Материал: idpzk

До договору позики примикає договір про переклад боргу в тих випадках, коли боржник сплачує свій борг за допомогою претензії, що він має до третьої особи (нагадує перекладний вексель).

Договір застави являє собою не забезпечення сплати боргу заставоутримувачу, а тільки служить засобом доказу того, що заставоутримувач зобов’язаний сплатити необхідну суму кредитору.

Що стосується умов недійсності договорів, то до них можна віднести насамперед відсутність добровільної згоди сторін, коли договори були укладені внаслідок обману, помилково або під примусом. Ці договори не тільки не признавалися дійсними, але і всі сплачені ними, видані на підставі цих договорів суми або речі мали бути повернуті.

У вирішенні питання про недійсність договорів велику роль відігравали положення ісламу, згідно з якими стягування відсотків і лихварство вважалося гріховним. Незаконними також вважалися договори, що служили джерелом прибутків, які суперечили моральності, наприклад, спекуляція — іхтикар.

Сімейно-шлюбне право. В галузі сімейних відносин мусульманське право виходить із безумовної переваги чоловіка над жінкою. Шаріат дозволяє чоловікові мати чотирьох законних дружин і необмежену кількість наложниць.

Шлюб за мусульманським правом оформлюється договором купівлі-продажу. Жінка не виступає при укладенні шлюбного договору рівноправною стороною, а розглядається як предмет договору. Вона продається чоловікові за визначену суму грошей або за відповідну кількість речей, але Коран наказує, щоб чоловік у свою чергу виплачував дружині визначену винагороду. Розмір цієї винагороди («садак», з тюркської — «калим») визначався залежно від соціального стану нареченого і нареченої, але не повинен бути менше 0,25 динара (близько одного золотого рубля). Частина садаку призначалася на аліменти після розлучення і мала назву «мехрія».

За Кораном садак мав належати дружині, але фактично значна його частина повністю передавалась батькові нареченої. Мусульманське право санкціонувало цей звичай, що склався в часи патріархату майже у всіх народів.

Згода на шлюб від жінки не була потрібною. В укладенні шлюбного договору вона не брала участі. Вийшовши заміж, жінка переходила під владу чоловіка, повинна була уникати зустрічей зі сторонніми чоловіками, не показуватися в громадських місцях тощо. Чоловік міг застосовувати до неї тілесні покарання.

Розлучення — талок — за мусульманським правом залежало тільки від чоловіка, який не був зобов’язаний пояснювати причини, що спонукали його вимагати розлучення. Проте після розлучення чоловік повинен видати дружині аліменти на чотири місяці. Якщо в цей термін чоловік побажає відновити подружні відносини, розлучення анулюється.

Після розлучення діти віддавалися під владу чоловіка і зберігали право успадковувати майно подружжя. Діти віддаються дружині лише в тому випадку, якщо чоловік не в змозі був утримувати їх. З усього викладеного очевидно, що мусульманське право санкціонувало звичаї патріархального родового ладу, коли відновилися в сім’ї повновладдя чоловіка і безправ’я жінки. Шаріат перевершив у цьому відношенні навіть римське право, на ранній стадії його розвитку та європейське феодальне право.

Спадкове право. Спадкове право за шаріатом є досить складним. На початку першого періоду Арабського халіфату жінки і діти не мали прав на спадкування майна.

За мусульманським правом спадкування — ерє — визначається як переміщення майна власника до інших осіб після його смерті. Це переміщення розглядається як один із засобів придбання прав померлого, причому тільки одних прав, у той час як за європейським правом спадок вважається сукупністю майнових прав і обов’язків, що залишилися після нього.

Таке розуміння юридичної природи спадку випливає з того, що за мусульманським правом зобов’язання нерозривно пов’язані з особистістю боржника і не переходять до спадкоємців. Тому до передачі їм майна мертвого необхідно очистити спадщину від боргів і інших зобов’язань юридичного і релігійного характеру. Таким чином, у спадок після погашення боргів і оплати витрат на похорон померлого надходить чистий актив.

271

Мусульманське право знає спадкування за законом і за заповітом. Право на спадкування майна за законом поширюється на визначене коло фізичних і юридичних осіб:

1)на осіб, що знаходяться у кровному рідстві з мертвим;

2)на хазяїв рабів, що не мають спадкоємців, відпущених на волю;

3)на державу.

Родичі розділяються за такими лініями: а) прямі по спадній і висхідній лінії; б) родичі по боковій лінії.

Жінки, що знаходяться в кровному родстві зі спадкодавцями по цих лініях, в усіх випадках отримають половину частки спадщини чоловіків.

