Обрядове фігурне печиво у вигляді різних тварин (корівок, свинок, баранців, зайців, коней, коней із вершниками) і людських постатей (богинь) робили, а подекуди роблять і нині в різних регіонах і місцевостях України: Поділлі, Прикарпатті, Закарпатті, Полтавщині, Київщині, Черкащині та ін. Ці вироби не є цілковитими іграшками, адже діти їх охоче з'їдають. Але, будучи яскраво декорованими та щедро орнаментованими, маючи умовно-узагальнені і форми, вони розвивають уяву дітей. Пекли пташок: жайворонків, сорок, голубків, майже повсюди на честь зустрічі весни, напередодні масового прильоту птахів.
Іграшки із сиру виготовляють тільки в Карпатах. Нині їх роблять винятково жінки. Іграшки із сиру виготовляють особливим способом -- витягуванням, викручуванням та обв'язуванням сирним мотуззям. Виходять гарненькі, приємні, комфортні щодо розміру, фактури, смаку сирні баранці, коники, козлики, коні з вершниками, олені, півники й інші птахи. Особливо багато створюють зовсім дрібних коників та баранців, яких у святкові та великі базарні дні продають у Косові та Верховині. Натомість великих сирних коней з бербеницями у дні весняних і осінніх гробків дарують родичам та ставлять на могили вівчарів. Іграшки із сиру образно пов'язані з Карпатами, їх природно-ландшафтними умовами; вони становлять органічну складову фольклорного пісенно-обрядового гуцульського середовища.
4. Ляльки з тканини. Лялька в «іграшковій культурі» посідає особливе місце. Вона, можна сказати, є супер-іграшкою, оскільки водночас містить у собі функціонально-образні риси праіграшки і, так би мовити, постіграшки. Якщо більшість іграшок та ігор є нині винятково надбанням дитинства, то лялька «проривається» у світ дорослої людини, стає об'єктом її культової, художньо-творчої та наукової діяльності.
Народні ляльки-іграшки (їх не слід плутати з ляльками-манекенами в народному одязі), безперечно, пов'язані з обрядово-ритуальними ляльками, які ще в порівняно недалекому минулому виготовлялися до певних дат і подій та з різних приводів (весілля, посухи, хвороби тощо) по селах і невеликих містах. Найбільш обрядовий вигляд мають ляльки із сіл Середньої Наддніпрянщини: Думанців, Суботова, Хрещатика, Решетилівки, Липового, Золотоношки, Германівки й інших сіл Черкаської, Полтавської та Київської областей. Ці ляльки підкреслено декоративні, яскраві, строкаті, мають дещо язичницький, таємничий вигляд. Та найголовніше, що всі вони в селах трьох названих областей виготовляються однаковим способом -- вузловим. Це найпростіший спосіб, який свідчить про споконвічний хліборобський рід занять місцевого населення.
На Поділлі (у Вінницькій і Хмельницькій областях), крім індивідуально-авторських ляльок із тканини, по селах навесні виготовляють ляльок із трави -- «панянок», призначених як для дитячої гри, так і для зміцнення здоров'я худоби, родючості і достатку. На Поділлі зрідка роблять також обрядову ляльку-поліно в жіночому вбранні -- «Колодія».
На Волині, Харківщині та в деяких місцевостях Полісся (Рівненського, Чернігівського, Житомирського) у селах, крім індивідуально-авторських ляльок з тканини, існують комбіновані щодо матеріалу ляльки -- із соломи і тканини, із трави і тканини.
На Поділлі та півдні України створюють ляльки із молодих та стиглих качанів кукурудзи, одягаючи їх у вбрання з тканини.
У карпатських селах виготовляють ляльок (їхню внутрішню основу) різними способами, проте зовнішній вигляд у них досить схожий. Це здебільшого жінки-гуцулки у святковому вбранні. Часто зустрічаються пари чоловік і жінка. Це -- декоративні ляльки, які виготовляються досить довго і старанно, оскільки одяг і прикраси мають імітувати і справжні речі. Звичайні ляльки-іграшки в карпатських селах створюються також із застосуванням вишивки різних традиційних гуцульських прикрас та атрибутів.
Хатні ляльки-іграшки здебільшого робляться бабусями для онуків, рідше матерями для доньок.
Підсумовуючи вище викладене можна стверджувати, що існує значна кількість класифікацій народних іграшок за різними критеріями. Будь-яка народна традиційна іграшка, є одним із тих важливих чинників, які формують у дитини певні буттєво-пізнавальні модуси, упроваджують у свідомі й підсвідомі сфери дитини першооснови національно-культурної екзистенційності. Стратегія виховання на традиційній іграшково-ігровій основі аж ніяк не архаїзує суспільство. Вона дозволяє зберігати національну самобутність в умовах сучасної глобалізації цивілізаційних процесів. [4]
Для ознайомлення дітей з українською народною іграшкою можна проводити заняття різного типу, серед яких:
Цілісний процес ознайомлення дітей з мистецтвом створення української народної іграшки складався з трьох органічно пов'язаних між собою етапів (підготовчого, практично-діяльнісного та творчого).
