Дипломная (вкр): Вольові порушення у дитячому віці

У концепції Є. Ільїна [18, с. 41] воля розуміється як різновид довільного управління, яке реалізовується у вигляді вольових дій, істотною ознакою яких є наявність вольового зусилля. Оголошуючи головною сутністю волі самість, автор визначає її як самодетермінацію і свідоме навмисне планування людиною своїх дій, включаючи самокоманду, самостимуляцією, самоконтроль за своїми діями і станами. Власне воля, на думку Є. Ільїна, є самоврядуванням поведінки з допомогою свідомості, що припускає самостійність людини в прийнятті рішення, ініціації, здійсненні та контролі власних дій.

У мотиваційно-діяльнісній теорії В. Іваннікова воля визначається як "здатність людини до свідомої навмисної активності або до самодетермінації через роботу у внутрішньому плані, що забезпечує додаткове спонукання (гальмування) до дії на основі довільної форми мотивації" [16, с. 93]. Додаткові спонукання, найчастіше, виявляються особистісними, етичними, естетичними мотивами, тобто не пов'язаними зі специфічною діяльністю з предметним результатом. У цьому плані Іванніков розглядає волю як "останню стадію в оволодінні людиною власними процесами, а саме як оволодіння власним мотиваційним процесом" [15, с. 26].

На основі результатів аналізу дослідів К. Левіна Виготський [10, с. 282] виділяє у вольовій дії дві самостійні частини:

-  Заключну частину вольового процесу або момент вирішення людиною поводитися певним чином залежно від випадіння жереба; ця частина будується за механізмом звички, як "штучно створений умовний рефлекс";

-       Виконавчу частину або виконання вольової дії (після метання жереба); ця частина функціонує як готовий умовний рефлекс, як дія за інструкцією.

Виділення двох частин вольової дії дозволило Виготському акцентувати увагу на парадоксі волі, що полягає у створенні при її допомозі мимоволі діючого механізму [10, с. 283].

Вольовий вибір розуміється Виготським як складний, вільний вибір, якому притаманні такі характеристики.

По-перше, вольовий вибір і є "дія замикаючого механізму, тобто замикання зв'язку між даними стимулом і реакцією [10, с. 285]; далі все відбувається як при ззовні заданому виборі.

По-друге, "при вольовому виборі борються не стимули, а реактивні утворення, цілі системи установок" [10, с. 284], мотиви [10, с. 285].

По-третє, боротьба мотивів зсувається в часі і здійснюється задовго до актуальної ситуації, в якій людині треба діяти [10].

По-четверте, мотиви борються не за виконання, а за заключну частину дії [10].

По-п'яте, при вольовому виборі має місце ілюзія (у випробуваного і у психологів), що вольова дія спрямована по лінії найбільшого опору [10, с. 286], а на насправді має місце свобода людини як відома необхідність.

В-шосте, при вольовому виборі людина сама створює інструкцію для виконавських механізмів [10, с. 288].

У теорії регуляційно-вольових процесів Л. Веккера [8] воля розглядається як вище специфічне довільне регулювання людиною поведінки і діяльності.

Веккер підкреслює, що вибір конкретного варіанту дії характерний тільки для психічної організації; в той же час на кожному з рівнів психічної регуляції - мимовільному, довільному і вольовому - вибір має свої специфічні особливості. Так на психічному мимовільному рівні рухи контролюються сенсорно-перцептивними образами, але без всякого попереднього наміру.

Мимовільний вибір того чи іншого рухового рішення здійснюється при виконанні самого завдання без попереднього перебору варіантів програми дії.

На довільному рівні регуляції відбувається попередній вибір програм дій.

На вольовому рівні регуляції поведінки і діяльності, характерному для цілісної особистості, вибір здійснюється за критеріями інтелектуальної,емоційно-моральної і загально соціальної цінності між альтернативами програм дій.

Загалом вольова діяльність особистості охоплює:

• вольові процеси, які мають місце у будь-якому вольовому вчинку, зусиллі;

• вольову діяльність, яка виражається у здійсненні довільних і мимовільних дій;

• вольові стани - це тимчасові психічні стани, які оптимізують, мобілізують психіку людини на подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод. Часто такі стани виявляються у вольовому зусиллі, яке відображає силу нервово-психічного напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні й моральні сили людини;

• вольові якості - відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення людини [6, с. 604-605].

Вольова дія, її структура.

Дія - це закінчена в часі і просторі сукупність рухів і розумових операцій, об'єднаних єдиною свідомо поставленою метою [42]. Дії можуть представляти собою фізичні (посадка дерева) чи інтелектуальні (вирішування алгебраїчної задачі) завдання. Дії можуть бути індивідуальні та колективні, з власного бажанням і за завданням інших людей. Поряд з терміном "дія" в психології вживають і термін " вчинок".

Вчинком зазвичай називають дію, в якому висловлено усвідомлене ставлення людини до інших людей, суспільству, що вимагає моральної чи юридичної оцінки [42].

