Материал: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики.

ГОЛОГРА́ФІЯ (рос. голография;

англ. holography; від грец. όλος – весь, повний і γράφω – пишу) – фотографічний метод точного запису, відтворення і перетворення хвильових полів. Був запропонований у 1948 Д. Габором [D. Gabor]. Ним був уведений термін голограма. Використовуючи методи г., можна записувати і відтворювати хвильові поля різної фізичної природи, у т. ч. електромагнітні, (видимого, ІЧ, радіота ін. діапазонів), акустичні, електронні та ін. Г. можна розглядати і як спосіб повного всебічного запису інформації про об'- єкти. Хвиля, відбита об'єктом, змішується з т. зв. опорною хвилею, висланою точковим джерелом. Опорна хвиля повинна мати просту форму (сферичний або плоский хвильовий фронт) і бути когерентною відносно об'єктної хвилі. У результаті накладання хвиль виникає просторова інтерференційна картина (стійна хвиля). Залежно від геометричної конфігурації світлочутливого середовища, у якому зареєстрована інтерференційна картина, розрізняють двовимірні та тривимірні голограми. Залежно від взаємного розташування фотопластинки, об'єкта й опорного джерела розрізняють такі схеми запису голограм: схему в зустрічних пучках, схему в супутних пучках (осьова та позаосьова схеми), схему голограми Фу- р'є. Залежно від довжини хвилі випромінювання, що надходить на голограму, і природи цього випромінювання, розрізняють оптичну г. та різні види неоптичної (радіоголографію, рентгенівську г., ІЧ г., УФ г., сейсмічну г., акустичну г.).

г. акустична́ (рос. голография акустическая; англ. sonic holography, sound-wave holography, acoustic(al) holography) – інтерференційний метод запису, відтворення і перетворення звукових полів. Методи г. а. використовуються в звукобаченні – одержанні зображення об'єктів за допомогою акустичних хвиль, для одержання амплі-

107

тудно-фазової структури відбитих і розсіяних полів, вимірювання характеристик напрямленості акустичних антен, просторово-часової обробки акустичних сигналів. Основний принцип г. а. аналогічний оптичній голографії. Спочатку реєструється інтерференційна картина двох хвиль (полів), опорної та розсіяної предметом, а потім за отриманим записом (акустичною голограмою) здійснюється відновлення або зображення предмета, або зображення розсіяного цим предметом поля на деякій відстані від

нього.

г. динамічна́ (рос. голография динамическая; англ. run-time holography)

– область голографії, в якій розглядаються перетворення когерентних хвиль (пучків), що відбуваються в процесі їх запису. У статичній голографії процес запису призводить до виникнення в реєструвальному середовищі прихованого зображення, яке не впливає на записувальні пучки. Після проявлення середовище набуває властивостей голограми, яка змінює параметри зчитувального пучка, що проходить через неї. У г. д. як реєструвальні середовища використовуються речовини, в яких запис зображення відбувається під дією записувального пучка без проявлення, тому ці пучки зазнають змін, викликаних створюваною ними ж голограмою (зворотний зв'язок). Процеси запису та зчитування відбуваються одночасно і взаємопо- в'язано.

г. імпульсна́ (рос. голография им-пу- льсная; англ. pulse(d) holography) – запис голограм інтенсивними лазерними імпульсами, має перевагу в порівнянні з записом випромінювання лазерів, які працюють у неперервному режимі. Внаслідок короткочасності процесів запису (десятки нс) виключається вплив нестабільності елементів установки на якість голограм і відпадає необхідність у використанні громіздких систем стабілізації. Крім того, можливий запис голо-

грам об'єктів, що рухаються, і швидкоплинних процесів.

г. мультиплексна́ (рос. голография мультиплексная; англ. multiplex holography; від лат. multіplex – багаторазовий, різноманітний) – метод реєстрації об'ємних зображень, що включає фотографічну зйомку різних ракурсів об'- єкта (РО) з наступним записом голограм цих ракурсів на одному носії; дає можливість реєстрації і відтворення об'ємних об'єктів, пряме голографування якого або ускладнене, або його неможливо здійснити в зв'язку з великими розмірами або нестабільністю об'єктів.

г. поляризаційна́ (рос. голография поляризационная; англ. polarization holography, polarizing holography) – метод запису, відтворення і перетворення стану і ступеня поляризації поля когерентних електромагнітних хвиль. Засновується на відображенні поляризації сумарного поля опорного й об'єктного джерел випромінювання поляризаційно чутливими реєструвальними середовищами.

