Материал: Економічна історія України том 2

96 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

79.Известия Главного комитета по снабжению армии. – 1916. – №12. – С.13-15.

80.Южно-русская сельскохозяйственная газета. – 1916. – 4 апр.

81.Известия Главного комитета по снабжению армии. – 1915. – №6. – С.133.

82.Прокопович С.Н. Война и народное хозяйство. – М., 1917. – С.186.

83.Экономическое положение России… – Ч.ΙΙΙ. – С.204-205.

84.Известия Особого совещания по продовольственному делу. – 1917. – №2. – С.35.

85.Китанина Т.М. Война, хлеб и революция (продовольственный вопрос в России, 1914 – октябрь

1917 г.). – Л., 1985. – С.74.

86.Островский А.В. Государственно-капиталистические и кооперативные тенденции в экономике России: 1914–1917 гг. // Россия и первая мировая война: Материалы междунар. науч. коллок-

виума). – СПб., 1999. – С.485.

87.Известия Особого совещания по продовольственному делу. – 1917. – №2. – С.21.

88.Россия в мировой войне 1914–1918 гг. (в цифрах). – С.4, 24.

89.Лященко П.И. Хлебная торговля на внутренних рынках Европейской России. – СПб., 1912. –

С.50, 74.

90.Черниговская земская неделя. – 1914. – 14 марта.

91.Русский мельник. – 1916. – №3. – С.128.

92.Журнал №144 Особого совещания для обсуждения и объединения мероприятий по обороне государства // Журналы Особороны. – М., 1977. – С.219-220.

93.Экономическое положение России… – Ч.ΙΙΙ. – С.468.

94.Горно-заводское дело. – 1916. – №4. – С.12835.

95.Там само. – 1910. – №24-25. – С.770.

96.Падение царского режима. Стенографические отчеты допросов и показаний, данных в 1917 г. в Чрезвычайной следственной комиссии Временного правительства. – Т.VII. – М.; Л., 1927. –

С.137-138.

97.Киевская земская газета. – 1917. – 20 янв.

98.Известия Киевской городской думы. – 1915. – №1. – С.9, 12.

99.Торгово-промышленная газета. – 1916. – 27 мая.

100.Стенографический отчет Государственной думы. Четвертый созыв. Сессия ΙV. – Стб.41.

101.Известия Киевской городской думы. – 1915. – №1. – С.13-14.

102.Известия Симферопольской городской думы. – 1915. – №5-6. – С.419.

103.Южно-русская сельскохозяйственная газета. – 1916. – 29 апр. и 6 мая.

104.Известия Киевского общества сельского хозяйства и сельскохозяйственной промышленности. – 1917. – №2. – С.14.

105.Экономическое положение России… – Ч.ΙІΙ. – С.171.

106.Известия Харьковской городской думы. – 1917. – №1-3. – С.179.

107.ЦДІАК України. – Ф.2161. – Оп.1. – Спр.159. – Арк.15, 42.

108.Там само. – Арк.14.

109.Там само. – Арк.42.

110.Горно-заводское дело. – 1916. – №4. – С.12796.

111.Экономическое положение России… – Ч.Ι. – С.101-105.

112.ЦДІАК України. – Ф.2161. – Оп.1. – Спр.192. – Арк.2.

113.Горно-заводское дело. – 1915. – №29. – С.11491.

114.Там само. – С.11489-11490.

115.Известия Киевской городской думы. – 1915. – №1. – С.33.

116.Там само. – 1914. – №11. – С.114.

117.Известия Особого совещания по продовольственному делу. – 1916. – №27. – С.109.

118.Киевские городские известия. – 1916. – №11. – С.134.

119.Там само. – №7-8. – С.177.

120.Известия Харьковской городской думы. – 1917. – №1-3. – С.24.

121.Известия Особого совещания по продовольственному делу. – 1916. – №28. – С.52.

Розділ 24

ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ В 1917–1920 РР.

1.Соціально-економічна політика урядів УНР доби Центральної Ради

Уперші місяці після Лютневої революції в центрі уваги Центральної Ради було вирішення політичних та організаційних питань. Економічні проблеми посідали другорядне місце в її діяльності. Розвиток політичних подій вимагав водночас від цієї представницької інституції виявити своє ставлення до найголовніших проблем соціально-еко- номічного життя, які хвилювали широкі верстви на-

селення.

Однимізнайважливішихбулопитанняпроземлю. В найбільш загальних рисах воно було задеклароване вже в І Універсалі Центральної Ради. У ньому зазначалось про бажання передати «по всій Росії поміщицькі, казенні, царські, монастирські й інші землі у власність народів». Наголошувалось, що кошти, які збираються в Україні, російський уряд відмовлявся повернути їх в Україну «на потреби нашої школи, освіти й організації». В зв’язку з цим Центральна Рада ставила завдання «всім організованим громадянам сел і городів, усім українським громадським управам і установам з 1 числа місяця липня (іюля) накласти на людність особливий податок на рідну справу і точно, негайно і регулярно пересилати його в скарбницю Української Центральної Ради»1.

