Материал: Економічна історія України том 2

252 млн крб. До цього показника наближався лише бюджет міністерства шляхів сполучень. Решта міністерств мала більш скромне фінансування67.

Незважаючи на наявність в українському селі значних продовольчих ресурсів, заготівельні операції проводилися досить повільно. В промислових центрах почали виявлятися ознаки продовольчих труднощів, перебої з постачанням хліба. Міська влада змушена була вводити нормування продажу хлібовиробів. Наприклад, у Миколаєві було заборонено продавати більше 4 фунтів хліба одній особі в день. У деяких містах вводилася карткова система68.

Великих масштабів набула спекуляція продовольчими товарами, постійно зростали ціни на них. Апарат Мінпроду фактично не контролював численну мережу заготівельних структур. Частина співробітників міністерства була причетна до спекулятивних операцій.

Повільні темпи заготівель на експорт, стрімке підвищення цін, зростання спекуляцій хлібом викликали занепокоєння П.Скоропадського. Він надіслав голові Ради міністрів Ф.Лизогубу спеціального листа, в якому кваліфікував боротьбу уряду зі спекуляцією як незадовільну, наголошуючи, що «нелад в цій області викликає загальне невдоволення і броження серед маси населення»69. Незважаючи на вагання прем’єр-міністра, гетьман наполіг на відставці міністра Ю.Соколовського.

На цю посаду був призначений С.Гербель, великий херсонський землевласник, колишній член Державної ради Росії, кадет. Новий міністр енергійно взявся за справу, скоротивши близько 350 працівників апарату міністерства. Була також утворена слідча комісія, яка відкрила понад сотню кримінальних справ за фактами зловживань у продовольчій сфері70. Міністерство видало обов’язкову постанову про припинення спекулятивного підвищення цін, якою заборонялося заготівля не тільки хліба, а й худоби та м’яса без дозволу міністерства. Незаконно заготовлена продукція підлягала реквізиції із 20% зниженням оплати вартості. Порушники цієї постанови каралися штрафом до 3 тис. крб. або тримісячним арештом71.

ВідразупіслявступунапосадуС.Гербельвисловивсяпротихлібноїмонополії, введеної ще за поданням попереднього міністра. Проте німецький посол А.Мумм ужив енергійних заходів протидії цим намірам. У споминах П.Скоропадський кваліфікував введення хлібної монополії як одну з корінних помилок німців72. Хоч і сам не встояв у цьому питанні перед натиском союзників.

Крім хлібної монополії, в Українській Державі функціонували ще й цукрова та спиртова, які мали забезпечувати внутрішнє споживання та експортні поставки. В 1918 р. було вироблено 46 млн пудів цукру-піску і 13,3 млн пудів рафінаду. Договірні зобов’язання України перед союзниками становили по вивозу цукру 6,5 млн пудів і 20% від виробництва 4 млн відер скарбового спирту73.

Українська Держава отримала у спадок від УНР фінансове господарство у стадії формування. Для відродження економіки необхідно було утвердження власної грошової одиниці, створення банківської системи, Державної скарбниці, мережі фіскальних установ, збалансованого бюджету тощо. Розв’язання цих завдань було покладено на Міністерство фінансів, яке очолив відомий фахівець банківської та кредитної справи, член партії кадетів А.Ржепецький. Він єдиний з міністрів, який незмінно працював у всіх складах уряду.

112Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

Зпершихднівфункціонуванняновавладазіткнуласязгостримдефіцитомобігових коштів – на виплату зарплати, утримання державного апарату, кредитування промисловості і сільського господарства. Вже 9 травня за поданням А.Ржепецького Рада міністрів дозволила емісійний випуск знаків Державної скарбниці на суму

400млн, а згодом ще 500 млн крб.74 Усвідомлюючи, що пряма емісія приведе до зростання інфляції, уряд 12 травня ухвалив випуск 3,6% облігації внутрішньої позики на 500 млн крб. Постановою від 9 липня Рада міністрів санкціонувала здійснення ще одного аналогічного за обсягом випуску державних облігацій75. Були дозволені обіг в Україні цінних паперів позик, випущених або гарантованих колишнім російським урядом, а також сплата відсотків по них76.

