Материал: Економічна історія України том 2

396 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

не забезпечуються матеріалами, багато часу простоюють і мало заробляють. На багатьох будовах та окремих підприємствах гуртожитки не обладнані, робітники з сім’ями живуть в сараях, які не пристосовані для житла…». У записці зазначалося: «в їдальнях черги, брудно, обіди погані і дорогі, в магазинах дуже мало товарів першої необхідності – солі, сірників, мила».

Робітники скаржилися, що «планові ціни на хліб і продукти дуже високі, а отже, бракує грошей, щоб викупити ці продукти». Деякі робітники і службовці висловлювали невдоволення тим, що «уряд витрачає багато народних коштів на Сталінські премії для артистів і письменників». Дехто нарікав на те, що подвійні ціни (пайкові і комерційні) «сприяють розвитку спекуляції» тощо. У підсумку робітники нерідко доходили висновку, що влада турбувалася про робітників менше, ніж про полонених німців: «в’язнів краще годують, ніж нас». Серед висловлювань, які трактувались як ворожі, було й таке: «Тепер молодь нічого не бачить хорошого, крім роботи і голоду: ні поїсти, ні вдягнутися. Живуть добре лише ті, хто працюють

вмагазинах, а також верхівка уряду»76.

Угрудні 1947 р. в СРСР була проведена грошова реформа. Вона готувалася в умовах суворої секретності й під особистим контролем Сталіна. Попри всі перестороги, закрита інформація стала «просочуватись» і подекуди спричинила неабияку торговельну лихоманку. Тодішній міністр фінансів СРСР А.Звєрєв згадував, що напередодні обміну місцевим керівникам направляли пакети з документами про реформу, на яких стояв гриф «Відкрити тільки після одержання особливої вказівки». Проте «у деяких місцевих співробітників цікавість переважила службовий обов’язок» – пакети було відкрито раніше77. Стали поширюватися різноманітні плітки, скажімо, що один новий рубль буде обмінюватись на два старих, що гроші взагалі скасують і т. п. На початку грудня люди кинулися до магазинів і почали скуповувати все підряд, після чого деякі заклади торгівлі поспішно закривалися «на ремонт» чи «на переоблік».

14 грудня 1947 р. вийшла постанова Ради міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) «Про проведення грошової реформи і відміну карток на продовольчі та промислові товари». У ній мовилося про те, що в період Вітчизняної війни різко зросли витрати держави на утримання армії, розгортання військової промисловості. Унаслідок цього в обіг було випущено велику кількість грошей, хоча виробництво товарів для продажу населенню, навпаки, значно зменшилося. За час війни німецькі та інші окупанти випустили чимало фальшивих карбованців, що також «збільшило надлишок грошей в країні і засмітило наш грошовий обіг». За таких умов відбулося істотне підвищення ринкових цін, чим скористалися «спекулятивні елементи» – «для нагромадження грошей у великих розмірах з метою наживи за рахунок населення».

Обмін грошей здійснювався в ощадкасах, поштових відділеннях, на великих підприємствах і т. п. Старі грошові знаки обмінювалися на нові у співвідношенні 10:1, розмінна монета обміну не підлягала. Обмін проводився протягом одного тижня – з 16 по 22 грудня. Особливих втрат від реформи зазнали вкладники ощадних кас, оскільки переоцінці не підлягали лише найменші вклади – до 3 тис. руб. Певні збитки населення понесло також через так звану конверсію облігацій державних позик: облігації минулих позик обмінювалися на облігації нової позики

у співвідношенні 3:1 (за винятком облігацій позики 1938 р., які обмінювались у співвідношенні 5:1). Грошова реформа мала відверто конфіскаційний характер, у дусі радянської традиції перерозподілу власності, що офіційно обґрунтовувалося необхідністю обмеження «спекулятивних грошових нагромаджень»78.

У ході цієї реформи грошова система СРСР принципово не змінилася, включаючи в себе три види грошових знаків: банківські білети, казначейські білети і розмінну монету. Банківські білети зразка 1947 р., які замінили колишні червонці, були випущені купюрами в 10, 25, 50 і 100 рублів, нові казначейські білети – купюрами в 1, 3 і 5 рублів. Розмінна монета залишилася колишня: 1, 2, 3, 5, 10, 15 і 20 копійок. Нові гроші були виготовлені протягом 1946–1947 рр. на папері високої якості, з портретним локальним знаком на банківських білетах у 50 і 100 карбованців. Через 46 тис. виплатних пунктів, які діяли на всій території СРСР, громадяни країни обміняли 28 млрд крб. старих грошей, тобто отримали 2,8 млрд крб. нових грошей. В Українській РСР населення обміняло 7,2 млрд крб. старих грошей, або 19,2% від загальної суми по країні79.

