в релігійних уявленнях пізньої первісної общини. Скотарство і землеробство постійно розвивалося. Вдосконалювались знаряддя праці . Замість палиці-копалиці винаходять мотику, з.являється також рало ,яким розпушували землю. Врожай збирали вже серпом. Кістку, ріг і камінь використовували для виготовлення стріл, списів, скребел, голок, гарпунів, гачків. Щодо релігійних уявлень ,то переважав тотемізм ,анімізм, фетишизм,магія. Зустрічався також культ звірів .
(тотемізм, анімізм, фетишизм, магія). З розвитком матеріальної культури, знарядь праці, підвищенням значення колективних форм праці розвивались елементи духовної культури, зокрема мислення та мова, виникали зародки релігії, ідеологічних уявлень, з'явилися в праобщині й деякі елементи магії та зародки мистецтва. Особливістю найпримітивніших мов є нерозвинутість синтаксичних форм. В усній мові навіть найрозвиненіших народів, на відміну від їхньої писемності, фрази також звичайно складаються з мізерної кількості слів. Джерелом знань первісної людини була її трудова діяльність, підчас якої нагромаджувався досвід, передусім про навколишню природу. Значно розширилися практичні галузі знання. Людина опанувала найпростіші способи лікування переломів, вивихів, ран, зміїних укусів, інших захворювань. Люди навчилися рахувати, вимірювати відстань, обчислювати час, зрозуміло, досить примітивно. Так, спочатку існували три - п'ять позначень числових понять. Тотемізм - це віра в існування тісного зв'язку між людиною або якоюсь родовою групою та її тотемом - певним видом тварин, рідше рослин. Фетишизм - віра в надприродні властивості не-одухотворених предметів, у те, що останні можуть якось допомагати людині. Таким предметом, фетишем, може бути певне знаряддя праці, дерево, камінь, а пізніше спеціально виготовлений культовий предмет. Магія - віра у здатність людини особливим чином впливати на інших людей, тварин, рослин, явища природи. Анімізм - віра в існування душі та духів.
Рушійні сили розвитку суспільства пов'язані насамперед з діяльністю людей.
Адже життя суспільства, його історія є діяльністю людей, тобто діяльністю особистостей, соціальних груп, народів тощо. Тому ця історія має розглядатися саме у контексті діяльності людей: усі закони суспільного розвитку, вся логіка такого процесу існують лише у людській діяльності. Акцентування на тому, що суспільство - це діяльність людей, має глибокий методологічний сенс. Здатність бути рушійною силою - це найсуттєвіша властивість людської діяльності взагалі.
Найважливішими проблемами в широкому спектрі проблематики рушійних сил є аналіз суб'єкта суспільного життя, характеристики його діяльності, її умов, причин, цілей, завдань, її результатів, діалектики об'єктивного та суб'єктивного, творчого і репродуктивного та ін. в цій діяльності, її піднесень та спадів.
Традиціоналістська теорія — Згідно з нею релігію відкрив людям безпосередньо Бог.
Теїстична теорія — Згідно з цією теорією релігія — це результат розумового розвитку людства.
Богословський раціоналізм — згідно з цією теорією, розгортання вроджених ідей відбувається під впливом досвіду, емпіричних знань.
Споглядальний теїзм — основним положенням цієї теорії є те, що релігія як ставлення людини до Бога є комплексом певних почуттів, породжених усвідомленням людиною скінченності свого буття.
Містичні теорії — визнають надприродне походження релігії, яка є наслідком Одкровення, але не назавжди даного людям Богом, а результатом постійного впливу Божества на дух людини, що діє вічно.
Православно-академічна теорія — прихильники цієї теорії сформулювали два джерела виникнення релігії: об'єктивне, що існує поза людиною і виявляється у впливі Бога на дух людини, та суб'єктивне, яке залежить від людини, від засвоєння нею цього впливу.
Академічний теїзм — визнаючи абсолютний пріоритет віри, використовує наукові аргументи і тому до певної міри удосконалює попередні богословські теорії походження релігії.