Поповнення грошової маси йшло за рахунок друку у Німеччині грошей, замовлених як УНР, так і гетьманатом. Загалом уряд замовив друк грошей на суму 11,5 млрд гривень, проте встиг отримати лише близько 4 млрд77. Міністерству фінансів довелося розв’язувати й проблему нестачі розмінних грошей. З цією метою було продовжено започатковану ще УНР практику випуску розмінних марок-шагів, еквівалентних половині копійки. Це значно полегшило розрахункові операції.

А.Ржепецький зайняв тверду позицію щодо обігу в Україні німецької та австрійської валюти, виступав проти нав’язуваного представниками Центральних держав завищеного курсу марки і крони. Він наполіг на тому, щоб усі валютні операції проводилися через кредитну канцелярію міністерства78. 22 червня уряд ухвалив закон про обмеження спекуляцій з іноземною валютою79. Були також ужиті заходи з обмеження ввозу в Україну російських грошових знаків80.

Фактично заново довелося створювати Державний банк, оскільки Центральна Рада тільки задекларувала перетворення Київської контори Державного банку Росії в Український державний банк. Формально робота з відкриття національної банківської установи була завершена у серпні. Банк мав досить розгалужену мережу своїх установ – Київську, Харківську та Одеську контори, а також 21 відділення81.

Для обслуговування потреб аграрної реформи у вересні 1918 р. розпочав діяльність Державний земельний банк. Для створення його резервного капіталу з Державної скарбниці було асигновано 20 млн крб. Крім того, банк успадкував земельні маєтності Дворянського земельного і Селянського поземельного банків, на базі яких він власне й фундувався82.

Активізували свою діяльність приватні комерційні банки. Встановлення в Росії більшовицького режиму сприяло перетіканню капіталів до України. 13 листопада Рада міністрів ухвалила закон про правомочність правлінь акціонерних комерційних банків. Вони дістали значну свободу дій, а повноваження їх правлінь, обраних у 1917 р., були продовжені на наступні роки83. Їхня діяльність сприяла пожвавленню ринкового сегмента економіки України.

Постійний дефіцит державного бюджету вимагав проведення жорсткої фіскальної політики. Були відновлені горілчана та тютюнова монополії. Ставки акцизу з вина, горілки, спирту постійно підвищувалися. Це ж стосувалося й виробів цигаркової та сірникової промисловості84. Був встановлений патентний збір на виробництво і збут квасу, морсів, штучних мінеральних вод та інших безалкогольних напоїв. Оподатковувалися прилюдні вистави, гуляння, ввезення гральних карт.

Запроваджено гербовий збір з усіх актів, документів, клопотань тощо. Встановлювалася плата навіть за проїзд та прогін худоби через дніпровські мости85.

Міністерство фінансів активно опікувалося складанням державного бюджету. 19 червня Рада міністрів зобов’язала всі міністерства і відомства подати кошториси для їх подальшого зведення та підготовки державного бюджету. У липні при Мінфіні була створена міжвідомча бюджетна комісія86. Однак через зволікання низки міністерств у визначенні власних кошторисів вона лише наприкінці вересня розпочала розгляд проекту державного бюджету. Робота ця була завершена вже після падіння гетьманату і подана на розгляд Директорії наприкінці грудня 1918 р. На думку Д.Дорошенка, цей документ мав «скоріше характер виконавчої «сміти» або відчиту по державним прибуткам і видаткам за 1918 рік»87. Загальні видатки державного бюджету становили понад 5,3, а прибутки – 3,2 млрд крб. Дефіцит становив 2,1 млрд крб. і покривався за рахунок випуску білетів Державної скарбниці та кредитових операцій88. І все ж зміцнення фінансово-банківської системи було одним із найсуттєвіших здобутків економічної політики гетьманського уряду.

Складений міністерством проект державного бюджету був схвалений новим урядом УНР. Проте один із найфаховіших міністрів гетьманату А.Ржепецький був ув’язнений і помер навесні 1919 р. внаслідок дій слідчої комісії Директорії з розгляду «злочинів» гетьманського режиму.

Базові для економіки галузі промисловості, насамперед важкої – гірнича, металургійна, машинобудівна, перебували в занепаді. У легкій та харчовій промисловості питома вага державного сектора була незначною. В складі уряду функціонувало Міністерство торгівлі і промисловості. Вже сама назва його свідчила про галузеві пріоритети відомства.

