Реферат: Археологія України

В ідеології племен ямної культури помітне місце посідав культ предків. Померлих вони ховали під курганами, спорудження яких вимагало зусиль великого колективу. Деякі дослідники вважають, що кургани степової смуги України слід розглядати як складні архітектурні споруди. Курган - це ще й священне місце. На вершинах деяких курганів споруджували святилища, що свідчить про ускладнення ідеологічних уявлень у степових скотарських племен. Для поховання викопували глибокі ями, на дно клали померлого у скорченому положенні й засипали вохрою. Червоний колір вохри - колір сонця, вогню і крові - символізував життя, світло, очищення. Поховальні ями здебільшого перекривали дерев'яним накатом та очеретом. Залежно від місцевих традицій спостерігаються особливості як у будівництві поховальних споруд, так і в поховальному ритуалі. Зокрема, у ямних племен, що жили на Сіверському Дінці, був поширений звичай обпалювати дерев'яні колоди, що пов'язано з культом очисної сили вогню. Племена Степового Подніпров'я, Приазов'я та Криму для будівництва поховальних споруд - кромлехів і перекриття поховальних ям широко застосовували камінь. Під насипом кургану знаходилося кілька поховань, з яких основним було поховання чоловіка.

З племенами ямної культури пов'язують монументальну скульптуру - антропоморфні стели, перші пам'ятники людині. Кам'яні стели мають велике значення для вивчення історії релігії і вірувань. Деякі дослідники вбачають у них надгробники, на яких у грубій формі зафіксовані риси померлих родичів, інші вважають, що це вожді або ідоли, і пов'язують їх появу зі зміцненням влади патріархального предка, якому надавали рис божества. Але в усіх випадках антропоморфні стели виражають ідею звеличення людини. Провідна роль скотарства в господарстві ямних племен зумовила виникнення відповідних культів. Зокрема, у них, як і в багатьох стародавніх народів світу, священною твариною вважався бик. Так, в одному з курганів поблизу Красноперекопська над перекриттям поховальної ями виявлено черепи 12 биків, а в похованні недалеко від Сімферополя - кам'яне навершя у вигляді стилізованої голови бика. Крім того, у племен ямної культури існував культ сонця, вогню. Їх творчість відтворена в орнаментації посуду, а знахідки флейт розкривають одну із сторін духовного життя ямних племен - світ музики.

Бронзовий вік

Бронзовий вік (28-10 ст. до н.е.) розпочався на території України, коли на ній проживали племена ямної, кеміобинської, пізньотрипільської культур, а також культури кулястих амфор на Волині і Поділлі. Ямні племена на початку епохи бронзи населяли степ і лісостеп від Дону до Дунаю і стали основою для формування населення катакомбної культури. Хронологічно катакомбна культура, що розвивається в першій половині ІІ тисячоліття до н.е., йде безпосередньо за ямною, хоча деякий час катакомбні племена співіснували з пізньоямним населенням.

Пізньотрипільські племена, що відносяться до ранньобронзового віку, проживали на Волині, де їхня матеріальна культура представлена пам’ятками, розкопаними в селі Городське (Житомирщина), у Причорномор’ї - на території сучасної Одеси (досліджені пам’ятки усатівського типу), у Подністров’ї і Київському Подніпров’ї. У Софіївці на Дніпрі (південніше Києва) розкопано великий могильник, де в глиняних урнах або в неглибоких ямках, викопаних у піску, було знайдено обпалені кістки, що свідчить про існування обряду трупоспалення. Могильники, подібні до Софіївського, розкопані на Червоному хуторі (нині територія Києва) та біля с.Чернин на Дніпрі (північніше Києва).

У бронзовому віці триває поглиблення суспільного поділу праці. У степових племен посилюється роль кочового скотарства. Первісні пастухи поступово освоюють усі пасовиська, у тому числі і на плато, які розміщені досить далеко від долин великих рік. Люди в цей час, мабуть, уже оволоділи технікою спорудження криниць-колодязів. А лісостепові племена займалися землеробством, яке набуло поширення орного в зв’язку з опануванням більш досконалих знарядь, виготовлених з бронзи. Поряд з кількома сортами пшениці, ячменю, культивувалися також льон, коноплі, горох, сочевиця. Розвивається садівництво. На розкопках виявлено кісточки вишні, сливи-угорки, насіння ріпи, цибулі, часнику та маку.

