Материал: Економічна історія України том 2

війни різниця між твердими і ринковими цінами неухильно зростала. На підприємствах Новоросійського металургійного товариства, фінансові можливості якого були колосальними, фіксовані ціни на хліб до лютого 1917 р. зросли порівняно з довоєнним періодом на житній хліб тільки на 16%, на пшеничний – на 28%, на м’ясо – на 47%, на цукор – на 57%108. Для порівняння зазначимо, що середні ціни на продовольство у Донецькому басейні зросли до того часу надзвичайно круто: на пшеничне борошно – на 139,6%, житнє борошно – на 157%, олію – на 178,6%, цукор – на 94%, сало – на 227%, білий хліб – на 143%, житній хліб – на 141%, м’ясо – на 212,5%109. Приблизно третину продовольства робітники і службовці цього регіону закуповували за значно вищими цінами вільного ринку, а вартість таких промислових товарів, як мануфактура, одяг, взуття, предмети домашнього вжитку, зростала ще більшими темпами.

Серед причин, які призвели до стрімкого підвищення цін на продовольство і промислові товари, слід назвати й спекуляцію, яку розкручували промислові фірми і банки. Останні створили тенденцію до приховування величезних партій продовольства і промислових товарів з метою спекулятивних афер. Нестача на ринку цукру наприкінці 1915 – на початку 1916 рр. була створена значною мірою штучно, оскільки цього товару було вдосталь, але закупити його можна було тільки за цінами у півтора рази вищими у відділеннях Петроградського міжнародного банку, розташованих у Харкові, Сумах та інших містах України110. Масштабним розмахом товаропозикових хлібних операцій з метою приховування зерна й борошна для подальшого розкручування цін відзначалися на території України ще в 1915 р. Одеське – 363 тис. руб. і Харківське – 79 тис. руб. відділення РосійськоАзіатського банку111. Від банків не відставали різномасті промислові й торгові фірми, що з’явилися під час війни на ринку й розгорнули спекулятивні афери. За документальними свідченнями, до війни прибуток текстильних підприємств становив 5–6% на валовий оборот, а на початку 1917 р. через небувалий товарний дефіцит навіть занепалі торгові фірми стали отримувати 25% чистого прибутку112.

Отже, у роки війни ціни на продовольчі товари і предмети масового попиту значно перевищували купівельну спроможність населення, що призводило до зниження його життєвого рівня. В умовах зростаючого дефіциту державні органи та місцева влада запроваджували різноманітні заходи для його пом’якшення: таксування цін, закупівля та продаж населенню за заготівельними цінами борошна, дров, вугілля, гасу тощо.

Одним з найпоширеніших заходів боротьби з дорожнечею, які практикували міські управи, земства та створені при них спеціальні структури, стала такса на продовольчі товари. Проте її вплив на продовольчий ринок був суперечливим, а інколинавітьшкідливим. АналізпрацьвідомогоекономістаМ.І.Туган-Барановського, надрукованих в різних часописах, засвідчує песимізм вченого щодо таксування продуктів. У нормальних умовах товарообміну ціни справді визначалися співвідношенням пропозиції й попиту, але небувалий розлад на залізницях у роки війни сприяв посиленню хаосу на продовольчому ринку.

На переконання частини вищих урядовців і законодавців Російської імперії такса мала зацікавити торговців. Тільки тоді, коли такса відповідає «нормальній ціні» або навіть трохи перевищує її, вона «сприятиме надходженню продуктів і

92 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

ціни самі по собі падатимуть». Проте навіть за дотримання цих умов негаразди на транспортних магістралях зводили часто нанівець результати «найоптимальнішого таксування продуктів».

У березні 1915 р. Всеросійський союз міст провів анкетування для з’ясування причин зростання цін і відпрацювання заходів боротьби з цим загрозливим явищем. По-перше, загальною причиною дорожнечі було визнано розлад залізничного транспорту, про що засвідчили відповіді 65 із 74 міст. По-друге, зверталася увага на негаразди організаційного характеру. По-третє, вказувалося на різке зростання попиту на продовольство для армії, біженців і вигнанців. Майже в четвертій частині відповідей причиною дорожнечі було визначено заборону владою вивозити продовольство з районів його виробництва. Зрештою, в переліку чинників, що впливали на зростання цін, були названі реквізиції, підвищення податків, дезорганізація кредиту та «черепахове» затвердження такс губернаторами. Деякі міста визнавали такси шкідливими заходом, що призводить до «втечі» товарів в інші міста, де такси не було. Саме з цієї причини 13% міст, що відповіли на запитання анкети, не впроваджували такс або відмовилися від них113. Четверта частина всіх відповідей причину зростання цін вбачала в спекуляції. В останньому звинувачували банки, торговців, землевласників, зрештою, і промисловців – борошномелів, цукрозаводчиків та ін.114 Попри всі суперечності, такса визнавалася найпоширенішим заходом боротьби з дорожнечею.

