В рамках традиційного підходу вченими виділялись наступні критерії оптимальності валютних зон:
Мобільність факторів виробництва. Р. Манделл у своїх дослідженнях [24] визначив, що оптимальною є валютна зона, на території якої висока мобільність факторів виробництва грає роль коригуючого механізму замість плаваючого обмінного курсу. При цьому роль такого механізму, за думкою автора, може грати мобільність праці: перетік трудових ресурсів з дефіцитного у профіцитний регіон дозволив би усунути вплив асиметричного шоку на рівень інфляції і зайнятість.
Проте даний критерій не може бути об’єктивним, оскільки існують істотні відмінності між мобільністю праці і капіталу, і необхідно враховувати характер виникаючих нерівноважностей, чутливість інвестицій до рівня економічної активності та тривалості аналізованого періоду (ці фактори визначають стабілізуючий чи дестабілізуючий вплив матиме мобільність капіталу на економіки країн-учасниць валютного союзу). Також В. Корден в своїй роботі підкреслив, що міграція робочої сили не може розглядатися в якості коригуючого механізму не тільки через значні матеріальні, а й цілий ряд нематеріальних витрат (культурних, релігійних та мовних відмінностей) [17].
Відкритість економіки. Р. Маккінон продемонстрував, що із зростанням відкритості економіки буде спостерігатися зниження ефективності плаваючого обмінного курсу з точки зору стабілізації зовнішньоторговельного балансу і рівня внутрішніх цін. Проте припущення моделі Маккінона базувалися на стабільності світових цін на товари, а в реальності часто має місце нестабільність світових цін, яка за допомогою фіксованого обмінного курсу буде передаватися країнам-учасницям союзу [22].
Диверсифікація економіки. В своїй роботі П. Кінен визначив, що для країн з високим ступенем диверсифікації економіки перехід до режиму фіксованого валютного курсу буде пов'язаний з меншими витратами, ніж для країн зі слабодиверсифікованим виробництвом [20].
Схожість темпів інфляції. Зазначалося, що при істотних відмінностях у темпах зростання цін для коригування купівельної спроможності національних валют:
може знадобитися зміна взаємного обмінного курсу або
країна з меншою інфляцією буде змушена допустити більш швидке зростання цін і послаблення контролю над власної грошово-кредитною політикою.
Таким чином, схожість темпів інфляції могла свідчити про відносно менші витрати для країн при введенні єдиної валюти або жорсткої фіксації взаємних обмінних курсів [18]. Проте швидкість інфляційних процесів визначається поряд з монетарними факторами цілим рядом структурних характеристик економіки, які можуть змінитися після утворення валютного союзу, до того ж, різні країни можуть мати різні уподобання щодо співвідношення інфляції та безробіття.
Ступінь економічної інтеграції. Р. Манделл зазначав, що схожа структура виробництва у двох країн дозволить мінімізувати негативні наслідки асиметричних шоків, оскільки вони будуть надавати подібний вплив на економіку [24].
Політична зацікавленість. Наприклад, М. Мусса визначив, що введення єдиної валюти передбачає досить жорсткі політичні та інституційні зобов'язання країн повністю зафіксувати взаємні обмінні курси, а також домогтися потрібних цільових показників по цілому ряду макроекономічних характеристик. За високого ступеня політичної зацікавленості всі ці вимоги будуть задоволені навіть за наявності короткострокових негативних наслідків для економіки країн [25].
Схожість інституційних характеристик країн - претендентів на вступ до валютного союзу.
У процесі розвитку теорії оптимальних валютних зон робилися спроби по можливості формалізувати теоретичні критерії, описані вище, що призвело до виникнення так званих «проксі»-критеріїв, авторами яких виступали Р. Вобел, Х. Фукуда, фон Хаген, А. Алесіна, Р. Барро. Серед них насамперед можна виділити волатильність реального обмінного курсу та кореляцію реальних і номінальних шоків.
Перший окреслює, що помітна волатильність реального курсу національної валюти по відношенню до валюти свого потенційного партнера по інтеграції може означати, що економіка цих країн схильна щодо більшого впливу різних асиметричних шоків, і, отже, витрати відмови від плаваючого обмінного курсу на користь валютної інтеграції для таких країн будуть вище.
