізації певного нововведення, на виділенні серед групи чинників найбільш ефективного, провідного.

Це відноситься до всіх доданків гри: до загальної стратегії та до тактичної побудови, до вибору певної системи гри та до техніко-тактичних дій команди, до індивідуальної технічної досконалості спортсменів. Можна стверджувати, що на різних етапах розвитку і становлення футболу в історичному плані домінують різні чинники, способи, сторони підготовки команд і спортсменів [35;41]. Спочатку головна роль в розвитку тактики належала відкриттю нових технічних елементів. Ініціативний (тобто нападаючий) гравець оволодівав все більш новою зброєю, яка значною мірою сприяла стратегічному успіху - досягненню перемоги [36,37]. У зв'язку з цим і підготовка окремих футболістів і команди в цілому була орієнтована на виховання високотехнічного гравця. Присутність в команді навіть одного такого футболіста вже певною мірою забезпечувала значні шанси на успіх, а 2-3 гравці, що досконало оволоділи технікою обробки і ведення м'яча, ударів по воротах, практично завжди забезпечували команді перемогу [21;24].

Специфіка спортивних ігор саме в тому й полягає, що будь-який засіб досягнення мети, ефективний на перших порах, завжди народжував і народжує специфічні контрзасоби - засоби нейтралізації прийому, методу, системи. Постійне прагнення підвищити рівень і результативність футболу, прагнення економити сили гравців зробили можливим і навіть необхідним застосування основоположних засобів розумної колективної гри. Так була сформульована концепція «колективних дій», що формується на умінні використовувати сильні сторони кожного футболіста на користь команди, на об'єднанні індивідуальних можливостей окремих гравців в зусилля колективу.

Проте створення дієздатного колективу, оптимально збалансованого за всіма параметрами гри, - процес надзвичайно складний і тривалий. І поки ця концепція ефективних колективних дій, що сполучає індивідуальну технічну майстерність гравців і взаєморозуміння футболістів на полі (техніко-тактичну майстерність), планомірну (розумну) гру в цілях досягнення якнайкращого результату в конкретних ситуаціях (тактику гри) з урахуванням всіх (внутрішніх і зовнішніх) чинників - план перемоги (забезпечений гравцями і колективом, що розглядається в теорії та практиці футболу як стратегія гри), буде реалізована безпосередньо в спортивній практиці й, як то кажуть, «почне працювати», проходить зазвичай декілька років. У різні роки, на різних етапах формування колективу (більш того, формування ігрової концепції) на передній план виступають різні, іноді випадкові, чинники, що відображають різноманітні сторони підготовленості гравців і команди з неоднаковим ступенем, що реалізовуються безпосередньо на полі [28;38].

У зв'язку з цим, як показав аналіз літератури з футболу [44; 75; 77; 83], безпосередні спостереження за процесом підготовки спортсменів і за ступенем реалізації ігрового потенціалу окремих футболістів і команди (збірної, клубу) в цілому, можна стверджувати, що в ієрархії проблем сучасної підготовки висококваліфікованих футболістів на вищі місця переміщаються три провідні: психологічна підготовка, індивідуалізація підготовки, загальнофізична (атлетична) підготовка.

Найбільш відчутним резервом підвищення майстерності футболістів в даний час є індивідуальна підготовка. Низька її ефективність багато в чому пов'язана з плануванням та обліком. Для усунення різночитань доцільно уточнити існуючі термінологічні поняття «індивідуальне тренування», «індивідуальна підготовка», «індивідуалізоване тренування»[34].

Індивідуальне тренування - це цілеспрямовані (планомірні та систематичні) дії, здійснювані при виконанні тренувальних і змагань вправ на конкретні компоненти підготовленості та підготовленість футболіста в цілому з метою їх подальшого розвитку або вдосконалення. Індивідуальне тренування - це тренування по індивідуальному плану, виконання індивідуальних завдань. Воно може здійснюватися в рамках командних, групових та індивідуальних занять [34].

Індивідуальна підготовка - педагогічно спрямований процес розвитку або вдосконалення підготовленості (майстерності) футболіста в цілому, що включає всю сукупність чинників, пов'язаних з тренуванням, змаганнями, відновленням, за допомогою яких досягається готовність футболіста до ігор[13].

Індивідуалізоване тренування - це керований педагогічний процес, при якому вибирання засобів, методів, умов тренування враховує досягнутий рівень розвитку здібностей, потенційні можливості для вдосконалення ігрових, рухових, психомоторних якостей, вибраний ігровий профіль футболіста та реалізується в процесі загальнокомандного тренування.[76]

За техніко-тактичною підготовкою:

1.      вдосконалення функцій розігруючого гравця:

а) відробіток зв'язки ТТД «звільнення від опіки - прийом м'яча - ведення - передача - поліпшення позиції»;

б) відробіток зв'язки ТТД «ривок - вихід на позицію для гри в «стінку» - отримання м'яча і в одне торкання пас м'яча партнерові для удару по воротах - ривок на добивання»;

в) підвищення рухової активності та зниження відсотка браку;

2.      вдосконалення дій в завершуючій стадії атаки:

а) вдосконалення зв'язки ТТД «вибір позиції - старт - удар у ворота головою з подоланням протидії суперника - добивання»;

б) вдосконалення зв'язки ТТД «вибір позиції - ривок на випередження суперника - удар у ворота - добивання».

