Материал: Економічна історія України том 2
30. Економіка України в добу десталінізації (1956–1965) |
411 |
регіональних нарад партійних, радянських, господарських працівників з проблем аграрного розвитку країни. Майже на всіх пленумах ЦК і нарадах із доповідями виступав М.Хрущов. В Україні протягом згадуваного періоду відбулося 14 пленумів ЦК КПУ з питань розвитку сільського господарства.
Дотримуючись курсу на «хімізацію країни», керівництво особливу увагу приділяло розвитку хімічної промисловості і забезпечення нею потреб сільського господарства мінеральними добривами. Реформування в сільському господарстві пов’язувалися з науково-технічним прогресом, інтенсифікацією й інтеграцією виробництва, зближенням двох форм власності, ліквідацією відмінностей між містом і селом. Питання про зміну політичної системи й економічного ладу, звичайно, не ставилося. Увага акцентувалася на тому, що втілення в життя нової аграрної політики мало сприяти зміцненню чинної колгоспно-радгоспної системи.
Відповідно до політичної лінії формувалася фінансово-кредитна політика. Державний бюджет країни об’єднував республіканський та місцеві бюджети. За його допомогою перерозподілялася більша частина національного доходу республіки між виробничою та невиробничою сферами, галузями господарства, економічними районами. Індекс зростання державного бюджету порівняно з 1940 р. становив у 1950 р. 225, у 1960 р. порівняно з 1950 р. – 434. Для зміцнення фінансової системи у 1961 р. в СРСР було проведено реформу, яка змінила масштаб цін. Старі гроші було замінено на нові у співвідношенні 10:1. Одночасно з 1 січня 1961 р. встановлювався золотий вміст карбованця 0,987412 г чистого золота (ціна 1 г золота становила 1 крб.). Долар став дорівнювати 90 коп. замість 4 руб.
У другій половині 50-х рр. у ході реформи управління господарством намітилася тенденція розширення повноважень союзних республік. Вони дістали право самостійно визначати доходи і видатки в межах республіканських і місцевих бюджетів, використовувати додаткові доходи, а також ті суми, що залишалися в результаті економії видатків. За республіками закріплювалися повноваження щодо складання, утвердження, виконання державних бюджетів, розподілу доходів і видатків між республіканським і місцевими бюджетами. Частка республіканського бюджету у державному бюджеті України зросла протягом 1950–1958 рр. від 32,9 до 69,2%. З кінця 50-х рр. у розподілі доходів між республіканським і місцевими бюджетами знову намітилася тенденція збільшення частки останніх.
Суттєві зміни відбулися у формуванні доходів державного бюджету. Зменшилися надходження податку з обороту: з 31,6% у 1950 р. до 29,5% у 1965 р. Швидкими темпами зростали доходи підприємств і господарських організацій. У 1965 р. вони становили 39,1% проти 15,2% у 1950 р. Зменшувалася частка прибуткового податку з колгоспів, а також частка надходжень від населення. Відповідно до нового закону про сільськогосподарський податок (1953 р.) замість оподаткування доходу від усіх джерел сільськогосподарського виробництва введено податок за твердими ставками з однієї сотої гектара присадибної землі колгоспного двору. У 1957 р. замість чотирьох різних ставок (у розмірі від 6 до 15%) було введено нову єдину ставку оподаткування з валового доходу колгоспів у розмірі 14%, що була диференційована по республіках і областях. Частка доходної частини бюджету Української РСР у державному бюджеті СРСР збільшилася з 4,2% у 1950 р. до
9,9% у 1960 р.
412Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА
Здругої половини 50-х рр. прискореними темпами зростали видатки на народне господарство, їхня частка у загальному обсязі витрат державного бюджету зросла у 1960 р. до 55,6% проти 24,9% у 1950 р. Більшість державних фінансових ресурсів, призначених для народного господарства, асигнувалися на розвиток промисловості і будівництва. Так, у 1961–1965 рр. частка їх становила 55%, вкладення у сільське господарство – 14,2%, транспорт і зв’язок – 3,9%, житлово-комунальне господарство – 16,6%. При цьому структура розподілу державних коштів не відзначалася особливою ефективністю. У 50-х рр. на обладнання спрямовувалося лише 20–30% капіталовкладень, у першій половині 60-х рр. – 28%, решта – на будівельно-монтажні роботи.
