Реферат: Археологія України

Археологія України

Вступ

За час розвитку археологічної науки зусиллями вчених багатьох країн вироблено загальну періодизацію пам'яток археології. У кожному великому районі Європи вона, однак, має деякі відмінності, особливо щодо пізніх археологічних періодів.

Археологічні знахідки на території України йдуть за своїм минулим в дуже давнє минуле. Завданням цього реферату-альбому є розказати та показати історію людства на території нашої держави з давніх часів до початку цивілізаційних процесів на Чорноморському узбережжі.

Для території України вже більш-менш усталеною є така загальна археологічна періодизація:. Кам'яний вік:

палеоліт - від появи людини до 10 тис. років тому;

мезоліт - IX-V тисячоліття до н.е.;

неоліт - VI-ІV тисячоліття до н.е.. Мідно-бронзовий вік:

енеоліт (мідний вік) - IV-III тисячоліття до н.е.;

бронзовий вік - II - початок І тисячоліття до н.е.. Ранній залізний вік - скіфо-сарматська епоха й античність:

передскіфський період - ІХ-УІІ ст. до н.е.;

скіфський період - VII-III ст. до н.е.;

сарматський період - III ст. до н.е. - III ст. н.е.;

антична епоха у Причорномор'ї - VII ст. до н.е. - IV ст. н.е.

Палеоліт

Історія нашого народу невичерпна. Людина еволюціонувала безліч часів, від пітекантропа до хомосапіенса, пройшла величезний відрізок часу, щоб досягнути найвищого рівня розвитку. Та найзагадковішим, через малу кількість археологічних знахідок, вважається палеоліт.

Перші люди <#"804617.files/image001.jpg">

Ашель та мустьє на території України

Ашельські рубила з Житомирської стоянки, виготовлені з вулканічної породи андезиту галькові знаряддя - чопери, примітивні ручні рубила, скребла Королевська стоянка.

Мезоліт

Мезолі́т (грец. μέσος - середній і λίθος - камінь), Середня кам'яна доба - епоха кам’яної доби (12,000-7,000 до РХ), що була перехідною між палеолітом і неолітом. Також, деколи вживається назва епіпалеоліт.

Були поширені лук і стріли. Суспільний лад - материнський рід. У мезолітичних стоянках Криму знайдено кістки собаки та свині, яких почали приручати. З’явилися перші навички у виготовленні глиняного посуду. Для поховань часів мезоліту характерним був обряд трупопокладення у стані випростаному на спині або в скорченому на боці. Виникла криза мисливського господарства, постала необхідність пошуку та впровадження відтворювальних форм господарства - скотарства та землеробства.

Мезоліт (X-VI тис. до н.е.) є яскравим доказом сильного впливу географічного середовища на життя й еволюцію людства. Закінчується льодовиковий період: тепліє клімат, оновлюється рослинність, міняється фауна. Стали непотрібними великі громадські об'єднання, їх зміняють невеликі колективи мисливців. До цього часу відноситься чудовий технічний винахід - лук і стріли. Велика кількість водних просторів після розтанення льодовиків привела до широкого поширення рибальства. Міняється і характер збиральнитства, його основою стає збір диких злаків. Як матеріал для виготовлення знарядь широко використовується кістка. З'являється нова, більш ефективна, так звана мікролітична техніка обробки каменю: виготовлення кременевих пластин-вкладишів невеликого розміру - мікролітів. Наприклад, основу серпа робили з кістки, а лезо складали мікроліти. Ймовірно, в мезоліті люди освоїли плавання на колодах і плотах. Починається приручення тварин: першою прирученою твариною була собака.

Загальний характер образотворчого мистецтва порівняно з попереднім етапом зберігається, однак на відміну від палеоліту в мезолітичних розписах очолюче положення починає займати людина, її дії. Тепер художник прагне передати не стільки зовнішню сторону, скільки внутрішнє значення що відбувається. Зображення менш реалістичне, що говорить про нові задачі, які вирішувало мистецтво. Головна увага тепер зосереджена на сюжеті, динаміці що відбувається (полювання, танець).

