19)заходи проти небезпечних і заразних захворювань людей і тварин, допуск до лікарських та інших медичних професій, до виробництва лікарських засобів, торгівля ліками, лікарськими засобами, наркотиками й отрутою;
20)охорона торгівлі продовольством, предметами широкого вжитку, предметами першої необхідності, фуражем, насінним і посадковим матеріалом для сільського й лісового господарства, захист дерев і рослин від хвороб та шкідників;
21)судноплавство у відкритому морі та у прибережних водах, водні пізнавальні знаки, внутрішнє судноплавство, метеорологічна служба, морські канали і внутрішні водні шляхи загального значення;
22)рух по дорогах, автомобільна справа, спорудження й нагляд за справністю доріг далекого сполучення;
23)рейкові шляхи, крім федеральних залізниць і за винятком гірських залізниць. Стаття 75. Федерація має право з дотриманням умов, передбачених статтею 72,
видавати загальні розпорядження з таких питань:
1)правове становище осіб, котрі знаходяться на державній службі земель, громад та інших корпорацій публічного права;
2)загальне правове становище засобів масової інформації та кіно;
3)мисливська справа, охорона природи та мальовничих місць;
4)розподіл землі й упорядкування території і водний режим;
5)прописка та виписка.
Стаття 76.
1.Законопроекти вносяться до Бундестагу Федеральним урядом, членами Бундестагу або Бундесратом.
2.Законопроекти Федерального уряду насамперед подаються до Бундесрату. Бундесратові належить право висловитися про них протягом трьох тижнів.
3.Законопроекти Бундесрату подаються Бундестагові через Федеральний уряд, що зобов’язаний висловити щодо них свою точку зору.
Стаття 77.
1.Федеральні закони приймаються Бундестагом. Після прийняття вони негайно передаються Бундесрату через Голову Бундестагу.
Примітка:
Документи № 1, 3—9 використані з: Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — К.: Ін Юре, 1998. — Т. ІІ. — С. 31—32, 281—294, 306—308, 442, 444, 445;
Документ № 2 використаний з: Крестовская Н. Н. История государства и права зарубежных стран: Практикум. — Х.: ООО Одиссей, 2002. — С. 316.
1.Бабанцев Н. Ф., Прокопьев В. П. Германская империя 1871—1918 гг. Историко-правовое исследование. — Красноярск: Изд-во Красноярск, ун-та, 1984.
2.Беляева Г. П., Ливанцев К. Е. Государство и право Англии (1640—1871 гг.) и Франции
(1789—1871 гг.). — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1967.
3.Бостан С. К. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики. Монографія.— Запоріжжя: Юридичний ін-т; Дике поле, 2005.
4.Бостан С. К. Історичні засади форми політико-територіального устрою та перспективи її розвитку // Вісник Запорізького юридичного інституту. — 2003. — № 3.
5.Бостан С. К. Форми державно-територіального устрою в епоху громадянського суспільства: основні тенденції розвитку // Матеріали Х-ї Міжнародній історико-правової конференції «Іс- торико-правові проблеми автономізму та федералізму» 23—24 вересня 2003 року, м. Севастополь. — Сімферополь, 2004.
6.Бостан С. К. Монархія і поліархія як історичні типи форми державного правління // Вісник Запорізького національного університету (юридичні науки). — 2005. — № 4.
388
7.Громаков Б. С. История буржуазного государства и права в период общего кризиса капитализма; США, Великобритания, Франция, довоенная Германия, Италия, ФРГ и Япония. — М.: Изд-во ВЮЗИ, 1967.
8.Громаков Б. С., Лисневский Э. В. История государства и права США (1870—1917). — Ростов: Изд-во Ростовск. ун-та, 1973.
9.Драбкин Я. С. Становление Веймарский республики. — М.: Наука, 1978.
10.Ерофеев Н. А. Империя создавалась так… Английский колониализм в ХVІІІ веке. — М.:
Наука, 1964.
11.Ерофеев Н. А. Английский колониализм в середине XIX века: Почерки. — М.: Наука, 1977.
12.Желубовская Э. Крушение Второй империи и возникновение Третьей республики во Франции. — М.: Изд-во АН СССР, 1956
13.Ильинский И. П. Система органов власти и управления ФРГ. — М.: МГИМО, 1977.
14.История буржуазного государства и права (1640—1917). — М.: Высш. школа, 1964.
15.Калинович В. І. Сполучені Штати Америки (1776—1917). — Львів: Вид-во Львівськ. ун-ту,
1965.
16.Каппелер А. Россия — многонациональная империя: Возникновение. История. Распад. —
М., 2000.