Під час проведення обміну грошей спостерігалися різні порушення та зловживання, особливо з боку працівників банків, ощадних кас та окремих керівників місцевого рівня. Міліція викрила чимало випадків приховування в магазинах залишків товарів, за які працівники торгівлі сплачували грошовими знаками старого зразка. Виявлено факти незаконного переведення в Державний банк на рахунки колгоспів особистих коштів колгоспників, яке здійснювалося головами та іншими працівниками колгоспів. За період з 15 грудня 1947 р. по 7 січня 1948 р. органи суду і прокуратури СРСР порушили у зв’язку з цим 54 кримінальні справи, притягнувши до відповідальності 114 осіб. Слідство встановило, що в ощадні каси, відділення Держбанку і на рахунки багатьох організацій було незаконно внесено 846,6 тис. руб., згодом одержано вкладів грошовими знаками нового зразка 78,2 тис. руб., в магазинах приховано від переобліку товарів на суму 81,5 тис. руб. тощо.

В одному з партійних документів, датованих січнем 1948 р., за підсумками здійснених перевірок говорилося: «деякі працівники радянських органів та ощадних кас, при проведенні грошової реформи, використовуючи своє службове становище, стали на шлях зловживань та обману держави і після опублікування постанови почали незаконно вносити гроші старого зразка, які особисто їм належали, на ощадні книжки на своє ім’я та ім’я своїх родичів, чим фактично намагалися організувати крадіжку державних коштів». Деякі службові особи, причетні до таких правопорушень, були засуджені народними судами на тривалі терміни позбавлення волі. Так, на 7 років ув’язнення засуджено завідувача магазину, який «приховав при переобліку 15 грудня товарів на суму 31 000 руб…». На 17 років ув’язнення засуджено працівників однієї з ощадних кас, які здійснювали «незаконні операції по вкладах» та ін.80

Одночасно з проведенням грошової реформи, тобто з 16 грудня 1947 р., скасовано карткову систему постачання. Ліквідовано пайкові й комерційні ціни і запроваджено єдині державні роздрібні ціни на продовольчі і промислові товари. Ця акція мала не тільки соціально-економічне, а й політико-ідеологічне значення. Адже СРСР першим з колишніх воюючих країн відмовився від карток, випередивши

398 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

Англію, Францію, Італію. Щоправда, новий рівень єдиних державних роздрібних цін на продовольчі і промислові товари перевищував довоєнний утроє. Крім того, через нестачу фондів і з метою боротьби зі спекуляцією введено «норми відпуску товарів в одні руки»: хліба – не більше 2 кг, крупи – 1 кг, м’яса – 1 кг, молока – 1 л, взуття – 1 пара, сірників – 2 коробки тощо. Це, однак, не позбавило торгівлю постійних черг і хронічних дефіцитів.

Єдині державні роздрібні ціни дещо відрізнялися від пайкових цін, визначених попереднього року під час так званого зближення цін. Для прикладу, хліб, мука, крупа, макарони тепер коштували на 10–12% дешевше порівняно з колишніми пайковими цінами, а яйця, молоко, фрукти – навпаки, на 15–25% дорожче. На низку важливих продуктів харчування влада залишила пайкові ціни 1946 р., зокрема на м’ясо, рибу, овочі, картоплю, сіль, цукор і кондитерські вироби. Натомість ціни на одяг, взуття, тканини, трикотажні вироби зросли на 10–25% порівняно з пайковими, що не давало можливості суттєво підвищити рівень споживання населення. За роки четвертої п’ятирічки виробництво продовольчої продукції підвищилось, проте не досягло планових показників. Тому держава розширила імпорт багатьох продовольчих товарів, насамперед м’яса, цукру, рослинного масла та ін.81

Утой же час вилучення в процесі реформи значної кількості грошей і, отже, скорочення загальної купівельної спроможності викликало необхідність і створювало можливість зниження цін на товари. У 1948 р. державні роздрібні ціни стали на 17% нижчі за рівень цін, який існував напередодні реформи. Відбулося зниження цін на колгоспних ринках, поступово зростав товарообіг. У 1948–1949 рр. державні роздрібні ціни знизилися порівняно з четвертим кварталом 1947 р. на 29%, що супроводжувалося дальшим збільшенням товарообігу. В 1948–1952 рр. Рада Міністрів СРСР щороку ухвалювала постанови про зниження державних роздрібних цін на окремі товари, що викликало схвальну реакцію населення. На кінець четвертої п’ятирічки роздрібний товарообіг державної і кооперативної торгівлі в СРСР дещо перевищив довоєнний рівень, а в Україні досягнув 97% від рівня 1940 р.

