Археологічні культури мезоліту на території України за хронологією можна поділити на два типи: 1) Ранньомезолітичні (VIII – VII тис. до н. е.); 2) Пізньомезолітичні (VII – VI тис. до н. е.).
В межах України винайдені пам’ятки ашельської епохи під Житомиром, на Закарпатті; окремі крем’яні знаряддя виявлені в Донбасі біля міст Амвросієвки та Ізюма на Сіверському Дінці. Люди цього періоду займалися збиральництвом, полюванням, вміли користуватись вогнем, та не вміли його добувати. У трудовій діяльності вживали переважно кременні знаряддя (ручне рубило).
Мустьєрська культура в Україні представлена в Криму (печери Кіїк-Коба, Старосілля). Неандертальці використовують окрім ручного рубила гостроконечники, скребла. Вони вміють добувати вогонь; живуть в печерах або штучних житлах (коло з кісток мамонтів, перекрите шкурами тварин). Зараз в Україні винайдено 50 мустьєрських стоянок, у тому числі Антонівка в Донбасі.
На території України відомо кілька сот стоянок пізнього палеоліту, зокрема до мадленських відносять стоянки Аккаржа та Амвросіївка на Півдні України, стоянку Мізина на Десні. Кроманьйонці займалися загінким полюванням на диких коней, бізонів, мамонтів. У кроманьйонців вже існує родова організація суспільства. Спорідненість у роді визначалася за материнською лінією. Жінка була охоронницею сімейного вогнища, відала харчовими запасами. Це зумовлювало виникнення матріархату.
Від епохи палеоліту залишилися наскальні зображення, малюнки на стінах і скелях печер. Зображували на них переважно тварин, на яких полювали. У глибинах підземних галерей і гротів — це контурні зображення голів звірів на вапнякових плитах або людська рука, обведена фарбою. Згодом з'явилися зображення велетенських оленів з гіллястими рогами, отар диких коней, зубрів.
Часто малюнки гравірували на кістці мамонта або камені. Згодом виникла кругла скульптура — жіночі статуетки (т. з. венери), фігурки тварин тощо. Людину почали зображати в епоху мезоліту і неоліту (12—4 тис. до н. е.): це малюнки про полювання, збройні сутички.
В Україні первісне мистецтво представлене визначними пам'ятками різних етапів його розвитку: пізній палеоліт — знахідками з Мізинської стоянки; неоліт та енеоліт - розписами на плитах з Кам'яної могили поблизу Мелітополя, що стали справжнім досягненням образотворчого мистецтва епохи неоліту.
Виявивили зображення тварин, на яких полювали мисливці кам’яного віку — мамонтів, бізонів, носорогів та інших травоїдних і хижих звірів. Ці гравірування відображають добу відтворного мисливського господарства верхнього палеоліту та мезоліту. Крім наскельних зображень, дослідник виявив численні гравіровані плитки та рибоподібні заокруглені камені-чуринги. Поверхня більшості з них теж вкрита гравірованими малюнками. Особливу увагу привертають зображення тварин та жінки-матері, виконані у традиціях верхньопалеолітичного мистецтва. Датуються ці найдавніші мистецькі зразки пізньою фазою давнього кам’яного віку (палеоліту) чи серединою кам’яного віку (мезоліту), тобто в межах XII-VII тис. до н.е.
епоху верхнього палеоліту.
Кам’яна доба дістала свою назву завдяки матеріалу, з якого виготовлено переважну більшість артефактів, що збереглися від найдавнішої епохи історії людства. З усіх порід каменю первісна людина найчастіше використовувала кремінь. Він відігравав провідну роль у виготовленні знарядь праці за кам’яної доби з двох причин. По-перше, при розколюванні кременю утворювався гострий ріжучий край, що нагадував гострий край розколотого скла. По-друге, завдяки своєму поширенню у природі кремінь був найдоступнішою первісним людям сировиною для виготовлення кам’яних знарядь. Надзвичайно стійкі до впливу зовнішніх чинників, знаряддя з кременю тисячоліттями зберігаються у землі майже в незмінному вигляді. Для науковців вони є основним джерелом інформації про початкові етапи історії людства.
