2.4. Структурні зміни у праві
Подальший розвиток суспільства зумовив і структурні зміни у праві. Розширення урядового втручання в різні сфери громадського життя призвело до подальшої диференціації системи законодавства й до роздрібнення ряду основних галузей права (цивільного, адміністративного тощо). У результаті відокремлення деяких традиційних інститутів з’явилися нові галузі законодавства: сімейне, патентне, авторське, банківське, страхове тощо.
Водночас намітилася й інша тенденція — тісне переплетення цивільно-правових (диспозитивних) та адміністративних (імперативних) методів правового регулювання, що призвело до послаблення розходжень між публічним і приватним правом.
Необхідність однакового врегулювання всієї сукупності складних економічних відносин зумовила появу комплексних галузей права (атомне право, транспортне та інші). У юридичній літературі починають вживатися такі правові конструкції, як підприємницьке право, господарське право, ділове право, економічне право, право торгового обігу тощо.
2.5. Нові інтеграційні процеси у праві
Активний розвиток законодавства, пов’язаного з регулюванням господарського життя, посилив взаємодію правових систем різних держав, особливо у сфері економічного законодавства та окремих його видів (інвестиційне, грошове-валютно-грошове,
податкове тощо). Ця тенденція до зближення різних правових систем відображає об’єктивні потреби розвитку світового господарства, передусім, інтереси транснаціональних компаній (ТНК). Такі компанії здійснюють свій бізнес одночасно в багатьох країнах світу й зацікавлені в єдиних правових підходах до регулювання аналогічних економічних відносин. Інтеграційні процеси в економіці неминуче спричиняють посилення однаковості у праві різних країн, ведуть до послаблення колишніх відмінностей і контрастів між континентальною й англосаксонською правовими системами.
Однією з характерних рис еволюції права після Другої світової війни є значне зрос-
тання впливу норм міжнародного права на внутрішнє право окремих держав. Цей вплив охоплює як конституційне законодавство, так і правову систему в цілому. Помітним в останнє десятиліття стало збільшення кількості норм міжнародного права, що стосуються торгових та інших економічних відносин між різними державами. Особливо важливу роль у процесі уніфікації й гармонізації законодавства відіграють міжнародні економічні та політичні співтовариства європейських держав (Загальний ринок і т. ін.), у межах яких укладаються багатосторонні договори, на основі котрих у свою чергу держави-учасники договору приймають чи коригують відповідне національне законодавство (акціонерне, патентне, антимонопольне тощо).
Виконайте такі завдання:
Завдання 1. Продовжте роботу над складанням словника основних понять та те-
рмінів з історії держави і права зарубіжних країн. Розкрийте зміст таких понять:
Поняття (визначення) |
Терміни |
Світова правова сім’я
Завдання 2. Продовжте роботу над складанням хронологічної таблиці за запро-
понованою раніше формою.
447
Перевірте себе
Завдання 3. Продовжте думку:
Буржуазне право як право нового типу ґрунтується на таких принци-
пах:.....................................................................................................
1.Характерними рисами буржуазного права є............................................
2.Становлення світових правових сімей відбувалося такими основними шляхами,
як:...................................................................................................
3. Особливості становлення англо-американської світової правової сім’ї зумовле-
ні.......................................................................................................
4.Характерними рисами права англо-американської правової сім’ї на початковому етапі становлення громадянського суспільства були..........
5.На відміну від англо-американської, континентальна правова сім’я формувалась під безпосереднім упливом..................................................
6. Специфічними рисами права континентальної світової правової сім’ї
є......................................................................................................................
7.Основними тенденціями розвитку права у ХХ ст. були...........................
8.Структурні зміни у праві в новітній час проявились у таких основних тенденціях
як................................................................................................
Завдання 4. Схарактеризуйте:
Принципи й характерні риси нового, буржуазного, права. Основні тенденції розвитку буржуазного права.
Процес становлення та основні риси англосаксонської (англо-американської) правової сім’ї.
Процес становлення та основні риси континентальної (романо-германської) правової сім’ї.
Готуйтеся до вивчення матеріалу 16-ої теми
Завдання. Повторіть матеріал з «Теорії держави і права», зокрема згадайте зміст таких понять як галузь права та інститут права, конституційне право.
