ною позову до 500 франків, крім справ про нерухомість тощо), а також первинні поліцейські та слідчі дії. Більш значні справи підлягали розглядові в окружних трибуналах (вони замінили собою повітові й департаментські суди, що існували за Конституцією 1795 р.). Трибунал складався за кількістю від 3 до 10 суддів, а також спеціальних служителів і секретарів. При ньому був і громадський обвинувач (прокурор). Компетенція окружного трибуналу була змішаною: він розглядав як цивільні (основну масу справ і апеляції на рішення мирових суддів), так і кримінальні (вироки з малозначних справ, апеляції на рішення мирових суддів) справи.
Далі система цивільних і кримінальних судів розділялася. Для цивільної юрисдикції існували апеляційні суди (палати) у складі від 12 до 31 судді (усього таких судів у країні було 27, з 1810 р. — 34), що займалися тільки переглядом рішень нижчих інстанцій.
Для кримінальної — департаментські трибунали (палати) у складі голови і двох суддів
(обиралися із суддів апеляційних судів), які розглядали основну масу кримінальних справ за участю присяжних засідателів. З 1810 р., відповідно до Кодексу кримінального процесу 1808 р., палати замінялися судами ассизів.
Єдиним вищим органом для кримінальної і цивільної юстиції був Касаційний суд (з декількох секцій, з 1826 р. — камер). Цей суд не приймав рішень по суті справи, а тільки скасовував їх у разі порушення порядку розгляду чи законодавства й відсилав на повторний розгляд у нижчий суд.
Існували й суди виключної юрисдикції. Найважливішим з таких судів був Верховний імператорський суд, де розглядалися злочини посадових осіб, знаті, посадові злочини префектів, а також обвинувачені у змовах і державній зраді. У 1801 р. був створений особливий польовий суд, де розглядалися здебільшого справи військових та деякі сумнівні справи. Склад суду визначався главою держави з професійних суддів, а також офіцерів і громадян. У 1830 р. ці суди були ліквідовані. Особливу систему представляли військові суди — сухопутної армії і флотські.
Адміністративна юстиція
Однією з найважливіших історичних особливостей судової системи нової Франції стало раннє виникнення в ній окремої адміністративної юстиції — зі своєю юрисдикцією і процедурою. Можливість проконтролювати в судовому порядку й тим більше оскаржити рішення органів виконавчої влади (не верховної), чиновників і посадових осіб уже з XVIII ст. розглядалося у правовій і політичній думці як одна з гарантій належної правової й підзаконної діяльності інститутів управління. Особливо така можливість була важлива для гарантії цивільних прав. Реалізувати ці завдання можна було різними шляхами: наділити органи звичайної юстиції правами судового контролю управлінських рішень, як у Великобританії, або сформувати особливі адміністративні інститути нагляду.
У Франції пішли іншим шляхом: була створена абсолютно самостійна система органів адміністративної юстиції, автономних та відокремлених від звичайної юстиції. Законом від 1790 р. судам загальної юстиції заборонялося втручатися в діяльність органів управління. Це досить швидко створило основу для практично безконтрольної діяльності адміністрації — як на центральному, так і на місцевому рівнях. Для запобігання цього явища як перші інстанції адміністративної юстиції в 1800 р. були створені ради префектур, що складалися з 3—5 членів, котрі призначалися главою держави. У радах можна було оскаржити рішення про націоналізацію майна. Тут розбиралися скарги приватних осіб з оподатковування, спори державної адміністрації і підприємств громадських робіт. Вищою інстанцією адміністративної юстиції (і найголовнішою) стала Державна рада. Вона була створена відповідно до Конституції 1799 р. як суто політичний орган, але з 1872 р. їй було надано повне право юрисдикції, тобто право самостійно виносити рішення у справах. З 1807 р. адміністративний процес міг вестися тільки за допомогою адвокатів.
