Спільна творча праця може реалізовуватися у різних формах: одні автори працюють разом, інші працюють індивідуально, лише здійснюючи координацію своєї творчої діяльності, доводячи творчий задум до бажаного результату. Співавторство можливе лише на основі добровільного поєднання творчих зусиль різних авторів.
Спільний твір повинен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, в опері музика поєднується з текстом, а у балеті - з танцем. Тому музика без тексту - не опера, танець без музики - не балет. Поєднання різних форм творчості можливо й у випадку, коли жодна з складових частин не втрачає самостій ного значення, а кожен автор може використовувати свою частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами (музичний пісенний твір, аудіовізуальний твір).
Коли неможливо виокремити працю кожного співавтора у створеному творі, таке співавторство називається нероздільним.
У випадку, коли складові частини твору чітко визначені, і відомо, хто зі співавторів створив ту чи іншу частину, таке співавторство називається роздільним. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину твору, водночас він є співавтором твору в цілому.
Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам спільно незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення.
Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить всім співавторам. Якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим співавторам у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору.
У разі порушення авторського права на твір, який створено у співавторстві, кожен співавтор може доводити своє право в судовому порядку.
51
Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках, якщо в договорі між ними не передбачено інше.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» відносини між співавторами визначаються угодою, яку вони укладають між собою. Пункт 3 статті 436 Цивільного кодексу України встановлює, що відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.
Вимога про врегулювання взаємовідносин між авторами шляхом укладання угоди про співавторство, зводить до мінімуму виникнення конфліктних ситуацій між співавторами при використанні твору, а також значно полегшує правові розв’язання спорів.
Стаття 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» виділяє окремий вид спільної творчої діяльності, віднесеної до співавторства. Так співавторством є авторське право на інтерв'ю. Співавторами інтерв'ю є особа, яка дала інтерв'ю, та особа, яка його взяла. Опублікування запису інтерв'ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв'ю.
Не визнаєтьс я співавторством надання авторові певної допомоги (технічної, матеріальної, організаційної). Якщо одна особа створює сюжет, висловлює свої погляди, а інша лише записує їх, то йдеться про надання авторові технічної допомоги при створенні твору, і це не є співавторством.
Про співавторство не йдеться, коли новий твір додають до раніше створеного твору: наприклад, музику - до віршованого тексту. Тому наявність декількох авторів не завжди є співавторством.
Дискусійним можна назвати питання щодо віднесення до творів, створених у співавторстві, так званих колективних творів, які також є результатом праці двох і більше авторів. Колективний твір – це твір, який створюється за ініціативою та під керівництвом фізичної або юридичної особи, яка опубліковує його під своїм іменем або назвою, використовуючи матеріали, підготовлені для авторами. У результаті укладання ці матеріали утворюють єдиний самостійний
52
твір. Прикладами таких творів є енциклопедії, словники, журнали, газети, бази даних, складні комп’ютерні програми, аудіовізуальні твори. Основною проблемою при віднесенні цих творів до таких, що створюються у співавторстві, є визначення питання щодо наявності або відсутності спільної творчої праці при створенні таких творів.
3.2.3 Інші суб’єкти авторського права
Крім автора твору за законом, набути авторські майнові права на твір можуть спадкоємці автора; наймач (роботодавець) автора твору; упорядник збірників або інших складених творів.
Авторське право може перейти від автора чи іншої особи, яка має авторське право, до фізичних чи юридичних осіб та інших учасників цивільних відносин у порядку спадкування за заповітом або за законом (стаття 29 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). До спадкоємців не переходять особисті немайнові права авторів. Спадкоємці мають лише право протидіяти посяганню на твір, яке може завдати шкоди честі та репутації автора.