ГО́ЛЬМІЙ, -ю (рос. гольмий; англ. holmium), Ho – хімічний елемент ІІІ

групи періодичної системи елементів, атомний номер 67, атомна маса 164,9304, входить у родину лантаноїдів. Існує один стабільний нуклід 165Ho. Конфігурація трьох зовнішніх електронних оболонок 4s2p6d10f115s2p66s2 (можлива також конфігурація 4s2p6d10f 105s2p6d16s2). Енергія йонізації дорівнює 6,02 еВ. У вільному стані – сріблясто-білий метал. Відомі низько-

температурна (α) і високотемпературна

кг/дм3. Г. – компонент магнітних сплавів із Fe, Co, Nі (мають високу індукцію і магнітострикцію); входить до складу деяких люмінофорів. Як радіоактивний

індикатор використовують β-радіо- активний 166Ho (T1/2 = 26,8 ч).

108

ГОМОПЕРЕХІД́, -оду́ (рос.

гомопереход; англ. homojunction, homogeneous junction) – на відміну від гетеропереходу, контакт двох областей із різними типами провідності (чи концентраціями легувальної домішки) в одному й тому ж кристалі напівпровідника. Розрізняють p- і n-переходи, у яких одна з двох контактовних областей легована донорами, інша – акцепторами, n+– n-переходи (обидві області леговані донорною домішкою, але в різній мірі: знак + означає великий ступінь легування) і p+– p-переходи (обидві області леговані акцепторною домішкою).

ГОНІО́МЕТР, -а (рос. гониометр;

англ. goniometer; від грец. γωνία – кут і μετρώ – вимірюю) – прилад для вимірювання кутів між гранями кристалів. До відкриття рентгеноструктурного аналізу гоніометричний метод був основним для опису й ідентифікації кристалів. У відбивальному оптичному г. кристал обертається навколо осі та освітлюється, і відбиті від різних граней промені по черзі спостерігаються в зорову трубу. У більш досконалих двокільних (Федорова, Гольдшмідта, Чапського) кристал або зорову трубу можна обертати навколо двох взаємно перпендикулярних осей.

г. рентгенівський́ (рос. гониометр рентгеновский; англ. X-ray goniometer)

– прилад для одночасної реєстрації дифрагованого на досліджуваному зразку рентгенівського випромінювання і положення зразка в момент виникнення дифракції.

ГОНІОФОТОМЕТР́ , -а (рос. гониофотометр; англ. goniophotometer) – фотометр для вимірювання залежності фотометричної величини від напрямку. Г., який використовується у фотометрії для вимірювання кутових енергетичних характеристик джерел світла (ламп) і світлових приладів розміром до 2 м, як правило, є унікальною спорудою розміром до 10 м,

у центрі якої розміщується досліджуване джерело. Фотоприймальний пристрій г., який вимірює силу світла, часто є системою телецентричного типу розміром до 2 м і виготовляється з використанням параболічних дзеркал і лінзових об'єктивів або стосу пластин із безліччю отворів. В інших випадках освітленість вимірюють люксметром. Зазвичай у горизонтальній площині обертається досліджуване джерело, а у вертикальній – фотоприймальний пристрій г. Точність відліку кутів на гоніо-

метрі – до 0,5°. Однак гоніофотометри, призначені для вимірювання у межах малих кутів (одиниці градусів; наприклад, лазерного випромінювання), мають високу кутову роздільну спроможність (~10'). На підставі знятих на г. індикатрис коефіцієнтів відбивання, пропускання, яскравості вивчаються параметри і характеристики речовин, середовищ, тіл, зокрема оптичних матеріалів, аерозолей та ін.

ГОРИЗО́НТ, -у (рос. горизонт; англ. horizon) – див. обрій́ .

ГОРІННЯ́ (рос. горение; англ. burn(ing), combustion, firing) – перебіг хімічної реакції в умовах прогресивного самоприскорення, пов'язаного з нагромадженням у системі тепла або каталізувальних продуктів реакції. При г. можуть досягатися високі (до кількох тисяч градусів) температури, причому часто виникає область, яка випромінює світло – полум'я. Швидкість хімічної реакції різко зростає зі збільшенням температури, і тепло, що виділяється в реакції, все більше її прискорює. Самоприскорення можливе і внаслідок лавиноподібного зростання (в процесі розгалужено-ланцюгової реакції) концентрації активних частинок – атомів або радикалів, які стимулюють хімічні перетворення (див. також вибух́ ). Тому розрізняють теплове та ланцюгове г. Основна і найважливіша особливість процесу г. – здатність поширюватися в

просторі. Швидкість г. невелика: 10–3–10 м/с – і зумовлена порівняно повільними

109

процесами перенесення (дифузії та теплопровідності). Залежно від агрегатного стану початкової речовини і продуктів г., розрізняють три основні типи г.: гомогенне г., г. вибухових речовин і пороху, гетерогенне г.

ГОСТРОТА́ (рос. острота; англ. sharpness, acuity; (інтерферометра) fineness).

г. зору́ (рос. острота зрения; англ. vision acuity) – спроможність помічати дрібні деталі або розрізняти їхню форму.