Міфологі́чний світо́гляд засновано на емоційно-образному і фантастичному ставленні до світу. У міфі емоційний компонент світогляду переважає над розумними поясненнями. Характерною рисою міфологічного світогляду є відчуття людиною її спорідненості з природою.
Найбільш соціально організованою була родова община завдяки колективізму у виробництві та споживанні. Спільність інтересів, виробництва та споживання членів роду зумовила таку організацію суспільної влади, як первісне самоуправління, яке характеризується такими ознаками:
• існувало тільки у межах роду, виражало Його волю та базувалося на кровно-родинних зв'язках;
• суб'єкт та об'єкт управління збігалися;
• влада не поділялася за окремими функціями на певні види;
• органами самоуправління виступали збори членів роду та старійшини (вожді), що на них обиралися;
• суспільні справи вирішувалися волевиявленням дорослих членів роду на цих зборах;
• влада старійшин (вождів) ґрунтувалась на їх авторитеті, досвіді, повазі до них, ця посада не давала ніяких переваг — старійшина вважався "першим серед рівних".
Ознаки первісних соціальних норм:
• виникали і формувалися поступово в процесі суспільного життя, складалися в результаті багаторазового повторення;
• виражали волю та інтереси роду або племені;
• були наявні у свідомості людей, не мали письмової форми вираження;
• забезпечувалися засобами суспільного впливу, силою звички, традицій.
48.Соціально-економічні відносини в епоху верхнього палеоліту.
49.Соціально-економічні відносини в пізній первісній общині. «Престижна економіка». Поняття «ранжованого суспільства».
50.Стадії антропогенезу.
Формування людини як біологічного виду проходило через чотири основні етапи еволюції в межах родини гомінід: попередник людини (протоантроп); найдавніша людина (архантроп); древня людина (палеоантроп); людина сучасного типу (неоантроп).
51.Становлення знакової поведінки та проблема походження мови. Теорії походження мови. Етапи розвитку людської мови в процесі антропогенезу.
З XVII століття і до сьогодні виникали різні припущення у вигляді гіпотез, теорій про походження мови, основні з яких:
звуконаслідувальна гіпотеза;
звукосимволічна гіпотеза;
вигукова гіпотеза;
гіпотеза соціального договору;
гіпотеза трудових вигуків;
гіпотеза жестів;
гіпотеза божественного;
теорія моногенезу;
52.Теорії прабатківшини людства.
Найбільш вірогідною прабатьківщиною людства представляється Африка, і в першу чергу область Східноафриканського рифта-гігантського гірського розлому, що простягнувся з півночі на південь , від Близького Сходу до Південної Африки, на 8000 км. На користь цієї думки можна навести такі аргументи: Східна (як і Південна) Африка була областю проживання і широкого розселення найдавніших гомінідів - австралопітеків і ранніх представників роду Ното,, тут же виявлено і самі ранні кам'яні знаряддя. Найбільш древня поки датування отримана для артефактів з стоянки Гона в Афарі (Ефіопія): 2,70-2,89 млн років.
Зазначені райони мали комплексом природно-екологічних факторів, цілком відповідним теоретичним уявленням про екологічній ніші перший гомінідів.
Нарешті, в Африці представлені і самі ранні стадії еволюції гоминоида (егіптопітек, проконсул і ін); тут і в даний час живуть найбільш близькі до людини і тісно пов'язані з ним спільністю походження понгид (шимпанзе, горила). На користь африканської прабатьківщини свідчать і біомолекулярні дані.
Трипільська цивілізація - це блискуча археологічна культура, що існувала на території Правобережної України та Молдови протягом декількох тисячоліть (кінець неоліту - мідний вік).
Трипільська культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалася між Карпатами і Дніпром на територіях сучасної Румунії, Молдови та України, загальною площею понад 350 тис. км². ... Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур кам'яно-мідної доби (енеоліту).