Міністром був призначений відомий одеський біржовий діяч, кадет С.Гутник. З огляду на визнання гетьманом усіх зобов’язань по Брестському мирному договору основним завданням Мінторгпрому стало виконання економічних угод з Німеччиною та Австро-Угорщиною у частині товарообміну. При міністерстві був створений департамент закордонної торгівлі. Фактично під його егідою діяв комітет для зовнішньої торгівлі, згодом перетворений на торговельну раду, до компетенції якої було включено й внутрішню торгівлю. Законом від 20 серпня Мінторгпром дістав винятково право регулювання і контролю зовнішнього товарообміну89. Як відомо, Україна мала до 31 липня 1918 р. поставити Центральним державам 60 млн пудів збіжжя, 2 млн 750 тис. пудів рогатої худоби, 400 млн штук яєць, картоплі та овочів 1,5 млн пудів, а також сировинні матеріали: деревину, залізну, марганцеву руду тощо90. Влітку 1918 р. стало очевидним, що зобов’язання по поставках харчових продуктів виконані вчасно не будуть, а сировина майже не експортувалася. Тому за ініціативи Центральних держав 10 вересня було підписано новий економічний договір. Він був ще більш обтяжливим для України, яка мала поставити до початку грудня 40 млн пудів зерна, муки, круп, 6 млн пудів рогатої худоби тощо. Крім того, додавалися поставки овець – 160 тис. голів, домашньої птиці – 2 млн, сала 400 тис. пудів, масла і сирів 60 тис. пудів, цукру 2,5 млн пудів, спирту до 20 млн л91. Точних підсумкових даних щодо кількості вивезеного з України продовольства і сировини за Брестським і наступними домовленостями не існує. Це пояснюється

114 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

багатоканальністю поставок, які здійснювалися структурами Мінпроду Української Держави, господарчими заготівельними організаціями союзників, військовим командуванням, продуктовими посилками німецьких і австро-угорських солдатів. До того ж у зведеннях фігурують різні одиниці виміру – фунти, пуди, тонни, вагони.

Д.Дорошенко, спираючись на відомості Мінторгпрому, наводить загальні дані за квітень-вересень: 44,5 тис. вагонів, з них 6,3 тис. – хліба92. Тогочасний фахівець

зпитань зовнішньої торгівлі О.Андерсен вважав, що на кінець листопада було експортовано до Центральних держав 9,3 тис. вагонів хліба, 23,2 тис. вагонів харчових продуктів93. Німецькі джерела констатують, що загалом план експорту з України був виконаний лише на 20%94. Сучасні вітчизняні дослідники оцінюють кількість вивезеного хліба приблизно в одну третину від 75 млн пудів, заготовлених установами Державного хлібного бюро95.

Уряд вживав заходів з оживлення промислового виробництва. Активізувалася робота Харківського паровозобудівного заводу, який одержав з державної скарбниці кошти, заборговані за поставлені раніше машини. Відновилася робота Катеринославського металургійного заводу96. Було ухвалено надати державну допомогу кораблебудівельним заводам «Наваль» і «Россуд». Щомісячний видобуток вугілля дещо зріс, проте був утричі менший проти початку 1917 р.97

Вумовах глибокого занепаду базових галузей промисловості Рада міністрів проводила політику концентрації основних ресурсних засобів у руках держави. У червні уряд ухвалив закон про підпорядкування Мінторгпрому всіх установ і урядовців, які відали виробництвом, заготівлею і продажем палива98. Наступним законом впроваджувалися контроль і регулювання торгівлі металом і металовиробами. Міністерство набуло надзвичайних повноважень у цій сфері аж до накладання арешту на продукцію. При ньому була створена особлива нарада з питань металу99. Було також засновано Державне бюро із закупівлі за кордоном і продажу в Україні нафти та виробів з неї. Аналогічні бюро діяли при Мінторгпромі

зпитань торгівлі залізною рудою, розподілу паперу тощо100. Суттєвих зрушень у промисловій сфері домогтися не вдалося, тому Україна була змушена завозити з Центральних держав вугілля, паливно-мастильні матеріали, сільськогосподарські машини тощо. Монопольне розпорядження промисловою продукцією дозволило задовольняти першочергові потреби держави, однак вело до згортання товарного ринку, зростання ажіотажного попиту та спекуляції.

