Однією з перших європейських країн, яка прийняла закон про торговельні марки, була Франція. Закон Франції про торговельні марки датується 1867 роком. Пізніше юридичний захист торговельним маркам було надано також в США (1870 рік) та Німеччині (1874 рік). З часом закони цих та інших країн в сфері охорони торговельних марок неодноразово змінювались, враховуючи нові світові тенденції щодо захисту прав на торговельні марки.
Окремо хотілося б прослідкувати еволюцію охорони торговельних марок в російське законодавство, що поширювалось і на територію України, оскільки українські землі на той час перебували у складі Російської імперії.
Перший Закон "Про товарні клейма" було прийнято в Росії ще в 1830 році. Закон не містив чіткого визначення товарного клейма, не передбачав умов виникнення прав на нього, не були визначені також права володільця такого позначення.
Більш досконалий Закон "Про торговельні марки (фабричні та торгові марки та клейма)" вступив в дію в 1896 році. Ст.1 вищезгаданого Закону в якості торговельної марки визнавала "будь-які позначення, які виставляються промисловцями та торговцями на товарах або упаковці чи посуді, в яких вони зберігаються, для відмежування їх від товарів інших промисловців або торговців”.
Використання торговельної марки було обов'язковим для маркування виробів із золота та срібла, тютюнових та горілчаних виробів тощо.
У всіх інших випадках особа сама вирішувала використовувати їй в своїй діяльності торговельну марку чи ні. Право на торговельну марку виникало на основі його реєстрації в Міністерстві торгівлі та промисловості або без такої реєстрації, якщо торговельна марка складалась виключно із позначення прізвища власника підприємства або найменування фірми.
Після утворення Радянського Союзу відносини в сфері використання торгівельних марок регулювались Постановою ЦВК та РНК СРСР "Про торгівельні марки" від 12 лютого 1926 року. Відповідно до цієї Постанови, використання торговельної марки було правом, а не обов'язком підприємства. Право на торговельну марку виникало з моменту його державної реєстрації в Комітеті у справах винаходів.
Постановою ЦВК та РНК СРСР «Про виробничі марки та торговельні марки» 1936 року поряд з торговельними марками було введено таке поняття як торгова марка. Торговою маркою могли користуватись торговельні підприємства, які займаються реалізацією виробів, виготовлених на їх спеціальне замовлення. Свідоцтво на право виключного використання торговельної марки видавалось на строк, вказаний заявником, без будь-якого обмеження певним періодом часу.
Існуючі положення були суттєво змінені в 1962 році Положенням про торговельні марки, затвердженим Комітетом у справах винаходів та відкриттів.
Цим Положенням було закріплено обов'язок підприємств мати та користуватись зареєстрованими в установленому порядку торговельними марками. Строк дії свідоцтва на торговельну марку обмежувався 10 роками з правом його продовження. Вперше правову охорону отримали знаки обслуговування, які за своїм правовим статусом прирівнювалися до торговельних марок.
В 1974 році Державним комітетом СРСР у справах винаходів та відкриттів було розроблено нове Положення про торговельні марки.
Суттєвих змін до вже існуючих норм цим Положенням внесено не було. Дія вищезгаданого нормативного акту поширювалась на територію України до затвердження в 1992 році Указом Президента Тимчасового положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні.
Слід зазначити, що в цілому в радянський період торговельні марки не отримали належного визнання. Основна увага як в правовій регламентації, так і серед науковців приділялась об'єктам патентного права, тобто винаходам, промисловим зразкам та раціоналізаторським пропозиціям. Ймовірно, така ситуація була цілком закономірною. За відсутності конкурентної боротьби між підприємствами за ринки збуту продукції торговельні марки не відігравали великої ролі ні для самих виробників, ні для споживачів і тому дослідження в даній сфері майже не проводились. З переходом до ринкових відносин ситуація кардинально змінилась.
В Україні на сучасному етапі законодавча база по охороні торговельних марок знаходиться в стадії становлення, але можна стверджувати, що загалом права правовласників торговельних марок в Україні охороняються відповідно до міжнародного законодавства. Конституція України (ст.ст. 41, 54) надає громадянам право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; гарантує громадянам захист інтелектуальної власності.
Відповідно до статті 420 ЦК України до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг). Стаття 155 Господарського кодексу України також відносить торговельні марки (знаки для товарів і послуг) до об'єктів права інтелектуальної власності у сфері господарювання.
Крім зазначених загальних норм юридичний захист торговельних марок в Україні забезпечується спеціальним Законом України "Про охорону прав на для товарів і послуг" від 15.12.1993, а також рядом відомчих нормативних актів, затвердженим Державним патентним відомством України та Міністерством освіти і науки України згідно з їх компетенцією.