Іншими суб’єктами авторського права, які набувають майнових прав за законом, є:
роботодавець (наймач) автора твору, створеного у зв’язку з виконанням трудового договору (службового твору) згідно зі статтею 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та статтею 429 Цивільного кодексу України;
особа, яка видавцем періодичних видань (газет, журналів) та збірників (енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірників, збірників наукових праць),за статтею 19 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Юридична особа може стати суб’єктом авторського права в порядку правонаступництва (злиття, приєдна ння, поділу, перетворення) згідно зі статтею 104 Цивільного кодексу України.
Суб'єктом авторського права за договором може стати будь-яка фізична чи юридична особа. Види, зміст, порядок укладання договорів щодо розпоряджання правами інтелектуальної власності на твір визначено цивільним законодавством України статтями 31-
53
34 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та главою 75 Книги V Цивільного кодексу України.
3.3 Поняття та ознаки об’єкта авторського права
Об'єктом авторського права є твір.
В авторському праві під твором розуміють результат інтелектуальної творчої діяльності людини, який відзначається оригінальністю, втілено у будь-якій об’єктивній, доступній для сприйняття та викорис тання формі, може бути відтворено, доведено до загального відома, перероблено.
Твір – це сукупність ідей, думок, міркувань, образів, наукових положень, оцінок, висновків, пропозицій тощо, які виникли у процесі творчої діяльності автора і знайшли своє відображення у певній об’єктивній формі.
Ознаками твору, який визнається об’єктом авторського права, є творчий характер твору, оригінальність твору та об’єктивна форма вираження твору.
Відповідно до статті 433 Цивільного кодексу України та статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторським правом охороняються твори як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо), цінності і достоїнства, а також способу чи форми їх об’єктивного вираження.
У законодавстві України немає визначення твору. Разом з тим, зазначені ознаки твору виділяють при дослідженні норм Закону України «Про авторське право і суміжні права», в яких визначено, зокрема, такі поняття, як автор, примірник твору, аудіовізуальний твір, база даних, комп’ютерна програма, твір архітектури, твір образотворчого мистецтва та інші.
Твір може бути об’єктом охорони, якщо він є результатом творчої праці його автора, тобто є оригінальним, неповторним, суспільно та історично унікальним.
54
Не має реальних можливостей однозначно охарактеризувати діяльність, в результаті якої створений твір. Тому власне сам твір і стає практично єдиним універсальним показником, який дає можливість визнати діяльність як творчу.
Творча діяльність, тобто процес створення твору в силу різних обставин може бути не завершено. Тому авторським правом охороняються як завершені, так і не завершені твори.
Об’єктом авторського права можуть бути тільки твори, які мають оригінальний характер, відзначаються індивідуальністю, яка несе в собі відображення особистості автора. Оригінальність твору в авторському праві є достатньою умовою надання правової охорони.
Оригінальність твору можна визначити лише за фактом його створення. Твір може бути новим, але новизна в авторському праві не є необхідною умовою охорони. Ідеї, використані при створенні твору, не обов’язково мають бути новими, оскільки авторське право допускає інтелектуальну творчість на основі існуючих елементів. Головне, щоб твір відрізнявся від своїх попередників, не був копією або наслідуванням інших творів, був індивідуалізованим вираженням творчого задуму автора. Оцінка оригінальності є різною по відношенню до творів літератури, музики, художнього мистецтва, науки або коли мова йде про первинн і чи похідні твори. Оригінальний характер твору визначається в кожному окремому випадку.
Загальновиз наним є положення, що авторське право поширюється на твори, що існують в будь-якій об'єктивній формі. Авторське право охороняє форму твору, що надає змогу сприймати та використовувати твір шляхом відтворення, виконанн я або використання іншим способом.
Задум письменника чи композитора, який у свідомості автора вже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але не виражений зовні у будь-якій об’єктивній формі, не визнається об'єктом авторського права. Думки та фантазії автора, що існують лише у формі творчого задуму, не можуть бути сприйняті іншими людьми, і тому практично не існує потреби в їх правовій охороні.
55