Материал: Європейська валютна інтеграція та її сучасні проблеми

Рисунок 2.11 - Паритет купівельної спроможності країн Єврозони за 1995-2012 рр.

З точки зору засобу заощадження, цінність грошей вимірюється нормою процента, яка є платою за зберігання грошей в одній із форм [1].

Проаналізуємо динаміку процентних ставок країн Єврозони за період останніх етапів валютної інтеграції (рис. 2.12). Отже, середня процентна ставка в Єврозоні як за короткостроковими, так і довгостроковими формами вкладень за період 1995-2012 рр. значно знизилась. Тому висновок про підвищення цінності грошей як засобу заощадження в даному випадку зробити не можна.

Також, для перевірки першої переваги валютної інтеграції, доцільно прослідкувати динаміку валютного курсу євро як вираження ціни даної грошової одиниці.

Рисунок 2.12 - Середня процентна ставка в Єврозоні за різними строками вкладень за 1995-2012 рр., %

Рис. 2.13 зображує динаміку курсу євро до долару США с початку його впровадження. Очевидно, що у 2008 році у зв’язку зі світовою кризою курс значно впав, проте до цього часу зберігалась тенденція до зростання. Загалом, євро за короткий час стала другою світовою валютою, виступає в ролі резервної, тому дану тенденцію можна вважати перевагою від валютної інтеграції для країн, що її впровадили.

Рисунок 2.13 - Курс євро за 2000-2012 рр., дол. США

Наступна перевага полягає в тому, що відбувається збільшення потоку товарів і послуг між державами об’єднання, оскільки усувається частина трансакційних витрат, пов'язаних з необхідністю конвертації валюти, а також зняття різного роду економічних та адміністративних бар'єрів для вільної торгівлі товарами та послугами. На рис. 2.9-2.10 видно, що обсяги експорту та імпорту між країнами Єврозони зросли. При цьому тенденція динаміки експорту та імпорту Великобританії, як країни, що не впровадила євро, мало відрізняється від інших країн. Тому не можна зі 100% впевненістю стверджувати, що зростання торгових потоків між країнами Єврозони спричинене саме валютною інтеграцією.

Недоліком валютної інтеграції вважається втрата незалежності грошово-кредитної політики. Витрати відмови від самостійної грошово-кредитної політики проявляються також у тому, що держава не може використовувати звичні інструменти регулювання економіки, коли виникає необхідність захисних заходів від економічного шоку, і це веде до підвищеної економічної нестабільності. Це означає, що ціни і заробітна плата повинні швидко адаптуватися до зміни грошово-кредитної політики, якщо валютна інтеграція є оптимальною, а економіка повинна мати високу «витривалість» до безробіття.

Рисунок 2.14 - Індекс інфляції в країнах Єврозони за 2005-2012 рр.

Як видно з рис. 2.7, рівень безробіття в країнах Єврозони значно підвищився, оскільки держави не мали засобів для вирішення цієї проблеми через фінансову кризу. Проте, якщо прослідкувати за динамікою рівня цін в Єврозоні в період 2005-2012 рр. (рис. 2.14), можна зробити висновок, що ціни також не в змозі адаптуватися до змін грошово-кредитної політики.

Отже, враховуючи вищевикладений аналіз і відповідність інших показників критеріям теорії оптимальних валютних зон, можна здійснити оцінку оптимальності Європейської валютної зони за заданими критеріями (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 - Відповідність Єврозони критеріям оптимальної валютної зони

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВАЛЮТНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

.1 Сучасні проблеми Європейської валютної інтеграції

Теоретично створення валютного союзу і впровадження єдиної валюти повинно було відкрити перед ЄС нові можливості для економічного зростання і зміцнити позиції Західної Європи на міжнародній арені. Однак на шляху реалізації цих планів встав ряд суттєвих перешкод, у тому числі і таких, які відображають загальні для ЄС проблеми.

Першою проблемою є невідповідність критеріїв конвергенції сучасному стану економіки країн Єврозони і ЄС в цілому. Адаптація до суворих вимог Маастрихтського договору супроводжувалася низкою економічних проблем в європейських країнах, зокрема, зростанням безробіття. Але з 1999 року їх поступово вдалося привести в норму, що свідчило про здатність учасників Євросоюзу утриматися на маастрихтських планках. Проте з прийняттям в ЄС нових членів в рамках ЄС відбуваються значні відмінності в рівнях цін і заробітних плат, що суперечить одному з критеріїв. Внаслідок цього виникає недосконалість конкуренції.

Країна, що вступає у валютний союз, втрачає можливості проводити автономну грошову політику. Відповідно, у разі зростання державної заборгованості у країни відсутня необхідність змінювати внутрішню процентну ставку, збільшення якої мало б компенсувати інфляційні і девальваційні ризики. Негативні наслідки, що виникають на фінансових ринках через збільшення боргу, впливають не на країну-боржника, а на весь Європейський Валютний Союз.

Щоб відповідати Маастрихтським критеріям, багато країн змушені частково згорнути соціальні програми, що, природно, наразиться на протести населення. До того ж, Європейський центральний банк займається контролем виключно економічних критеріїв, не беручи до уваги рівень безробіття. Для прикладу, Федеральна резервна система США встановила цільовий рівень безробіття і на сучасному етапі фактичний рівень безробіття США становить 7,7%, в той час як в Єврозоні рівень безробіття сягнув рекордних висот (11,4%).