Хоч би як там було, зниження рівня продовольчого постачання в містах України прискорило заходи з регулювання цін. У Києві харчові продукти були піддані таксуванню з 23 січня 1915 р., причому ціни на пшеничне борошно й овес були підвищені на 4%115. У Житомирі ще восени 1914 р. була встановлена такса за цукор: за один пуд першого сорту – 6,05 руб., 2-го сорту – 5,85 руб., цукрового піску – 4,50 руб. за пуд116. У 1916 р. в Харкові та інших містах України постало питання узгодження такс з твердими цінами і встановлення загальноімперської системи таксування на продукти першої необхідності. На наше переконання, його вирішення було неможливим і через величезні простори Російської імперії, і через занепад транспорту, і через надто велику різницю в заробітній платі в різних регіонах.

Впровадження такс на рудниках Бахмутського й Слов’яносербського повітів викликало негативну реакцію з боку підприємств і навіть споживчих товариств через різке скорочення надходження продуктів. Ціни на таксовані товари не узгоджувалися з оптовими цінами і таксами в інших районах. За умов, коли таксаційні ціни на продовольство значно поступалися закупівельним, не могло бути й мови про стабілізацію продовольчого ринку. Товари зникали, ціни на них зростали, посилюючи спекуляцію та інші негативні явища.

Отже, таксування продовольчих товарів у містах України набуло в роки війни значного поширення і мало як помітні здобутки, так і серйозні недоліки.

Найдієвішим засобом організації розподілу продуктів споживання в усіх країнах, що втягнулися в війну, стала карткова система. Німеччина впровадила її першою – через півроку від початку війни. Першим з’явилися картки на борошно, потім на м’ясо, масло, сало, гас тощо. Попри скептичне ставлення до карткової системи з боку урядових кіл, окремі її елементи поширювалися в Україні. За да-

ними градоначальника м. Миколаїв Херсонської губернії, цукор розподілявся між дрібними торговцями з обов’язковим продажем в одні руки не більше 2 фунтів за ціною 0,16 руб. за фунт117.

Карткова система в тих чи інших містах України впроваджувалася залежно від становища на продовольчому ринку. На хлібному ринку Києва ситуація загострилася ще в серпні 1915 р. і міська управа ухвалила постанову щодо введення карткової системи на випечений хліб і борошно.

Найчастіше карткова система розглядалася як засіб рівномірного розподілу серед населення продуктів першої необхідності й попередження спекуляції. Майже в усіх містах Київської губернії картки були впроваджені влітку і восени 1916 р. на цукор, сіль, гас та інші товари першої необхідності, а в Полтавській губернії – навіть на сало в жири118. У Чернігові картки на цукор були запроваджені постановою міської думи з 22 червня 1916 р.119 Нестача борошна прискорила введення карткової системи на хліб у Харкові на початку 1917 р. Ще раніше в цьому місті з’явилися картки на цукор і гас. На засіданні міської думи 12 січня 1917 р. продовольча комісія запропонувала навіть усунути з ринку всіх скупників хліба120. З 1 вересня 1919 р. карткова система на продукти першої необхідності була впроваджена в ряді міст Таврійської губернії121. Отже, карткова система в містах і промислових районах України впроваджувалася в міру загострення становища на продовольчому ринку.

Гірничозаводське населення Донбасу і Придніпров’я приблизно на дві третини своїх потреб забезпечувалося під час війни за рахунок централізованого постачання продовольства. З 5 жовтня 1916 р. для гірників, металургів і членів їхніх родин було встановлено місячну і добову норму споживання найважливіших харчових продуктів.

Отже, громадськість України доклала певних зусиль до стримування спричиненого війною розладу господарського життя. Важливе значення в цьому напрямі мали протидія зростанню цін і спекуляції, заходи з регламентації товарного ринку шляхом заготівлі продовольства, таксування продуктів масового попиту тощо.

