Материал: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики.

точки О у випадку, коли сума моментів усіх сил відносно цієї точки дорівнює нулю (випадок Ейлера). У цьому випадку вектор К0 головного моменту кількостей руху тіла відносно центра О сталий і полюс Р (точка перетину миттєвої осі обертання з поверхнею еліпсоїда інерції, побудованого в центрі О) має ту властивість, що площина, дотична до еліпсоїда в полюсі Р, перпендикулярна до вектора К0 і зберігає незмінний напрямок у просторі (в інерційній системі відліку). Тоді картину руху можна одержати, якщо котити без ковзання еліпсоїд інерції по площині, перпендикулярній К, а криву, що при цьому описує полюс на цій площині, називають герполодією.

ГЕРЦ, -а, Гц (рос. Герц, Гц; англ. Hertz, Hz) – одиниця частоти СІ та системи одиниць СГС, що дорівнює частоті періодичного процесу, при якій за 1 с відбувається один цикл процесу. Названа на честь Г. Р. Герца [H. R. Hertz]. Широко застосовуються кратні одиниці – кілогерц (1 кГц = 103 Гц), мегагерц (1 МГц = 106 Гц) та інші.

ГЕРЦМЕ́ТР, -а (рос. герцметр; англ. frequency counter, frequency indicator, frequency(-indicating) meter) – те саме, що частотомір́.

ГЕТЕРОДИНУВА́ННЯ (рос. гетеродинирование; англ. heterodyning, heterodyne mixing).

г. світла́ (рос. гетеродинирование света; англ. light heterodyning, light heterodyne mixing) – див. детектування́ світла́ .

(single-)heterojunction laser, (single-) heterostructure laser) – напівпровідниковий лазер на основі гетероструктур. Найпоширенішими є інжекційні гетеролазери, у яких активним середовищем слугує вузькозонний шар гетеро-

98

структури. Це напівпровідник (головним чином AІІІBV) з високим квантовим виходом випромінювальної рекомбінації. Спек-тральний діапазон випромінювання гетеролазера визначається Eg вузькозонного напівпровідника. В інжекційних лазерах з р–n-переходом у прозорому напівпровіднику світлове поле генерації проникає далеко за межі активного шару в області з високим для нього коефіцієнтом поглинання. У гетеролазерах можна керувати областю локалізації світлового поля і нерівноважної електронно-діркової плазми. Гетеролазери перекривають діапазон від жовто-зеленої області до декількох десятків мкм (1980).

ГЕТЕРОПЕРЕХІД́, -оду, ГП (рос.

гетеропереход, ГП; англ. heterotransition, heterojunction, heterogeneous junction) – контакт двох різних за хімічним складом напівпровідників. Г. може бути утворений між двома монокристалічними або аморфними напівпровідниками, однак найбільше практичне значення мають гетеропереходи, утворені монокристалами. На межі г. відбувається зміна властивостей напівпровідникового матеріалу: структури енергетичних зон, ширини забороненої зони Eg, ефективних мас носіїв заряду, їхньої рухливості і т.д.

ГЕТЕРОСТРУКТУ́РА (рос. гетероструктура; англ. heterostructure, heterojunction structure) – напівпровідникова структура з декількома гетеропереходами (ГП). Можливість змінювати на межах ГП ширину забороненої

зони Eg і діелектричну проникність ε до-

зволяє ефективно керувати в г. рухом носіїв заряду та їхньою рекомбінацією, а також світловими потоками усередині гетероструктури. Найважливіше застосування гетероструктур – т. зв. оптоелектронні прилади (гетеролазери, гетеросвітлодіоди).

ГІБРИДИЗА́ЦІЯ (рос. гибридизация; англ. hybridization).

г. атомних́ орбіталей́ (рос. гибридизация атомных орбиталей; англ. hybridization of atomic orbitals) – вирівнювання довжин хімічних зв'язків і валентних кутів при утворенні хімічних зв'язків валентними s-, p-, d- і т. д. електронами (атомними орбіталями) одного атома. Г. а. о. описує збуджені стани атома в хімічній сполуці і є енергетично вигідною. За допомогою методів рентгенівського структурного аналізу, спектральних вимірювань тощо встановлено, що хімічні зв'язки, утворені електронами атома, які перебувають в різних квантових станах, еквівалентні – що суперечить, здавалося б, очевидному припущенню про їхню відмінність (так, наприклад, р-електрони повинні були б створювати більш міцний зв'язок, ніж s- електрони). Гібридні функції, що відповідають новим орбіталям, є лінійними комбінаціями s-, p-, d- і т. д. атомних одноелектронних функцій (орбіталей) (Л. Полінг [L. Paulіng], 1928).

ГІГА…, Г (рос. гига…, Г; англ. giga…, G; від грец. γιγάντειος – гігантський) – основа для утворення найменування кратної одиниці, що дорівнює 109 початкових одиниць. Наприклад, 1 ГГц = 109 Гц.

ГІГА́НТ, -а (рос. гигант; англ. giant,

грец. γίγαντας) – велетень.