Таким чином, переважну більшість (понад 90 %) знахідок на стоянках кам’яної доби становлять різноманітні пласкі сколи кременю. Найбільше серед них коротких, аморфних відщепів. Менш численні видовжені пластини. Оброблені спеціальною ретушшю сколи або власне готові знаряддя становлять 1—5 % усіх кременів стоянки. Шматки кременю, з яких сколювали сколи — заготовки ретушованих знарядь, називають ядрищами, або нуклеусами.
Житлові споруди було досліджено у Мізині, Межирічі, Пушкарях І, Добраничівці, Вороновиці на Дністрі. Причому у Мізині, Межирічі та інших пунктах розкопано кілька жител, котрі утворювали невеликі поселення.
Пізньопалеолітичні житла, розміри яких не перевищували 20-25 м², споруджувалися головним чином із кісток та бивнів мамонта. Черепи й інші великі кістки, було неглибоко вкопано по колу, становили основу стінок — опору для жердин і бивнів, котрі створювали каркас покрівлі.
Принциповим моментом було формування міських центрів племінних об'єднань. Вони були центрами концентрації та трансформації суспільного додаткового продукту, поступово перетворилися на протоміста з економічними, політичними і культурно-релігійними функціями. Утворення племінних центрів отримало назву "міська революція" (початок урбанізації).
Ранньопервісне суспільство характеризується пануванням натурального привласнювального мисливсько-збиральницько-рибальського типу господарства. Згідно з археологічною періодизацією це доба пізнього палеоліту та раннього мезоліту.
Матеріальна культура пізнього палеоліту (40-36 тис. років тому - XII тис. до н. е.) - це тип примітивно-привласнювального господарства з такими формами, як мисливство, збиральництво і рибальство. Організація господарства передбачала рухливий спосіб життя з постійною зміною місця проживання. Відбувався процес розселення первісної людини по планеті, диференціації форм життєдіяльності та культури. Формувалися виробнича діяльність людини, виробничі функції та трудовий розподіл.
Внаслідок господарського освоєння різних природно-кліматичних зон сформувалися три основних господарсько-культурні типи ранньопервісного суспільства: 1) тропічних збирачів; 2) колективних мисливців відкритих просторів прильодовикової зони (тун-дростепів) Євразії; З) мисливців і збирачів закритих ландшафтів субтропічної та поміркованої зони Середземномор'я і Передньої Азії.
На території Середземноморсько-Передньоазійського регіону господарсько-культурний тип мисливців і збирачів субтропічної та поміркованої зон з достатнім рівнем індивідуалізації господарського життя став основою формування натурального розвинутого привласнювального господарства мисливців, рибалок і збирачів. Цей тип ранньопервісного суспільства був основою поступу людства, Середземномор'я і Передня Азія - центрами випереджального розвитку.
3 кінця ХІХ ст. було прийнято вважати, що першою формою існування «готового» суспільства була родова організація, а її основною ознакою - екзогамія - заборона шлюбних відносин у межах своєї виробничої групи і підтримання шлюбних відносин із представниками інших угруповань. . Існує кілька гіпотез виникнення екзогамії та пов'язаної з нею дуальної організації. Так, Ч. Дарвін пояснював це позиковою відразою у статевих стосунках між близькими родичами, які перебувають у постійному контакті. Л. Морган вважав, що головною причиною цього процесу було намагання запобігти змішуванню крові — явища, шкідливого для нащадків.
