Цей перехід англійський археолог Гордон Чайлд (1892–1957 рр.) назвав неолітичною революцією. Землеробство поширилося на землях з найбільш сприятливими умовами: теплим кліматом, родючими ґрунтами, дикими злаками. Такі ґрунти були на територіях, які отримали назву «родючий півмісяць». Тут вирощували горох, жито, пшеницю. На берегах річки Хуанхе у Китаї 7 тис. років тому почали вирощувати просо та сою. На Американському континенті 5 тис. років тому навчилися культивувати кукурудзу, гарбуз, квасолю, бавовну.
Від східного узбережжя Середземного моря до гір Загросу (в Ірані) й від Палестини до Закавказзя. Землеробство і скотарство, як форми життезабезпечуючого господарства, тут почали складатися з ІX-VII тис. до н. е. Вперше у цьому регоні були доместиковані пшениця, ячмінь, жито, горох, вика, сочевиця та інші рослини. Водночас у горах Загросу були приручені коза і вівця. Згодом кіз і овець почали розводити в Палестині і Малій Азії, причому в Загросі і Палестині переважала до- местикація кіз, а в Малій Азії —овець. Пізніше, в Південній Анатолії (Туреччина) приручили велику рогату худобу, а також свиней. Розведення останніх у цьому осередку було досить обмеженим.
Другим первинним осередком становлення відтворюючого господарства був південно-східноазійський регіон (Південний Китай, Північно-Східна Iндія та Південно-Східна Азія). Вперше тут була запроваджена культивація рису та бульбо- плодів (торо, ямс тощо). На півдні вирощували хлібне дерево. Серед місцевих доместикованих тварин були гаяли (різновид биків), буйволи, свині, кури. Становлення землеробства і скотарства відбулося тут у VII -V тис. до н. е.
Третім був східноазійський осередок (Монголія, Приамуря, Північний Китай), де в VII - V тис. до н. е. почали вирощувати чумизу. Важливим джерелом білкової їжі були також домашні кури та собака. Цікаво, що такий невеликий набір доместикованих рослин і тварин виявився тут достатнім для переходу до відтворюючого господарства. І лише у другій половині II тис. до н. е. тут поширилися пшениця, ячмінь, рис, велика рогата худоба, вівці та кози.
Перехід від привласнювального до відтворювального господарства , винайдення кераміки , нові види пересування ( човни), винайдення колеса , значне поліпшенням техніки виготовлення кам'яних знарядь праці. Найхарактернішою рисою цієї нової техніки є остаточна обробка кам'яних знарядь способом шліфування або полірування, а також пиляння та свердління каменю, що дало змогу людині неолітичного часу з більшим успіхом, ніж раніше, надавати каменю бажаної форми.
З цим терміном пов’язували більшість технічних нововведень первісної людини. Неолітичний час характеризується, насамперед, значним поліпшенням техніки виготовлення кам'яних знарядь праці.Однак до кінця не визначені й причини виникнення скотарства та землеробства. Так, більшість дослідників вважає основою виникнення відтворюючої економіки господарські потреби суспільства, що розвивається. Проте і в наш час дехто з науковців дотримується висунутої ще наприкінці XIX ст. ідеї про приручення тварин та культивацію рослин із релігійних потреб, пов'язаних із виконанням певних ритуалів.
25.Общинно-родова організація та шлюбно-сімейні відносини. Особливості статевовікової організації. Соціально-економічною основою суспільства залишалась община: територіальне замкнене поселення первісних людей, об'єднаних кооперацією трудової діяльності з метою життєзабезпечення її членів, а також єдиними нормами соціальної поведінки і системою самоврядування. За своєю структурою общини поділяються на кілька типів. Так, за соціальними ознаками дослідники виділяють однородові і багатородові (гетерогенні) общини, а за системою розселення – компактні селища і хутори. 26.Організація влади та управління ранніх землеробів та скотарів. Основні ознаки лідерства в епоху пізньої первісної общини. Поняття «бігмен».