Перший (підготовчий) етап передбачав ознайомлення дошкільників з надбаннями українського народного мистецтва; формування знань дітей про витоки іграшки, вірування та звичаї українського народу, пов'язані з народною іграшкою; стимулювання бажання займатися художньою творчістю, наслідуючи традиції народних майстрів України.
Основними формами роботи на цьому етапі були інтегровані заняття: "В гостях у майстрів-іграшківців" (урок-казка) та чотири заняття-мандрівки "Звідки іграшка до нас прийшла" ("Фольклорні витоки народної іграшки", "Значення іграшки у житті прадавніх людей", "Символічний зміст традиційних іграшкових образів").
Для вирішення поставлених завдань використовувалися різноманітні методи та прийоми: художні розповіді про прадавні витоки народної іграшки, вірування та звичаї нашого народу, що пов'язані з українською народною іграшкою, про символічний зміст іграшок; описи; демонстрування унаочнення (зображень виробів-оригіналів, фотографій, слайдів, ксерокопій, ілюстрацій у художніх альбомах з декоративно-ужиткового мистецтва); проведення дидактичних ігор "Запитай - дізнаєшся", "Закінчи розповідь про іграшку", "Загадай - відгадаємо"; моделювання ігрових ситуацій за допомогою казкових персонажів-іграшок Бабусі-Іграшкусі та Дідуся-Іграшкуся; організація спостереження за роботою "казкових майстрів" іграшки та виготовлення виробів під керівництвом майстрів-іграшківців; практична образотворча діяльність (тематичне малювання, створення ілюстрацій до легенд, розповідей, замальовки давніх іграшок, втілення творчого задуму в об'ємі).
Метою другого (практично-діяльнісного) етапу було створення умов цілеспрямованого формування уявлень дітей про етнічні особливості української народної іграшки; стимулювання їх зацікавленості мистецтвом створення українських народних іграшок, спонукання до вивчення традиційних прийомів виготовлення українських народних іграшок.
Реалізація цих завдань здійснювалася шляхом проведення циклу різних типів занять за темою "Українська народна іграшка" ("Декоративне оздоблення українських народних іграшок": "Художні традиції та творчі знахідки народних майстрів України" [заняття ознайомлення з творами народного мистецтва]; "Гарний вершник той із сиру", "Красені-птахи із Ічні", "А ми справжні музики" [заняття сприйняття та оцінки українських народних іграшок]; "Створюємо орнамент для "монетки", "Як прикрасити сопілку", "Прикрашаємо "яворівські візочки"", "Навчаємося у петриківських майстрів-іграшківців", "Іграшки-забавлянки з тіста", "Сирні іграшки", "Забавлянки із соломи, трави, очерету, кукурудзи, пшеничного колосся", "Народні ляльки з тканини", "Гарний одяг той у панни" [заняття оволодіння навичками та уміннями виготовлення традиційних народних іграшок]; "Майстри української народної іграшки": "Олександра Селюченко - відома майстриня української народної іграшки", "Ганна Руденко - майстриня українських народних вузлових ляльок", "Різьблені коні М. Зацеркляного" [заняття вивчення творчості окремих майстрів української народної іграшки]).
Другий етап передбачав поєднання методів і прийомів репродуктивного і пошукового характеру: художні розповіді про життя народних майстрів та їхні творчі здобутки; цілеспрямоване сприйняття українських народних іграшок, фотокарток, ілюстрацій, виробів народних майстрів безпосередньо в осередках народних промислів; спілкування з майстрами народної іграшки, відвідування їх творчих майстерень; вивчення творчості окремих майстрів української народної іграшки; навчання традиційних прийомів виготовлення українських народних іграшок; створення таблиць про основні елементи розпису; демонстрація вдалих робіт, оригінальних прийомів виконання завдання на певному етапі, порівняння іграшок різних регіонів України.
Третій (творчий) етап у різних видах діяльності з вивчення мистецтва української народної іграшки передбачав зосередження уваги дітей на різних способах творчої діяльності, спонукання до вибору варіантів рішень під час виконання творчої роботи, забезпечення максимальної самостійності дітей у втіленні художнього задуму.
Третій етап складався з циклу занять створення самостійних художніх робіт "Продовжуємо традиції народних майстрів" ("Як Святий Миколай дітям подарунки роздавав", "Зустрічаймо Новий рік", "Десь весна красується", "До нас пташки летять", "Ми весну закликаємо", "Танок квітів", "Влітку у бабусі", "В гостях у майстрів-іграшківців", "Казка про народну іграшку") та проведення "Фестивалю мистецтв" і "Свята української народної іграшки".
На цьому етапі формуючого експерименту було використано такі методи і прийоми: самостійне виготовлення виробів за мотивами українських народних іграшок (подарунків, сувенірів, героїв лялькових вистав); складання казок, розповідей про персонажі українських народних іграшок; ілюстрування власних літературних творів; інсценізація з використанням самостійно створених іграшок за мотивами українських народних казок; написання текстів і сценаріїв для проведення екскурсій у шкільному музеї та на періодичних виставках творчих робіт; самостійна образотворчість; навчання традиційних прийомів виготовлення українських народних іграшок; проведення виставок дитячих робіт.