Неоліт

У кінці шостого тисячоліття до н.е. відбувався перехід до якісно нового етапу в розвитку суспільства - неоліту (нового кам'яного віку).

Вдосконалення методів полювання, підвищення ефективності мисливської зброї; збільшення кількості населення і його густоти спричинили порушення екологічної рівноваги, що виявилося в нестачі дичини.

Первісне суспільство стало перед необхідністю переходу до принципово нових методів отримання продуктів харчування, а саме доземлеробства і скотарства, які є основою відтворювальної форми господарства. Саме в цьому і полягає історичний зміст неолітичної епохи.

Перші прояви нових форм господарства, зокрема при­ручення тварин, належать ще до мезолітичної епохи. Слідом за собакою були одомашнені вівця і коза, потім - свиня, бик.

Перші приручені тварини з'явилися в Криму, Подністров'ї і Степовому Подніпров'ї ще у докерамічному періоді. У сьомому-шостому тисячоліттях до н.е. свиней і биків розводять уже племена бугодністровської, сурської і дніпродонецької неолітичних культур.

Процес переходу від привласнюючих (мисливства, ри­бальства, збиральництва) до відтворюючих (скотарства і землеробства) форм господарства названо неолітичною революцією.

Вивчення неолітичних пам'яток на території України (700 поселень і 20 могильників) дає змогу скласти уявлен­ня про розвиток неолітичних суспільств. їх можна поділи­ти на дві групи культур: прийшлих племен (Кріш, альфельдська, культура лінійно-стрічкової кераміки) і автох­тонного походження (буго-дністровська, сурська, дніпро-донецька та ямково-гребінцевої кераміки).

Землеробством в основному займалися племена, які з'явилися на території України в результаті міграцій з сусідніх земель. Вони проживали на Волині, Поділлі і Закарпатті. Вирощували кілька видів пшениці, ячмінь, просо, вику. Розводили овець, кіз, свиней, велику рогату худобу. Мисливство відігравало незначну роль. Землю обробляли мотиками. Зібране серпами зерно розтирали на борошно зернотерками. Племена автохтонного походження склалися в основному на пізньомезолітичній основі, тому їхнє господарське життя характеризувалося переважанням впродовж усієї епохи мисливсько-рибальського способу господарювання. Носії культури ямково-гребінцевої кераміки взагалі не знали землеробства і скотарства.

Так, багаті дичиною лісові райони України сприяли розвитку мисливства. Густа ракова мережа, багаті запаси риби сприяли рибальству. Неолітичні рибалки розташовували свої стоянки на низьких місцях по берегах річок, озер, морів та на піщаних дюнах і островах. Рибу ловили кістяними гачками, сітками, плетеними з лози вершами, вбивали гарпунами, влаштовували заколи і загорожі. У цей період люди навчилися будувати човни і використовували їх у рибальстві. Човни видовбували з колод кам'яними сокирами і долотами. Внутрішню частину човнів спочатку випалювали, а потім зачищали.

Неолітичні племена відзначалися антропологічними ознаками. Так, люди прийшлих племен були представниками середземноморської раси, мали низький зріст і вузьке обличчя, а носії культур автохтонного походження належали до пізньокроманьйської раси і були досить високи­ми на зріст, кремезними, широколицими.

Епоха неоліту характеризується значним вдосконаленням знарядь праці, техніки їх виготовлення. Поширюється шліфування знарядь з кристалічних і шаруватих порід каменю (граніт, діорит, сланець, гнейс тощо), а також деяких кремінних виробів. Спочатку виробляли заготовки, а потім обробляли їх на гранітних або пісковикових шліфувальних плитах, застосовуючи дрібний пісок і воду. Таким способом виготовляли сокири, молоти, долота, тесла та ін. Існували навіть своєрідні шліфувальні майстерні.