Руйнується родова община . Внаслідок відносної забезпеченості засобами існування й зростання населення родові общини, збільшуючись, часто поділялися на великі колективи найближчих родичів по материнській лінії – так звані материнські домові общини, або материнські сім'ї. Зростає роль жінки в господарському і громадянському житті В пізно родовій общині суворі правила покарання злочинцям ( пталіону) . Особливі норми поведінки . Перехід в дорослих після проведення ідіціації Найвищими органами керував старший чоловік який мав авторитет .Бігмен-чоловіки , що мають великий авторитет і вплив у громадах . Традиція наслідування влади .
Основні господарсько-культурні типи ранньопервісного суспільства. Господарська діяльність в епоху верхнього палеоліту.Господарсько –культурні типи первісного суспільства:збиральництво , рибальництво, мисливство.У верхньому палеоліті збиральництво, й мисливство.
Основні чинники: 1. Виникнення спадкової аристократії. 2. Чоловічі союзи і таємні суспільства. Ознаки ранньоцивілізаційних систем : розвиток землеробства , ремесел поділ суспільства на класи . Типологія держав давньосхідної деспотії ,рабовласницькі , феодальні , буржуазні.
Характерні особливості :колективна праця і споживання , кровне зв’язки . Ознаки родоплеміної оганізації :кровно- родові зв’язки між членами , Спільне териоральне розселення господарство, племіне сомоврядування яке складалося зі старійшин , військових вождів та ради племен.
30. Вiйськова демократія — одна з провідних форм організації суспільств при становленні класогенезу та політогенезу в добу розкладу первісного ладу. Цей термін введений американським етнографом Льюїсом Морганом (1818—1881 рр.).
Війна як один із засобів отримання суспільного продукту під час воєнної демократії стає постійним промислом. І тоді відбувається процес виокремлення прошарку осіб, для яких війна та грабунок є головною формою їхньої життєдіяльності, які створюють для воєнного ватажка незалежну опору серед одноплемінників. З чого складалася особлива — потестарна структура суспільної організації: народні збори, що включали лише общинників-воїнів, озброєний народ. А військовий лідер (вождь) та рада старійшин відігравали другорядну роль.
Демократичність такої влади полягала в збереженні ефективного впливу народних зборів на раду старійшин і на життя общини.
Це одна з форм становлення інституціалізованої публічної влади в епоху класоутворення, що була розповсюджена у більшості народів світу. Класичними прикладами її є суспільства греків гомерівської доби, давніх кельтів, германців, норманів.
Воєнна демократія не була головною формою влади при переході від потестарної до політичної організації суспільства, більш поширеною була воєнно-ієрархічна.
31. Виникнення кочівництва науковці датують рубежем 2–1 тис. до н. е. Саме на той час уже повністю визрів увесь необхідний для ведення кочового способу життя комплекс передумов, який збігся із впровадженням залізної індустрії (див. Залізна доба), яка стала «каталізатором» процесу виокремлення К. із скотарства. Для вирощування худоби в природних умовах відкриття заліза не мало принципового значення. Але для мобільності скотарів залізо, зокрема й через значну поширеність і доступність залізної руди, відкрило нові перспективи, з нього почали виготовляти зброю і захисний обладунок (мечі та кинджали, бойові сокири, наконечники для стріл, панцирі, кольчуги, шоломи, бойові паски), а також досконалу металеву вуздечку. Все це надавало кочовикам впевненості в собі — вони могли надійніше захищати свої стада, а також набути більшої свободи у виборі життєвого простору (динаміка пересувань). У помірній смузі завершальна стадія процесу становлення К. відбувалася паралельно зі змінами, які спричинило впровадження заліза в землеробство. І це мало неабияке значення. Саме залізо дало змогу інтенсифікувати землеробство в помірній смузі, і воно остаточно тут утвердилося як провідна галузь господарювання. А це означає, що скотарське нас. могло отримувати хліб від осілого нас., а отже, могло повністю покінчити з власним землеробством, стати справжніми кочівниками. Проте це сталося не скрізь. Чимало мобільних скотарів продовжували вести традиційне госп-во, поєднуючи скотарство із землеробством. Такий спосіб життя зберігся й донині, особливо в передгірських і гірських місцевостях. Найпізніше (мабуть на поч. 2 тис. н. е.) виникло оленярство. Але не пн. народи визначали роль К. в історії, а кочовики помірної й теплої смуг.