По технічній підготовці:

а) вдосконалення ударів по воротах з дальньої дистанції;

б) вдосконалення удару у ворота після ривка з м'ячем;

в) вдосконалення удару у ворота після розиграшу стандартних положень;

г) вдосконалення націлених передач при кутових, вільних, штрафних ударах;

д) вдосконалення ударів по воротах з короткої дистанції після прострілів в умовах скупченості перед воротами.

По фізичній підготовці:

а) підвищення рухової активності в матчах;

б) збільшення сумарного метражу ривків і прискорень до 3000 м;

в) підвищення швидкісної витривалості.

По морально-вольовій підготовці:

а) збільшення кількості єдиноборства за м'яч на половині поля суперника;

б) підвищення ефективності гри проти персональної опіки;

в) підвищення надійності та ефективності ТТД в іграх на полі суперників.

Для оцінки точності ударів розраховувалися чотири показники

систематична помилка відхилень точок попадання від центру мішені по горизонталі (X) і вертикалі (У);

стандартне відхилення (купчастість) точок попадання по горизонталі та вертикалі.

Для оцінки ефективності виконання навісних передач використовувався метод, запропонований С.В. Голомазовим і апробований в інших роботах, такий, що припускає комплексну оцінку швидкості та точності виконання прийомів в поєднанні [19-20].

Навісні передачі футболісти виконували внутрішньою частиною підйому стопи в горизонтально розташовану мішень з 20 м. Їм пропонувалося виконати підряд максимально швидко 10 передач по 10 нерухомим м'ячам, встановленим на одній лінії в 20 см один від одного, з обов'язковим попаданням в мішень.

У першій серії футболісти повинні були виконувати навісні передачі в мішень розміром 1,5x1,5 м, в другій - в мішень розміром 3x3 м. Реєструвався час виконання серії з 10 передач в мішені різного розміру.

Об’єктивним відображенням ефективності виконання захисних тактичних дій у змаганнях студентів футболістів 17-18 років є інтегральний коефіцієнт ефективності (ІКЕ) захисних дій, що складається із коефіцієнтів ефективності (КЕ) відборів, єдиноборств вверху та протидій (табл. 3.). Ці характеристики з віком покращуються незначно. Виключення складає 16-річний вік, де ІКЕ захисних дій, КЕ перехоплень та єдиноборств вверху мають вірогідне збільшення (p<0,05).

Ефективність ігрової діяльності студентів футболістів багато в чому залежить від рівня розвитку сенсомоторних показників. Аналіз сенсомоторних показників здійснюється як по середніх величинах, так і по динаміці змін цих показників у ході виконання усього тесту (аналізувався час реакції на кожні 10 сигналів)[22].

Латентний час простої реакції (ЛЧПР) незначно покращується протягом досліджуваних вікових періодів. Разом з цим було виявлено незначне збільшення ЛЧПР 18-річних студентів футболістів у порівнянні з 17-річними. Латентний час складної реакції (ЛЧСР) з віком зменшується. Причому в 17-річному віці відбувається вірогідне покращення як кращого так і середнього результатів (p<0,05). Показники ЛЧПР усіх груп спортсменів істотно відрізняються від показників часу складної реакції. Така особливість відзначається практично завжди в подібних дослідженнях [57,58].

Таблиця 1.3 Показники захисних дій у процесі змагальної діяльності футболістів17 - 18 років (n=82) (за Степаненком, 2006)

Аналізуючи середні показники простої реакції на рухомий об’єкт (ПРРО) по 40 сигналам необхідно відмітити вірогідне зменшення часу реакції упередження 17 до 18 років (p<0,05). Що стосується реакції запізнення то вірогідне зменшення часу реагування спостерігається у 17 років. Аналіз динаміки зміни ПРРО в ході виконання тесту показує, що різниця між групами юних футболістів на початку тесту (як по реакції упередження так і по реакції запізнювання) істотно збільшуються у наступних серіях. Також необхідно відмітити, що погіршення часу реакції запізнювання не є таким істотним як часу реакції упередження насамперед внаслідок зміни балансу процесів збудження і гальмування у бік збільшення процесів збудження.

Урівноваженість процесів збудження і гальмування є одним із найважливіших показників для занять спортивними іграми. Велика перевага процесів гальмування негативно позначається на швидкості сенсомоторних реакцій, швидкості переробки інформації на збудливості і лабільності нервово-м’язового апарату й ін. Натомість перевага процесів збудження може знизити точність рухів, збільшити кількість техніко-тактичних помилок.

Серед досліджуваних груп найбільш збалансоване співвідношення часу упередження і запізнювання спостерігалося у студентів футболістів 18 років. Аналізуючи динаміку показника відношення реакції упередження до реакції запізнювання необхідно відмітити його поступове зниження у 17 років, що підтверджує роботи багатьох авторів, у яких відмічено поступове встановлення балансу між нервовими процесами з настанням юнацького віку. Окрім того вірогідне зниження спостерігається з років (p<0,05). Аналізуючи середні показники складної реакції на рухомий об’єкт (СРРО) по 30 сигналам необхідно відмінити вірогідне зменшення часу реакції упередження (p<0,05).Аналіз динаміки СРРО в ході виконання тесту не показує, істотної різниці між часом реакції упередження у 17 та 18-річних студентів футболістів не спостерігається.