Другий критерій означає, що за наявності помітної кореляції між різними шоками країнам потрібні схожі заходи макроекономічної стабілізації, тому витрати, пов'язані з неможливістю використання незалежної грошово-кредитної політики та зміною режиму обмінного курсу, для цих країн будуть менше.
Очевидно, що перевагою «проксі»-критеріїв є можливість їх практичного застосування, а основним недоліком - неможливість пояснення причин спостережуваних розбіжностей між аналізованими макропоказниками різних країн [7].
О.А. Чугаєв доповнює і розширює критерії теорії оптимальних валютних зон і виділяє наступні передумови успішної валютної інтеграції [13].
. Високий рівень фінансової інтеграції та мобільності капіталу між країнами. За цієї умови надмірні коливання курсів валют негативно відображаються на фінансовій стабільності, а витрати на обмін валют негативно відображаються на міжнародному руху капіталу. Це підштовхує країни до валютної інтеграції для уникнення таких проблем.
. Високий ступінь відкритості економіки, який вимірюється, зазвичай, як відношення зовнішньоторговельного обороту до ВВП. Це сприяє тому, що використання девальвації менш доцільне, оскільки суттєво збільшує витрати на виробництво, через високу частку імпортних компонентів.
. Високий рівень диверсифікації виробництва і експорту. Це сприяє більшої стабільності експорту за значних змін світових цін на окремі товари, а тому менше буде виникати потреб у стимулюванні експорту за допомогою девальвації.
. Достатній рівень структурної подібності країн. Наприклад, якщо для країни А важливим є експорт певного товару, а для країни Б імпорт цього товару, то у разі значного зменшення цін на цей товар, потреби у зміні курсу валют країн А і Б будуть протилежними.
. Домінування спільних шоків для країн-членів - пов’язана з попередньою передумовою. Вплив одних й тих же зовнішніх шоків на економіки країн-учасниць не має бути суттєво різним.
. Синхронність економічних циклів. З цим пов’язана висока кореляція між темпами економічного зростання, реальною зарплатою або іншими важливими показниками у країнах - учасниках. Це уберігає від того, що, наприклад, рестрикційна єдина монетарна політика буде корисною для країн-членів, де спостерігається перегрів економіки, і згубною для країн-членів, що знаходяться у стадії рецесії.
. Спільний трансмісійний механізм монетарної політики (сукупність причинно-наслідкових зв’язків між економічним явищами, за допомогою яких застосування засобів монетарної політики впливає на важливі економічні показники країни або інтеграційного об’єднання).
. Достатня довіра до національних валют країн-учасниць. Якщо такої довіри немає, курси національних валют важче зафіксувати в умовах можливого спекулятивного тиску. А якщо впроваджується єдина валюта замість національних валют країн-учасниць, яким мало довіряють, то і до єдиної валюти довіру буде важче забезпечити.
. Відсутність первинної недооцінки чи переоцінки валют. Це убезпечує від консервації платіжних дисбалансів країн-членів.
. Близькі темпи інфляції в країнах-учасниках. Це зменшує потреби у проведенні девальвації для покращання сальдо платіжного балансу країною, де інфляція вище.
. Висока гнучкість цін та заробітної плати. Це зменшує потреби у використанні зміни валютного курсу для недопущення безробіття в одних країнах-членах та інфляції в інших.
. Висока мобільність робочої сили.
. Високий рівень політичної та загальноекономічної інтеграції (від координації економічної політики до єдиної політики по окремих секторах, наприклад єдиної фінансової політики). Цей показник краще дозволяє усунути негативні наслідки асиметричних шоків (які сильно впливають на економіку одних країн-членів і слабко на економіку інших країн-учасників), не вдаючись до девальвацій чи ревальвацій.
. Механізм міждержавних трансфертів для компенсації несприятливих наслідків шоків для окремих країн-членів як складова попередньої передумови.
. Наявність центральної країни - лідера інтеграції та / або існування розвиненої системи інститутів та зв’язків між країнами, які роблять вихід із валютного інтеграційного об’єднання важким.
. Солідарність як здатність країн слідувати спільним інтересам, іноді поступаючись власними інтересами.
. Здатність делегувати монетарну політику міжнародній інституції, яка має бути підзвітною, репрезентативною та ефективною.
. Культура прозорості монетарної політики.