Виникли пиляння та свердління каменю. Пиляння застосовували під час виготовлення заготовок для знарядь з м'яких порід каменю, що не піддавалися оббиванню. Для пиляння використовували великі зазубрені кремінні пластини-пилки, кістяні інструменти і навіть міцну мотузку. У місце розпилювання підсипали дрібного мокрого піску. Свердлили отвори в сокирах і молотах для їх закріплен­ня на дерев'яних рукоятках. Для цього використовували дерев'яні стрижні (наприклад, з бузини), трубчасті кістки тварин. У місця свердління також підсипали дрібного мокрого піску.

В епоху неоліту широко використовували відтискну (плоску) ретуш, якою вкривали поверхню наконечників списів і стріл з обох боків. Багато знарядь праці, побутових і культових виробів та прикрас виготовляли з кісток і рогів тварин. Особливо це характерно для племен сурської культури. Це кинджа­ли, гачки, наконечники стріл, гарпуни. Інші племена виготовляли кістяні серпи з кремінними вкладишами-пластинками, мотики, шила, голки, підвіски, нашивні пластинки та одяг тощо.

Значним досягненням людей в епоху пізнього неоліту було винайдення примітивного ткацтва з рослинних волокон і вовни. До того мало місце ручне плетіння.

Одним з найважливіших технічних і загальнокультурних досягнень було виготовлення глиняного посуду. Як вважають дослідники, глиняний посуд виник з обмазування глиною посудин, сплетених з лози. Такий посуд міг потрапляти у вогонь. При цьому лоза згоряла, а глина об­палювалася і ставала дуже міцною. Згодом посуд стали виготовляти з самої глини. Його ліпили руками з глиняних качалок у джгутовий спосіб. Щоб глина не розстріскувалася під час висихання, до неї додавали траву, полову, пісок, товчені черепашки річкових молюсків. Глиняний по­суд виготовляли в основному жінки. Виліплені посудини обпалювали на відкритих вогнищах. Випал був нерівномірний, а колір стінок - строкатий. Посуд різнився розмірами і призначенням.

У неоліті певного розвитку набули релігійні вірування, зокрема тотемізм і магія, особливо мисливська. Змінився поховальний обряд. Померлих клали у могильники у випростаному стані на спину, зверху густо посипали червоною вохрою, що свідчило про поклоніння давніх людей вогню, теплу, сонцю. Поховання супроводжували багатим інвентарем.

Господарська діяльність та релігійні вірування і уявлення (зокрема, магічні) людей епохи неоліту знаходили відображення у творах мистецтва. Люди зображали сцени полювання, рибальства і скотарства. Значну кількість зображень даної епохи виявлено на пісковикових плитах вже згадуваної Кам'яної Могили (зображення тварин і сцен полювання на них, рибальських сіток, верш, загородок, риб, проколотих гарпунами, тощо). Різноманітні зображення, переважно лінійні, зустрічаються на знаряддях праці - кістяних гарпунах та наконечниках списів.

Енеоліт

Якісно новим періодом розвитку первісного суспільства став мідно-кам'яний вік (енеоліт), який у межах України датується IV- III тис. до Н. X. У цей час з'являються перші металеві вироби - мідні та золоті. Основними заняттями населення стають землеробство і скотарство. Зароджується орне землеробство з використанням тяглової сили бика. Було винайдено колесо, а відтак з'явився колісний транспорт.

Розвиток землеробства, скотарства, ремесла та обміну привів до значних змін у стародавньому суспільстві. Виконувати тяжкі фізичні роботи міг переважно чоловік. Тому головна роль у сім'ї переходить від матері до батька, родинні зв'язки почали вестися по батьківській лінії. Замість матріархату поступово утверджується патріархат. Родова організація змінюється сусідською общиною. Господарською основою стала патріархальна сім'я, що складалася з кількох поколінь родичів по батьківській лінії.

Серед енеолітичних племен на території сучасної України провідне місце посідали хліборобські племена Трипільської культури. Поширена на території від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Причорномор'я ця культура досягла найвищого розвитку впродовж IV-III тис. до Н. X. (відомий український дослідник М. Відейко, відповідно до даних радіовуглецевих аналізів, датує перший етап трипільської цивілізації 5400-4600pp. до Н. X.). Вона була вершиною розвою енеолітичних землеробських спільнот у Європі, мало чим поступаючись раннім цивілізаціям Стародавнього Сходу V-IV тис. до Н. X. Назву отримала від дослідженого наприкінці XIX ст. українським археологом В. Хвойкою поселення поблизу с. Трипілля на Київщині.

