Материал: Земельне право Корнєєв

них цілей, проведення науково-дослідних робіт на природно-заповідних територіях і об'єктах, у лісах населених пунктів, у прикордонній смузі.

Норми Водного кодексу України визначають склад земель водного фонду, підстави та порядок користування ними, встановлюють відповідальність за порушення вимог використання цих земель.

Особливо важливе місце серед джерел земельного права займають укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно з Конституцією України Президент України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на всій території України. На фоні швидких змін в політичних, економічних, соціальних, екологічних відносинах у земельному законодавстві виникають прогалини, які усуваються саме Указами Президента України.

У земельному праві укази Президента є актуальними і різнобічними, що пояснюється важливістю і різноманітністю земельних відносин.

Навіть неповний перелік указів Президента України щодо регулювання земельних відносин вказує на місце цього виду джерел права у формуванні земельного права в останні роки. Серед указів, що справляють значний вплив на розвиток земельних відносин можна назвати такі:

–"Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994р. №666;

–"Про порядок паювання земель, переданих у колективну

–власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995 р.;

–"Про захист прав власників земельних часток (паїв)" від 21 квітня 1998р.;

–"Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення

–підприємницької діяльності" від 12 липня 1995 р.;

–"Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" від 19 січня 1999 р.;

–"Про приватизацію земель сільськогосподарського призначення" від 3 грудня 1999 р.

Важливим джерелом земельного права є також постанови Кабінету Міністрів України, — вищого органу виконавчої влади в державі. Акти Уряду приймаються на підставі і на виконання Конституції України, законів Верховної Ради України та указів Президента України і є обов'язковими до виконання.

Серед передбачених у ст. 116 Конституції України повноважень Уряду є і такі, які відносяться до регулювання і реалізації земельних відносин, зокрема: "забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сфері праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування."

На виконання своїх повноважень Уряд, здійснюючи розпорядчі функції, бере активну участь у формуванні земельного права. Про це свідчить перелік актів Кабінету Міністрів, що приймалися в останні роки:

16

–Декрет від 26 грудня 1992 р. "Про приватизацію земель них ділянок";

–Постанова від 12 жовтня 1995 р. № 801 'Про затвердження

–форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка книги сертифікатів на право на земельну частку (пай)";

–Постанова від 23 березня 1995 р. № 213 "Методика грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів";

–Постанова від 25 грудня 1998 р. № 2073 "Порядок державної реєстрації договорів оренди землі";

–Постанова від 24 березня 1999 р. № 440 "Порядок подання заяви

(клопотання) про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення”; Як видно з наведеного переліку, Кабінет Міністрів України актив-

но вживає оперативних заходів щодо налагодження та забезпечення земельного правопорядку.

До джерел земельного права відносяться також накази, інструкції, правила, настанови, які приймаються центральними органами виконавчої влади, до яких відносяться міністерства, державні комітети та відомства (Міністерство аграрної політики України, Держкомзем, Держкомлісгосп, Держкомводгосп і т. д.). їхні акти регулюють відносини в системі свого відомства, але вони мають деякі над відомчі, іноді координаційні функції, які й обумовлюють значення відомчих актів не лише для його співробітників, але і для інших громадян.

Прикладами нормативних відомчих актів, що стосуються земельних відносин, можуть бути:

–Вказівка Державного комітету України по земельних ресурсах від 28 березня 1994 р. № 6 "Про порядок підготовки органами Держкомзему України та подання на розгляд органам прокуратури матеріалів про самовільне зайняття земельної ділянки";

–Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 р. № 10 "Про порядок передачі земельних ділянок у приватну власність громадян України";

–Наказ Мінюсту України та Держкомзему України від 6 червня 1996 р. № 14/5; 48 "Про порядок посвідчення договорів відчуження земельних ділянок та права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом".

Нормативні акти організацій приймаються в організаціях, установах та на підприємствах. Вони можуть бути двох видів:

–розраховані на працівників даного підприємства;

–направлені суб'єктам права, що перебувають поза межами підприємства.

Іперші, і другі носять загальний характер, зорієнтовані на неодноразове застосування.

Прикладом першого виду нормативного акту можна рахувати План внутрішнього землеустрою, затверджений повноважним органом сільськогосподарської організації (підприємства). Сюди ж відносяться, наприклад, внутрігосподарські правила КСП щодо правил оранки зябу.

17

До другого виду нормативних актів організацій можна віднести Правила і порядок землебудівних робіт, затверджений недержавною госпрозрахунковою організацією: вони приймаються на підставі та на виконання вищестоящих нормативних актів вищестоящих органів державного управління — законів, указів, постанов, наказів і т.ін., обов'язкових для виконання громадянами.

Питання для самоконтролю і семінару до розділу 1.

1.Дайте визначення предмета земельного права?

2.Які характерні ознаки притаманні земельно-правовим відносинам?

3.Дайте загальне визначення методів земельного права?

4.В чому полягає суть імперативного метода?

5.В чому полягає суть диспозитивного метода?

6.На які методи поділяється диспозитивний метод?

7.В чому полягає рекомендаційний метод?

8.В чому полягає санкціонуючий метод?

9.В чому полягає делегуючий метод?

10.Дайте визначення системи земельного права?

11.Які ви знаєте правові інститути земельного права?

12.Які інститути становлять загальну і особливу частину земельного права?

13.Яке завдання земельного права як наукової галузі?

14.Що розуміють під принципами в загальній теорії права?