Із виникненням К. в історії з'явилося чітке протистояння: кочовий світ — осілий світ. Воно стає визначальним для поступу людства на євразійських просторах, зокрема й на землях, що є нині укр. (див. Кордони державні України). Землеробський світ, мов магніт, притягує кочовиків. Прив'язаному до ланів і садиб хліборобському нас. важко було захищатися від непередбачуваних і зухвалих наскоків степовиків. Через це воно змушене було миритися з ними і сплачувати їм данину, а також докладати зусиль для захисту своєї землі і зведення укріплень. Проте в будь-якому разі протистояння з кочівниками стало стримуючим чинником для розвитку осілого населення. Нестабільності додавала й відкритість південноукр. степів зі сх., звідки накочувалися раз за разом хвилі кочовиків.
32. Політогенез - поняття, запропоноване Л. Є. Куббелем і позначає зародження та розвиток (генеза) політичної підсистеми суспільства, яка може трансформуватися в державу або її аналог. У результаті політогенезу (і особливо внаслідок формування держави) в управлінні суспільством дедалі більшу роль починають грати адміністративні, силові та правові методи.
Держави (політи) утворюються при складанні відповідних умов (розуміються по-різному різними авторами), але на відміну від перших держав з тим чи іншим ступенем запозичення інститутів у вже існуючих держав. Вторинні держави утворюються при неготовності до державності (формування великої політії), їх освіту викликане головним чином необхідністю протистояти більш розвиненим сусідам чи бажанням поживитися накопиченими багатствами (найнаочнішим прикладом є величезні кочові імперії). Зазвичай, такі держави менш стійкі, ніж первинні.
Класичні теорії політогенезу пояснюють появу перших держав у додержавному світі. Проте щодо історії цікаво як виникнення перших державних чи напівдержавних утворень у цьому регіоні, а й поширення державності. Согласно[1] існує два шляхи поширення державності: східний (азіатський) та західний (європейський).
33. Антропогенез (герц ανθρωπος — людина, γενεσις — виникнення) — процес походження і розвиток усіх видів роду Люди (Homo), розглянуті в біологічному (біологічна еволюція людини), психічному і соціокультурному плані. Також антропогенезом називають розділ антропології, що висвітлює питання про місце людини серед організмів, час і місце її виникнення, про первісний суспільний розвиток людей, про фактори олюднення безпосередніх предків людини — двоногих мавп.
34. На українських землях первісні люди, так звані архантропи, з'явилися близько 1 млн. років тому, в період раннього палеоліту. Трохи пізніше, приблизно 40 тис. років тому, в Україні з'являється «homo sapіens» — людина, яка фізично та розумово схожа на сучасну.
На теренах України відомі дві знахідки кісток неандертальців: печера Киїк-Коба (Крим, 1929) і ґрот Прийма-1 (Львівська область, 2004). Крім того, в Чернівецькій області відоме поселення неандертальців Молодова -1.
35. Перші обміни, звичайно ж мало походили на комерційні і взаємовигідні. За часів перших особистих випадкових обмінів люди просто обмінювалися один з одним за принципом речі, що сподобалася, натомість вимагаючи щось на заміну. В той час людина ще не розуміла таких явищ як вигода, проте поняття добровільності ці обміни виховували.
З розвитком родових відносин, основна здобич стала приноситися до загального вогнища, як і частина знарядь праці стала знаряддями для загального користування. Але й кількість особистих речей, які належали безпосередньо кожному теж зростала. А цими особистими речами кожен міг розпоряджатися як завгодно, в тому числі і обмінюватися з родичами.
Після того, як відбувся перший (міжстатевий) і другий (внутрішньостатевий) розподіл праці, коли намітилася певна спеціалізація у деяких родичів, внутрішній обмін став розвиватися. З розвитком сімейних громад, а потім і появою малих сімей і сусідських громад, обмін став основою економічних відносин між ними.