У спадкуванні майна подружжя тим, хто пережив, також різко виражена нерівноправність чоловіків і жінок. Чоловік одержує після смерті дружини половину всього майна, що залишилося (нерухомого і рухомого), а при наявності дітей — одну чверть. Дружина (або дружини) після смерті чоловіка одержує тільки чверть рухомого майна, а при наявності дітей — восьму частину.

Щодо спадкування за заповітом слід зазначити те, що заповідач міг розпоряджатися тільки однією третиною майна, у чию б користь воно не передавалося. Для законності заповіту необхідно, щоб він був повнолітнім, у здоровому розумі, мав право розпоряджатися собою і майном, і щоб особа, якій спадщина заповідається, не належала до числа законних спадкоємців. Припускалися як письмові, так і усні заповіти. Для визнання дійсності заповіту необхідна була наявність двох благочестивих свідків.

Злочини і покарання в мусульманському праві

Кримінально-правова частина близькосхідного права — шаріату — як би на противагу далекосхідному, була найменш розробленою. Вона відрізнялася архаїчністю норм, відбивала порівняно низький рівень юридичної техніки. Було відсутнє загальне поняття злочину, слабо були розроблені такі інститути, як замах, співучасть, обставини, що пом’якшують і обтяжують провину.

Злочини. Ще середньовічні мусульманські правознавці розділили всі злочини на

три групи.

Першу з них складали злочини, що брали свій початок з мусульманської доктрини, із вказівок самого Мухаммеда. Вони тлумачилися як зазіхання на «права Аллаха» і не припускали прощення. Сюди відносились:

•відступництво від ісламу;

•злочини проти порядку управління — заколот і опір державній владі;

•злочини, оголошені тяжким релігійним гріхом і до яких відносились крадіжки, вживанняспиртнихнапоїв, перелюбство, атакож безпідставне обвинуваченнявперелюбстві.

Другу групу злочинів складали протиправні дії, що розглядалися як зазіхання не на права всієї мусульманської общини, а на права окремих осіб. Норми, що регулюють їх, виходили із звичаїв родоплемінного ладу, зберігали сліди безпосередньої розправи потерпілого з кривдником.

Так, навмисне убивство або смертельне поранення спричиняли за собою кровну помсту з боку родичів вбитого. У шаріаті, правда, вже передбачалася можливість заміни кровної помсти грошовим викупом, якщо родичі вбитого прощали вбивцю. За ненавмисне вбивство встановлювався викуп, що супроводжувався двомісячним постом і відпущення на волю раба-мусульманина.

Для інших злочинів даної групи, зокрема за тілесні ушкодження, відповідальність також виникала за принципом відплати, таліону. Цей принцип чітко закріплюється в Корані, де продиктовано «душу-за душу, і око-за око, і ніс-за ніс, і вухо-за вухо, і зуб-за зуб, і рани-помста».

Третю групу злочинів складали дії, що не розглядалися як карні в період становлення халіфату, а тому не згадувалися в основних джерелах шаріату. З розвитком правової доктрини і прагненням майнової верхівки зміцнити сформований суспільний порядок починають розглядатися як карні злочини і каратися в судовому порядку такі дії,

як легкі тілесні ушкодження, образи, хуліганство, обважування і шахрайство, хабар-

272

ництво, розтрата державних коштів, азартні ігри тощо. Міра покарання по таких справах залежала від думки, що висловлюється муджтахидами і від розсуду окремих суддів.

Покарання за мусульманським правом відбили як архаїчні і додержавні засоби відплати, так і достатньо розроблені міри цілеспрямованої кримінально-правової репресії. Злочини першої і другої групи спричиняли за собою строго фіксовані і суворі покаран-

ня: хадд і кисас.

Покарання за злочини, що відносяться до третьої групи — тазир, відрізнялися великим розмаїттям і гнучкістю, але також мали яскраво виражений каральний характер. Як відзначалося вище, шаріат припускав, і тим самим узаконював, кровну помсту (у дещо обмежених, у порівнянні з доісламським періодом, розмірах. — Л. Б., С. Б.), таліон, а також викуп речами або грошима (до 100 верблюдів або 1 тис. динарів золота) як компенсацію потерпілому або його родичам, якщо вони відмовлялися від свого права на кровну помсту.

У шаріаті передбачалися типові для середньовіччя жорстокі і залякувальні покарання. Так, страта, що призначалася за цілу низку злочинів, звичайно, відбувалася публічно (шляхом повішення або четвертування), а потім тіло страченого виставлялося на загальну наругу. Застосовувалися і такі види страти, як утоплення і закопування живцем. Широко використовувалися також такі тілесні покарання, як відсічення пальців, рук і ніг, бичування, биття камінням тощо.