Значні зміни відбувалися в системі кредитування господарства. Кредитні відносини в Україні повністю контролювалися союзним урядом. У 1955 р. було створено Українську контору Державного банку СРСР та республіканські контори Промбанку, Сільгоспбанку і Торгбанку. У 1957–1959 рр. проведено реорганізацію банківської системи. Ліквідовано Торгбанк, Сільгоспбанк, а їхні функції було передано Держбанку і Промбанку. Протягом 1951–1960 рр. обсяги банківських кредитів збільшилися втричі.
Фінансово-кредитна система Радянського Союзу була зорієнтована переважно на політично визначені структури господарства. Важка промисловість і військова галузь у ній мали безумовні пріоритети. Саме вони, на думку партійно-державного керівництва країни, мали забезпечити прогрес і продемонструвати переваги соціалістичної системи господарювання над капіталістичною.
Так формувалася нова соціально-економічна політика, в якій старі її елементи перепліталися з новими. В основі своїй вона залишалася директивною, але давала більше простору й ініціативи керівникам на місцях, створювала можливості для більш повного використання принципу матеріального стимулювання праці. Водночас вона не забезпечувала швидкого досягнення економічного паритету з Заходом. Тому в січні 1959 р. М.Хрущов на позачерговому ХХІ з’їзді КПРС виступив з програмою прискореного соціально-економічного розвитку країни. З’їзд проголосив курс на розгорнуте будівництво комунізму. Цей курс був закріплений у новій, третій програмі партії, яку ухвалив ХХІІ з’їзд КПРС у 1961 р. Найважливішою складовою розгорнутого будівництва комунізму було проголошено створення матеріальнотехнічної бази комунізму. На основі цього, а також шляхом формування нової людини і удосконалення виробничих відносин, передбачалося досягти найвищого у світі життєвого рівня радянських людей. У найближчі двадцять років планувалося ліквідувати залишки приватної власності та приватновласницької психології, а також товарно-грошові відносини в економічному житті.
Мобілізація суспільства на прискорений соціально-економічний розвиток, будівництво комунізму означала фактичне повернення партійно-радянського керівництва до традиційних командно-наказних методів роботи, посилення позаекономічних засобів впливу. Витрати на оборону та «матеріально-технічну базу комунізму», боротьба з залишками приватної власності, особливо на селі, – основні складові політики Кремля періоду «відлиги».
30. Економіка України в добу десталінізації (1956–1965) |
413 |
2. Індустріальний розвиток України
Упрагненні довести економічні переваги соціалістичної системи над капіталістичною нове керівництво першочергову увагу приділяло індустріальному розвитку країни. М.Хрущов був переконаний, що заміна централізованого керівництва місцевим забезпечить прискорений розвиток радянської індустрії, сприйнятливість виробництва до науково-технічного прогресу.
Утвердження М.Хрущова при владі змінило становище України в складі Радянського Союзу, дещо вирівняло стосунки між центром і союзними республіками. Цьому сприяла відмова партійно-радянської верхівки від терористичних методів управління, загальна лібералізація суспільно-політичного й культурного життя в СРСР.
Узміні становища України в складі СРСР суттєву роль відіграв суб’єктивний фактор – знання М.Хрущовим реального стану речей в Україні, її справжнього внеску в загальносоюзний розвиток, знання кадрового складу республіки. Необхідність спертися на українські кадри в боротьбі за владу привела до зростання українського чинника в суспільно-політичному житті. У загальносоюзному керівництві значно зросла частка вихідців з України.
Економічною складовою цього процесу стала подальша «інтернаціоналізація» економіки, формування адміністративно-директивним шляхом єдиного загальносоюзного простору. Програму створення єдиного народногосподарського комплексу, що мав охопити усі ланки суспільного виробництва, розподілу та обміну в межах усієї країни, було проголошено ХХ з’їздом КПРС. Характерною її особливістю була зневага центру до корінних інтересів народів СРСР. Структура та рівні економічного розвитку союзних республік регулювалися з Кремля. Центр здійснював планування й управління економікою, розподіляв між союзними республіками, економічними регіонами і галузями фінансові, матеріально-технічні та трудові ресурси.