При цьому мовні та культурні бар'єри не дозволяють Європі створити єдиний ринок праці, аналогічний національному. Аналіз показників міграції показав, що робоча сила в Єврозоні набагато менш мобільна, ніж капітал. Інакше кажучи, багато людей, що втратили роботу у своїй країні, віддадуть перевагу швидше залишитися на місці, отримуючи допомоги з безробіття, ніж пуститися на пошуки роботи в інших державах-членах ЄС.

Очевидно, що економічні труднощі , які виникають в окремих країнах у зв'язку з створенням валютного союзу, починають поширюватися і на сусідні держави. В умовах виключно тісних промислових, фінансових і торговельних зв'язків всередині ЄС цей процес може набути характеру ланцюгової реакції. З іншого боку, Європейський валютний союз є об’єднанням досить розвинутих держав і висока кон'юнктура в одних країнах гаситиме економічні труднощі в інших. У зв'язку з цим виникає наступна проблема.

Проблема нерівномірності економічного розвитку, адже всередині союзу продовжують існувати угруповання, що відрізняються один від одного за рівнем свого господарського розвитку, можливостями економічної політики, мотивами інтеграції. Прийом нових членів з числа країн Центральної та Східної Європи веде до наростання такої неоднорідності. Проблема виникає в нерівномірності темпів економічного зростання - більш слабкі країни не в змозі швидко адаптуватися до рівня основної групи, це призводить до значного розриву в рівнях економічного розвитку між країнами, і таким чином, вступає в протиріччя з політикою економічної конвергенції.

Проблема неоднорідності ЄС у зв'язку з переходом до єдиної валюти не обмежується відносинами між учасниками «зони євро» і рештою держав Союзу. Всередині самого валютного союзу виникають більш-менш постійні коаліції. Одна з них - об’єднання Німеччини і Франції, який активно заявляє про себе і у валютній сфері. Тому від координації їх дій багато в чому залежатиме подальша доля валютної інтеграції. Незважаючи на єдність, усередині ЄС часто виникають гострі конфлікти, сторонами яких виступають «Стара Європа», яка прагне створити новий міжнародний центр влади, і «Нова Європа», що займає деколи проамериканську, антиросійську позицію. До «Нової Європи» найчастіше примикає Великобританія.

Баланс витрат і вигод, пов'язаних з установою валютного союзу, для кожної окремої країни складається по-різному. Виконання програм конвергенції вимагає особливо великих зусиль від країн, що мають значний дефіцит держбюджету і державного боргу. А адже вони в основному і складають відносно слабку в економічному плані частина ЄС. Таким чином, передові країни в змозі перенести кризовий період з меншими втратами, а для слабших країн це означає тільки збільшення проблем.

Існує проблема національного суверенітету, оскільки введення єдиної валюти проходить у зв'язку з гармонізацією податкових систем країн ЄС, а даний процес відбувається повільно. Причиною цього є необхідність прийняття рішень в даній сфері лише одноголосно.

Проблема суверенітету гостро позначилася ще на стадії підготовки Маастрихтського договору. У спеціально підписаному Протоколі Великобританія обмовила своє право зберегти повноваження у сфері валютної політики відповідно до національного законодавства, а Банк Англії зарезервував можливість не брати участь в ЄСЦБ.

Стратегічні плани керівництва ЄС далеко не завжди знаходять розуміння у пересічних громадян Союзу. Ця проблема має місце не тільки в процесі європейської інтеграції, а і в контексті переходу до єдиної валюти. Вона заявила про себе практично відразу - як тільки почалася ратифікація Маастрихтського договору. Тоді, несподівано для лідерів ЄС та національних урядів, у ряді країн населення виступило проти створення Європейського Союзу. У Данії потрібно проведення повторного референдуму, а у Франції перевага прихильників Маастрихта виявилась дуже малою.

В процесі введення євро Великобританія і Данія відмовились від введення спільної валюти і для них було передбачене спеціальне послаблення: вони можуть офіційно не приєднуватися до Єврозони до того моменту, поки їх уряди не вирішать це питання або парламентським голосуванням, або проведенням референдуму.

Таким чином, на даний момент проглядаються найбільш яскраві витоки проблем, протиріч і зіткнень всередині Європейського валютного союзу. Підсумувавши, можна сказати, що проблема ЄС полягає в дуже інтенсивному об'єднанні країн. Причиною цього стало поспішне розширення Євросоюзу, в 2004 році ЄС налічував 15 країн, а вже в 2007 році союз розширився до 27 держав. Настільки швидке збільшення кількості учасників ЄС порушило початкову стабільність структури країн так званої «старої Європи», які зуміли до того часу налагодити тісні економічні та політичні взаємини. До того ж, кризові явища в економіці виступили ще одним негативним фактором, який порушує модель стабільного функціонування Європейського Союзу. Криза є також причиною розвитку протиріч серед учасників Євросоюзу: учасники ЄС так і не виробили конкретну стратегічну модель дій, яка б дозволяла підтримувати один одного в період кризи.

.2 Шляхи вирішення проблем європейської валютної інтеграції і перспективи участі в ній України