Зі зростанням продуктивності праці створилися умови для посилення майнової нерівності. Про це красномовно свідчать виявлені скарби дорогоцінностей і перші багаті поховання. Один такий скарб знайдено у 1912 р. поблизу с. Бородино Бессарабської губернії (тепер в Одеській області). Він містив 11 цілих і 6 фрагментованих предметів: два срібні вістря до списів, втулку від третього, срібний кинджал і чотири шпильки з ромбічною головкою, бронзові платівки від облямівки дерев'яної чаші, чотири кам'яних сокири-молоти і уламки п'ятої, три булави з нефриту, змійовика і алебастру. Частина срібних речей має позолоту. Кам'яні вироби гарної, досконалої форми, відполіровані до блиску. Такі речі в ті часи становили, безперечно, велику цінність. Цей скарб датується серединою II тисячоліття до н.е.

В бронзовому віці збільшується рухливість населення. Це час пересування і змішування племен, особливо в степових районах. Згадувана катакомбна культура змінила ямну в Північному Причорномор’ї, Приазов’ї та на значній території Лівобережної України, а на Сіверському Дінці і в Подніпров’ї в другій половині ІІ тис. до н.е її змінила так звана зрубна культура, яка поширилася на величезний степовий простір від річки Урал до Дністра.

Бронзовий вік характеризується також багатьма військовими походами, в яких вирішальну роль зіграли скотарські племена під проводом своєї військової аристократії, що воювала на бойових колісницях, винайдених, як доводять, арійськими племенами мідно-бронзового віку. Могили воїнів-колісничих вражають величчю поховальних споруд та багатством речового супроводу. Племена катакомбної культури і культури багатопружкової кераміки першими оволоділи мистецтвом ведення бою на запряжених кіньми легких колісницях.

Показником доби стають контакти аріських племен Північного Причорномор’я і Приазов’я з Крито-Мінойським світом, започатковані під час воєнних походів степовиків на Балкани. Цікаво, що науковці порівнюють рівень розвитку сабатинівської культури з рівнем Мікенської Греції, але не всі припускають існування в них одних витоків, а у населення - одних предків. Численні поселення сабатинівців доходили до узбережжя Чорного моря, а розвинута металургія бронзи і поширення в них зброї засвідчують войовничу вдачу носіїв цієї культури. В 15-13 ст. до н.е. вони разом з населенням культури Ноа взяли участь у походах так званих “народів моря” на Східне Середземномор’я та в Єгипет і, розселяючись, могли досягти сучасної Сардинії.

Бронзовий вік - це також час виникнення великих етнокультурних утворенень. Наприклад, племена тшинецької і комарівської культур, що прийшли на зміну культурам шнурової кераміки в середині ІІ тис. до н.е., є прямими предками слов’ян, а арійські племена зрубної культури Лівобережжя дали історії знаменитих кімерійців - етнос, який став першим на території України, що згадується в писемному джерелі -“Одісеї” Гомера.

Якщо кіммерійці населяли степові простори України, то чорноліська культура належала їхнім сучасникам - лісостеповим землеробським племенам Дністро-Дніпровського межиріччя.

розкопки м. Лісаковск                                 Житло.

Поховання.

Ранній залізний вік

Ранній залізний вік - один із періодів розвитку людства за археологічною періодизацією. Відзначається розселенням індоєвропейців, технологічним переламом у виготовленні знарядь праці і зброї, виникненням перших державних утворень, періодом існування найяскравіших кочових утворень. На території України ця доба припадає на І тис. до н.е. - початок І тис. н.е. і хронологічно відповідає кіммерійському, скіфському та сарматському добам історії.

