Материал: idpzk

принципами цивільного права, скільки прагненням почасти зберегти старе торгове законодавство, досить точно відтворене в новому укладенні, почасти прагненням торгового класу, що переміг у буржуазній революції, протиставити себе іншому, «цивільному» суспільству.

Кодекс набув чинності 01.01.1808 року. Поява окремого торгового кодексу затверджувала самостійність торгового класу, а у французькому праві (згодом і у праві інших країн континентальної правової сім’ї, а також США) зумовила своєрідний дуалізм у приватному праві — розподіл його на цивільне і торгове.

Панування французьких ідей на початку XIX ст., а також успіхи французької зброї сприяли поширенню цього торгового кодексу. Він став застосовуватися в Італії, Швейцарії, Бельгії, Голландії, місті Данцигу, герцогстві Варшавському. Після повалення Наполеона I багато країн поспішили зректися французького кодексу (щоправда, не стільки за його незадовільність, скільки за його національне спрямування).

Подальший розвиток французького торгового права здійснювався не так шляхом змін і доповнень тексту Торгового кодексу, як шляхом вилучення з нього цілих розділів і навіть книг (книга третя виключена цілком, із книги другої чинними є тільки дві статті). Замість них протягом десятиліть приймалися великі законодавчі акти для регулювання найважливіших сфер торгового права і, за окремими винятками такі, що не включалися до кодексу. Найбільш значні серед цих актів — закони про деякі види торгових договорів, декрети з питань банків, морської торгівлі, страхування, неспроможності і банкрутства (особливо щодо акціонерних товариств).

Прийняття у 1966 р. Закону про торгові товариства було зумовлено потребами відповідного етапу економічного розвитку Франції. У цьому законі, а також у Декреті про торгові товариства 1967 р. визначений порядок створення і правила діяльності акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та інших видів торгових товариств. У них докладно регулюються питання управління акціонерними компаніями, їх внутрішня організація і правовий статус цінних паперів, що випускаються акціонерними товариствами. У Законі про торгові товариства 1966 р. міститься великий перелік кримінально караних діянь, скоєних при порушенні правил діяльності торгових товариств. У 70-х і особливо 80-х рр. XX ст. для розвитку названих актів були видані закони, спрямовані на посилення контролю за діяльністю акціонерних товариств з боку і самих акціонерів, і держави, а також на стимулювання придбання акцій працівниками відповідних підприємств. У 1986 р. урядом був прийнятий ордонанс Про свободу встановлення цін та про вільну конкуренцію. Цим ордонансом визначені санкції за дії підприємців і комерсантів, спрямовані на те, щоб обмежити й спотворити принципи вільної конкурентної боротьби.

Торгове право Німеччини

На противагу єдиній Франції, котра мала сильну центральну владу, Німеччина, як відомо, являла собою безліч великих і малих королівств, герцогств і князівств із незалежною законодавчою владою, що зумовило партикулярний характер німецького права. Тому в першій половині XIX ст. У межах Німеччини діяли численні джерела права (вексельні статути), норми яких регулювали торгові відносини. Цивільне право, що ґрунтувалося головним чином на римських джерелах, було написано недоступною населенню мовою й не відповідало вимогам товарного обігу того часу.

Боротьба проти Наполеона І, поширення ідей французької буржуазної революції на землях Німеччини закладали підвалини для єднальних державотворчих процесів. Але бажання мати єдине німецьке цивільне право на території всієї країни не здійснилося на початку ХІХ ст. через підозріле ставлення до цього питання з боку німецьких урядів, котрі небезпідставно побоювались того, що правове об’єднання позначиться на їх самостійності. У той же час посилення економічних відносин привели до утворення митного союзу. Розуміння необхідності визначеності у праві для подальшого розвитку тор-

507

гівлі зумовило спробу створення єдиного цивільного кодексу. Після успішного видання загальнонімецького вексельного статуту (1847 р.) законодавці зважилися й на кодифікацію торгового права, і в 1861 р. вийшов загальнонімецький торговий кодекс. Це уложення складається з п’яти книг: 1) про торгових діячів; 2) про торгові товариства; 3) про негласне товариство і з’єднання для одиничних операцій; 4) про торгові угоди; 5) морське право.

Отже бачимо, на відміну від французького, німецький кодекс виключив формальне право. Якщо не враховувати останньої книги, то німецький торговий кодекс має значення не тільки додаткове. Поряд із застарілим, неузгодженим, малозрозумілим цивільним правом торговий кодекс, що ґрунтувався на нових принципах, які відповідали вимогам сучасного обігу, був структурно виважений завдяки систематичності й логічності своїх положень, написаний зрозумілою мовою. Його вплив став швидко витісняти вплив французького кодексу. Звичайно, цьому сприяло також політичне й культурне значення, що його набувала Німеччина у другій половині XIX століття.