1.Аннерс Е. История европейского права: Пер. со швед. / Ин-т Европы. — М.: Наука, 1996.
2.Берман Г. Западная традиция права: эпоха формирования. — М.: МГУ, 1998.
3.ГеллнерЭ. Условиясвободы: гражданскоеобществоиегоисторическиесоперники. — М., 1995.
4. Давид Р. Основные правовые системы современности / Вступительная статья Тумано-
ва В. А. — М.: Прогрес, 1998.
5.Загрядський Г. В. Правовые системы современности. — М.,1995.
6.Зайчук О. Правовая система США (историко-теоретический анализ). — К., 1992.
7.История буржуазного государства и права (1640—1917) / Под ред. З. М. Черниловского.—
М., 1964.
8. |
Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник / Отв. ред. Суха- |
рев А. Я. — М.: Норма, 2001. |
|
9. |
Страхов Н. Н. Основные закономерности становления буржуазного государства и права |
Англии, Франции, Германии и Северной Америки. — Харьков, 1978.
10.Тойнби А. Постижение истории. — М., 1991.
11.Хачатурян В. М. История мировых цивилизаций с древнейших времен до конца ХХ века: Пособие для общеобразоват. Учебных заведений. — 4-е изд. — М.: Дрофа, 2000.
12.Эволюция современного буржуазного государства и права. — К.: Наукова думка, 1991.
13.ЮзовскаяА. Я. ЭволюцияправавгосударствахЕвропыиАмерики(ХVII—XX). — СПб., 1996.
448
ТЕМА 16. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК КОНСТИТУЦІЙНОГО
ПРАВА В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
Однією з відмінних рис права нового типу, як зазначалося, була досить висока галузева організація правових норм. Це проявлялося в більш чіткому оформленні таких галузей права як кримінальне та цивільне, що мали давню історію, появі нових, серед яких і конституційне право, котре виступило своєрідним ядром національних правових систем, що складалися. Це зумовило і послідовність викладення матеріалу, який характеризує процес розвитку права на новій, буржуазній, основі в епоху громадянського суспільства. Першою темою, що пропонується, є історія становлення й розвитку конституційного права, яка є вихідною для вивчення навчальної дисципліни «Конституційне право зарубіжних країн».
Звернемо увагу на те, що відносно назви сучасних конституційно-правових дисциплін використовуються чимало різних термінів. Наприклад, відповідні стандарти вітчизняної юридичної освіти визначають, що навчальна дисципліна, яка вивчає головну галузь права нашої країни, має називатися «конституційним правом України», а інших країн — «державним правом зарубіжних країн». Відмінності між цими назвами мають свою історію і власні теоретичні засади.
1.1. Формування засад конституційного права як галузі юридичної науки
На відмінну від науки цивільного або ж кримінального права, наука конституційного права склалася як самостійна дисципліна лише в другій половині XIX ст. Це «спізніле» її становлення пояснити неважко, оскільки для того, щоб конституційне право як юридична наука сформувалося в структуровану систему знань, необхідно було, щоб правове регулювання форм і способів здійснення державної влади, прав і свобод громадян досягло значного розвитку, щоб склалася більш-менш розгорнута система конституційних і інших правових норм, регулюючих цю сферу відносин.
Це не означає, що в системі юридичних знань раніше не було місця питанням, що входять до сфери конституційного (державного) права. Але вони відносилися до політичної філософії XVIII ст., у працях представників якої (Ш.-Л. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локк, Т. Джефферсон і ін.) сформульовані більшість принципів, сприйняття і розвиток котрих дозволило остаточно створити конституційно-правову доктрину, яка стала не тільки самостійною, але і провідною галуззю юриспруденції. Мова йде про такі принципи як народний суверенітет, поділ влади, верховенство конституції, не відчу-
жуваність основних прав тощо. Але, незважаючи на важливу роль політичної філософії в генезисі науки конституційного права, історична дистанція між ними занадто велика, щоб можна було говорити про пряму наступність. Якщо політична філософія просвітництва була спрямована на необхідність перетворення існуючої в той час держави, її інститутів і методів правління, то наука конституційного права формувалася, виходячи з об’єктивної потреби юридичного оформлення і закріплення нової, що вже реально виникла, системи політичних відносин і інститутів буржуазного суспільства. Звідси й істотні розходження, хоча загальною для них залишалася вихідна установка: «замінити правління людей правлінням закону».