Війна засвідчила техніко-економічну і фінансову слабкість Російської імперії, залежність усього господарства країни від зарубіжних поставок різних машин і устаткування. Її затяжний характер поволі спрямовував економічний розвиток у суто мілітарне русло, посилюючи втручання держави у цю сферу. Проте правлячі кола імперії виявилися нездатними підтримати хоча б мінімальну рівновагу в господарському житті. Армія стала головним споживачем і промислової, і сільськогосподарської продукції, а тил був кинутий напризволяще. Виникли вкрай небезпечні диспропорції, які негативно впливали на зростання цін і прибутків, посилили спекуляцію й дорожнечу, розривали економічні зв’язки міста із селом, промисловості з сільським господарством.

Попри наявність значних хлібних ресурсів, війна засвідчила примітивізм і короткозорість політики імперського уряду щодо сільського господарства і продовольчої сфери. У ті роки Україна стала годувальницею найчисленнішої в світі армії, промислових і безхлібних регіонів європейської частини Російської імперії, але її сільське господарство залишилося без підтримки держави.

94 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

За слабкого техніко-економічного потенціалу й відсутності впорядкованої системи управління економічна криза загострювалася з кожним днем. Виснажлива війна дедалі більше посилювала занепад імперії.

Посилання до розділу 23

1.Горно-заводское дело. – 1914. – №32. – С.9395-9396.

2.Россия в мировой войне 1914–1918 годов (в цифрах): Статист. сб. – М., 1923. – С.5.

3.Горно-заводское дело. – 1914. – №30. – С.9355.

4.Россия в мировой войне 1914–1918 годов (в цифрах). – С.5.

5.Букшпан Я.М. Военно-хозяйственная политика: формы и методы регулирования народного хозяйства за время мировой войны 1914–1918 гг. – М.; Л., 1929. – С.43.

6.Россия в мировой войне 1914–1918 годов (в цифрах). – С.5.

7.Экономическое положение России накануне Великой Октябрьской социалистической революции: Документы и материалы. Март-октябрь 1917 г. – Ч.ΙΙ. – М.; Л., 1957. – С.432 (далі – Экономическое положение России… – Ч.ІІ).

8.Стенографический отчет Государственной думы. Четвертый созыв. Сессия ІІІ. – СПб., 1915. –

С.93.

9.Вестник сахарной промышленности. – 1915. – №23. – С.529.

10.Горно-заводское дело. – 1913. – №21. – С.7314.

11.Там само. – 1915. – №19. – С.10975-10976.

12.Ежегодник министерства финансов. – Пг., 1915. – С.4041.

13.Горно-заводское дело. – 1915. – №5. – С.10372.

14.Стенографический отчет Государственной думы. Четвертый созыв. Сессия ΙІІ. – С.96.

15.Гречко А.М. Организация народного хозяйства и кооперация. – Харьков, 1917. – С.4-10.

16.Клаус Р. Война и народное хозяйство России (1914–1917 гг.). – М.; Л., 1926. – С.34-35.

17.Народное хозяйство в 1916 году. – Пг., 1920. – С.7.

18.Стенографический отчет Государственной думы. Четвертый созыв. Сессия ΙV. – Стб.4091.

19.Вестник сахарной промышленности. – 1916. – №47. – С.483.

20.Стенографический отчет Государственной думы. Четвертый созыв. Сессия ΙV. – Стб.4090.

21.Экономическое положение России… – Ч.ΙΙ. – С.374.

22.Экономическое положение России накануне Великой Октябрьской социалистической революции: Документы и материалы. Март–октябрь 1917 г. – Ч.І. – М.; Л., 1957. – С.89-90 (далі – Экономическое положение России… – Ч.І).

23.Там само. – Ч.ІІ. – С.374.

24.Там само. – С.390.

25.Реєнт О. Україна в Першій світовій війні: сучасні науково-методологічні акценти // Пробл. історії України: факти, судження, пошуки. – К., 2007. – Вип.16. – С.99.

26.Горно-заводское дело. – 1915. – №4. – С.10316.

27.Там само. – №6. – С.10415.

28.Там само. – №45. – С.12223.

29.Реєнт О.П., Сердюк О.В. Перша світова війна і Україна. – К., 2004. – С.27-28.

30.ЦДІАК України. – Ф.2161. – Оп.1. – Спр.208. – Арк.21.

31.Горно-заводское дело. – 1916. – №38. – С.14307.

32.Там само. – 1917. – №5. – С.15228.

33.ЦДІАК України. – Ф.2161. – Оп.1. – Спр.198. – Арк.28.

34.Там само. – Спр.208. – Арк.17.

35.Там само. – Арк.17.

36.Там само.