Як ми бачили, не всі дії відносяться до вольових. Критерієм віднесення одних дій до невольових, а інших - до вольових є не відсутність або наявність усвідомленої мети, а відсутність або наявність свідомої боротьби людини з труднощами на шляху досягнення цілі. У імпульсивних або давно завчених, стереотипних діях немає цієї боротьби з труднощами. Людини, у якого часто спостерігаються імпульсивні або афективні дії, справедливо називають слабовільними. Називають слабовільними і того, хто "загруз" у рутині звичних дій і вже не здатний до ініціативи і творчості.

Виникнення мотиву до дії, усвідомлення його, "боротьба" мотивів, постановка цілі і прийняття рішення - зміст першої стадії вольового процесу. Друга стадія - це вибір засобів досягнення цілі, планування можливих шляхів реалізації цієї мети. Це важлива проміжна ланка між постановкою цілі і виконанням. Третя стадія - виконання - включає в себе реалізацію мети і плану на практиці, а також оцінку отриманого результату [42].

Основні ознаки вольової дії:

. Докладання зусиль для виконання вольового акту.

. Наявність продуманого плану здійснення поведінкового акту.

. Підсилена увага до вольової дії і відсутність безпосереднього задоволення, яке отримується в процесі і в результаті її виконання.

. Зусилля волі спрямовані не стільки на перемогу над обставинами, скільки на подолання самого себе [23].

Структура вольового акту включає в себе таки етапи як:

1. Спонукання до вчинення вольового акту. Воно має місце або в формі усвідомлення, хоча б і слабкого, яке виникає і прагне до задоволення, або в формі усвідомлення труднощів, які при цьому виникають.

2.      Представлення мети дії. Кожне вольове дія характеризується тим, що в кінці його виходить результат, намічений в уявленні людини ще до початку дії.

.        Уявлення засобів, необхідних для досягнення наміченої мети. При відсутності або недостатньої ясності цих уявлень вольовий акт виявиться або нездійсненним (незнання засобів не дозволить людині виконати дію), або недосконалим (виконання дії буде протікати несвідомо, без контролю з боку свідомості).

.        Намір здійснити дану дію. За відсутності такого наміру дія може виявитися нездатною до виконанння навіть при ясному уявленні цілей і засобів.

.        Рішення виконати дану дію. Зазвичай вольові дії розглядають як керовані виразними і сильними рішеннями. Однак далеко не завжди вони відрізняються цими якостями [56].

Більш ширше розписані ці етапи у даній схемі:

Вольові процеси

Для того щоб добре виконувати роботу, потрібно точно сприймати і оцінювати інформацію, бути уважним, мислити, запам'ятовувати, пригадувати і т. д.

Усі психічні процеси діляться на дві групи - мимовільні й довільні. Коли потрібно не просто дивитися чи слухати, а вдивлятися і вслухатися, щоб краще зрозуміти і запам'ятати конкретну інформацію, то у всіх подібних випадках ми змушені мобілізувати вольові зусилля, інакше успіху не домогтися.

Ті психічні процеси, які здійснюються не тільки усвідомлено, але з досить вираженими зусиллями особистості, називаються вольовими процесами [42].

Вольові стани

Вольові стани - це тимчасові психічні стани особистості, які є сприятливими внутрішніми умовами для подолання виникаючих труднощів і досягнення успіху в діяльності. До них відносяться стану оптимізму і загальної активності, мобілізаційної готовності, зацікавленості, рішучості та ін.. [42].

Вольові стани

Стан мобілізаційної готовності. Йому передує виникнення цільової домінанти, яка спрямовує свідомість людини на досягнення результату. Він означає готовність боротися з труднощами майбутньої діяльності, виявити максимум вольових зусиль, не допустити розвитку несприятливого емоційного стану, спрямувати свідомість не на переживання значущості майбутньої діяльності, очікування успіху чи невдачі, а на контроль своїх дій. За такого стану особистість самоналаштована на цілковиту мобілізацію можливостей, що забезпечують досягнення результату.

Стан зосередженості. Пов'язаний із навмисною концентрацією уваги на процесі діяльності, яка забезпечує ефективність сприймання, запам'ятовування, мислення, швидкість реагування на сигнали, якісний контроль за діями тощо.

Незібраність (неуважність) є протилежним мобілізаційній готовності станом. У процесі розв'язання завдання вона виявляється у великій кількості зайвих рухів.

Стан рішучості. Виражає готовність до дії, яка, крім емоційного й інтелектуального аспектів, передбачає специфічне переживання. Сутністю цього стану є готовність почати здійснювати прийняте рішення, ініціювати дію за наявності ризику, ймовірності неприємних наслідків. Виникає одночасно з прийняттям рішення, а не раніше за нього. З наближенням у часі і просторі до бажаного об'єкта рішучість може знижуватися, якщо людина не впевнена в успіху, і навіть переходити в нерішучість. Важливим фактором рішучості є здатність до самодисципліни, звичка ініціювати дію, вчинки без непотрібних сумнівів.