г-нти червоні́ та надгіганти́ (рос. гиганты красные и сверхгиганты; англ. red giants and supergiants) – див. надгіганти́ .

ГІГРОСКОПІЧ́НІСТЬ, -ості (рос.

гигроскопичность; англ. hygroscopic property; від грец. υγρός – вогкий, вологий і σκοπός – мета) – властивість матеріалів поглинати (сорбувати) вологу з повітря. Г. мають матеріали капілярнопоруватої структури, які змочуються водою (наприклад, деревина), у тонких

капілярах яких відбувається конденсація вологи (див. також гідрофільність́ і гідрофобність,́ конденсація́ капілярна́ ), а також добре розчинні у воді речовини (кухонна сіль, цукор, концентрована сірчана кислота), особливо хімічні сполуки, що утворюють з водою кристалогідрати. Кількість поглинутої речовиною вологи (гігроскопічна вологість) зростає зі збільшенням вмісту вологи в повітрі і досягає максимуму при відносній вологості 100%.

ГІДРА́ВЛІКА (рос. гидравлика;

англ. hydraulics; грец. υδραυλική, від υδορ – вода й αυλός – трубка) – застосовна (прикладна) наука про закони руху та рівноваги рідин і способи застосування цих законів до вирішення задач інженерної практики. Як розділ гідромеханіки, гідравліка встановлює наближені залежності, обмежуючись у багатьох випадках розглядом одновимірного руху і широко використовуючи при цьому експеримент як у лабораторних, так і в натурних умовах.

ГІДРОАЕРОМЕХА́НІКА [механіка́ рідин́ і газів́ ] (рос. гидроаэромеханика, механика жидкостей и газов; англ. fluid mechanics, mechanics of fluids) – розділ механіки, присвячений вивченню рівноваги і руху рідких та газоподібних середовищ і їхньої взаємодії між собою і з твердими тілами (див. також аероди-

наміка,́ динаміка́ газова,́ гідравліка,́ гідродинаміка,́ динаміка́ розріджених́ газів,́ гідродинаміка́ магнітна́ та ін.). Г.

–частина більш загальної галузі механіки

–механіки суцільного середовища.

ГІДРОАКУ́СТИКА (рос. гидроакустика; англ. hydroacoustics, submarine acoustics, underwater acoustics) – розділ акустики, у якому вивчаються характеристики звукових полів у реальному водному середовищі для цілей підводної локації, зв'язку та ін. Велике значення г. пов'язане з тим, що звукові

99

хвилі в океанах і морях є єдиним видом випромінювання, здатним поширюватися на значні відстані; часто г. називають

акустикою океану.

ГІДРОДИНА́МІКА (рос. гидродинамика; англ. hydrodynamics, flow dynamics, fluid dynamics, flow mechanics, hydrokinetics) – розділ гідромеханіки, у якому вивчається рух нестисливих рідин і їхня взаємодія з твердими тілами або поверхнями розділу з іншою рідиною (газом). Основними фізичними властивостями рідин, що лежать в основі побудови теоретичних моделей, є неперервність, або плинність, і в'язкість. Більшість краплинних рідин чинить значний опір стисненню і вважається практично нестисливими. Методи г. дозволяють розраховувати швидкість, тиск та ін. параметри рідини в будь-якій точці зайнятого рідиною простору в будь-який момент часу.

г. магнітна́ (рос. гидродинамика магнитная; англ. magnetohydrodynamics, magnetofluidmechanics, hydromagnetics, magnetofluid dynamics) – див. магнітогідродинаміка́ .

г. плазми́ дворідинна́ (рос. гидроди-

намика плазмы двухжидкостная; англ. two-fluid plasma hydrodynamics) –

математична модель, у якій повністю йонізована плазма подається у вигляді суміші двох газів заряджених частинок – електронів і йонів, зв'язаних один з одним силою тертя та електромагнітними полями. Система рівнянь, які описують модель, дає зміну в часі концентрації, середньої швидкості частинок, температури тощо.

ГІДРОЛОКА́ТОР, -а (рос. гидролокатор; англ. sonar, echo-ranging sonar, pinger, asdic) – гідроакустичний пристрій, що здійснює випромінювання, прийом та обробку акустичних сигналів з метою виявлення, визначення місця розташування і параметрів руху підводного об'єкта, що відбиває або розсіює акусти-

100

чні хвилі (див. також гідролокація́ ). Відстань до об'єкта, як правило, визначається за часом проходження луни від моменту випромінювання імпульсного сигналу (див. також імпульс́ акустичний́ ) до його прийому. Напрямок на об'єкт визначається за напрямком приходу лунивизнаку з урахуванням рефракції в даному районі. Швидкість об'єкта за одиничною посилкою розраховується за ефектом Допплера; одночасно допплерівське зміщення частоти дозволяє відстроюватися від ревербераційних завад (див. також реверберація́ ), викликаних розсіянням посланого сигналу на неоднорідностях середовища.

