веренітету й територіальної цілісності держави, її недоторканності розцінюється як найважливіша функція держави, виконання котрої покладається на збройні сили. Залежно від етапу розвитку громадянського суспільства цей напрямок діяльності держави набував негативного або позитивного змісту. Негативним проявом військової функції держави є випадки, коли сила (збройна) вважається ще «законним, легітимним» засобом вирішення міждержавних питань, а позитивним — коли діяльність держав спрямована на збройний захист цілісності й недоторканності власної території, виконання міжнародних зобов’язань.
Негативний прояв військової функції домінував до середини ХХст., і тому яскравим є приклад захоплення в ХІХст. такими «демократичними» країнами, як Великобританія, Франція і частково США територій інших країн та народів і перетворення їх на колонії, а також безліч озброєних конфліктів та агресивних воєн, що мали місце в цей час. Серед останніх конфліктів, найстрашніших в історії людства,— дві світові війни, у часи яких військова функція для одних держав мала негативний, а для інших — позитивний характер. Як відомо, носієм «негативу» військової функції як у Першій, так і Другій світових війнах була Німеччина з її союзниками, а «позитиву» — всі країни, котрі їм протистояли. З другої половини ХХст. увійськовій функції превалює її позитивний бік, тобто спірні питання зазвичай вирішуються мирними засобами, але інколи західні «демократії» на чолі з США можуть використати збройні сили стосовно інших країн без відповідної санкції ООН, як це сталося, наприклад, із Югославією, Афганістаном, Іраком тощо.
Дії цих західних країн певною мірою можуть бути виправдані, якщо подивитися на них через призму іншого напрямку зовнішньополітичної діяльності держави епохи громадянського суспільства — функції забезпечення миру й підтримки світового по-
рядку, котра особливої значимості набула з другої половини XX ст. Після Другої світової війни стало зрозумілим, що тільки внаслідок спільної діяльності держав можна забезпечити мир на земній кулі, встановити й підтримувати світовий порядок. Найголовнішими напрямками цієї функції є проведення роботи щодо роззброєння, непоширення зброї масового ураження, дотримування зобов’язань стосовно заборони ядерних випробувань, поступової ліквідації ядерної зброї.
Умежах цієї функції все більш значущим стає напрямок діяльності співробітництва
ворганізації колективних дій у сфері боротьби з міжнародним тероризмом. Це особливо актуальним стало після подій 11 вересня 2001 р., коли внаслідок терористичного акту на будівлі Світового торговельного центру у Нью-Йорку загинуло майже 3000 людей, та 24—26 жовтня 2002 р., коли чеченські терористи в одному з концертних залів Москви захопили більш ніж 700 заручників, з яких при їх визволенні загинуло близька 120 осіб. Також залишається актуальною участь у боротьбі з організованою злочинністю, в тому числі з контрабандою всіх її видів, наркобізнесом тощо.
Нині дедалі більшого розвитку набуває функція співробітництва сучасних держав. Роль цієї функції особливо важлива в умовах постконфронтаційного періоду відносин між головними державами світу, коли здійснюється пошук оптимальних шляхів вирішення таких проблем, як екологічна, боротьба з епідеміями, проблем, пов’язаних із засвоєнням космічного простору тощо.
Після розпаду соціалістичного табору для певної групи країн, передусім постсоціа-
лістичних, однією з найважливіших стає функція інтеграції в європейську та світову економіку. Вона випливає з визнання економічної взаємозалежності держав, що охоплює широке коло відносин — виробничі, науково-технічні, валютні, кредитні, транспортні, у сфері яких окремі держави доповнюють одна одну на основі розподілу праці, взаємного обміну, взаємоузгодження шляхів розвитку тощо.
2.2. Внутрішні функції держави
Серед внутрішніх функцій держави важливе місце посідає політична функція, зміст котрої визначається рівнем забезпечення державою народовладдя, розвитку демократичних форм та інститутів, здатністю врегулювати політичні конфлікти.
392
Політична функція держави
Історія держави епохи громадянського суспільства — це, по суті, історія розвитку політичної функції держави, яка здійснювалась у різних правових формах. Правотворча форма знаходила свій прояв у правовому закріпленні права громадян на участь у формуванні державної влади та прийняття нею рішень, вироблення правових статутів для політичних сил, що діють у суспільстві. Процес упровадження на практиці загального й рівного виборчого права з відповідним таємним голосуванням, інституціоналізації (правового закріплення статусу) політичних партій відбувався непросто, суперечливо, про що детальніше мова піде в наступній темі, присвяченої конституційному праву. Ін- ституціонально-управлінська форма реалізації політичній функції знаходила свій прояв у створенні нового державного механізму, його реформуванні відповідно до вимог часу.