Варто зазначити ще одну обставину. Грошова реформа і скасування карткової системисприялидеякомурозширеннюсферифункціонуваннягрошей. Алерозуміння принципів організації економіки і перспективи розвитку господарства за соціалізму залишалося незмінним. Політичне керівництво не відмовлялося від елементів натуралізації економічних відносин, про що свідчила, наприклад, система поставок сільськогосподарських продуктів. Тривала «мобілізація коштів населення» за допомогою державних позик: у травні 1946 р. розміщено Першу позику відбудови і розвитку народного господарства на суму 21,8 млрд руб., 1947 р. – Другу позику на 22,5 млрд руб., 1948 р. – Третю позику на 22,6 млрд руб., 1949 р. – Четверту позику на 23,8 млрд, 1950 р. – П’яту позику на 27 млрд руб., усі на 20 років.

Уроки довоєнних п’ятирічок надходження по позиках у державний бюджет СРСР становили близько 50 млрд руб., в період війни – понад 76 млрд руб. (відповідно 5 і 10% прибутків бюджету). Передплата на державну позику здійснювалася на підприємствах, в установах, колгоспах та інших організаціях. Влада постійно підкреслювала добровільний принцип проведення акції, хоча насправді партійні і радянські органи чинили значний адміністративний тиск на громадян. Робітники, службовці і кооперовані кустарі виплачували грошові внески по підписці зі своєї

заробітної плати. Вони могли зробити виплати відразу чи протягом 10 місяців з дня випуску позики. Селяни здійснювали оплату по підписці готівкою – також відразу або в розстрочку (перший внесок робився в десятиденний строк). Підписка проводилася під незмінним гаслом: «Три-чотиритижневий заробіток – у борг державі» і тривала, як правило, п’ять-шість днів.

Облігації позики видавалися громадянам одночасно зі сплатою останнього внеску. Облігації випускалися вартістю в 500, 200, 100, 50 і 25 руб., причому облігації в 50 і 25 руб. були розмінними (видавалися в тих випадках, коли загальну суму підписки не можна було скласти з облігацій більшої вартості). Традиційно керівники підприємств і установ добивалися від робітників і службовців підписки на позику в розмірі їхньої місячної зарплати. Керівництво колгоспів мало завдання домагатися від селян якнайшвидшої оплати підписки, що знайшло відображення

водному з партійних закликів того часу: «Славною традицією стало у нас, що багато колгоспників, підписуючись на позику, відразу повністю оплачують свою підписку. Чудову ініціативу селян по достроковій оплаті підписки потрібно широко розповсюджувати».

Умістах підписку на позику здійснювали комісії сприяння державному кредиту та ощадній справі, в селах – сільські ради через своїх уповноважених, затверджених виконкомами районних Рад депутатів трудящих. Передоплата оформлялася на спеціальних підписних аркушах, які голови комісій сприяння передавали в бухгалтерії відповідних підприємств та організацій, а уповноважені сільських рад – податковому агентові. У свою чергу, бухгалтерії та податкові агенти одержували з ощадних кас облігації позики, які після цього потрапляли до громадян. Крім того, щороку облігації позики брали участь у двох тиражах розіграшів: так, на облігацію

в100 руб. встановлювалися виграші в 50 тис., 25 тис., 10 тис., 5 тис., 1 тис., 500 і 200 руб. Звичайно, вигравати вдавалося лише небагатьом, однак це мало хоча б якось зацікавити людей. Держава зобов’язувалась погасити свій борг, тобто викупити у населення облігації, які не виграли в розіграшах, протягом 20 років82.