В Україні діють також інші законодавчі акти, які певною мірою торкаються регулювання відносин, пов’язаних з використанням торговельних марок. Мова йде, зокрема, про Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21.12.1993, Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7.06.1996, Закон України "Про захист прав споживачів" від 15.12.1, Закон України "Про режим іноземного інвестування"від19.03.1996 тощо.
Досліджуючи історію становлення та розвитку законодавства про торговельні марки, не можна залишити поза увагою численні міжнародні договори та угоди в цій сфері. Їх важливість полягає перш за все в тому, що, будучи частиною національного законодавства, вони заповнюють існуючі прогалини в регулюванні суспільних відносин, пов'язаних з використанням торговельних марок. Особливе значення це має для країн, законодавство яких знаходиться в стадії становлення. Крім того, міжнародні угоди стимулюють розвиток національних законодавств країн-учасниць, враховуючи світові тенденції охорони торговельних марок, сприяють процесу уніфікації законодавств різних країн, а також забезпечують захист прав іноземців та осіб без громадянства в державах, на територію яких поширюється дія вищезгаданих нормативних актів.
Враховуючи численність міжнародних договорів та угод, які стосуються захисту торговельних марок, в даній роботі увагу буде приділено лише тим, учасницею яких є Україна.
Одним з основних документів в цій сфері є Паризька конвенція по охороні промислової власності від 20 березня 1883 року . Конвенція діє на території України у відповідності із Законом України "Про правонаступництво України" від 12.09.1991, цим Законом Україна підтверджує "свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними УРСР до проголошення незалежності України, а також визнає себе правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки (ст.ст. 6,7). Уряд України своєю заявою від 26.08.1992 також проголосив про приєднання України до вищезгаданої Конвенції. Для Укpaїни вона діє у тому вигляді, в якому її було переглянуто в Стокгольмі 14 липня 1967 року і доповнено 2 жовтня 1979 року.
Слід відмітити, що крім закріплення принципу національного режиму та права пріоритету, Паризька конвенція містить також деякі загальні правила в галузі матеріального права, в тому числі ті, які стосуються захисту торговельних марок. Ці правила є обов'язковими для виконання державами - членами Паризького Союзу.
Ст. 1 Конвенції до об'єктів охорони промислової власності поряд з винаходами, корисними моделями, промисловими зразками, фірмовими найменуваннями, вказівками про походження та найменування місця походження відносить і торговельні марки та знаки обслуговування .
Доречно підкреслити, що не всі науковці відносять торговельні марки до промислової власності. Так, О.А. Підопригора визначав промислову власність як сукупність результатів науково-технічної творчості, які можуть бути використані для потреб суспільства в будь-якій доцільній діяльності людей . Промислова власність в цьому розумінні включає лише об'єкти так званого патентного права, тобто ті, охоронним документом для яких є патент.
Торговельні марки, знаки обслуговування, фірмові найменування та вказівки походження чи найменування місця походження О.А. Підопригора виділяє в окрему групу правові засоби індивідуалізації учасників товарного обороту, товарів і послуг. Безумовно, така позиція заслуговує на увагу. Дійсно, вищезгадані об'єкти мають специфічну природу. Вони не є продуктами науково-технічної творчості, так само як і не відносяться до об'єктів авторського права.
До того ж торговельні марки та знаки обслуговування використовуються не лише промисловими підприємствами, а й більшою мірою в сфері торгівлі. З цієї точки зору термін "промислова власність" є неточним і з цим слід погодитись. Але необхідно врахувати й те, що торговельні марки, так само як і об'єкти патентного права, на сьогоднішній день використовуються в господарській діяльності майже всіма підприємствами, є частиною їх нематеріальних активів, можуть бути продані чи передані у тимчасове використання іншим особам, заставлені тощо. Іншими словами, вони є власністю певного суб'єкта господарювання і від того як ця власність буде називатись сутність її не зміниться.
Крім того, і в світовій практиці промислову власність розуміють саме в широкому значенні, включаючи до її складу разом з винаходами, корисними моделями і промисловими зразками також і зазначені вище об'єкти. Тому, правові засоби індивідуалізації учасників товарного обороту, товарів і послуг слід розглядати як складову частину промислової власності, виділену серед інших об’єктів промислової власності в окрему групу, беручи до уваги притаманні їм специфічні риси.
Крім Паризької конвенції по охороні промислової власності Україна є учасницею Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію торговельних марок від 14 квітня 1891 року. Для нашої держави ця Угода діє в редакції від 14 липня 1967 р. із змінами, внесеними 2 жовтня 1979 р..