15.Яке значення принципів у земельному праві?

16.Які основні (загальні) принципи земельного права?

17.Які принципи земельного права закріплені в Земельному кодексі?

18.Поняття джерел земельного права.

19.Види і класифікація джерел.

20.Конституція України як основне джерело.

21.Закони України, Постанови Кабінету Міністрів України та Укази Президента України як джерела земельного права.

22.Локальні нормативно-правові акти.

18

РОЗДІЛ 2

ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ

1. Поняття права власності на землю.

За своєю природою право власності на землю є одним із основних майнових прав. Виступаючи в якості об’єкта права власності, земля отримує особливі правові ознаки: вона стає “майном”, тобто тим предметом цивільного, а тепер і земельного права, який відрізняють особливі юридичні ознаки. Сучасне суспільно-правове становище в Україні характеризується тим, що земельні проблеми, і особливо проблеми права власності на землю, викликають підвищений інтерес. Право власності на землю, дорогу якому проклала Постанова Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. і яке було закріплено Конституцією України, виявилось однією з найскладніших конструкцій для впровадження в українську правову дійсність.

Одним із важливих і відчутних результатів сучасних земельних перетворень є затвердження крім державної також комунальної і приватної власності на землю. З цими змінами українське суспільство опинилось перед необхідністю перегляду змісту правових інститутів, відносин і навіть світогляду. Тепер, в нових економічних і політичних умовах, виявляється, не завжди легко подолати стару однобокість як у розвитку права, так і в правосвідомості. Для права власності на землю, як і для інших інститутів земельного права, сучасний період слід вважати перехідним періодом, коли встановлені основні положення, але багато норм, що роблять застосування цього інституту повноцінним і адекватним, перебувають у стадії формування.

Затвердження державної, комунальної і приватної форм власності на землю засвідчило факт про те, що ці форми власності є інститутами не лише земельного, але й цивільного права. І це є закономірним і природним для конструювання права власності взагалі. Наслідком “проникнення” цивільного права в регулювання відносин земельної власності виявляється в тому числі ускладнення ролі державних і комунальних органів в управлінні земельними ресурсами.

Якщо ж подивитись на проблему з точки зору правосвідомості, то можна виявити наступне. Незважаючи на те, що повернення землі в цивільно-правовий обіг породжує значну кількість проблем, сучасна ситуація не сприяє тому, щоб відмовлятися від погляду на землю як майно. Світовий правовий і суспільний розвиток сформував даний інститут і відшліфував відношення до нього багатовіковою історією права. Практично в усіх державах право приватної власності на землю складає органічну частину майнових прав та всіх існуючих суспільних і економічних відносин. Свідомість світової спільноти сформовано таким чином, що присутність у праві права власності на землю — показник звичайного цивілізованого правового суспільства. Так само як показником цього є не лише

19

констатація даного права, а й уміння регулювати його так, щоб воно не наносило шкоди самому суспільству, природі і державі.

Особливістю права власності на землю в Україні є те, що форми прав на землю визначені законодавством “за суб’єктом”. Конституцією України установлено, що земля може перебувати в державній, комунальній і приватній власності. Таким чином, визначено коло суб’єктів, що володіють правом власності на майно, а також встановлено, що в залежності від суб’єкта, який володіє правами па землю, визначається обсяг прав і обов’язків, що складають зміст того чи іншого виду права власності на землю.

Суб’єкт права власності на землю — це особа, що здійснює володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою на підставі закону. Права всіх суб'єктів права власності на землю рівні і захищаються способами, встановленими законом. До суб’єктів правових відносин, пов’язаних з виникненням права власності на землю, відносяться також особи, що вступають у відносини з приводу отримання даного права. Громадяни і юридичні особи як суб’єкти об’єднані змістом права приватної власності на землю, яке їм надано законодавством.

Суб’єктами права державної і комунальної власності є державні та комунальні територіальні утворення. Участь даних суб’єктів у відносинах щодо власності на землю слід відрізняти від їх ролі в управлінні земельними ресурсами. У першому випадку (через відповідні державні органи) вони виступають в якості сторін у договорах купівлі-продажу чи оренди земельної ділянки, які регулюються цивільним законодавством. У другому випадку суб’єкти виконують встановлені законодавством функції щодо контролю за використанням земельних ресурсів, організації землеустрою тощо. Органи державної влади та управління і органи місцевого самоврядування здійснюють управління і розпорядження землями, що перебувають у державній і комунальній власності.

Право приватної власності служить для задоволення інтересів власників — громадян і юридичних осіб. Державна і комунальна власність на землю забезпечує інтереси великих груп людей: народу України взагалі; населення, що мешкає на території комунальних утворень.

Особливості набуття та припинення права власності на землю залежать від того, чи знаходиться земля у власності громадянина, юридичної особи або державного чи комунального територіального утворення. Дані особливості можуть установлюватися лише законом.

Об’єктом права власності на землю виступає земельна ділянка, яка згідно з цивільним правом має такі ознаки, як:

–обігоспроможності, тобто земельна ділянка може вільно відчужуватися або переходити від одної особи до іншої (внаслідок наслідування, реорганізації юридичної особи) чи іншим способом, якщо вона не вилучена із обігу чи не обмежена в обігу;

–земельна ділянка як об’єкт цивільного права є нерухомим майном. На підставі цього положення право власності на земельну ділянку підлягає державній реєстрації. Для земельних ділянок установлена також і спеціальна реєстрація — в органах Державного комітету по земельних ресурсах України;

20