Суть всякого нормального добровільного обміну це отримання вигоди, яка полягає в економії витрат праці для обох сторін.
Добровільний обмін вивчає каталактика (термін Арістотеля).
Головною формою здійснення добровільного обміну є торгівля.
36. Предметом дослідження ІПС (історії первісного суспільства) є початковий період історії людства з часу виникнення самої людини і суспільства до ств. Перших політичних (державних) структур.
Завдання вивчення курсу «Історія первісного суспільства» обумовлені методичним процесом «сприйняття - усвідомлення – застосування» знань :
• з’ясувати методологічні та теоретичні основи викладання курсу “Історія первісного суспільства”;
• сформувати уявлення про специфіку науки та її джерельну базу;
• навчити студентів розуміти специфіку історичного процесу в період первіснообщинної епохи, наслідки взаємодії системи “людина-суспільство-навколишнє середовище”;
• сформувати чітке уявлення про сучасний стан наукових знань з проблем антропосоціогенезу, неолітичної революції, класогенезу, політогенезу;
• вивчити процес формування суспільства та його структур на різних етапах первісної епохи;
• визначити умови переходу до соціально-стратифікованого суспільства;
• з’ясувати витоки матеріальної культури та проаналізувати її розвиток;
• вивчити особливості господарської діяльності, побуту та духовної культури на різних стадіях первісної епохи;
• висвітити значення пам’яток первісної епохи на терені сучасної України для давньої історії Східної Європи та всесвітньої історії;
• усвідомлювати програмний фактичний матеріал в його послідовності;
• робити узагальнення та висновки на основі вивченого фактичного матеріалу;
• набути навички використання знань з історії первісного суспільства в навчальному процесі та їх подальшого втілення у майбутній педагогічній діяльності.
37. Перші зразки мистецтва відомі з доби пізнього палеоліту. Найдавніший знайдений твір мистецтва — це знайдені на південному узбережжі ПАР дві палички, покриті перехресними лініями, заповненими вохрою, створені 77 тис. років тому. Первісне мистецтво збереглося в формі наскельних малюнків, різьблення на кістці та камені. Найдавніші наскельні малюнки датуються 40 тис. років до н. е. Окрему категорію первісного мистецтва складають геоголіфи — зображення, виконані на землі, найбільші з яких займають площу понад 500 м2. В деяких культурах натільні малюнки, татуювання, кераміка були основними формами образотворчого мистецтва
Месопотамська скульптура, бл. 721—705 до н. е.
Про музичне мистецтво й танець первісних людей можна скласти уявлення за культурою народів, які вже в історичний час вели подібний спосіб життя — наприклад, аборигени Австралії. Завдяки особливостям свого впливу на людину (чуттєва безпосередність, емоційна насиченість, ідейна спрямованість) мистецтво стало однією з найважливіших складових частин духовної культури суспільства. Деякі первісні зображення доволі натуралістичні, такі як зображення тварин. В первісних суспільствах мистецтво виконує магічну функцію, слугує вираженням колективних вірувань і відіграє важливу роль у ритуалах єднання. Водночас культура первісних народів історичного часу засвідчує, що їм не чужа творчість задля самого естетичного задоволення..
38. Причини демографічного вибуху в епоху неоліту. Причинами демографічного вибуху в епоху неоліту є перехід від привласнюючого виду господарства до відтворюючого, а точніше виникнення землеробства і скотарства. Зміни клімату, безперечно, зіграли свою роль в процесі виникнення землеробства. Також вельми велику роль зіграла наявність у тамтешніх жителів необхідних навичок, знань, знарядь, значну питому вагу збирання в господарстві. Всі ці фактори покращили умови життя населення і дозволили людині бути спокійними за новонароджених дітей.
39. Проблема визначення часу виникнення людського суспільства. Основні чинники соціогенезу. Визначити точний час виникнення людського суспільства неможливо через те, що основним засобом отримання інформації з тих часів є писемність, яка з.явилась лише у 4 тисячолітті до нашої ери. До цього моменту дослідити історію тогочасного суспільства вдавалось лише завдяки матеріальним знахідкам, які не завжди можуть надати дослідникові конкретне датування тієї чи іншої події.