За тиждень від дня оголошення І Універсалу було утворено уряд України – Генеральний секретаріат. У його складі було три економічні секретарства: фінансових, земельних страв і продовольчих справ2. В декларації Генерального секретаріату зазначалось про необхідність розв’язувати не лише національнополітичні домагання мас, а й багато інших, які висувала «і економічна, і соціяльна обстановка»3.

98 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

Після видання ІІ Універсалу Центральної Ради кількість економічних секретарств у її уряді зросла. Генеральне секретарство земельних справ очолив Б.Мартос, фінансових справ – Хр.Барановський, харчових справ – М.Стасюк, шляхів – Вс.Голубович. Посади генеральних секретарів праці, торгівлі і промисловості залишились на якийсь час незаміщеними.

Організація і діяльність економічних міністерств уряду налагоджувалась повільно. Насамперед вона обмежувалась серпневою (1917 р.) інструкцією Тимчасового уряду, яка позбавляла Генеральний секретаріат реальної можливості впливати на місцеві органи влади, а також необхідних фінансових ресурсів для проведення в життя економічних заходів. В остаточно затвердженому Тимчасовим урядом складі Генерального секретаріату було лише два економічних секретарства – фінансів та хліборобства4.

Після провалу наступу російської армії в Галичині Росія опинилась перед загрозою тотальної розрухи й анархії. Село наповнилось агітаторами, які закликали не слухатись влади і приступати до розподілу землі, захоплення поміщицьких маєтків. Відбувався розвал залізничного транспорту і пов’язаних з ним продовольчих труднощів.

Влада Тимчасового уряду фактично втратила реальні важелі впливу на економічну і політичну ситуацію в країні. Виступ Л.Корнілова у серпні лише поглибив анархію і розлад. За цих умов навіть ті суспільні сили, які не підтримували український рух, покладали свої надії на Генеральний секретаріат, сподіваючись, що він покладе край руїні, грабункам і насильству, не допустить поглиблення соціальних конфліктів.

29 вересня Генеральний секретаріат виступив з черговою програмовою декларацією на засіданні Малої Ради. Поряд з важливими політичними питаннями в ній було порушено також низку економічних проблем. Генеральний секретаріат висловлював переконання, «що в теперішнім часі неможливо скасувати капіталістичну форму промисловості і торгу». В той же час він наголошував на необхідності введення «державного контролю і регуляції господарського життя» в інтересах «трудящих мас»5. Висувалось завдання розробити план земельної реформи і декларувалося – «трудящим масам України належить право на землю, що вони її обробляють». Остаточне вирішення аграрної проблеми мало належати «Українським і Всеросійським Установчим зборам». На ближчу перспективу передбачалось, що впорядкування земельних відносин буде відбуватись «через земельні комітети з широкою компетенцією щодо розпорядження земельними фондами»6.

ПередбачалосянайближчимчасомстворенняЕкономічного комітету, якиймав регулювати «всю справу постачання та поділу харчів, сирих матеріалів та палива, і разом регулювати всю промисловість і торг». Ставилось завдання розпочати процес «розмежування в напрямі децентралізації спільнодержавних і спеціальномісцевих українських фінансів». У цьому ж напрямі планувалось формування окремого українського бюджету. Його поповненню мало слугувати насамперед «підвищення оподаткування маючих верств людности». Планувалося заснування Українського національного банку, реалізація широкої програми робітничої політики7.

Політика державного регулювання економіки в умовах розрухи, яку переживала Україна, могла стати ефективним антикризовим засобом. Однак до жовтневого

перевороту в Петрограді Центральна Рада та Генеральний секретаріат фактично залишились неспроможними здійснювати конкретний соціально-економічний курс. Лише уконституювавши себе як уряд на початку листопада 1917 р., Генеральний секретаріат приступив до його проведення.

Найбільш загальні положення економічної програми, викладені в урядовій Декларації 29 вересня, були повторені в ІІІ Універсалі Центральної Ради. Він проголошував скасування приватної власності на землю, запровадження восьмигодинного робочого дня, встановлення державного контролю за виробництвом8.

Надзвичайно важливим для Центральної Ради була необхідність висловити свою принципову позицію в аграрній справі. «Віднині на території Української Народної Республіки, – зазначалося в Універсалі, – чинне право власності на землі поміщицькі та інші землі нетрудових хазяйств сільськогосподарського значення, а також на удільні, монастирські, кабінетські та церковні касується»9. Наголошувалося, що земля є власністю «всього трудового народу» і має перейти до нього без викупу. Генеральному секретарю земельних справ доручалося негайно розробити закон про земельні комітети, які мали розпоряджатися відчуженими землями на місцях до Українських Установчих Зборів10.