Реалістичнішу гіпотезу висунув Б. Поршнєв, котрий пояснював появу екзогамії господарським розмежуванням чоловічої та жіночої груп праобщини, зумовленим статевовіковим поділом праці. На думку дослідника, це, начебто, сприяло тому, що жінки однієї групи поступово почали підтримувати шлюбні стосунки з чоловіками іншої групи. Мак-Леннан стверджує, що нестача в жінках, викликана побиттям немовлят жіночої статі, привела первісні однорідні групи до викрадення жінок; він думає, що цей звичай існував «на певному ступені розвитку у кожної людської раси»
знаряддєвого набору епохи неоліту.
Кроманьйонці займалися в основному загінним полюванням на диких коней, бізонів, північних оленів, мамонтів. Окремі мисливські колективи звичайно «спеціалізувалися» на якомусь одному виді тварин. Так, на Мізинській, Межиріцькій, Кирилівській, Гінцівській стоянках серед фауністичних решток переважають кістки мамонтів, а на Амвросіївській — бізонів.
Відтворювальне господарство характеризують відокремлення тваринництва як самостійної сфери діяльності від землеробства (перший суспільний поділ праці); мотичне землеробство, вирощування кількох видів пшениці та ячменю, подрібнювання зерна кам'яними зернотерками; формування стада свійських тварин (із великої та дрібної рогатої худоби, свиней), що стали джерелом м'яса, кістки, рогу, вовни; остаточне завершення формування техніки обробки каменю (оббивання, сколювання, віджим, шліфування, пиляння, свердління), поширення сокири і тесла, вдосконалення наявних знарядь праці; виснаження запасів поверхневого кременю, що призвело до сировинної кризи і появи кремневидобувних шахт; виділення самостійної ремісничої діяльності; поява нових видів виробництва та штучних продуктів: гончарства і керамічного посуду, прядіння, ткацтва і тканини, винайдення прясла (маленького колеса) і веретена, примітивного ткацького верстата; вдосконалення водного транспорту і виникнення наземного - лиж, саней і волокуші, худоба стала тягловою силою; поглиблення спеціалізації праці та господарських занять на основі віку та статі, зародження функціональної діяльності; поява "престижної" економіки - неолітичного дарообміну, змістом якого було надання дарів як свідчення влади над тим, хто їх отримував. Відбувся демографічний вибух, населення Землі зросло до 80 млн осіб. Посилилась соціальна та економічна диференціація населення. Сформувалися території роду, племені та етносу, система стаціонарних поселень. Знаряддя праці неоліту – це кам’яні сокири, ножі, долота, реманент для земельних робіт з каменю, кам’яний та керамічний посуд. За неоліту з’являються перші в історії шахти для видобування каменю. Крем’яні розробки археологи знайшли в Білорусі, Болгарії та на території верхньої Волги. Люди неоліту створили нові, не властиві природі матеріали - кераміку і текстиль Особливу увагу слід звернути на появу колеса для прядіння – цей ремісничий елемент можливо наштовхнув людей на винайдення колісного транспорту.
8. Палеометалева епоха (також просто палеометалл) — термін для ранніх періодів використання металів у культурі (що охоплює енеоліт/мідний вік та бронзовий вік), запропонований на початку XX століття В. А. Городцовим.
Палеометалева епоха в історії людства охоплює період з кінця IV до початку I в. до н.е. Вона починається з появи перших металевих предметів, зроблених з міді та бронзи. У той же час протягом усього розглянутого періоду зберігаються та продовжують відігравати значну роль в трудових процесах і в побуті вироби з каменю та кістки.
Палеометалева епоха складається з двох періодів: енеоліт (мідно-кам'яний вік) та бронзовий вік. У енеоліті відбулися найбільш кардинальні зміни, що визначили подальший історичний розвиток на Євразійському континенті.
Виділяються кам’яний, бронзовий та залізний віки, які, у свою чергу, поділяються на періоди, етапи тощо. Стародавній кам’яний вік (палеоліт) поділяється, як правило, на ранній (нижній, з олдувайським і ашельським етапами), середній (епоха мустьє) та пізній (верхній). Новий кам’яний вік (неоліт) відокремлюється від палеоліту середньою кам’яною добою (мезолітом), що також називають «післяпалеолітом» (епіпалеолітом) або «переднеолітом» (протонеолітом), а деякі фахівці взагалі не виділяють в окремий період. Розвинутий неоліт, в якому почала використовуватися мідь, одержав назву мідно-кам’яного віку (енеоліт або халколіт). Майже усі археологічні епохи і періоди ще поділяються на культури.