37.Реєнт О. Україна в Першій світовій війні: сучасні науково-методологічні акценти. – С.100.

38.Реєнт О.П., Сердюк О.В. Назв. праця. – С.55-71.

39.Вестник Всероссийской выставки 1913 г. в Киеве. – 1913. – №7. – С.104.

40.Экономическое положение России накануне Великой Октябрьской социалистической револю-

ции: Документы и материалы. Ч.ΙIΙ: Сельское хозяйство и крестьянство. – Л., 1967. – С.56 (далі – Экономическое положение России… – Ч.ІІІ).

41.Там само. – С.34-36.

42.Там само. – С.48-49.

43.Известия Киевского общества сельского хозяйства и сельскохозяйственной промышленности. – 1916. – №1. – С.24.

44.Экономическое положение России… – Ч.ІІІ. – С.94.

45.Реєнт О.П., Сердюк О.В. Назв. праця. – С.161-162.

46.Вестник Всероссийской сельскохозяйственной палаты. – 1914. – №3. – С.85.

47.Южно-русская сельскохозяйственная газета. – 1914. – 28 авг.

48.Экономическая жизнь Подолии. – 1914. – №21. – С.39; Южно-русская сельскохозяйственная газета. – 1914. – 24 окт.

49.Пажитнов К.А. Влияние войны на условия сбыта и на стоимость жизни // Вестн. кооперации. – 1914. – №6-7. – С.24.

50.Стенографический отчет Государственной думы. Четвертый созыв. Сессия IV. – Стб.1841.

51.Реєнт О.П., Сердюк О.В. Назв. праця. – С.171-172.

52.Реєнт О. Україна в Першій світовій війні: сучасні науково-методологічні акценти. – С.100101.

53.Южно-русская сельскохозяйственная газета. – 1916. – 16 июня.

54.Шапошнікова Н.О. Продовольче становище в Україні в роки Першої світової війни (липень

1914 – лютий 1917 рр.). – К., 2002. – С.32.

55.ЦДІАК України. – Ф.2161. – Оп.1. – Спр.155. – Арк.18 зв.

56.Южно-русская сельскохозяйственная газета. – 1915. – 26 нояб.

57.Экономическое положение России… – Ч.ІІ. – С.390.

58.Горно-заводское дело. – 1915. – №3. – С.10279.

59.Шацилло К.Ф. От Портсмутского мира к Первой мировой войне. Генералы и политика. – М., 2000. – С.261.

60.Падение царского режима. Стенографические отчёты допросов и показаний, данных в 1917 г. в Чрезвычайной следственной комиссии Временного правительства. – Т.VII. – М.; Л., 1927. –

С.117.

61.Людендорф Э. Мои воспоминания о войне 1914–1918 гг. – Т.I. – М., 1923. – С.126.

62.Известия Главного комитета по снабжению армии. – 1916. – №12. – С.73.

63.Букшпан Я.М. Вказ. праця. – С.303.

64.Известия Главного комитета по снабжению армии. – 1916. – №12. – С.19-20.

65.Там само. – С.60-62.

66.Там само. – №14. – С.20.

67.История организации уполномоченного Главным артиллерийским управлением по заготовлению снарядов по французскому образцу, генерал-майора С.Н.Ванкова. 1915–1918 гг. – М., 1918. – С.156 (далі – История организации С.Н.Ванкова.).

68.Маниковский А.А. Боевое снабжение русской армии в мировую войну. – М., 1937. – С.90; История организации С.Н.Ванкова. – С.157, 160.

69.История организации С.Н.Ванкова. – С.156.

70.Маниковский А.А. Вказ. праця. – С.90; История организации С.Н.Ванкова. – С.165.

71.Киевская земская газета. – 1914. – 15 авг.

72.Соколовский Ю.Ю. О заготовке в Полтавской губернии продуктов для армии // Вестн. Хорольского общества сельского хозяйства. – 1915. – №6. – С.13-14.

73.Известия главного комитета по снабжению армии. – 1915. – №4-5. – С.151; 1916. – №12. –

С.19-20.

74.Там само. – 1916. – №12. – С.19-20.

75.Экономическая жизнь Подолии. – 1914. – №18. – С.31; №19. – С.4.

76.Реєнт О.П., Сердюк О.В. Назв. праця. – С.219.

77.Черниговская земская неделя. – 1915. – 14 авг.

78.Детальніше про участь кооперативів у заготівлі сільськогосподарських продуктів для потреб армії див.: Реєнт О.П., Сердюк О.В. Назв. праця. – С.215-222.