Політична функція здебільшого реалізується за допомогою державного апарату. Серед різних точок зору стосовно визначення поняття державного апарату у вітчизняній теорії держави домінує точка зору, згідно з якою державний апарат — це частина (го-
ловна) механізму держави, а саме сукупність державних органів, котрі є безпосереднім носієм державної влади, вповноважені практично здійснювати й представляти її у відносинах з населенням та можуть застосувати у своїй діяльності примус. Цими державними органами є насамперед вищі органи державної влади — законодавчі, судові та виконавчі, про які йшла мова зокрема в попередніх темах. Слід зауважити, що доки переважаючою в діяльності держави була політична функція поняття «механізм держави» і «апарат держави» майже збігаються. За умов набуття державою соціального змісту доцільним є розмежування понять «механізм держави» (більш широке) та «державний апарат» (більш вузьке).
Ідеологічна функція держави
Як уже зазначалося, ідея соціальної держави і спроба її поступового втілення в життя з’явилася як реакція на ідеологічний напрямок (функцію) в діяльності держави, за допомогою якої буржуазія звела до рангу державної ідеології лібералізм. Класичною ліберальною концепцією «держава — нічний охоронець» передбачалось обмеження втручання держави в суспільне і приватне життя. На початку становлення буржуазної держави основний постулат лібералізму дав позитивні результати. Це знайшло відображення в бурхливому розвиткові економіки, появі нових технологій виробництва, котрі сприяли значному зростанню економічної могутності буржуазних держав.
У той же час вільна гра ринкових сил та власний інтерес, як виявилося, не забезпечували соціальної гармонії та справедливості в суспільстві. Накопичення великих капіталів породжувало серйозні соціальні проблеми, що відбивались у глибокому розшаруванні та поляризації багатства й бідності. Зростання індивідуальних потреб та пристрастей призводило до моральних і соціальних деформацій, зникнення почуттів суспільного взаємозв’язку, відповідальності та солідарності. Народ на гіркому досвіді швидко переконався, що більш важливі положення класичного лібералізму набули функції захисту інтересів привілейованих прошарків населення. Уже в XIX ст. все більше стали виявлятися негативні наслідки реалізації ідей крайнього індивідуалізму, яскравіше проявлятися класові суперечності в суспільстві, які в першій половині XIX ст. У континентальній Європі призвели до соціального вибуху та революційних потрясінь. Це зумовило появу нових або ж удосконалення змісту старих напрямків у діяльності держави.
Соціальна функція держави
Одним із нових напрямків державної діяльності стала соціальна функція держави. Починаючи з питань правового регулювання відносин між робітниками та капіталістами (аспект правотворчих форм реалізації соціальної функції детальніше висвітлений у
393
темі 17, п. 3.2 «Трудове право і соціальне законодавство»), держава поступово розширювала сферу свого втручання в суспільне життя, зокрема для вирішення питань, пов’язаних із соціальним захистом громадян.
Правовими управлінськими формами реалізації соціальної функції держави стало утворення спеціальних установ та організацій, діяльність яких була спрямована на забезпечення: по-перше, права кожного на свободу праці, контролю за безпекою умов цієї праці, зайнятості населення, міграції робочої сили, соціальної допомоги та страхування; по-друге, соціального захисту тих, хто потребує державної підтримки (безробітних, інвалідів, літніх людей, багатодітних сімей, сиріт, дітей у неповних сім’ях, пенсіонерів, студентів, біженців та переселенців тощо); по-третє, підтримки й розвитку системи освіти, медичних, культурних закладів.
Слід підкреслити, що відповідні державні соціальні установи з’явилися пізніше від соціального законодавства. Деякі з них створювалися ще в міжвоєнні роки, але свого роду «розквіту» досягли після Другої світової війни, коли необхідно було забезпечити на практиці закріплене в конституції положення про соціальну державу. Це, однак, неможливо зробити без відповідних матеріальних можливостей країни, і тому соціальний напрямок державної діяльності тісно взаємопов’язаний з економічною функцією держави.
Економічна функція держави
Проголошені класичним лібералізмом свободи, індивідуалізм, заохочення вільної конкуренції, панування приватної власності, невтручання держави в економіку призвели до «анархії» виробництва. Криза перевиробництва вже відчувалася напередодні Першої світової війни (тільки війна «з’їла» додатковий продукт, створений провідними капіталістичними країнами до цього часу. — Л. Б., С. Б), але світового масштабу вона досягла в 1929—1933 роках.