Першим періодизацію історії первісного суспільства запропонував Л.Г. Морган. Користуючись традиційним з епохи Просвітництва XVIII ст. поділом історії на стадії дикості, варварства і цивілізації, він розподілив первісну історію на ступені дикості та варварства, а в кожному з цих етапів виділив по три ступені (нижчу, середню, вищу), які характеризуються певним рівнем матеріальної культури і господарства.
Археолог В.Г. Чайлд сформулював концепцію трьох докорінних поворотів в історії первісності – орудійної, неолітичної (аграрної) та міської революцій. Тим самим він приєднався до наміченого вже Л.Г. Морганом і розвинутого Ф. Енгельсом вчення про членування первісної історії на дві епохи – привласлювального та відтворювального господарства.
Радянський вчений С.П. Толстов у 40-х рр. ХХ ст. вичленив три основних етапи первісної історії: первісне стадо (становлення первісного суспільства), первісну общину (розквіт первісного суспільства) та військову демократію (перетворення первісного суспільства на класове).
Таким чином, у розвитку первісного (докласового) суспільства можна виділити три основних періоди:
· етап раннього первісного суспільства,
· етап пізнього первісного суспільства,
· етап передкласового суспільства.
Археологічна періодизація – система періодизації культ.-істор. поступу; складається із трьох віків – кам'яного (останнім періодом якого деякі вчені вважають енеоліт – мідно-кам'яний вік), бронз. та залізного (див. Кам'яний вік, Мідний вік, Бронзовий вік, Залізний вік). Розроблена у 1-й пол. 19 ст. на археол. матеріалах Скандинавії. В подальшому блискуче підтверджена на ін. тер. Старого Світу і набула значення заг. культ.-істор. періодизації. Осн. критерій розрізнення віків, який використовується в А.п., – залучення до вироб. та побутового вжитку нових, після кам'яних, природних матеріалів – спочатку міді, а потім бронзи та заліза. А.п. послідовно фіксує найважливіші зрушення у матеріально-тех. розвитку людства, і в цьому полягає її пояснювальне значення. Вона є одним із важливих інструментів систематизації та первинної оцінки археол. пам'яток. До неї не закладено ніяких соціально-екон. критеріїв, а тому в дослідженнях проблем соціального та екон. розвитку людства вона відіграє допоміжну роль.
Палеометалева епоха в чому стала для людства принципово нової в області матеріальної і духовної культури. Винаходами, що стали надбанням людства, були гірничорудна справа і освоєння способів отримання металу - нового матеріалу для виготовлення знарядь праці і побутових предметів. Ця археологічна епоха відзначена появою колеса і колісного транспорту з використанням тяглової сили тварин (биків). У числі знарядь праці з'являються мідні та бронзові серпи, кельти, наконечники стріл і списів. Нарешті, можна говорити і про зазначені в археології фактах контактів і пересувань населення, особливо вздовж степового поясу Євразії, подолання певної замкнутості історико-культурних археологічних утворень, характерних для неоліту. З окремих, часто розрізнених центрів землеробства і скотарства утворилися великі господарські зони, що включали значні території Європи та Азії.
В епоху палеометалу закладаються основи цивілізації: з'являються великі поселення, виникає протогородского культура.
Енеоліт пов'язаний з освоєнням нового матеріалу - металу. Мідь була першим металом, з якого стали робити спочатку прикраси, а пізніше знаряддя праці. Місцями видобутку мідних руд були гірські території - Передня Азія, Кавказ, Балкани, Урал, Саяни, тобто райони, багаті міддю.