Протягом 1950–1965 рр. у господарство України було вкладено понад 70 млрд руб. Структура розподілу їх не була продуктивною. Основні капіталовкладення здійснювалися у будівельно-монтажні роботи. На обладнання, як зазначалося, виділялося лише 20–30% усіх капіталовкладень. За сферами господарства капітальні вкладення розподілялися так: матеріальне виробництво – 67,5%, нематеріальне – 32,5%. З тих коштів, які йшли на матеріальне виробництво, промисловість, будівельна індустрія, транспорт і зв’язок «забирали» 31,5%.
У50-ті рр. в Україні зберігалися доволі високі, порівняно з західними країнами, темпи економічного зростання. За 1951–1958 рр. промислова продукція щорічно зростала на 12,3%, національний дохід – на 11,7%, за 1959–1965 рр. – відповідно на 8,8% і 7%. За 1951–1965 рр. було побудовано близько 2 тис. великих підприємств. Перевагу, як і раніше, надавали базовим галузям. Частка засобів виробництва в загальному обсязі промисловості зросла з 62% у 1940 р. до 72,4%
у1965 р.
Для періоду хрущовської «відлиги» характерною була спроба змінити роль і місце науки в економічному житті країни. Усвідомлюючи наслідки науковотехнічної революції, яка розгорнулася на Заході, радянське керівництво вживало
414 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА
заходів для розвитку нових напрямків у науці й техніці, які б охоплювали не лише оборонний комплекс, а все господарство країни. У травні 1955 р. ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР прийняли спеціальну постанову «Про поліпшення справи вивчення
ізапровадження в народне господарство досвіду і досягнень передової вітчизняної
ізарубіжної науки і техніки». Питання науково-технічного прогресу постійно обговорювалися на партійних з’їздах і пленумах ЦК КПРС.
Підвищена увага до науки і техніки, запровадження їхніх досягнень і здобутків у виробництво, передусім у промислове, давало свої результати. Рівень технічної оснащеності промисловості поступово зростав. Протягом 1959–1965 рр. було створено близько 4 тис. нових типів машин, механізмів, апаратів і матеріалів. З другої половини 50-х рр. було розпочато механізацію та автоматизацію виробничих процесів. На машинобудівних підприємствах почали застосовувати автоматику та напівавтоматику електрозварювання, нові технологічні способи прискорення обробки металу. Механізувалися виробничі процеси у вугільній промисловості: удосконалювався шахтний транспорт, механізувалася зарубка і вибивання вугілля, навалка його в лавах. Засоби автоматизації впроваджувалися у доменному та сталеплавильному виробництві. Набував поширення киснево-конверторний спосіб виплавлення сталі, розпочали випуск сплавів для авіаракетної промисловості. Рівень механізації на залізничному транспорті підвищився у 1960 р. до 60%, річковому – до 78%, морському – до 68,5%.
Загалом підприємства України на середину 60-х рр. освоїли випуск близько 1100 видів нової техніки і зняли з виробництва 800 типів застарілих конструкцій. Було впроваджено понад 800 автоматичних і напівавтоматичних ліній, встановлено понад 40 тис. автоматичних і напівавтоматичних апаратів. На цей час у промисловості України налічувалося 14 автоматизованих підприємств і 4 комплексноавтоматизовані електростанції, 9,3 тис. механізованих і автоматизованих ліній, було комплексно механізовано й автоматизовано понад 2,5 тис. дільниць, 1,8 тис. цехів, 431 підприємство. Зросла продуктивність праці. У машинобудуванні, металообробці та електроенергетиці індекс зростання був найвищим.
Середньорічні темпи зростання машинобудування та металообробки у 1950-х рр. становили 16,5%. У той період було створено понад 17 тис. зразків нових типів машин, устаткування, приладів, зокрема гідротурбін, турбогенераторів, крокуючих екскаваторів, магістральних тепловозів, електровозів, трансформаторів, електричних машин, автоматичних ліній, телевізорів, магнітофонів, холодильників, пральних машин та ін. До середини 60-х рр. в Україні було освоєно виробництво синтетичних алмазів, великовантажних машин, авторефрижераторів, автонавантажувачів, автобусів власної конструкції, риболовецьких траулерів, танкерів, літаків.
