• розширення галузі своєї діяльності через освоєння нових ринків;
• підвищення компетенції своїх працівників.
Щорічно ТзОВ «БАКАМІЯ» проводить ярмарки-виставки для приваблення нових клієнтів та показу своєї нової продукції. Ці ярмарки проходять в місті Львові та дозволяють фірмі краще освоювати ринок та планувати майбутній прибуток.
За функціональним рівнем масштабів діяльності і зон впливу оптові підприємства поділяють на три групи: оптові підприємства міжрегіонального значення, регіонального і локального впливу. Оптові підприємства міжрегіонального значення - це найкрупніші за обсягами діяльності суб'єкти оптового ринку, що здійснюють оптову реалізацію на території держави в цілому. Вони формують стрижень вітчизняної оптової торгівлі, забезпечуючи загальне протікання оптових процесів, формуючи єдину систему каналів товаропросування - для обслуговування потреб вітчизняних і зарубіжних товаровиробників та продавців матеріальних благ[10, c.237].
Оптові підприємства регіонального рівня відрізняються значно меншими масштабами діяльності і відносно територіально обмеженими зонами впливу порівняно з оптовими суб'єктами міжрегіонального значення. їх діяльність орієнтована на закупівлю товарів у виробничих і оптових підприємств як міжрегіонального, так і регіонального рівнів для забезпечення місцевих товарних ринків. Метою регіональних гуртових торговельних підприємств є забезпечення потреб роздрібних торговельних підприємств, що розміщені у зоні впливу (зоні обслуговування) цих суб'єктів оптового ринку.
Поряд з оптовими підприємствами міжрегіонального і регіонального рівнів на гуртовому ринку функціонують підприємства локального рівня. До них відносяться невеликі за обсягами оптового обороту склади, покликані обслуговувати потреби відомчої торговельної мережі (товарні склади районних споживчих товариств) або невеликого числа асоційованих членів (склади роздрібних торговельних асоціацій, великих роздрібних торговельних підприємств) [11, c.212].
Організаційно-правові форми сучасних суб'єктів оптового ринку характеризуються широкою різноманітністю. Вони можуть бути у формі: акціонерних товариств відкритого і закритого типу; асоціацій роздрібних, роздрібних і гуртових, торговельних і виробничих підприємств; структурних підрозділів промислово-торговельно-фінансових концернів; товариств з обмеженою відповідальністю; малих і приватних підприємств. Підставою для віднесення оптового підприємства до конкретної організаційно-правової форми є установчі документи (установчий договір, статут, положення), згідно з якими проведено реєстрацію підприємства як суб'єкта підприємницької діяльності у місцевих органах влади. Розширення вітчизняної нормативної бази підприємництва забезпечує засновникам, власникам і їх довіреним особам повну свободу вибору, зміни чи реорганізації організаційної структури будь-якого суб'єкта оптового ринку [20, c.531].
За формою власності підприємства інституціонального ринку бувають приватними, колективними (у т. ч. кооперативними), державними або змішаної форми власності. Визначальним моментом для виділення власника конкретного оптового підприємства є характер і походження статутного капіталу, що внесений у створення даного підприємства, а також співвідношення часток окремих власників у статутному фонді. Якщо внесений капітал (основні фонди і оборотні кошти) стовідсотково належить суб'єктам однієї форми власності (державної, колективної, кооперативної), відповідно і оптове підприємство є складовою частиною тієї ж форми власності.
Формування установчого капіталу оптових торговельних підприємств за рахунок джерел, що відносяться до різних форм власності, є передумовою створення суб'єктів гуртового ринку змішаної власності. Це можуть бути: підприємства державно-комунальної, державно-громадської, державно-приватної, кооперативно-приватної та інших форм власності [10, c.239].
Форма власності багато в чому визначає належність оптових підприємств. За цією ознакою усі суб'єкти оптового ринку відносяться до галузевих, відомчих і позавідомчих. Галузеві оптові підприємства орієнтовані на забезпечення постачальницько-збутових потреб окремих галузей промисловості і сільського господарства: постачальницькі бази промисловості, сільського господарства, будівельної індустрії; вихідні збутово-реалізаційні підприємства тощо. Характерним прикладом відомчої належності є система оптових підприємств споживчої кооперації: міжрайонні та районні торговельні бази, товарні склади споживчих товариств. До позавідомчих оптових підприємств відносяться: підприємства приватної та змішаної форм власності, господарські формування інституціонального ринку, що виникли за останній час (малі, орендні, приватні, сумісні гуртові підприємства) [17, c.232].