У спеціальному роз’ясненні з приводу цього Генерального секретаріату зазначалось, що від дня проголошення Універсалу колишнім власникам заборонялось продавати, купувати чи передавати землю будь-кому у власність. Усі ці землі передавались у відання земельних комітетів. У той же час наголошувалося, що приватна власність скасовується тільки на землі нетрудових господарств, усі інші залишались у господарів на правах приватної власності.

Дальше роз’яснення основних засад аграрної політики було викладене у відозві Генерального секретарства земельних справ від 14 листопада 1917 р. У цьому документі підтверджувалось, що право власності скасовується лише щодо нетрудових господарств – поміщицьких, духовенства, купецтва, міщан та інших власників, тобто таких, на яких господар не працює. На землевласників, які мали земельну площу в розмірах трудового господарства, тобто 50 десятин, дія Універсалу не поширювалася.

Секретарство обіцяло розробити законопроект, згідно з яким земельні комітети мали порядкувати нетрудовими господарствами. Остаточне розв’язання аграрної проблеми покладалось на Українські Установчі Збори11. Проект земельного закону, підготовлений нашвидкуруч, був обговорений на 8-й сесії Центральної Ради. Він підтвердив усі задекларовані загальні положення, однак трудову норму понизив до 40 десятин.

Обговорення законопроекту показало чималі розбіжності в підході до вирішення аграрного питання між основними політичними партіями. Особливо гострої критики зазнав аграрний законопроект з боку українських лівих есерів, які були політично дуже близькі до більшовиків і намагалися підірвати Центральну Раду з середини. Політичною метою більшовиків було завдання не допустити ухвалення Центральною Радою аграрного законопроекту з тим, щоб створити враження, що наділяє селян землею лише більшовицький уряд. Розагітовані селянські депутати рішуче виступили проти норми в 40 десятин і за проведення «соціалізації» землі, хоча і не розуміли чітко, що вона означає. Зрештою, за схвалення законопроекту

100 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

проголосували лише українські соціал-демократи та безпартійні і він був провалений.

Утім, УНР зазнала неприхованої агресії з боку більшовицької Росії. 25 грудня

уХаркові на так званому Всеукраїнському з’їзді рад було утворено Центральний виконавчий комітет, який проголосив радянську владу по всій Україні. Більшовицькі загони розпочали наступ на Київ.

9 січня 1918 р. Центральна Рада видала свій ІV Універсал, який проголосив Україну «самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу»12. При цьому в Універсалі зазначалось, що вибрана на останній сесії Центральної Ради комісія вже розробила закон «про передачу землі трудовому народові без викупу, прийнявши за основу скасування власності й соціалізацію землі».

18 січня 1918 р. на 9-й сесії Центральної Ради, коли на вулицях Києва точилися бої з більшовиками, вищий орган влади України ухвалив тимчасовий закон про землю13. Цей акт скасовував «право власності на всі землі з їх водами, надземними і підземними багатствами». Всі ці землі проголошувалися надбанням народу УНР, користуватися якими мали право всі громадяни УНР без різниці статі, віри і національності. Верховне порядкування землею до скликання Українських Установчих зборів покладалось на Центральну Раду, а на місцях – на органи міського самоврядування, сільські громади, волосні, повітові і губернські земельні комітети в межах їх компетенції.

Ухваленням цього закону лідери Центральної Ради сподівалися вибити ґрунт з-під ніг більшовицької антиукраїнської агітації, однак сподіваного ефекту не було досягнуто. По-перше, закон був опублікований, коли Центральна Рада під натиском більшовиків уже залишила Київ і не мала змоги провести його в життя. Демагогічна агітація більшовиків досягла позитивного для них результату. Вона знаходила підтримку в частини селянства не правним підґрунтям аграрних перетворень, а привабливими для несвідомих мас гаслами «грабуй награбоване», «земля селянам» і т. п. В результаті селянський рух за землю набрав стихійно-анархічного характеру і ставив своїм завданням отримати землю у будь-який спосіб. Самовільні захоплення й нищення в результаті не тільки зумовили гострі соціальні конфлікти між великою земельною власністю і незаможним селянством, а й призвели до різкого протиборства в самому селянському середовищі.

До січня 1918 р. український уряд не виходив за рамки завдань, проголошених в Декларації 29 вересня і ІІІ Універсалі. Вважаючи неможливим ліквідацію буржуазного ладу, Центральна Рада та її уряд виразно дистанціонувалися від подій

уПетрограді й намірів більшовиків перебрати владу у свої руки в Україні. Поміркованість задекларованого Центральною Радою соціально-економічного курсу давала надію промисловим і фінансовим колам в Україні на те, що вони не втратять тут свою власність. Тому перші тижні після жовтневого перевороту в Петрограді засвідчили прагнення встановлення контактів підприємців з урядом України. Це, зокрема, підтвердила поїздка товариша генерального секретаря торгу і промисловості І.Ганіцького до Харкова і Катеринослава у листопаді 1917 р.14 Промисловці південних регіонів України погодились на включення до складу таких структур, як «Югомет», «Монотоп», «Донком» та інших комісарів Генерального секретаріату.