Об’єднання Німеччини в 1871 р., що супроводжувалося значним піднесенням в усіх галузях німецької економіки, виникненням цілої низки нових форм приватноправових об’єднань (промислового товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, колоніального товариства тощо), привело до необхідності кардинального реформування торгового законодавства. Результатом цього стало прийняття в 1897 р. нового Торгового кодексу, що прийшов на зміну Загальнонімецькому торговому уложенню 1861 року. Він складається з чотирьох книг. У книзі першій детально визначаються поняття «комерсант», «торгова фірма», «торговий представник» і правила ведення торгових книг. Книга друга містить загальні положення про торгові товариства. Книга третя присвячена торговим угодам (купівлі—продажу, транспортної доставки, наймання приміщення для збереження товарів та ін.). Книга четверта — регулюванню морського права, включаючи питання торгівлі, транспорту і страхування. Хоча новий Торговий кодекс виступав як доповнення до НЦУ, його прийняття стало помітним явищем в історії буржуазного права не тільки Німеччини.

Зміни, що відбулися в економіці Німеччини наприкінці XIX ст., зумовили якісно новий підхід німецького законодавця до визначення суб’єкта торгового права, що відбилося й на змісті Торгового кодексу 1897 р. Відтепер, комерсанти стали розглядатися не тільки як купці у вузькому розумінні слова, але і як усі великі підприємці — як посередники, так і виробники. Для визначення їх правового статусу введено поняття «повного» і «неповного» комерсанта, комерсанта «за обов’язком», «за необхідністю», «за бажанням» і «за формою». Це перетворює торгове право з «особливого приватного права купців» в особливий комплекс норм, що регулюють підприємницьку діяльність.

ХХ ст. у розвитку німецького торгового права означене обмеженням сфери дії норм Торгового кодексу у зв’язку з прийняттям цілої низки спеціальних законів, що містять докладне регулювання окремих торгово-правових інститутів. Зміни були внесені також завдяки прийняттю Закону про несумлінну конкуренцію 1909 р., Закону про сприяння стабільності і росту економіки 1967 р., Закону про загальні умови купівлі-продажу 1976 р. та ін. Серед них важливе місце посідає Закон про акціонерні товариства 1965 р., що складається з п’яти книг і регулює більшість питань, пов’язаних з заснуванням, внутрішньою структурою, діяльністю й ліквідацією акціонерних компаній, з відповідальністю їх засновників та посадових осіб.

Зміни у змісті торгового права в умовах науково-технічної революції можна побачити у прояві основних тенденцій, загальних для всіх економічно розвинутих країн.

Стирається межа між публічним і приватним правом, насамперед у праві країн кон-

тинентальної правової сім’ї. Такому явищу значною мірою сприяють заходи державного регулювання виробництва, фінансів і торгівлі, які стали, власне кажучи, найважливішим фактором підтримки відносної стабільності економіки. Багато в чому у зв’язку з цим спостерігається вторгнення імперативних норм адміністративного права в галузь диспозитивних норм цивільного і торгового права.

508

Намітилася міждержавна уніфікація національних норм цивільного й торгового права, обумовлена кількісним та якісним розширенням міжнародних економічних зв’язків (виникнення Європейського економічного співтовариства, що веде до економічної інтеграції тощо). Утім, цей процес ще не пройшов своєї початкової стадії.

Відбувалася соціалізація й демократизація основних інститутів торгового права,

тобто врахування інтересів суспільства в цілому, а не окремих осіб.

4.2. Трудове право і соціальне законодавство

Правове регулювання праці виникло порівняно недавно — з розвитком капіталістичного засобу виробництва, тоді, коли панівною формою організації праці стала наймана праця, коли робітничий клас організовано почав вимагати від держави регулювання трудових відносин, і держава змушена була піти на поступки й розпочати регулювання окремих питань трудових відносин.

Тому історично трудове право являє собою результат боротьби робітничого класу за свої економічні і соціальні права. Саме боротьба трудящих за свої права й зумовила дві тенденції правового регулювання праці:

1)тенденцію до поступок, проведення під тиском вимог трудящих часткових реформ. Правові норми, що відбивають цю тенденцію, створюють «соціальне законодавство», за максимальне розширення й точне дотримання якого ведуть боротьбу ліві партії та професійні спілки;

2)тенденцію до насильства, відмови держави від будь-яких поступок, заперечення необхідності проведення реформ. Норми, що відбивають цю тенденцію, отримали назву «антиробітниче законодавство» (воно має відкриту антидемократичну спрямованість на скасування раніше проведених поступок).