За місцем і роллю в товаропросуванні оптові підприємства поділяються на три групи: вихідні, торговельно-закупівельні і торговельні бази. Вихідні бази створюються і функціонують при найкрупніших підприємствах промисловості або у центрах концентрації виробництва товарів подібного складного асортименту. Завдання вихідних баз промисловості полягає у перетворенні крупносерійного індустріального виробничого асортименту, його формуванні, подрібненні і адаптуванні до вимог галузі торгівлі. Це завдання вирішується шляхом встановлення і підтримання тісних зв'язків із чисельною кількістю учасників гуртового і роздрібного товарного ринків, звільненням від комерційно-торговельних функцій виробничих підприємств.
Торговельно-закупівельні оптові підприємства концентруються в регіонах інтенсивного скупчення підприємств, що виробляють товари народного вжитку, сільськогосподарську і переробну продукцію. Ці оптові підприємства спеціалізуються на закупівлі та концентрації широкого асортименту товарів широкого вжитку, виконують технологічні операції щодо перетворення асортименту із наступною реалізацією гуртових партій у ті регіони, що слабше або зовсім не забезпечені товарами цього асортименту [10, c.245].
Торговельні оптові підприємства функціонують безпосередньо в місцях споживання. Вони максимально наближені до споживчого ринку і мають на меті організацію постачання розукрупнених партій товарів у роздрібну торговельну мережу зони обслуговування: окремо взятого населеного пункту, адміністративного району або його частини (куща). Сюди можна віднести районну гуртову торгівлю споживчої кооперації, склади-холодильники, невеликі гуртовні, гуртовні при підприємствах харчової промисловості тощо.
За товарною спеціалізацією оптові торговельні підприємства поділяють на три групи: спеціалізовані, універсальні і змішані. Спеціалізованими вважають підприємства, зміст роботи яких є тісно пов'язаний із товарним асортиментом однієї або невеликого числа споріднених товарних груп (взуття, одяг, бакалійні товари, м'ясо-молоко тощо). Найчастіше товарна спеціалізація оптового підприємства визначається складністю асортименту обраної товарної групи або спеціальними вимогами щодо зберігання товару цієї групи (вологість, температурний режим) [17, c.234].
Одним з головних показником комерційної діяльності підприємства є обсяг товарообігу. Для збільшення товарообігу використовуються декілька методів.
Перегляд асортименту. Для кращого розуміння процесів, що відбуваються в області оптової торгівлі, спробуємо розглянути їх з позиції кінцевої ланки в механізмі будь-якої дистриб'юторської компанії - торговельної точки. Підтвердженням тому є повернення більшої частини товарного асортименту на полки магазинів (у порівнянні з докризовим етапом), нормальне функціонування банківської системи і т.д. Безумовно, що деякі торговельні марки, особливо імпортні, залишили прилавки наших магазинів. Але, як не дивно, цей процес є позитивним і досить закономірним. Напевно, багато хто помічав, що до кризи асортимент більшості магазинів був занадто великим. Відомо, що, згідно з правилом «80/20», 80% прибутку торговельна точка одержує від 20% асортиментного товару, інші 20% прибутку - з 80% асортименту. Якщо цей баланс порушується, то якась частина асортименту не тільки сама стає збитковою (витрати на зберігання, заморожування в товарі частини коштів), але і заважає продажам основних 20% асортименту. У першу чергу тим, що фізично займає дороге місце на полках і розсіює увагу покупця [10, c.248].
Точно така ж модель застосовується і для роботи дистриб'юторських компаній, що є, по суті, теж продавцями. До кризи торговельний представник, продаючи «незбалансований асортимент» магазинові, ризикував мати якщо не проблеми з поверненням грошей, то несприятливі відносини з керівництвом даного магазина надалі. Кризова ситуація неминуче змусила продавців усіх рівнів сконцентруватися саме на тому асортименті, що користується найбільшим попитом, а виходить, приносить найбільший прибуток. Характеризуючи поточну ситуацію на ринку, багато керівників дистриб'юторських компаній відзначали, що в період кризи були змушені скоротити асортимент, зате в даний час частина, що залишилася асортименту приносить їм прибуток до 150% у порівнянні з докризовим періодом [20, c.530].