Налагодження функціонування транспортної інфраструктури стало одним із життєво важливих завдань уряду. Міністерство шляхів очолив досвідчений та ініціативний інженер Б.Бутенко. Значні кошти були виділені на реконструкцію та добудову залізничних колій Гришино–Рівне (40 млн крб.), Жмеринка–Могилів (10 млн крб.). Розпочалося проектування ліній Миколаїв–Умань, Херсон–Джанкой, Новоград-Волинський–Жмеринка та ін. Понад 90 млн крб. було виділено на збільшення оборотних капіталів залізниць101. Водночас продовжувала накопичуватися заборгованість залізничникам з заробітної плати, їх сім’ї були позбавлені безплатного проїзду, обмежені права галузевої профспілки тощо. Це призвело у липні до загальноукраїнського страйку залізничників, який фактично паралізував рух. Уряд вжив жорстких заходів щодо страйкарів – звільнення, арешти, вислання тощо. Шляхом тиску, а також певних поступок з боку влади конфлікт вдалося владнати.

Опікувалося міністерство й облаштуванням шосейних і ґрунтових шляхів. Зокрема, Київській шляховій окрузі було виділено близько 4 млн крб.102 Значні кошти асигнувалися на підтримання життєдіяльності портів Одеси, Херсона, Миколаєва, Маріуполя, а також річкового флоту.

Міністерствопрацювалонадперспективнимипроектами– Вісло-Дніпровсько- го водного шляху, каналу Північний Донець – Дніпро та ін. Зокрема, на проектнопошукові роботи з шлюзування суден на дніпровських порогах уряд виділив 8 млн крб.103 Загалом на потреби міністерства шляхів з державного бюджету було виділено 1 млрд 151 млн крб.104

Отже, у результаті реалізації економічної політики, базованої на принципах приватної власності, Українська Держава спромоглася здійснити суттєві зрушення у створенні дієздатної фінансово-банківської системи, проведенні прогресивної аграрної реформи, поліпшенні роботи залізничного транспорту, налагодженні зовнішньої торгівлі. Проте діяльність уряду з розвитку економіки стримувалася не тільки наслідками глибокої господарської кризи, а й становищем гетьманату як держави – сателіта центральноєвропейських імперій. Пріоритет їхніх економічних інтересів детермінував гальмування земельної реформи, деформації у продовольчій справі, валютно-курсову асиметрію, одновекторність зовнішньоторговельних зв’язків. Безперечно, далося взнаки й надто короткотермінове функціонування Української Держави.

3. Соціально-економічні перетворення більшовиків

Першим і основним чинником, котрий формував вектор радянської економічної політики, був світогляд більшовицького керівництва. Майбутнє не лише Росії, а й усього світу В.Ленін вбачав у комунізмі. Головною ознакою комунізму називалася відсутність приватної власності. Теоретично вона виглядала як закономірний процес проголошеної в «Капіталі» К.Маркса «експропріації експропріаторів». Там вимальовувалася така картина: заради збільшення прибутку капіталісти посилюють тиск на пролетаріат, у результаті чого «зростає маса злиднів, гноблення, рабства, виродження, експлуатація, але разом з тим зростає обурення робітничого класу, який постійно збільшується кількісно… Монополія капіталу стає оковами того способу виробництва, який виріс при ній і під нею. Централізація засобів виробництва й усуспільнення праці досягають такого пункту, коли вони стають несумісними із їх капіталістичною оболонкою. Вона вибухає. Б’є година капіталістичної приватної власності. Експропріаторів експропріюють»105.

Положення про незборимі суперечності між капіталом і працею, які лише посилюються з розвитком капіталізму, стало аксіомою для більшовицьких керманичів. Внаслідок тривалої війни ці суперечності загострилися, що спонукало В.Леніна до формування програми переходу до комуністичного будівництва. У вересні 1917 р. Ленін наголошував на сприятливому для пролетарської революції впливі війни, яка, «надзвичайно прискоривши перетворення монополістичного капіталізму на державно-монополістичний капіталізм, тим самим надзвичайно наблизила людство до соціалізму»106. Пройнятих революційним запалом діячів не зупиняла пересторога К.Маркса, висловлена ним у передмові до першого видання