17.Конституция США: История и современность. — М.: Юрид. лит., 1988.
18.Крутоголов М. А. Государственный строй современной Франции: Четвертая республика.— М.: Изд-во АН СССР, 1958.
19.Лапова Р. А. Ноябрьская революция 1918 г. В Германии и образование Веймарской республики (1918—1919 гг.). — Саратов: Изд-во Сарат. юрид. ин-та, 1962.
20.Лисневский Э. В. История государства и права Великобритании (1870—1917). — Ростов: Изд-во Ростовск. ун-та, 1975.
21.Лисневский Э. В., Беркович Е. Ф. История двухпартийной системы США. — Ростов: Издво Ростовск. ун-та, 1985.
22.Мишин А. А. Государственный строй США. — М.: ВЮЗИ, 1953.
23.Молчанов Н. Н. Четвертая республика. — М.: Изд-во соц.-эконом. лит., 1963.
24.Никифорак М.В. Буковина в державно-правовій системі Австрії (1774—1918 рр.) / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці: Рута, 2004.
25.Никонов В. А. От Эйзенхауэра к Никсону: Из истории республиканской партии США. — М.: Изд-во МГУ, 1984.
26.Парфенов И. Д. Колониальная экспансия Великобритании в последней трети ХІХ века. —
М.: Наука, 1991.
27.Прокопьев В. П. История германской государственности ХІХ—ХХ вв. — Калининград: Изд-во Калинингр. ун-та, 1985.
28.Розанов Г. Германия под властью фашизма (1933—1939). — М., 1964.
29.Руге В. Как Гитлер пришел к власти: германский фашизм и монополии. — М.: Мысль, 1985.
30.Савельев В. А. Английский кабинетв XVIII — началеХІХвв. // Труды ВЮЗИ. — Т. 43., 1977.
31.Степанова О. Л. Импичмент // Вопросы истории. — 1974. — № 11.
32.Тальберг Н. Д. Очерки истории империи Российской. — М., 2001.
33.Тищик Б. Історія держави і права Німеччини (1918—1945 рр.). — Львів, 1973.
34.Урьяс Ю. П. Политический механизм ФРГ. — М.: Наука, 1978.
389
ТЕМА 14. ФУНКЦІЇ ТА МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ
В ЕПОХУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
§1. Сутність держави та її еволюція
вепоху громадянського суспільства
Упопередній темі мова йшла про форми, яких набувала держава на різних етапах громадянського суспільства. Але зовнішня форма держави не завжди повною мірою відбиває її внутрішній зміст, сутність та відповідне соціальне призначення. Сутність держави епохи становлення громадянського суспільства зазнавала певної еволюції. На зміну «поліцейській державі», яка характеризувалася всеохоплюючою регламентацією суспільного життя, загальним державним контролем за населенням та найширшими повноваженнями адміністративно-поліцейських органів, котрі мали право й можливості безмежно втручатися у життя людей, приходить «правова держава», змістом і призначенням якої були захист прав людини, що надаються їй від природи як «природні і невід’ємні». Забезпеченню цих прав громадян мав служити спосіб розподілу владних повноважень верховної влади держави, зокрема відокремлення й рівновага законодавчої, виконавчої та судової влади.
Однак у першому періоді (до сер. ХІХ ст.) первісна суть «правової держави» замі-
нюється лібералізмом — панівною політико-правовою ідеологією буржуазії, згідно якої державі відводилася роль «нічного охоронця», що здійснює лише охоронні функції, не втручаючись у приватноправові відносини.
Уконкретних історичних умовах XIX століття ідея правової держави та ліберальні гасла про захист суспільства й особистості від державної влади, власне кажучи, означали вимогу «нейтральності» держави в нерівній боротьбі за існування найманих робітників і власників капіталу. Для перших держава в період формування громадянського суспільства практично виступала як чисто каральна сила, для інших — як вартовий багатства та пов’язаних з цим соціальних можливостей.
Це знайшло відбиток у тому, що поняття свободи після проходження періоду накопичення капіталу вступає у протиріччя з реаліями. Індивід висуває свої вимоги, і на новому етапі розвитку лібералізму, у другій половині XIX ст., виникає необхідність доповнити «негативне» розуміння свободи як свободи «від», позитивним — як свободи «на» (захист держави на одержання від неї певних благ, на більш активну участь у здійсненні влади тощо). Зростання суперечностей і напруження в суспільстві визначило необхідність пошуку нових засобів реагування держави на ситуацію, що виникла, з метою упередження революційних вибухів.