Залізна доба розпочалася в Україні в самому кінці ІІ або ж на початку І тисячоліття до нашої ери. Формально прийнятими хронологічними рамками раннього залізного віку у Східній Європі вважається поширення залізних виробів з початку І тисячоліття до нашої ери і до середньовіччя - як правило, до 375 року. В цей рік гунами був розгромлений готський        союз у Північному Причорномор’ї. Найбільш проблемними питаннями у вивченні “раннього залізного віку” залишаються саме поняття цього періоду і визначення його початку на різних територіях. На території України ознаки раннього залізного віку з'явилися з утвердженням нової економічної ситуації: коли приселищне тваринництво у Лісостепу та Поліссі перетворилося на придомне й виникло стійлове утримання худоби, а в Степу - кочове скотарство. Домінуючою галуззю Лісостепу та Полісся стало орне землеробство, що базувалося на залізних знаряддях (сокира, рало). Саме тоді зросла продуктивність сільського господарства і з’явилися надлишки продуктів, відбувалося їх нагромадження. Утвердилися не лише соціальна, а й майнова нерівність. Відбувся новий суспільний поділ праці: громадське ремесло відокремилося від сільського господарства і стало самостійним видом господарської діяльності із власними галузями (насамперед, бронзоливарним та залізорудним виробництвом). Це було викликано необхідністю займатися цими видами ремесел протягом усього року, повністю звільнившись від сільськогосподарських робіт, масовим попитом на вироби із бронзи і заліза, підвищення їхньої якості.

Передскіфський період

ашельський культура трипільський україна

Якщо кіммерійці населяли степові простори України, то чорноліська культура належала їхнім сучасникам - лісостеповим землеробським племенам Дністро-Дніпровського межиріччя.

Хоча окрему групу чорноліської культури зафіксовано і на Лівобережжі, в басейні р. Ворскли. Чорноліська культура є проміжною ланкою між білогрудівською археологічною культурою та культурою скіфського часу у Правобережному Лісостепу і хронологічно поділяється на ранній (ХІ-ІХ ст. до н.е.) та пізній (IX - перша половина VIII ст.) періоди.

Чорноліська культура отримала свою назву за виявленим О. І. Тереножкіним у 1949 р. Чорноліським городищем, що у верхів’ях Інгульця Кіровоградської області. Неукріплені поселення чорноліських племен займали перші надзаплавні та низинні тераси річок; наприклад, поселення Унбек, поблизу села Андрусівка, що в Черкаській області, було розташоване в болотистій низині р. Тясмин. Тут виявлено 10 наземних жител, розташованих вздовж русла ріки в один та в два ряди. Аналогічні чорноліські поселення зафіксовано в межах міст Умань та Київ, на Канівщині, а також на Поділлі й Волині.

В VII ст. до н.е. на території Правобережжя та в басейні Ворскли з’являються різні кіммерійські предмети озброєння і кінської зброї, а на Середньому Подніпров’ї - виробів давніх кавказьких майстрів, що свідчить про активізацію зовнішніх зв’язків населення лісостепового Правобережжя. У лісостеповій смузі трапляються речі західного походження: бронзова італійська фібула VIII ст. до н.е. (с. Гребені Київської області), “крилата” бронзова пронизка (Михалківський скарб на Західному Поділлі) та окремі лужицькі кельти.

Лужицька культура - наступниця тшинецької культури, розпочала своє поширення з XIV - XIII ст. до н.е. і охоплювала значну територію від Середньої Чехії і Моравії на півдні до Балтійського моря на півночі і від р. Ельба на заході до Білорусі і України на сході. Відома своїми скарбами бронзових виробів і тим, що стала базою для формування слов'янського, фракійського і германського етносів. На думку польського археолога Ю. Костжевського, носії лужицької культури були праслов’янами.

Племена лужицької культури займалися орним землеробством та приселищним скотарством. На території України лужицька культура була поширена на заході України - вздовж верхньої і середньої течії Західного Бугу: тут пам’ятки лужицької культури з’являються наприкінці II тис. до н.е. Поблизу с. Млинище досліджено могильник, в якому виявлено близько 30 поховань з трупоспаленнями і супровідний інвентар, що містив типово лужицький посуд. Подібний могильник досліджено поблизу с. Тяглів на Львівщині.