Узв’язку із закінченням війни було ліквідовано воєнний податок, що справило позитивний вплив на рівень життя населення. В радянському бюджеті податки з населення відігравали відносно невелику роль: напередодні війни вони становили менше 5% прибуткової частини бюджету, в 1945 р. – 14,7%. Після відміни воєнного податку відбулося зменшення частки податків з населення в прибутках бюджету: у 1950 р. ця частка становила 8,5%. Податкові платежі з населення стягувались у вигляді прибуткового податку з робітників і службовців, сільськогосподарського податку з колгоспників і одноосібних селянських господарств, а також податку на холостяків, самотніх і малосімейних громадян. З одноосібних селянських господарств, які мали коней, знімався ще й податок на коней. Крім того, існували місцеві податки і збори: податок з будівель, земельна рента і збори з торговців на ринках, власників худоби і транспортних засобів.

З 1 березня 1950 р., згідно з постановою радянського уряду, було змінено порядок визначення курсу карбованця щодо іноземних валют. Політичне керівництво СРСР наголошувало, що проведення грошової реформи, скасування карткової системи, зниження цін на товари масового споживання привели до значного зміц-

400 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

нення карбованця, підвищення його купівельної спроможності та його курсу щодо іноземних валют. З червня 1937 р. курс рубля вираховувався на базі долара США, тепер став визначатися «на більш стійкій, золотій основі» (вміст рубля встановлювався в 0,222 г золота). Як наслідок, офіційний курс рубля до долара США та англійського фунта стерлінгів помітно підвищився: відповідно з 5 руб. 30 коп. до 4 руб. і з 14 руб. 84 коп. до 11 руб. 20 коп.83

Мобілізуючи зусилля трудящих, центральні та місцеві органи влади поступово розв’язували деякі складні соціальні проблеми. До літа 1948 р. вдалося повністю відселити людей із землянок в Одеській, Миколаївській, Херсонській, Львівській, Дрогобицькій і Тернопільській областях. У серпні того ж року вийшов указ Президії Верховної Ради СРСР, який надавав право громадянам на придбання чи будівництво індивідуальних житлових будинків «на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п’яти включно…». Рада міністрів СРСР визначила норми наділів на будівництво: від 300 до 600 кв. м у містах і від 700 до 1200 кв. м – у селах. За роки четвертої п’ятирічки в містах і робітничих селищах республіки було відновлено і побудовано 13 млн кв. м житла, в сільській місцевості зведено 950 тис. житлових будівель. На початку 50-х рр. житловий фонд України перевершив довоєнний, однак житлова проблема залишалася надзвичайно гострою84.

У процесі відбудови поліпшувалися побутові умови життя людей. У містах було відновлено системи водопостачання і каналізації, відкривалися нові автобусні маршрути, трамвайні і тролейбусні лінії. У 1948 р. введено в дію газопровід Дашава – Київ, столиця республіки стала одержувати щораз більше природного газу. За роки четвертої п’ятирічки доволі швидкими темпами проходила газифікація окремих міст: у 1940 р. газопостачання мали 11 міст республіки, а в 1950 р. –

17. Протягом вказаного періоду кількість газифікованих квартир в УРСР зросла

з34,8 тис. до 128,4 тис., тобто більш ніж утричі. Саме після закінчення війни в Україні (до речі, вперше в Радянському Союзі) почалося використання зрідженого газу в балонах, що також полегшувало побут пересічних громадян.

Ставали з руїн і поволі розбудовувались українські села, однак умови життя і праці сільського населення незмірно поступалися тодішнім міським стандартам. У березні 1951 р. в газеті «Правда» з’явилася стаття М.Хрущова «Про будівництво і благоустрій в колгоспах». У ній пропонувалось ліквідувати дрібні села і створити великі колгоспні селища, щоб «наблизити побут колгоспників до умов міського життя». У кожному селищі мали бути школа, клуб, лікарня, магазин, лазня, дитячий садок, будинок сільськогосподарської культури тощо. Автор статті твердив, що стара назва населених пунктів – «село» вже не задовольняла колгоспників. Він посилався на досвід України, де нові великі села стали називати «агромістами». Щоправда, М.Хрущов пропонував «не гнатися за гучними назвами», вважаючи найдоцільнішою назвою «колгоспне селище».

Перші такі «агроміста» чи «колгоспні селища» були закладені в колгоспах ім. Сталіна Генічеського району Херсонської області, ім. Сталіна Черкаського району Київської області, ім. Хрущова Охтирського Сумської області. За планом будівництва в селі Рівне Генічеського району на Херсонщині передбачалося зселити в одне агромісто 15 навколишніх сіл. Для забезпечення більшої компактності на-