Хоча існує і точка зору, що ці передумови можуть формуватися у процесі валютної інтеграції, тому країна може більше відповідати умовам вступу до валютного союзу вже після вступу внаслідок самого вступу або в процесі підготовки до цього. Це ставить під сумнів цінність теорії оптимального валютного простору для прогнозу успішності утворення чи приєднання до валютного союзу.
В свою чергу, Т.А. Махмудова згрупувала фактори, що стимулюють формування валютних зон у три взаємодоповнюючі групи:
. Економічні фактори: зниження витрат конвертації валюти при здійсненні внутризональної торгівлі, формування більш широкого і життєздатного фондового ринку, активізація інвестиційних процесів, уніфікація грошової, фінансової, фіскальної, митної та інших сфер усередині економік країн, що вступили у валютний союз.
. Географічні чинники: територіальні межі зон можуть не співпадати з межами однієї або декількох держав; держави, що утворюють валютну зону, на практиці часто є географічними сусідами.
. Політичні фактори: гармонізація політичних цілей усіх країн учасників союзу, посилення їх зовнішньополітичної позиції, консолідована внутрішня і зовнішня політика, яка веде до системного ефекту [9].
Проаналізувавши критерії, що виділялися авторами
традиційного підходу теорії оптимальних валютних зон та іншими вченими, можна
зробити висновок, що кожен з них має ряд недоліків і не може бути застосований
в аналізі оптимальності валютного об’єднання. Дані критерії можуть вважатися
теоретичними передумовами, що ведуть до створення валютної зони або валютного
союзу. Проте стверджувати, що дані передумови обов’язково забезпечують
оптимальну та ефективну валютну інтеграцію, очевидно, не можна.
.3 Можливі переваги і недоліки валютної
інтеграції
У процесі розвитку теорії оптимальних валютних зон стало ясно, що кожен із запропонованих критеріїв має досить велику кількість недоліків, а також в цілому некоректно визначати розміри валютної зони виключно виходячи з одного критерію. Це сприяло розвитку іншого підходу теорії оптимальних валютних зон, в рамках якого рішення про привабливість вступу країни у валютний союз приймається на основі результатів порівняльного аналізу всіх вигод і витрат, що виникають у процесі валютної інтеграції. Іншими словами, альтернативний підхід вимагає проведення всебічного аналізу всіх аспектів валютної інтеграції для кожної країни окремо. Більше того, використання даного підходу в деякому сенсі дозволяє ввести в аналіз елемент динаміки, оскільки в реальній економіці багато процесів макроекономічної адаптації займають певний час.
Отже, визначимо можливі переваги валютної інтеграції для країн-учасниць відповідного об’єднання [7].
Підвищення цінності грошей з точки зору засобу заощадження, засобу обміну й міри вартості через зниження трансакційних витрат, усунення валютних ризиків, а також збільшення числа економічних агентів, що використовують єдину валюту для здійснення трансакцій
Підвищення «глибини» і «ширини» валютного ринку, що знижують його волатильність і можливість окремих спекулянтів впливати на курс єдиної валюти.
Зниження вартості запозичень на зовнішньому і внутрішньому ринку через зниження спекулятивної активності.
Підвищення ефективності фінансових операцій та ризик-менеджменту за рахунок збільшення числа доступних фінансових інструментів і, таким чином, розширення можливостей для диверсифікації портфелів цінних паперів.
Переваги, пов’язані з формуванням валютних резервів країнами валютного союзу. Зокрема, країнам валютного союзу немає необхідності тримати значні резерви валюти, оскільки потреби валютного союзу можуть фінансуватися із загального валютного пулу.
Збільшення потоку товарів і послуг. Одним з основних пояснень залежності підвищення об’єму міждержавної торгівлі від утворення валютного союзу є усунення частини трансакційних витрат, пов'язаних з необхідністю конвертації валюти, а також зняття різного роду економічних та адміністративних бар'єрів для вільної торгівлі товарами та послугами.
Процес валютної інтеграції може бути вигідний окремим країнам з точки зору політико-економічних наслідків. Може виявитися, що до об'єднання деякі країни протягом довгого часу були не в змозі стримати зростання інфляції, що стимулювало зростання інфляційних очікувань і призводило до зниження ефективності антиінфляційної політики. Приєднання такої країни до країни-якоря, що має більш низькі темпи інфляції, може сприяти підвищенню довіри населення до уряду і, таким чином, зниження витрат інфляції.