Становлення науки конституційного права максимальною мірою визначалося її практико-прикладною функцією. Залежно від особливостей державного устрою окремої країни або групи країн, геополітичних факторів, рівня суспільної та правової свідомості, суперництва національних правових доктрин тощо в конституційному праві з’являються різні школи, напрямки, доктрини.
449
1.2. «Класична» школа конституційного права
На початковому етапі розвитку науки конституційного права пануюче положення в ній займала так звана «класична школа». Її називають також «юридичною школою», оскільки свою головну задачу її представники бачили в розробці основних принципів, норм, категорій конституційного чи державного права, систематизації його норм, заповненні прогалин тощо. Для обґрунтування даного наукового підходу використовувалася методологія юридичного позитивізму, суть якої зводилася до свідомого обмеження предмета юридичної науки лише правовою формою суспільних явищ. За своїми цілями і об’єктивними результатами класична школа може бути визначена ліберально орієнтованою. Серед відомих її представників — Г. Єллінек і П. Лабанда (Німеччина), Ф. Кокошкін, М. Коркунов, Ф. Тарановський, Б. Чичерін (Росія), П. Мішу й А. Есмен (Франція), А. Дайсі (Англія). Більшість з них дотримувалися ліберально-демократичних поглядів, хоча залежно від конкретно-історичних ситуацій частка ліберального і демократичного в них була різною, що значною мірою зумовлювалося тією обставиною, що в розглянутий період переважаючою формою правління, як відомо, була монархія, котра переживала процес перетворення в конституційну монархію.
Процес цей був необоротний, але досить складний і суперечливий, оскільки відображав співіснування різних соціально-політичних сил. Багато представників класичної школи віддавали перевагу ідеї про еволюцію конституційної монархії. Цим пояснюється, зокрема, те, що в працях Г. Єллінека, П. Лабанди й інших суверенітет розумівся тільки як державний (а не суверенітет народу). Висунута Г. Єллінеком теорія «самообмеження державної влади», в цілому демократична, в той же час залишала монархічній владі достатню свободу розсуду у встановленні меж «самообмеження». Абсолютна перевага монархічної форми правління в Європі визначила і ту велику увагу, яку німецькі і російські представники класичної школи приділяли правовому становищу глави держави, його взаєминам із представницькими органами тощо.
Дещо по-іншому розглядали ці питання французькі державознавці (П. Мішу, А. Есмен). Традиції, закладені Декларацією прав людини і громадянина 1789 р., не дозволяли відмовитися від принципу народного суверенітету як джерела державної влади і прийняти конструкцію німецьких та російських державознавців про «самообмеження держави». Стрижневе місце в роботах французьких представників класичної школи займав парламентаризм, а також тісно взаємозалежні з ним партійна система, виборче право та інші проблеми.
ВАнглії найвизначнішим представником юридичної класичної школи був А. Дайсі. Ключові моменти в поглядах Дайсі — верховенство парламенту і «правління права». Саме парламенту, а не народу, на думку Дайсі, належить суверенітет, а «правління права» покликано забезпечити гарантії індивідуальної свободи, і головна роль у цьому належить незалежним суддям, котрі огороджують підданих не тільки від довільних актів адміністрації, але і від законодавця.
Вперші десятиліття XX ст. класична школа почала зазнавати критики і поступово втрачати пануючі позиції, оскільки її вихідні установки вже не визначали розвиток конституційно-правової доктрини.
1.3. Юридично-соціологічна школа (напрямок) конституційного права
На хвилі неприйняття класичної (юридичної) школи конституційного права з’являється група державознавців (Л. Дюгі, М. Оріу, Л. Гумплович і ін.), які вважали, що державознавство має звернутися до соціально-політичних реалій. Новий доктринальний напрямок отримав узагальнюючу назву юридично-соціологічного. Основні його теоретичні засади зводилися до заміни юридичного бачення держави, властивого класичній школі, тлумаченням її в поняттях сили і фактичного володарювання. За Дюгі,
450