Визначити найбільш ходові позиції в асортименті можна шляхом аналізу обсягів продажів у грошовому і натуральному вираженні. Інший, більш ефективний показник - частота замовлень даного товару, тобто відсоток замовлень, де цей товар присутній. Для більш точного аналізу варто виділити найбільш великих покупців провести аналіз їхніх замовлень на предмет виявлення найбільш ходових позицій. Саме їх потреби найбільшою мірою повинні впливати на формований асортимент. Також можна використовувати інформацію агентів про запити покупців [18, c.308].
Перегляд цін на товари. Другий, не менш важливим завданням торгового підприємства є встановлення цін. На розглянутому підприємстві формування цін відбувається виходячи із середньої націнки на дану категорію товарів, попиту на товар, термінів збереження й ін Характерно, що не виробляється систематичний аналіз установлених цін у розрізі товарних позицій, що не дозволяє варіювати ціну і встановлювати найбільш оптимальний рівень. Перш за все необхідно провести аналіз витрат і виявити нижня межа цін на товари. Ця нижня межа цін містить у собі витрати на транспортування, зберігання, складування, фасовку. Мається на увазі все, що безпосередньо стосується руху товару. Таким чином, ми формуємо мінімальну ціну на товари. Другим кроком буде визначення конкурентних цін на товар, тобто цін на товари пропоновані конкурентами. Виявлення в асортименті ходових товарів дозволяє установити ціни нижче конкурентних. У результаті чого з'являється інструмент залучення покупців. Ціни на менш ходові товари формуються виходячи з загальної рентабельності підприємства, тобто ціни встановлюються так, щоб компенсувати низький рівень прибутку від товарів основного асортименту. Принцип такої політики в тому, що покупець замовляючи ходові товари орієнтується на низькі ціни, а ціна інших товарів у меншому ступені впливає на попит [9, c.109].
Пошук покупців. Організація механізму роботи з покупцями - одна з найважливіших задач підприємства. На поточний момент підприємство обмежується лише роботою торговельних агентів, які обходять магазини, пропонуючи товари з доставкою. Не дивлячись на те, що даний вид продажів ефективний, існує ряд мінусів.
Агент, як правило, приходить без дзвоника, а «не кликаний гість гірше татарина». Робота агента, як правило, нізкооплачіваема і цілком залежить від кількості замовлень. Плинність кадрів не дає сталість роботи з магазином, губляться зв'язки. Простежити і змусити працювати агента досить важко.
Якість роботи агента цілком залежить від його комунікабельності та зовнішнього вигляду. Уміння наполегливо пропонувати товар дано не кожному. Недолік у тієї або іншої якості приводить до того, що частина потенційних клієнтів губиться, а в наслідку упереджено відноситься до співробітництва.
Для того, щоб максимально скоротити дані недоліки, необхідно прийняти ряд заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи агентів і підприємства в цілому. Для цього можна використовувати як різні методи керування персоналом, так і маркетингові ходи [12, c.303].
Оцінити роботу агентів можна по кількості замовлень принесених кожним окремо. Але характер районів не дає об'єктивної картини роботи агента. Для цього необхідно ввести ряд документів, які будуть заповнюватися агентами про пророблену ними роботу. Такими документами можуть бути денні звіти про відвідування магазинів, опис магазину (площа, характер, розташування, близькість конкурентів, характер району, контингент жителів і ін), характер розмови з представником магазина, побажання покупців і ін. Введення таких документів дозволить убити двох зайців : оцінити роботу агентів, частково оцінити потреби покупців. Агент у другому випадку є не тільки торговельним представником, але реально бере участь у підвищенні ефективності діяльності підприємства. Він теж зацікавлений у більш ходовому асортименті, підвищенні товарообігу - це його заробіток [10, c.250].
З іншого боку, оцінюючи роботу агентів, підприємство обгрунтовано може звільнити ледачих агентів і замінити їх більш активними. Така заміна може принести підприємству додатковий прибуток, а більш старанному працівникові зарплату. Крім того, аналіз такої документації дозволить виявити застійні райони, у результаті відмовитися працювати з ними або змінити цінову політику по відношенню до цих районів.