Тюремне ув’язнення в Арабському халіфаті зазвичай застосовувалося для утримання злочинців до суду, але поступово стало використовуватися і як міра покарання, причому в окремих випадках призначалося довічне ув’язнення. Позбавлення волі виражалося також і в домашньому ув’язненні або в ув’язненні в мечеті.

Мусульманське право знало також майнові санкції (конфіскації, штрафи тощо) і ганебні покарання — оголення бороди, позбавлення права носити чалму, привселюдний осуд тощо, а також заслання і виселення (за дрібні злочини).

Судовий процес

Процес за мусульманським правом носив, як правило, обвинувальний характер. Справи порушувалися не від імені державних органів, а зацікавленими особами (за винятком злочинів, спрямованих проти державної влади). Розходження судочинства по карних і цивільних справах практично були відсутні. Судові справи розглядалися привселюдно, зазвичай в мечеті, де могли бути присутніми усі бажаючі. Сторони мали самі вести справу, не звертаючись за допомогою до адвокатів.

Процес проходив усно, письмове діловодство не застосовувалося, хоча з часу правління Абассидів по цивільних справах складалися судові протоколи. Основними доказами були визнання сторін, показання свідків, клятви.

Справа мала вирішуватися на одному засіданні і не мала бути відкладена до наступного дня. По суті процес у суді перетворювався у своєрідне змагання сторін, де, природно, багатий і бідний не були в рівному становищі.

При винесенні рішення суддя, за винятком порівняно невеликої категорії справ, мав велику свободу розсуду. Це давало йому можливість керуватися особистими симпатіями і враховувати соціальний стан сторін.

Особливістю процесуального права шаріату було те, що судове рішення не розглядалося як остаточне і безповоротне. У випадку встановлення нових фактів і обставин суддя міг переглянути своє власне рішення. Це відкривало простір для зловживань і свавілля.

При оцінці доказів у суді панував формалізм. Так, повним доказом у справі вважалися свідчення двох гідних довіри свідків-мусульман. Показання жінок розглядалися як половинні докази. При відсутності достовірних або переконливих доказів застосовувалася клятва, яку звичайно повинен був вимовити відповідач або той, кого звинувачува-

273

ли. Клятва, вимовлена в особливій урочистій формі і з посиланням на Аллаха, приймалася як вагомий доказ у судовому процесі. Вона звільняла обвинувачуваного від відповідальності або принаймні пом’якшувала покарання (наприклад, при обвинуваченні у навмисному вбивстві. — Л. Б., С. Б.).

Визнання обвинувачуваного, якщо воно було зроблено повнолітнім, осудним, не під впливом примусу, розглядалося як доказ, достатній для винесення рішення суду.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Виконайте такі завдання:

Завдання 1. Продовжте роботу над складанням словника основних понять та те-

рмінів з історії держави і права зарубіжних країн. Розкрийте зміст таких понять та термінів:

Завдання 2. Продовжте роботу над складанням хронологічної таблиці основних подій виникнення та розвитку права середньовічного Сходу за запропонованою раніше формою.

Завдання 3. Використовуючи текст документу № 1:

а) назвати злочини проти імператорської влади в Японії періоду раннього середньовіччя;

б) навести приклади особливостей застосування смертної кари до жінок, старих, немічних, чиновників.

Завдання 4. Використовуючи текст документу № 2, показати спадкоємність китайського середньовічного і давнього права.

Завдання 5. Використовуючи тексти документів № 1—2, порівняти види злочинів у китайському та японському середньовічному праві, визначивши спільне і особливе.

Завдання 6. Використовуючи матеріал посібника, додаткову літературу, підготуйте повідомлення на тему: «Мусульманська правова сім’я: шляхи становлення».

Перевірте себе

Завдання 1. Продовжте думку:

1. Загальною характерною рисою розвитку як китайського, так і японського права

було..................................................................................…....................

2. Характерною рисою розвитку китайського права у період середньовіччя була йо-

го.......................................................................…..................................

3. Японська держава періоду VIII—X cт. в історико-правовій літературі отримала

назву «правова», що обумовлено.............…...................................

4.Предметом регулювання законом «Тайхо Йоро рьо» були відносини..…......

5.Право власності в середньовічному східному праві характеризувалось...................

......................................................…................

6.Низький рівень розвитку права зобов’язань в середньовічній Японії був обумов-

лений.....................................................................................…..............

274