Соціальний та антиробітничий види законодавства не становлять різних категорій правових норм, а є двома методами, двома лініями у правовому регулюванні праці. Досить часто норми права, котрі мають антиробітничий і соціальний характер, тісно переплітаються між собою, вміщуючись в одному й тому ж законодавчому акті. Від співвідношення політичних сил у країні залежить, який з цих видів законодавства переважає.

Формування капіталістичного ладу та його зміцнення в усіх країнах відбувалося майже однаково: держава, звільнивши працівника від кріпацької залежності, водночас звільнила його й від засобів виробництва, внаслідок чого створилася вільна робоча сила. Крім того, виникло правове становище, при якому працівник змушений був, але «вільно» і на свій «розсуд», продавати власникові засобів виробництва єдиний належний йому товар — робочу силу.

Наприкінці XVIII ст. буржуазна революція у Франції проголосила свободу праці, чим було забезпечено свободу попиту й продажу робочої сили. З цього моменту трудові відносини складалися без порушення інтересів буржуазії, оскільки, залишившись без засобів виробництва, працівник змушений був погоджуватися на запропоновані йому умови. Оскільки при цьому формально «права та обов’язки» визначались угодою сторін, державу трудові відносини не цікавили.

У цих умовах трудові відносини регулювалися лише за допомогою цивільного права, нормами, що відносилися до свободи умов та рівності сторін. Договір найму, або, як його називав законодавець, — договір про найом послуг (ст. 1779 Кодексу Наполеона) розглядався як звичайна цивільно-правова угода, предметом котрої виступав особливий товар — робоча сила.

Робоча сила, що розглядалась як товар, не завжди знаходила попит: з’явилися перші безробітні. Нелегально стали створюватися робітничі організації, влаштовувалися страйки, які спочатку були спрямовані проти машин, а не підприємців. У цих умовах буржуазна держава змушена була зробити деякі поступки робітничому рухові, прийнявши низку правових норм, спрямованих на регулювання трудових відносин.

509

Трудове право, що виникло в таких умовах, виявилося досить чутливим до будьяких змін у соціально-політичній сфері й чималою мірою цим визначаються деякі риси трудового законодавства більшості економічно розвинутих країн. Трудове право нестабільне: зміст його інститутів нерідко змінюється в бік як розширення, так і значного звуження демократичних прав трудящих; окремі його інститути виникають поступово й різночасно; втілення в життя його демократичних положень багато в чому залежить від сили профспілкового або іншого масового руху трудящих.

Трудове законодавство в основному зосередилося на питаннях: зарплати, робочого часу, охорони праці, визнання профспілок і їх права на укладення колективних договорів, на страйк і демократичний порядок вирішення трудових суперечок. При наявності спільних рис у трудовому праві ці питання в різних країнах розв’язуються по-різному.

Трудове право Великобританії

Англійське трудове право ґрунтується на прецедентному праві, що формується в ході судового розгляду трудових суперечок, а також на законодавстві. Перші закони про працю в Англії нового часу являли собою безпосереднє продовження робітничого законодавства Тюдорів і характеризувалися надмірною жорстокістю. Примусове державне регулювання умов праці лишалося характерною рисою протягом усього ХVІІІ століття. З посиленням економічних позицій підприємців потреба в жорсткому регулюванні трудових відносин втратила своє значення. На початку ХІХ ст. були скасовані старі закони про регулювання заробітної плати, що зробило можливим для господарів диктувати робітникам свої умови. Проголошення політики економічного лібералізму не призвело до урівняння у правах господарів і робітників, лишалося кримінальне переслідування робітників у разі порушення ними трудового контракту. З’явилися чисельні заборони, обмеження, які встановлювались у зв’язку з появою та зростанням робочих об’єднань. Але поступове зростання організованості й активності робітничого класу протягом усього ХІХ ст. дозволило йому постійно впливати на позицію англійської держави в питаннях регулювання праці. Фабричне законодавство торкнулося насамперед жіночої та дитячої праці. Закони 1802, 1803 рр. регламентували робочий час дітей, умови його контролю, а в 1842 р. було заборонено підземну працю для жінок і дітей віком до 10 років.

У другій половині ХІХ ст. з’явилися перші закони, які передбачали відшкодування збитків робітникам у разі виробничих травм. Важливою віхою в розвитку трудового законодавства став закон 1911 р., котрий поряд з соціальним страхуванням на випадок хвороби, інвалідності, пологів передбачив страхування по безробіттю.

Основи сучасного трудового законодавства в Англії склалися після другої світової війни. Його характерною рисою було те, що провідну роль у регулюванні важливих аспектів трудових відносин: умови праці, заробітна плата, час відпочинку, відіграли колективні договори. Окремі з цих актів були видані в ті роки, коли у влади знаходився уряд лейбористів, і тому сприяли зміцненню профспілок, їх упливу на державні справи, наданню тим, хто працював, більших прав.