Необхідною умовою дляорганізації даної форми роботи полягає розробка форм і складання щоденних звітів. Аналіз цих форм також вимагає витрат часу.
Це те, що стосується роботи агентів. Інша сторона роботи з покупцями - це постійна підтримка зв'язків, стимулювання купівельної активності. Це здійснюється за рахунок реклами.
Для торговельного підприємства найбільш ефективними інструментами можна назвати наступні:
Розробка фірмового логотипу і знака фірми, фірмової документації, бланків, конвертів, візиток і т.д.;
Виготовлення сувенірної продукції - ручки, запальнички, календарі й інші з метою дарування їхнім представникам роздрібних торговельних підприємств;
Виготовлення наклейок;
Використання фірмових знаків і логотипів на бортах вантажних машин;
Рекламні оголошення в газетах і тематичних виданнях.
Ще недавно схема успішного розвитку торговельного підприємства виглядала досить просто - розширення асортименту товарів, сервісу.
Чималу підтримку цьому робило проведення виробниками рекламних і маркетингових компаній. Сьогодні можливості оптимізації логістики багатьма торговельними фірмами вже практично вичерпані, а через конкуренцію, що загострилася потенціал зростання самих фірм помітно знизився.
У нових умовах підприємства торгівлі можуть домогтися успіху тільки шляхом перенесення акцентів на вивчення потреб покупців.
Отримавши можливість вибору, підкріплену активними рекламними компаніями, сучасні покупці стали більш досвідченими і обізнаними. У результаті характерною рисою їхнього поводження стала менша, ніж раніше, «вірність» конкретному постачальникові, а реакція на пропоновані конкурентами знижки - більш однозначної.
Для того щоб зберегти найбільш вигідних покупців і залучити нових, торговельному підприємству необхідно одержати відповіді на ряд ключових питань. Допомогти в цьому можуть тільки інформаційні технології.
Алгоритм заохочення - на першому етапі вводяться засоби ідентифікації покупця - традиційні магнітні картки або будь-які інші засоби систематичного збору даних для встановлення зв'язку покупець - товар. Це дає можливість раз поділяти всіх покупців на кілька категорій, починаючи від постійних і закінчуючи «одноразових». Це дозволяє також визначити, які товари не користуються попитом і в які групи товарів менш за все цікавлять покупців.
На другому етапі здійснюється фільтрація інформації для виділення «лояльних» покупців. Із загального списку покупців, що враховує їхній розмір, адресу, частоту і вартість зроблених покупок, виділяються групи «кращих», на збереження яких в основному і спрямовуються подальші маркетингові зусилля фірми.
Третій етап присвячений налагодженню довгострокових відносин з покупцями: моделюється їхнє поводження для встановлення персональних переваг і пристрастей, розробляється конкретна маркетингова програма, вплив якої на відповідну групу споживачів буде виробляти найбільший ефект.
Для того, щоб вибірка була орієнтована на довгострокову роботу з покупцями необхідно врахувати ряд факторів, що визначають якість роботи з покупцем. Так як критерії, що визначають потрібного нам покупця. Таким критерієм може виступати доход принесений підприємству в результаті продажу товару конкретному покупцеві. Однак варто враховувати і ряд інших факторів, таких як тривалість роботи з покупцем, середній обсяг замовлення, частота замовлень, стабільність замовлень.
Одне з основних умов успішного високих темпів зростання оптового товарообігу - правильна організація. На оптових підприємствах ведеться оперативний контроль, як за відвантаженням, так і за реалізацією товарів. Кожному складу встановлюються плани і графіки постачання товарів окремим покупцям на місяць, по декадах, а нерідко і окремих днях. На підставі даних товарно-транспортних накладних та інших документів у спеціальних таблицях визначають фактичні обсяги відвантаження товарів за день (п'ятиденку, тиждень або декаду) та наростаючим підсумком з початку місяця. За цими даними можна встановити відхилення від плану з поставки товарівза день (п'ятиденку, декаду) і з початку місяця окремим одержувачам (в асортиментному розрізі і за загальним обсягом поставки) і прийняти оперативні заходи щодо поліпшення товаропостачання. На кожному складі, крім того, здійснюють оперативний контроль за рухом товарів і станом товарних запасів в розгорнутому асортименті, дані якого використовуються в повсякденному торгово-комерційної роботи з покупцями.