Уцей час усе більше поширюється теорія, згідно якої роль правової держави не зводиться тільки до охоронних функцій, і вона набуває певних (поки досить обмежених) соціальних функцій. На противагу первинним ліберальним ідеалам прихильників концепції правової держави, котрі наполягали на свободі конкуренції й неприпустимості державного втручання у процес перерозподілу власності й ресурсів, держава набуває нової якості. Поступово долається негативне ставлення до держави як до явища, що протистоїть людині, а справедлива критика однобічного розуміння сутності «правової держави» спричинила вимогу «соціальної держави». Неоліберальні та соціал-демо- кратичні теоретики висунули нове «позитивне» розуміння свободи, що означає
обов’язок держави забезпечувати соціально орієнтовану економіку, вирівнювати «со-
ціальні нерівності». Це свідчило про зростання ролі держави у впливі на економіку, гарантуванні гідних умов життєдіяльності людини, контролі за соціальним характером використання власності власниками.
Громадянське суспільство надає громадянам можливість впливу на державну владу через участь у роботі представницьких установ парламентського типу. І хоча представницькі установи того часу приймали закони від імені всього народу (нації), формувалися вони на основі різних виборчих цензів (майнових, статевих тощо). Ця політикоправова практика також стала предметом гострої критики й послужила причиною ви-
390
моги дійсно «демократичної держави». Тобто держава, — як у теорії, так і на практиці, — поступово набуває тих рис, якостей і характеристик, без яких цивілізоване суспільство не може існувати: гуманізм (пріоритет прав людини щодо влади), демократизм (подолання відчуження особи від держави), створення відповідної соціальної бази, використання державного впливу для забезпечення гідного життя людини.
Цих якостей держава набуває після Другої світової війни, коли громадянське суспільство, як ми вже відзначали, досягло відповідного рівня зрілості, що дозволяє говорити про завершення процесу формування його основ. Про це свідчить конституціоналізація (закріплення в конституції. — Л. Б., С. Б.) сутності держави як держави «демократичної, правової і соціальної» та спроби її побудови після війни в багатьох зарубіжних країнах.
Особливо підкреслимо, що першорядне значення серед цих трьох якостей має «соціальна» складова, котра виступає головною підвалиною держави. Це зумовлено тим, що, на відміну від правової держави, яка орієнтується на індивіда взагалі, соціальна держава орієнтується на забезпечення його здібностей, безпеки, добробуту, захист та підтримку сім’ї, захист приватного життя кожного. Соціальна держава покликана втілювати ідеї партнерства, єднання, громадянської злагоди та національного миру, що надає державі могутності, міцності та довговічності.
Теорія та практика соціальної держави стала конструктивною відповіддю на недосконалість правової держави в її класичному ліберальному варіанті, а також на спробу адміністративного соціалізму забезпечити кожному матеріальну свободу і встановити в суспільстві соціальну справедливість і рівність. Соціальна держава покликана забезпечити кожному громадянинові гідні умови життєдіяльності, соціальну захищеність, участь в управлінні виробництвом, а в ідеалі — однакові життєві шанси, й можливості для реалізації особи в суспільстві. Діяльність такої держави спрямована на загальне благо, утвердження в суспільстві соціальної справедливості.
Сутність держави знаходить відображення в основних напрямках її діяльності, котрі теорією держави зазвичай визначаються як функції держави. Порівняно з напрямками діяльності держави попередньої епохи, функції держави епохи громадянського суспільства конкретизують вже не тільки класову, але й загальнолюдську сутність держави нового типу. Її функції знаходять своє вираження у соціальних, політичних, економічних, духовно-культурних, національних, екологічних, правоохоронних та інших напрямках діяльності держави, спрямованих на вирішення завдань, які постають перед нею на тому чи іншому етапі розвитку. З огляду на багаточисельність і різноманітність функцій держави епохи громадянського суспільства ми розглянемо ті з них, котрі мають більш тривалу історію.
У теорії держави стосовно класифікації функцій держави існують різноманітні критерії. З огляду на наступність з матеріалом першого модулю навчального посібника візьмемо за основу такий критерій, як сфера діяльності держави, за котрим функції держави розподіляються на зовнішні та внутрішні.
2.1. Зовнішні функції держави
Як і в попередню епоху, найважливішим напрямком зовнішньополітичної діяльності держави в епоху громадянського суспільства залишається військова функція. Загальними засобами її реалізації виступали такі вищі органи державної влади, як глава держави, уряд, парламент; але повноцінне її здійснення неможливе без застосування в разі необхідності примусу й такої складової державного механізму, як армія. Конституційним законодавством зарубіжних країн (як, утім, і нашим. — Л. Б., С. Б.) захист су-
391