ГРАВІМЕТР́ , -а (рос. гравиметр; англ. gravimeter, gravity meter) – прилад для вимірювання сили тяжіння та відповідного прискорення вільного падіння g. Розрізняють два способи вимірювання сили тяжіння: абсолютний і відносний. В

останньому вимірюють приріст g відносно значення g у деякому вихідному пункті. Відносна похибка визначення g

гравіметром 10–7 – 10–9. Залежно від

методу вимірювання, г-три поділяють на статичні та динамічні. С т а т и ч н і г-три базуються на принципі зрівноважування сили тяжіння (чи моменту сили тяжіння) пружною силою (чи пружним моментом) чутливого елемента і використовуються

тільки для відносних визначень g. До д и н а м і ч н и х г-трів належать с т р у н - н і (для відносних вимірювань g) та б а л і с т и ч н і ( для абсолютних вимірювань g).

ГРАВІМЕ́ТРІЯ (рос. гравиметрия;

англ. gravimetry; від лат. gravіs – важкий і грец. μετρώ – вимірюю) – у вузькому розумінні наука про методи вимірювання сили тяжіння. Частіше вживається в ширшому розумінні, як наука про силу тяжіння в околі Землі або планет Сонячної системи в рамках ньютонової механіки. Виміряно силу тяжіння безпосередньо на поверхні Місяця та поблизу Марса і Венери. Почато дослідження гравітаційних полів Юпітера та Сатурна.

ГРАВІТА́ЦІЯ (рос. гравитация; англ. gravitation; від лат. gravіtas – тяжіння) – те саме, що тяжіння́ .

ГРАВІТІНО́ (рос. гравитино; англ. gravitino) – гіпотетична електрично нейтральна частинка з нульовою масою спокою, квант поля зі спіном 3/2, ферміонний партнер гравітона в теоріях супергравітації – суперсиметричних розширеннях теорії тяжіння (див. також суперсиметрія́ ). При порушенні суперсиметрії г. набуває маси. Величина цієї маси є важливим феноменологічним параметром у багатьох суперсиметричних моделях великого об'єднання.

ГРАВІТОН́ , -а (рос. гравитон; англ. graviton) – гіпотетична електрично нейтральна частинка з нульовою масою спокою, квант гравітаційного поля в квантовій теорії гравітації. Г. описується симетричним тензорним полем – відхилом метрики простору-часу від плоскої. Вільний г. (див. також хвилі́ гравітаці́- йні) поширюється у вакуумі зі швидкістю

світла, є поперечним і має спіральність ± 2. Вірту-альний г. має шість ступенів вільності і переносить спіни 2 і 0. У ньютонове притягання між статичними об'єктами вносять вклад віртуальні гравітони зі спіральністю 0.

ГРАДА́Н, -а [грін] (рос. градан, грин; англ. gradan, grin) – оптичний елемент із прозорого матеріалу (скла, пластмаси, кристала) з визначеним законом розподілу показника заламу n. Залежно від напрямку зміни n в оптичному елементі, градани поділяються на радіальні, аксіальні та сферичні (n змінюється відповідно з радіусом, уздовж осі і за об'ємом). Градани застосовуються при побудові об'єктивів, у лініях далекого оптичного зв'язку, в елементах ендоскопів (див. також оптика́ неоднорі- ́ дних середовищ́ ).

110

ГРАДІЄНТ́ , -а (рос. градиент; англ. gradient) – одна з основних операцій векторного аналізу, яка зіставляє скаля-

рному полю j(r) = j (x1, x2, x3) векторне поле grad j (використовують також позначення dj/dr, Ñj), компоненти якого

дорівнюють grad d d , d , d . dr dx1 dx2 dx3

Вектор grad j у кожній точці вказує

напрямок, у якому поле j зростає найшвидше, тобто напрямок, ортогональний поверхні рівня

j = const, що проходить через дану точку. Довжина вектора grad j дорівнює швид-

кості зростання j у цьому напрямку.

г. (електричного)́́ потенціалу́ (рос. градиент (электрического) потенциала; англ. voltage gradient, potential gradient)

– те саме, що напруженість́ електрично́ - го поля́ .

температурним шкалам. Основна одиниця СІ – Кельвін (К). Розрізняють г.

Цельсія (°С), Реомюра (°R), Фаренгейта (°F), Ранкіна (°Ra). 1 К = 1° С = 0,8° R = 1,8° F = 1,8° Ra.

ГРАДУС́ , -а к у т о в и й (рос. градус

у г л о в о й ; англ. degree, a n g u l a r ), …°

– одиниця плоского кута (чи дуги кола), що дорівнює 1/360 повного кута (повного

кола). 1° = 60' = 360'' = p/180 рад =

1,745329×10–2 рад, де ' – позначення кутової мінути, '' – позначення кутової секу-

нди.

ГРАДУЮВА́ННЯ (рос. градуировка; англ. grading, graduation, ga(u)ging, testing, standardization) – метрологічна операція встановлення залежності між значеннями величин на вході та виході засобу вимірювання, зокрема