В період свого зародження трипільська культура розташовувалася в пониззі Дунаю (Кереш, Старчево, Боян, Кукутені), потім поширилася на території між Дністром і Бугом, а згодом перемістилася ближче до Дніпра.
Заняття трипільців:
- землеробство;
- садівництво та виноградарство;
- полювання (на косулю, лося, благородного оленя, різних хижаків, гризунів); - рибальство;
- збиральництво (ягоди, дикий мед, горіхи, черепашки прісноводних молюсків);
- гончарство (види посуду: розписний, нерозписний).
Види сільськогосподарських культур, що оброблялися:
- жито; - пшениця; - ячмінь;
- овес._
Трипільці вирощували:
- велику рогату худобу;
- свиней;
- овець та кіз;
- коней;
- биків, які використовувались як тяглова сила.
Трипільські поселення (селища):
розташовувались на високих рівних місцях поблизу річок і потоків; - налічували від десятка до сотні жител; - мали чітке планування розміщення споруд.
На території Трипілля зустрічалося два типи жител:
- Землянки - житла глибиною 0,6-1,5 м, які складалися з жилої частини і господарських ям. У плані ці "будівлі" нагадували напіввісімку чи вісімку. Їх стіни були пологі, а дно нерівне. У кожному з таких жител знаходилось по два-три вогнища.
- Наземні глинобитні житла - великі будинки 20-ти метрів, що складалися з 45 кімнаток-камер, у кожній з яких була піч.
Мистецтво – особлива форма свідомості і діяльності, що відображає навколишню дійсність в художніх образах.
Ознаки:
Образність сприйняття – мистецтво є способом чуттєвого пізнання. Як створюються твори мистецтва? Навколишнє нас дійсність у свідомості творця сприймається у вигляді художніх образів, які він матеріалізує, переносить на полотно, папір, звук та ін.
Естетичні цілі – мистецтво виробляє щось прекрасне, досконале, ідеальне.
Суб’єктивність – творець створює образ таким, яким його уявляє і бачить він сам. Будь-який митець прагне створити щось оригінальне, що відбиває його індивідуальність і водночас щось здатне викликати інтерес у навколишніх.
55. Характерні особливості соціально-економічних відносин в епоху палеометалу. Поняття «стратифіковане суспільство». Структура стратифікованого суспільства. Поява економічної нерівності та експлуатації.
Стратифікація — риса будь-якого суспільства. Англійський соціолог Ентоні Гіденс розрізняє чотири основні історичні типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани і класи:
1. Рабство. Воно було граничною формою нерівності, за якої одні люди володіли іншими. Щоправда, і рабство було неоднорідним залежно від періоду чи культури: в одному випадку раб перебував поза законом (класична форма рабства), в іншому – йому відводилася роль слуги чи солдата,
2. Касти. У різних регіонах поділ на касти має різні форми. Особливо характерний він для Індії. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що практично виключає будь-яку соціальну мобільність. Каста пов’язана з індуїзмом і з ученням про "переселення душі”. Сподівання на те, що в "наступному” житті його каста підвищиться, спонукає індивіда суворо дотримуватися певних суспільних норм.
3. Стани. Властиві вони європейському феодалізмові. До найвищого стану належали аристократи і вельможі. До нижчого – духівництво, наділене значними привілеями. До третього стану – вільні селяни, чиновники недворянського походження, купці й ремісники. Межі між станами не були такими різкими, як за кастової системи, а соціальне переміщення було можливим, хоча й складним.
4. Класи. Цей тип стратифікованого суспільства є головним об’єктом соціології марксизму. Її основоположник К. Маркс вважав класову структуру суспільства основою розвитку і змін, а виникнення класів пояснював економічними чинниками – суспільним поділом праці, формуванням відносин приватної власності. В. Ленін застосовував багатофакторний аналіз класоутворюючих ознак: місце в системі суспільного виробництва, відношення до власності на засоби виробництва, роль у суспільній організації праці, розміри доходів та ін.