Саме в роки так званої «великої депресії» нового змісту набуває економічна функція держави, що взяла у «свої руки» управління окремими напрямками економічної діяльності: розробка економічної політики в масштабах країни; встановлення правових основ ринку, припинення недобросовісної конкуренції (монополізму), охорона прав споживача від недобросовісного виробника тощо, здійснення дотацій, фінансування окремих форм економіки; регулювання в опосередкованій формі цін та заробітної плати (податки, встановлення мінімуму заробітної плати тощо); здійснення контролю за дотриманням законності підприємцями, юридичними особами, а також різними організаціями, котрі займаються підприємницькою діяльністю тощо.
Найяскравіше набуття економічною функцією такого змісту мало місце у Сполучених Штатах Америки часів «великої депресії». Після Першої світової війни США, території яких не торкнулась війна, виявилася у найвигіднішому економічному становищі. За темпами промислового виробництва у 20-ті роки США набагато випереджали інші капіталістичні країни, але «анархія виробництва» призвела до глибокої промислової та фінансової кризи. Перевиробництво в силу того, що товарна маса перевищила потреби, викликало різке скорочення обсягу виробництва. Це «потягло» за собою розлад фінансової системи, повсюдне розорення й банкрутство промислових, торговельних і фінансових фірм, масове безробіття.
Республіканець Г. Гувер, обраний у 1928 році Президентом США, обіцяв вивести країну з кризи, але всі його спроби виявилися неефективними. Хвилю банкрутств республіканці намагалися зупинити в 1932 р. шляхом державного кредитування. З цією метою в державному механізмі США було створено Національну кредитну корпорацію з капіталом у 3,5 млрд доларів, яка мала проводити фінансування банківських, промислових і торговельних фірм, щоб урятувати їх від банкрутства. Одночасно з’явилася ще одна урядова організація — Федеральне фермерське бюро, котре мало підтримувати рівень цін на сільськогосподарську продукцію. Однак усі вжиті заходи бажаних результатів не дали.
394
Це призвело до того, що на чергових президентських виборах 1932 р. переміг лідер Демократичної партії Франклін Делано Рузвельт. Він запропонував комплекс заходів виходу з кризи, який отримав назву «Нового курсу». Це фактично була розгорнута програма антикризових заходів, спрямованих на державне регулювання американської економіки.
Реалізацію «Нового курсу» уряд Рузвельта розпочав зі створення в державному механізмі нових установ. Однією з перших стала Національна адміністрація відбудови промисловості (НІРА), котра покликана була вивести промисловість з кризи й ужити заходів щодо боротьби з безробіттям. На чолі НІРА була поставлена Рада, до складу якої входили промислові й фінансові магнати і науковці. Її іронічно називали «мозковим трестом».
Основними напрямками «Нового курсу» Рузвельта були:
1.Відбудова банківсько-фінансової системи. На основі прийнятого Конгресом над-
звичайного закону, котрий надавав президентові широкі повноваження у фінансовій сфері, був встановлений державний контроль над золотом, що перебувало в обігу. Держава отримала можливість скоригувати золотий зміст долара, випускати долари, що взагалі не були забезпечені золотом. Обмін паперових грошей на золото був заборонений. Громадяни США, в яких було золота більш ніж на сто доларів, зобов’язані були здати його в банк. Золото не можна було вивозити за кордон. Міністерство фінансів мало право припинити на якийсь час банківські операції. Держава могла впливати на грошову активність банків за допомогою кредитів та субсидій, розмір яких досяг трьох мільярдів доларів.
2.Відбудова промисловості. У середині 1933 р. Конгрес прийняв Закон про відбудову промисловості. З метою знищення «руйнівної конкуренції» й досягнення миру в промисловості закон передбачав самообмеження різних галузей промисловості «Кодексами чесної конкуренції». Спеціальна Національна адміністрація з питань оздоровлення промисловості за допомогою «Кодексів чесної конкуренції» проводила примусове картелювання. Уся промисловість США була поділена на групи, кожна з яких мала розробити свій «кодекс», котрий визначав монопольні ціни, умови торговельного кредиту, мінімальну заробітну плату робітників та службовців, розмір квот продукції, що випускалася, ринки збуту тощо. «Кодекси» після їх схвалення й скріплення підписом президента набували для цієї групи підприємств силу закону.