ГІДРОЛОКА́ЦІЯ (рос. гидролокация; англ. echo-ranging, sonar) – визначення місця перебування підводного об'- єкта або за звуковими сигналами, що висилаються самим об'єктом (пасивна гідролокація), або за відбиванням чи розсіянням від об'єкта спеціально висланого звукового сигналу (активна гідролокація). Об'єктами можуть бути надводний корабель, підводний човен, табун риб, скеля на дні та інше.

ГІДРОМЕХА́НІКА (рос. гидромеханика; англ. hydromechanics, fluid mechanics, flow mechanics) – розділ гідроаеромеханіки, в якому вивчаються рух і рівновага нестисливих рідин і їхня взаємодія з твердими тілами. Г. – найдавніший і дуже розвинений розділ механіки рідин і газів; вона підрозділяється на гідростатику та гідродинаміку.

ГІДРОСТА́ТИКА (рос. гидростатика; англ. hydrostatics) – частина гідромеханіки, в якій вивчають рівновагу нестисливих (краплинних) рідин.

ГІДРОФІЗ́ИКА (рос. гидрофизика;

англ. hydrophysics) – наука про фізичні властивості водної оболонки Землі – гідросфери – та процеси, що відбуваються в ній. Г. вивчає молекулярну

структуру води в трьох її агрегатних станах, переходи між цими станами, механічні й теплові властивості води та льоду, їхні акустичні, оптичні, електричні характеристики, різноманітні рухи водного середовища. Г. як розділ геофізики підрозділяють на фізику вод суші (гідрологія суші) та фізику моря.

ГІДРОФІЛ́ЬНІСТЬ, -ості (рос. гидрофильность; англ. hydrophilicity, hydrophilic property, hydrophilic behavio(u)r; від грец. υδορ – вода і φίλια – дружба, любов).

г. і гідрофобність́ (рос. гидрофильность и гидрофобность; англ. hydrophilicity and hydrophobicity, hydrophilic and hydrophobic properties, hydrophilic and hydrophobic behavio(u)r) – характеристики взаємодії поверхонь речовин (твердих тіл) з молекулами води. Г. і г. – окремий випадок ліофільності та ліофобності – характеристик взаємодії речовин з молекулами рідин різної полярності, які визначають ступінь їхньої змочуваності цими рідинами. Поняття г. та г. застосовують і до окремих молекул та йонів.

ГІДРОФО́БНІСТЬ, -ості (рос. гидрофобность; англ. hydrophobicity, hydrophobic property, hydrophobic behavio(u)r; від грец. υδορ – вода і φόβος

– острах, страх, боязнь).

г. і гідрофільність́ (рос. гидрофобность и гидрофильность; англ. hydrophilicity and hydrophobicity, hydrophilic and hydrophobic properties, hydrophilic and hydrophobic behavio(u)r) – див. гідрофільність́ .

ГІДРОФО́Н, -а (рос. гидрофон; англ. hydrophone, subaqueous microphone; від грец. υδορ – вода і φωνή – голос) – підводний електроакустичний перетворювач для прийому акустичних сигналів і шумів. Г. може бути конструктивно та функційно об'єднаний із найпростішими електронними пристроями – попередніми

101

підсилювачами, модуляторами і т. д. За чутливий елемент г. править п'єзоелектричний перетворювач (інколи магнітострикційний перетворювач), що може мати різну форму.

ГІЛ́ЬБЕРТ, -а, Гб (рос. Гильберт, Гб;

англ. Gilbert, Gb)– одиниця магніторушійної сили та різниці магнітних потенціалів у системах одиниць СГС (симетричної, або системи Гаусса) і СГСМ. Названо на честь В. Гільберта (W. Gіlbert).

ГІПЕРЗАРЯД́, -у (рос. гиперзаряд;

англ. hypercharge), Y – одна з характеристик адронів, що належать заданому ізотопічному мультиплету, яка визначає відхил величини електричного заряду (Q) кожного адрона мультиплету від значення третьої проєкції ізотопічного спіну (І3). Ця властивість г. знаходить висвітлення у формулі Гелл-Манна – Нішіджіми: Q = І3

+ Y/2.

ГІПЕРЗВУЌ, -у (рос. гиперзвук; англ. hypersound) – пружні хвилі з частотами від 109 до 1012–1013 Гц. За фізичною природою г. нічим не відрізняється від звукових і УЗ хвиль. Завдяки високим частотам (малим довжинам хвиль), більш істотними стають взаємодії г. з частинками в середовищі – електронами провідності, тепловими фононами, магнонами та ін. Існує г. теплового походження і збуджуваний штучно.

ГІПЕРО́НИ, -ів, мн. (рос. гипероны;

англ. hyperons; від грец. ύπερ – над, понад, вище) – баріони з відмінним від нуля значенням дивності, що розпадаються завдяки слабкій (чи електромагнітній) взаємодії і мають внаслідок цього час життя, який на багато порядків перевищує характерний час сильної взаємодії (ядерний час 10–23 с). Як усі баріони, г. є адронами,

мають напівцілий спін, їх відносять до