Інші акти, надто ж ті, що були прийняті в роки правління консерваторів, хоч і зберігали багато соціальних завоювань трудящих, з ряду питань суттєво обмежували права профспілок. У 1980-і роки при консервативному уряді М. Тетчер було видано ряд важливих актів у сфері трудових відносин, у тому числі закони про зайнятість 1980, 1982 і 1988 рр., про профспілки 1984 р., про заробітну плату 1986 р. і нормативні акти про пікетування 1980 р., про закритий цех 1980 і 1983 рр. та інші. Цими постановами знову були дещо обмежені права профспілок і право трудящих на пікетування і страйки, зокрема визнані незаконними політичні страйки і страйки солідарності.

Особливо бурхливого розвитку після другої світової війни набуває система соціального забезпечення: створена мережа установ, через які фінансуються відповідні програми (національна служба охорони здоров’я, національне страхування від нещасливих

510

випадків на виробництві). Ці та інші численні фонди формуються за рахунок внесків працівників, підприємців, коштів муніципальних органів, а також державного бюджету. З них виплачуються пенсії за старістю, утримання по безробіттю, інвалідності, хворобі, багатодітності, на материнство, а також на освіту, оплату житла тощо.

Одним із центральних у цій сфері є Закон про національну службу охорони здоров’я 1977 р., що консолідував більшість раніше виданих актів. Ряд важливих доповнень до нього внесені Законом про охорону здоров’я 1980 року. У сфері пенсійного законодавства велике значення мають Закон про соціальне забезпечення 1985 р. і Закон про нещасні випадки на виробництві і професійні хвороби 1975 р., у яких консолідовані положення багатьох раніше виданих актів. Зберігає самостійну дію Закон 1970 року про хронічних хворих та інвалідів.

Трудове законодавство США

Становлення трудового законодавства в США пройшло тривалий і важкий шлях у силу особливих історичних умов формування робочої сили в США, організації профспілки. Протягом ХІХ ст. у країні склалася судова доктрина, згідно з якою діяльність профспілки, організація робітничих страйків визнавалися незаконними. Американські підприємці широко використовували для боротьби з організованим робітничим рухом «свободу договору», тобто договірні методи тиску на робітників. Спроби Конгресу заборонити таку договірну практику як яскраво виражену антиробітничу заперечувалися Верховним судом США, котрий розглянув прийняття такого закону як неприпустиме втручання у відносини власності, що є неконституційним.

Якісні зміни у трудовому праві США почали відбуватися лише з 30-х років ХХ ст. У результаті активізації федеральної політики у сфері трудових відносин, побудованій на принципі соціального миру і створення справедливих умов праці.

У період «нового курсу» Ф.Рузвельта були прийняті закони Норриса Ла Гардія (1932 р.) і Вагнера (1935 р.), Закон про справедливі умови праці (1938 р.), якими гарантувалися права робітників на створення профспілок, укладання колективних договорів з підприємцями, страйки тощо.

Після Другої світової війни, в період наступу монополій на права трудящих були видані закони про трудові відносини Тафта-Хартлі (1947 р.) та Лендрама-Гриффіна (1959 р.). У деяких випадках закони штатів, у тому числі видані незабаром після прийняття Закону Тафта-Хартлі, містили більше обмежень прав профспілок, ніж федеральне законодавство. Поряд із цим федеральні закони, прийняті в 1960-х рр., багато в чому відбивали інтереси трудящих і гарантували рівну оплату за рівну працю, проголошували заборону дискримінації в галузі праці з міркувань расової належності, походження, релігії, статі тощо. Чинні закони забороняють участь профспілок у політичній боротьбі та проведенні виборчих кампаній, систему «закритих цехів» (прийом на роботу тільки членів профспілок), містять ряд інших обмежень профспілкової діяльності. Органи міністерства праці мають право контролювати фінансову та організаційну практику профспілок.

Трудове законодавство — як федерації, так і штатів — визначає лише загальні напрямки і правила боротьби за встановлення умов праці. Самі ці умови та норми праці регулюються в колективних договорах. Таким чином, колективні договори посідають вагоме місце у трудовому праві і в самій профспілковій практиці. Важлива роль у процесі укладання колективних договорів належить Національному управлінню з питань трудових відносин та відповідним спеціалізованим адміністративним органам штатів.

У період «нового курсу» були закладені й основи чинної в США системи соціального забезпечення (федеральний Закон про соціальне забезпечення 1935 р. та інші акти). Вона включає насамперед засоби соціального страхування, пов’язані з трудовими відносинами, фінансованими за рахунок внесків працівників і підприємців: виплату пенсій за віком, з інвалідності, через втрату годувальника, утримання по безробіттю та у

511