Україна стала одним із провідних центрів СРСР за обсягом виробництва сільськогосподарських машин. Лише протягом 1960–1965 рр. було побудовано 22 заводи. Водночас варто зазначити, що понад 70% усіх сільськогосподарських машин, створених свого часу спеціалізованими проектними організаціями Запоріжжя, випускалися в Росії і Білорусії.
Уперіодхрущовської«відлиги» зміниласягеографіяпромисловості. З’явилися нові промислові центри, зокрема Кременчук, Херсон, Рівне, Львів, Чернівці, Біла
30. Економіка України в добу десталінізації (1956–1965) |
415 |
Церква. До ладу стали такі заводи як Кременчуцький і Запорізький автомобільні, Львівський телевізорний, Київський електронно-обчислювальних машин, Хмельницький трансформаторних підстанцій, Одеський і Дніпропетровський важких пресів та ін. Відбулися зміни у співвідношенні потенціалу економічних районів. Зокрема, зменшилася частка Донецько-Придніпровського і зросла частка ПівденноЗахідного і Південного економічних районів. У 1965 р. їхнє співвідношення ста-
новило 60,7, 27,4 і 11,9%.
Відбувалася інтенсивна індустріалізація західних областей України. Протягом 50-х рр. випуск промислової продукції збільшився тут утричі. У 1965 р. шість західних областей республіки давали за вартістю майже 9% валової промислової продукції.
Держплан СРСР, союзний і республіканські уряди прискореними темпами розвивали хімічну промисловість. У 1959–1963 рр. в Україні було побудовано 35 нових заводів і понад 250 великих хімічних виробництв. У цей період стали до ладу такі гіганти «великої хімії», як Роздольський гірничохімічний комбінат, Черкаський і Чернігівський заводи хімічних волокон, Дніпропетровський шинний завод. Швидкими темпами розвивалися Лисичанський і Рубіжанський хімкомбінати, Горлівський азотнотуковий і Сумський суперфосфатний заводи. Значно зросло виробництво мінеральних добрив, соди, сірчаної кислоти, хімічних волокон. Водночас повільно розвивалося виробництво полімерних матеріалів.
В Україні розширилося й оновилося виробництво будівельних матеріалів, фактично створено потужну домобудівну індустрію. Освоєно виробництво нових марок цементу «700» і «800», стінових панелей, керамічних труб.
Традиційно важливе місце у складі народного господарства України відводилося металургії та вугільній промисловості. Прискореними темпами розвивався Криворізький залізорудний басейн. У 1955 р. став до ладу найбільший у Європі Південний гірничозбагачувальний комбінат. На середину 60-х рр. видобуток залізної руди в Україні перевищив рівень 1950 р. у 4 рази, виплавлення чавуну – в 3,5, виробництво прокату – в 3,7, сталевих труб – у 3,1 раза. Протягом 1951–1965 рр.
вУРСР було побудовано 27 доменних і 38 мартенівських печей, 62 прокатних і трубних стани. Прискореними темпами розвивалася кольорова металургія. Було освоєно виробництво кристалічного кремнію і германію, зростав випуск алюмінію, магнію, ртуті, титану, цинку.
Інтенсивно розвивався паливно-енергетичний комплекс. За 1959–1965 рр. в Україні було введено в дію 46 нових і реконструйовано 33 діючі шахти. Покращилося їх технічне оснащення. Водночас ускладнювалися гірничо-геологічні умови вуглевидобутку: глибинна розробка сягала 700 м, що підвищувало ціни на вугілля.
Упаливному балансі республіки суттєво зросла питома вага нафти і газу. Якщо у 1958 р. вона становила 9%, то у 1965 р. – 27%. Освоювалися нові родовища у Львівській, Івано-Франківській, Чернігівській, Полтавській і Сумській областях. У 1962 р. стала до ладу перша черга магістрального нафтопроводу «Дружба», яким постачалась нафта з України до Польщі, Німецької Демократичної Республіки, Чехословаччини й Угорщини. Видобуток газу протягом 1959–1965 рр. зріс більш ніж у чотири рази, що привело до розширення мережі газопроводів. Було введено
вдію магістралі: Шебелинка – Харків, Дніпропетровськ – Запоріжжя, Новомос-