Відомо небагато зразків лужицьких бронзових та залізних виробів. Скарб з с. Чехи (нині Луговське) Львівської області складається з лужицьких прикрас. Окремі пам’ятки (кельти, браслети, шпильки) зустрічаються на сході аж до Дніпра. Деякі східні вироби проникають з Подніпров’я на захід, на територію лужицької культури. Це свідчить про економічні і культурні зв'язки лужицьких племен з населенням Середнього Подніпров'я.

Висоцька культура, яка сформувалась у контактному районі Східної Європи, поєднує в собі лужицькі та середньодніпровські етнокультурні елементи і представлена окремими селищами, могильниками (поблизу с. Бельзець, Висоцький, Чеський та Золочівський могильники) і скарбами. Пам’ятки висоцької культури локалізуються у східній частині Львівської і на заході Тернопільської областей, у верхів’ях Західного Бугу.

У похованнях висоцької культури переважав обряд трупопокладення. Зустрічаються також трупоспалення в урнах або в ямках. Поховання - групові і парні - супроводжуються невеликою кількістю речей (мініатюрні посудини, прикраси та зрідка знаряддя праці або предмети озброєння). У могилах виявлено кам’яні свердлені шліфовані сокири й молотки, залізні і бронзові ножі. Цікавими є бронзові ножі, які мають леко профільовану спинку і коротке руків’я з пазами для накладок з органічного матеріалу. На території висоцької культури було знайдено три бронзові бритви, а в с. Кремінна, що на Хмельниччині) - шолом протоетруського типу.

З прикрас переважають бронзові та залізні шпильки, звичайні гривни з бронзи, браслети у вигляді пружин, сережки. Серед столового посуду зустрічаються біконічні чарки, черпаки з дугоподібною ручкою та миски з увігнутим кінцем. Трапляються глиняні брязкальця, фігурки птахів, прясельця, а характерними є тюльпаноподібні горщики (як в тшинецько-комарівській та білогрудівській культурах), а також горщики банко- та дзвоноподібної форм.

Скіфський період

Надзвичайно важливою віхою в історії ювелірного мистецтва на території України був скіфський період (II-III ст. До н.е.). Завдяки розвиненому похоронному культу зі скіфських часів збереглася величезна кількість речей, багато з яких - справжні шедеври. В курганах скіфської знаті знайдені вироби, створені як самими скіфами, так і ремісниками з грецьких міст Північного Причорномор'я. Саме з ювелірним мистецтвом скіфів безпосередньо пов'язаний так званий "звіриний стиль".

Ареал його поширення був величезним - від Китаю на сході до придунайським землям на заході. Для звіриного стилю характерне зображення тварин, птахів і фантастичних істот - цілих фігур або окремих частин (голів, ніг, лап, кігтів, рогів, очей тощо). Складні композиції, наприклад, фігури тварин в геральдичних позах або сцени боротьби звірів, свідчать про високий професійний рівень скіфських художників. Серед скіфських художніх виробів особливо багато бронзових і золотих, менше - срібних і залізних. У ранній період були дуже поширені предмети, вирізані з кістки. Золоті, бронзові, срібні та залізні речі в більшості випадків ідентичні. Металеві вироби виготовлялися за допомогою лиття, штампування, карбування.

Звіриний стиль кожного регіону мав свою специфіку. Зокрема, для Сибіру характерним є зображення гірського козла і кабана, а скіфи Причорномор'я любили оленів, козлів, барсів, пантер, левів, левоголових і орлиноголова грифонів.

Вироби в звіриному стилі здебільшого служили для обрамлення одягу та військового спорядження, а також обладунків коней. Дискусійним питанням на сьогодні залишається їх зміст. Одні вчені бачать в образах звірів зображення богів, які мають звірине подобу, інші - символи богів, не пов'язані з уявленнями про їх зовнішній вигляд. На думку третє, образи тварин не мають безпосереднього відношення до богів скіфського пантеону і взагалі до скіфської міфології, семантику звіриного стилю вони пов'язують лише з магією. Зображення звірів повинні були дати їх власнику силу, пильність і спритність. Саме тому в зображенні підкреслювалося те, що вбивало жертву (лапи, кігті, роги, паща), і те, що допомагало відшукати її.