Виокремлюють біологічний і соціальний чинники соціогенезу . До них відносяться зміни гортані і ротового апарату, здатність до прямоходіння, збільшення об'єму головного мозку, розвиток зорового аналізатора(стереоскопічний і колірний зір) та вдосконалення руки, виникнення свідомості і мови.
Гіпотези походження сучасної людини. Найдавніші палеоантропологічні
знахідки Homo sapiens. Теорія пресапієнсу. Визначити час та місце виникнення Homo sapiens є проблемою через недостатню джерельну базу. Матеріальні знахідки не завжди надають можливість отримати точне датування ,а писемність виникла значно пізніше. Гіпотези походження людини : Походження людини від тотему, Божественна теорія, Теорія Позаземного втручання, Теорія Еволюції (це єдино обґрунтована наукова теорія, засновник -Чарльз Дарвін). Знахідки : 1)Залишки, вік яких складає приблизно 195 тисяч років (завдяки ним відкрили новий вид Homo sapiens), череп з Джебель-ірхуд віком 300 тисяч років, кістка Homo sapiens віком 45 тисяч років ,з якої вдалося отримати ДНК.
«локальна група». Поняття та характерні ознаки праобщини. Гіпотези
організації статевих відносин за доби праобщини. Існували ранньопервісні общини,які мали своє походження, діалект, звичаї, вірування, форми господарювання тощо. Локальна група - це стійка за чисельністю група людей, що володіють певною територією з переважним правом користування природними ресурсами. В силу закону екзогамії локальна група складається з чоловіків та їхніх дітей і незаміжніх сестер, що належать до неї за народженням, та їхніх дружин, які прийшли по шлюбу з інших локальних груп і належать до інших кланів. Праобщина - форма організації суспільства , що характеризується виокремленням людини із тваринного світу, появою общинного ладу. Кожен член общини тепер має свої обов.язки залежно від свого статусу у ній. Основою життя праобщини були полювання і збиральництво. На ранніх етапах розвитку первісного стада не було шлюбних заборон, соціальних норм,які б регулювали статеві відносини. Але невпорядковані статеві стосунки не виключали існування тимчасових і постійних шлюбних пар, які виникали й розпадалися в залежності від бажань як тої так і іншої сторони. З такого первісного стану невпорядкованих статевих відносин став поступово виникати груповий шлюб.
(родовий, общинний). Підходи щодо визначення етапів розвитку первісного суспільства. Родова община - колектив первісних людей, що є кровними родичами, які спільно трудилися і мали спільне майно. Родові общини почали формуватися в палеоліті з первісних людських стад. Етапи розвитку первісного суспільства виділялись залежно від того ,який метал переважав у житті тогочасних людей . Звідси виділяють кам.яний вік,бронзовий і залізний.
43. Розвиток духовної культури. Виникнення писемності. Ще з часів раннього палеоліту людина почала виявляти ставлення до тваринного світу, створюючи перші релігійні культи звіра, насамперед ведмедя. Людина вірила ,що є сила ,яка її оберігатиме і втілювала ці уявлення Релігія у той час виконувала функцію життєвого дороговказу, допомагала людині віднайти сенс буття та душевний спокійі отримати відповіді на безліч нагромаджених питань. Виникнення писемності пов'язують з діяльністю богів і культурних героїв (Цан Цзє). Насправді приблизно 35 тисяч років тому доісторична людина зробила перші малюнки на мурах і стелі печери. Пізніше спершу в Месопотамії, потім у Єгипті з’явилися перші писані знаки. На початку другого тисячоріччя до нашої ери, виникло китайське письмо, також у формі піктограм. Системи єгипетського письма та письма майя, походження яких невідоме, теж утворилися на основі знакових зображень. Першою саме фонетичною системою була фінікійська. Вчені вважають ,що саме на її основі побудовані сучасні фонетичні системи.