Утворилася Трипільська культура на основі давніших автохтонних (з грец. - місцевих, корінних) культур та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону і несла в собі традиції перших землеробських протоцивілізації Близького Сходу та Південної Європи. В Україні виявлено понад тисячу пам'яток Трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині, Надпрутті та Надбужжі, менше у Наддніпрянщині.

Трипільська культура

Племена Трипільської культури жили у поселеннях, забудованих дерев'яно-глинобитними наземними спорудами, розташованими переважно одним чи кількома концентричними колами. В основному це були родові або племінні тривалі поселення, що нараховували кілька десятків садиб. Будівлі мали форму чотирикутника правильної форми. У землю вбивали дубові стовпи, між якими плели стіни з хмизу, котрий вимащували глиною, зверху накривали соломою чи очеретом. Дах був двосхилий, з отвором для диму, долівку мазали глиною, посеред хати стояла велика піч, біля якої розташовували лежанки з випаленої глини. Стіни і піч іноді розмальовували.

Відомі також поселення-гіганти площею від 150 до 450 га, які налічували понад 2 тис. жител. Тут уже існувала квартальна забудова, багато будинків споруджували дво- і навіть триповерховими. Фактично, це давні протоміста зі значною кількістю мешканців, яка подекуди сягала 16-20тис. осіб. У них зосереджувалося економічне життя, вони були адміністративними, військовими, ідеологічними осередками.

На думку дослідників, трипільські поселення існували лише 50-80 років, а потім їх спалювали у зв'язку з утратою родючості ґрунтів та вирубкою навколишніх лісів для потреб будівництва та надрова. Тому доводилося вишукувати іншу, ще ніким не зайняту, ділянку лісостепу й розпочинати все спочатку.

В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини. Основною ланкою трипільського суспільства була невелика сім'я. Сім'ї об'єднувалися в роди, кілька родів складали плем'я, група племен утворювала міжплемінні об'єднання, що мали свої етнографічні особливості. За різними підрахунками, чисельність населення трипільської культури на території сучасної України впродовж IV тис. до Н. X. становила від 0,4 до 2 млн осіб.

Основним заняттям трипільців було землеробство. Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували садово-городні культури. Ріллю спушували дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним наконечником, пізніше - ралом. Під час археологічних розкопок трипільських поселень знаходили дерев'яні і кістяні серпи із крем'яною вкладкою та кам'яні зернотертки, на яких терли зерно на борошно.

Певного рівня досягло тваринництво. Трипільці розводили переважно велику й дрібну рогату худобу, свиней та частково коней. Як тяглову силу використовували биків, якими орали поля, їх запрягали у візки, можливо сани.

Ямна Культура

Назва походить від поховань у ямах під курганними насипами, в яких були поховані члени одного роду. Померлих ховали в скорченому положенні на спині або на боці й посипали червоною вохрою; при померлих клали посуд з їжею (переважно горщики яйцевидної форми), кам'яне (рідше мідне) знаряддя і зброю. Поселення ямної культури бували деколи укріплені; житла переважно наземні, основним заняттям населення було скотарство, зачатки хліборобства, мисливство і рибальство. Знайдено залишки возів, до яких запрягали волів, як також скульптури зі схематичними зображеннями людських постатей.

Племена ямної культури мали високу як на той час суспільну організацію патріархального типу. Матеріали курганних могильників, де основним (центральним) було поховання чоловіка - глави сім'ї, патріарха (над його похованням нерідко насипали курган), підтверджують провідне місце чоловіків у житті племен ямної культури. В той же час поховання ямної культури ще не дають достатніх матеріалів, які б засвідчили наявність майнової диференціації у цих племен. Тільки деякі знахідки, що можуть розглядатися як символ влади племінних вождів (булави, кинджали і особливо скіпетри), вказують на виділення з загальної племінної маси панівної верхівки.