Стан стриманості. За такого вольового стану поведінка підкоряється розумному контролю. Вона може бути вираженням самодисципліни, вихованості людини, а може свідчити про боягузтво. Вольовий стан виражається в стримуванні за допомогою вольового зусилля негайного задоволення [38].

Вольові якості

Вольові якості - це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою [55].

Для психології виховання волі досить істотним є знання пробудові вольових якостей. Однак тут мають місце труднощі як теоретичного (позначення вольових якостей; описовість їх класифікацій), так і методичного (вимірювання вольових якостей) характеру.

Є. Ільїн визначає вольові якості так: це особливості вольової регуляції, які виявляються у конкретних специфічних умовах, що зумовлені характером труднощей, які треба подолати [18].

На його думку, як і будь-які якості особистості, вольові якості мають горизонтальну та вертикальну структуру. Горизонтальну структуру становлять задатки, в ролі яких виступають типологічні властивості нервової системи. Усі вольові якості мають подібну вертикальну структуру, яка нагадує трьохшаровий пиріг. Внизу лежать природні задатки - нейродинамічні особливості; на них накладається другий шар - вольове зусилля,яке ініціюється і стимулюється соціальними та особистісними факторами, які утворюють третій шар: мотиваційна сфера, насамперед, моральн і принципи людини (моральні компоненти волі). І від того, наскільки у людини виражені сила потреби, бажання, наскільки вона розвинута у моральному відношенні, багато у чому залежить ступінь прояву кожної вольової якості [51, с 661].

В. Нікандров [27] систематизує вольові властивості залежно від наявності в їх проявах просторово-часових та інформаційно-енергетичних параметрів. Просторова характеристика полягає у спрямованості вольової дії на самого суб’єкта; часова - в її процесуальності; енергетична - у вольовому зусиллі, при якому витрачається енергія; інформаційна - у мотивах, меті, засобах дії і досягнутому результаті.

До просторового параметру автор відносить самостійність (незалежність, цілеспрямованість, впевненість), до часового - наполегливість (упертість, терпіння, стійкість, твердість, принциповість, послідовність), до енергетичного - рішучість та самовладання (витримка, контроль, сміливість, відвага та мужність), до інформаційних - принциповість.

В. Селіванов [44] об’єктивною основою для класифікації вольових якостей вважав динаміку процесів збудження і гальмування. У зв’язку з цим він поділив вольові властивості на ті, що викликають, підсилюють або прискорюють активність, і на ті, що її гальмують, послаблюють або уповільнюють.

До першої групи належать ініціативність, рішучість, сміливість, енергійність, хоробрість; до другою групи - витримка, витривалість, терплячість [51, с. 662].

А. Пуні [32] вважав, що та чи інша система вольових якостей визначається об’єктивними умовами конкретного виду діяльності. Ці умови зумовлюють, насамперед, розвиток провідних вольових якостей, пов’язаних з успішним подоланням перешкод, типових для даної діяльності, а також вольові якості, які підкріплюють, підтримують провідні. В експериментальних дослідженнях виявлена ієрархія вольових якостей спортсменів різних видів спорту. Наприклад, для бігунів на короткі дистанції найважливішими є наполегливість та упертість, потім - витримка і самовладання; для стрибунів-лижників ієрархія інша. Якістю, яка поєднала усі ці властивості в єдину систему є цілеспрямованість, що зумовлена системою життєвих цілей і мотивів людини.

Найпоширенішою класифікацією вольових якостей є класифікація В. Каліна [20]. У ній він виділяє базальні (первинні) та системні (вторинні) вольові якості. До базальних якостей відносяться: енергійність, терплячість, витримка та сміливість. В міру накопичення життєвого досвіду базальні вольові якості поступово «обростають» знаннями та уміннями, необхідними для того, щоб здійснити вольову регуляцію різними способами, що дозволяють компенсувати недостатній розвиток деяких базальних якостей. У системних вольових якостях, таких як наполегливість, дисциплінованість, самостійність, цілеспрямованість, ініціативність, організованість, найбільше виражена особистісна саморегуляція діяльності [51, с. 663].

Функції волі

Дискусійним є питання про функції волі. Зокрема, потребує в поясненні так званої відображувальної функція волі, розглянута в 70 - х роках в радянській психології [29; 52].

Сьогодні ж найчастіше виділяють спонукаючу і гальмувну функції волі.

Спонукальна функція забезпечується активністю людини. Активність породжує дію через специфіку внутрішніх станів людини, які виникають у момент самої дії (людина, яка відчуває потребу в підтримці під час свого виступу, закликає висловитися однодумців; перебуваючи в глибокому смутку, людина скаржиться на всіх навколо тощо).

Гальмівна функція виявляється у стримуванні небажаних проявів активності. Ця функція найчастіше виступає в єдності зі спонукальною. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон і здійснення яких може поставити під сумнів або зашкодити авторитету особистості. Вольове регулювання поведінки було б неможливе без гальмівної функції [47, с. 368-369].

Окрім даної класифікації ряд вчених виділяє такі функції.