Норми Мадридської угоди передбачають охорону торговельної марки у країнах-учасницях без реєстрації її в кожній з цих країн за умови міжнародної реєстрації такої торговельної марки. Міжнародна реєстрація торговельних марок проводиться у Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві. Така реєстрація надає володільцю торговельної марки ряд переваг. Вони полягають перш за все в тому, що після реєстрації торговельної марки в країні його походження заявник подає лише одну заявку. До того ж заявник сплачує мито в один орган - Міжнародне бюро. У разі необхідності подовження чинності реєстрації торговельної марки зазначені пільги зберігаються, а чинність реєстрації торговельної марки подовжується щоразу на 20 років .
В 1994 р. було укладено Договір про закони щодо торговельних марок, головною метою якого є спрощення процедури реєстрації торговельних марок. За станом на 15 квітня 1995 р. цей Договір підписали 42 держави, в тому числі Україна.
грудня 1998 р. щодо України набув чинності Найробський договір про охорону Олімпійського символу. Це означає, що відтепер олімпійський символ не може бути використаний на території України в комерційних цілях (в тому числі в якості торговельної марки) без дозволу Міжнародного олімпійського комітету.
Важливим міжнародним документом,
який стосується торговельних марок є також Ніццька угода про Міжнародну
класифікацію товарів і послуг для реєстрації торговельних марок (1957р.) . Цією
Угодою заснована класифікація товарів і послуг з метою реєстрації торговельних
марок і знаків обслуговування. Дана класифікація використовується як при
міжнародній, так і при національній реєстрації.
.2 Поняття та види торговельних марок
В національному законодавстві поняття торговельної марки (знака для товарів і послуг, товарного знака) визначено у п. 1 ст. 492 Цивільного кодексу України: торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Разом з цим, у ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» надане таке визначення: знак - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.
У ст. 15(1) Угоди ТРІПС торговельна марка визначається як „будь-який символ або комбінація символів, що слугують для виділення товару або послуги з ряду інших товарів і послуг і здатні скласти товарний знак. Такі символи, зокрема словосполучення, що включають особисті імена, букви, числа, фігурні елементи і комбінації кольорів, рівно як і комбінації символів, можуть підлягати реєстрації як товарні знаки. Країни-учасниці можуть, як умова реєстрації, висувати вимогу про те, що знак повинен сприйматися зорово”.
Із зазначених понять можна виділити наступні функції торговельних марок:
індивідуалізуюча (розпізнавальна), полягає в тому, що знак забезпечує необхідну відмінність однорідних товарів (послуг) різних виробників, дозволяючи розпізнавати і запам’ятовувати за зовнішніми ознаками товари (послуги), які випускаються конкретним підприємством, тобто торгівельна марка характеризується відсиланням до певного товаровиробника. ;
рекламна, полягає в тому, що на основі психологічного впливу на споживача, забезпечується стійкий інтерес до певного товару, що маркується знаком та його виробника, який забезпечує таку популярність, тобто знак є неодмінним елементом реклами, за допомогою якої встановлюється зв’язок товару з його виробником, при цьому знак виділяє з маси однорідних товарів саме цей товар;
гарантійна, полягає в тому, щоб вказувати покупцеві на наявність тієї або іншої якості товару. Вибір покупця ґрунтується на очікуваних властивостях товару (колір, аромат, смак, маса, надійність, довговічність, зносостійкість тощо), тобто крім звичайної різниці одного товару від іншого торговельна марка гарантує споживачу певний набір корисних властивостей товару, його якість та репутацію на ринку;
охоронна (захисна) - наявність знака фірми на товарі допомагає забезпечити правову охорону її товарів заданої якості на споживчому ринку в умовах конкуренції з товарами інших фірм.
Іноді виділяють обмежувальну функцію (торговельна марка забороняє іншим особам її використання без дозволу).
Ще одна функція знака полягає в тому, щоб дати можливість виробникам розпізнавати свої товари, коли вони вже перейшли в розпорядження інших власників, наприклад магазинів.
Крім того, знак виконує й інші допоміжні функції, в тому числі інформаційну, стимулюючу, психологічну, виховну.
Термін «товарний знак» традиційно використовується стосовно знаків, якими позначаються товари. Однак, в сучасній торгівлі споживачі мають справу не тільки з великим асортиментом товарів усіх типів, а також зі зростаючою різноманітністю послуг, які все частіше пропонуються в національному і навіть у міжнародному масштабі. Ось чому існує також потреба в позначеннях, які дають можливість споживачам зробити вибір серед різних служб, таких як страхові та туристичні компанії, фірми з прокату автомобілів, авіалінії, готелі, ресторани тощо. Ці позначення називаються знаками обслуговування і виконують в основному ту ж функцію зазначення походження і розпізнавальну функцію щодо послуг, що й товарні знаки щодо товарів.