3.Аграрна політика «Нового курсу» знайшла своє втілення в Законі про регулювання сільського господарства. Був створений спеціальний адміністративний орган, офіційною метою якого було регулювання цін на сільськогосподарську продукцію й доведення їх до рівня 1909—1914 років. Для збалансування ціни встановлювався відсоток скорочення засівних площ фермерами з виплатою компенсації за необроблені землі. Одночасно заохочувалося знищення частини вже отриманого врожаю, за що видавалася премія. Через федеральні банки фермерам була надана позика розміром у два мільярди доларів.
4.Боротьба з безробіттям. Безпосередня допомога безробітним набувала в ці часи різних форм: грошові субсидії, організація громадських робіт, уведення системи соціального страхування від безробіття, пенсійне забезпечення. У 1934 р. була створена Федеральна адміністрація надзвичайної допомоги, яку в 1935 році замінила Адміністрація розвитку громадських робіт. Безробітних направляли до трудових таборів. Вони будували шосе, автостради, мости, аеродроми тощо. У 1935 р. був прийнятий Закон про соціальне страхування, стабілізації економіки мав допомогти й закон Вагнера, або «Акт про трудові відносини», прийнятий Конгресом у липні 1935 року. Закон Вагнера вперше в історії США офіційно визнавав права профспілок і передбачав законодавчі гарантії цих прав. Він перелічував права робітників, порушення яких входило в поняття «несправедливої трудової практики» підприємців. Заборонялося переслідувати робітників за створення профспілок і за участь у страйках. Підприємці мали укладати з профспілками колективні договори. Водночас закон Вагнера був спрямований на зменшення підстав для масових конфліктів. З цією метою створювався спеціальний орган — Наці-
395
ональне управління з трудових відносин, яке повинно було розглядати скарги робітників на «несправедливу трудову практику» підприємців.
Заходи «Нового курсу» шляхом втручання держави в економічне життя врятували банки й монополії від краху, стабілізували економіку. У 1935—1936 рр. Верховний суд США, посилаючись на те, що законодавство, котре обмежує приватне підприємництво, «суперечить конституції США», скасував закони «Нового курсу», але надалі Верховний суд був змушений підтримувати в цілому систему урядового регулювання економіки, яка в подальшому стала однією з обов’язкових складових змісту економічної функції держави не тільки у США, а й у багатьох країнах світу. Але мова йде про органічне поєднання приватного та державного елементів у змісті, оскільки домінування першого приводить до вищезазначених наслідків, а другого — до формування адміністративнокомандної системи управління економікою і, як показав досвід соціалістичних країн, до тих же негативних наслідків.
Правоохоронна функція держави
Сучасним розумінням правоохоронної функції держави є те, що вона представляє один з основних напрямків діяльності держави, спрямований на охорону конституційного ладу, прав та свобод громадян, усіх форм власності.
Правоохоронна функція держави також є однією з давніх. В епоху становокастового суспільства основний зміст її полягав в охороні державою прав привілейованих верств населення. Епоха громадянського суспільства з її гаслом загальної рівності вкладає у правоохоронний напрямок державної діяльності новий зміст. На ранньому етапі громадянського суспільства обмежувальна роль держави зводилася до мінімуму, що було своєрідною реакцією на ідеологію та практику «поліцейської» держави, котра регламентувала не тільки суспільне, але й приватне життя.
У подальшому була осягнута необхідність активного регулятивного втручання держави у процеси, що відбувалися в суспільстві, насамперед у політичній, економічній та соціальній сферах. Держава перестає бути «нічним охоронцем», здійснює активну інтервенційну політику всередині суспільства через посилення адміністративної діяльності. Хоча вона і визначалась як правоохоронна, власне правоохоронна діяльність починає тлумачитися як більш вузька категорія, властива тільки особливим спеціалізованим державним органам і установам.
Інші функції держави
Тісно пов’язана з економічною функцією держави фіскальна функція (оподаткування) — один з найдавніших за часом виникнення державних напрямків, котрий в усі часи був спрямований на формування й поповнення державної скарбниці. Особливість фіскальної функції в епоху громадянського суспільства полягає в тому, що, на відміну від попередньої епохи, вона здійснюється у визначених законодавством межах. Зібрані відповідними фіскальними органами податки фінансово забезпечували реалізацію як вищезазначених функцій (політичної: витрати на утримання державного апарату), соціальної: перерозподіл прибутків серед різних груп і верств населення, економічної, і нових державних функцій, що проявилися у ХХ ст., надто ж після 50-х років. Це передусім функція розвитку культури, науки й освіти, що була покликана підняти культурний та освітній рівень громадян, необхідний для цивілізованого суспільства; екологічна функція держави спрямована на забезпечення охорони природи й навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів.
Функції держави реалізуються певними інституціями, які в системі формують механізм держави.
396