416
Уперіод Реставрації з’явився ще один орган, включений до системи адміністративної юстиції, — трибунал конфліктів. Особливе значення йому було надане в період Другої республіки: до складу трибуналу призначалися вищі судді республіки, головував міністр юстиції. Трибунал займався вирішенням спорів про підсудність і про протиріччя в юрисдикції різних установ та інститутів виконавчої влади. У 1852 р. трибунал був скасований, але в 1875 р. знову відновлений.
Уперіод Першої імперії був створений спеціальний орган для розгляду скарг з опо-
датковування — Рахункова й контрольна палата (1807 р.)
Розвиток французької юстиції у ХХ столітті
Загальна та адміністративна юстиція, що сформувалися на початку XIX ст.
уФранції, головним чином зберегли свої установи й принципи і в наступному столітті. Перетворення стосувалися тільки другорядних сторін діяльності судових органів і судочинства.
Система судів загальної юрисдикції у Франції дещо була реорганізована відповідно до Кодексу про судовий устрій у Франції, затвердженого Ордонансом від 16 березня 1978 р. з подальшими змінами та доповненнями. Вона має чітку трирівневу пірамідаль- но-ієрархічну структуру: 1) трибунали і спеціалізовані суди — суди першої інстанції: 2) апеляційні суди; 3) Касаційний суд — верховна судова установа Франції в системі судів загальної юрисдикції. Усередині структурної організації кожного з названих рівнів є структурування за галузевою ознакою. Це досить виразно простежується в судах першої інстанції — трибуналах. Є також особливості в організації судів, котрі розглядають справи з цивільних і кримінальних питань.
Ще меншим змінам у ХХ ст. піддалася адміністративна юстиція у Франції. Можна вважати, що Закон від 24 травня 1872 р. поставив остаточну крапку щодо компетенції та організації діяльності Державної ради. Зовнішнє реформування вже майже не торкалося змісту французької адміністративної юстиції, і вона набула сучасних ознак системи адміністративних судових органів, структурно з’єднаних з виконавчою гілкою державної влади. З того часу було проведено тільки два суттєвих внутрішніх реформування цієї інституції: у 1953 р. створена значна мережа адміністративних судів першого рівня, а в 1988 р. (у зв’язку з розширенням повноважень інституту захисту прав громадян від дій органів управління, що потягло природну перевантаженість органів юстиції) — мережа апеляційних адміністративних судів — другий рівень. У такому вигляді адміністративна юстиція Франції існує й сьогодні. Таким чином, ієрархічно організована система адміністративних судових установ Франції, як і загальної юрисдикції, є трирівневою: адміністративні суди, апеляційні адміністративні суди, Державна Рада Франції.
Поєднуювальною ланкою між двома вищезазначеними системами є Суд (трибунал)
урозв’язанні конфліктів, який продовжує діяти майже у своєму первісному вигляді. Його завданням є розв’язування конфліктних ситуацій, що виникають між судами загальної та судами адміністративної юрисдикції при встановленні компетенції. Він побудований на паритетних началах з рівної кількості представників вищезазначених судів і фактично перебуває на вершині всієї піраміди французького правосуддя.
Принципово новим порівняно з попереднім періодом було створення згідно зі ст. 67—68 Конституції 1958 р. нової судової установи — Високої палати правосуддя, котра була покликана в певних ситуаціях здійснювати судочинство щодо певної категорії найвищих посадових осіб держави, в тому числі й президента Французької республіки. Вона проіснувала до 1993 року, коли була реформована у дві установи: Висока палата правосуддя, за якою залишалися повноваження щодо кримінальної відповідальності Президента Республіки, і Палата правосуддя Республіки — для здійснення повноважень кримінальної відповідальності членів уряду. Ці специфічні судові органи не пов’язані ні з судовою системою загальної юрисдикції, ні з системою адміністративної юстиції: вони створені як парламентські органи контролю, що виконують функцію на-
417
глядового органу за виконавчою владою з боку представницького органу народу. Функції правосуддя вони виконують, коли виникає потреба, але ця потреба, зрозуміло, виникає не дужо часто.
4.4. Судові органи Німеччини
На відміну від Великобританії, США та Франції сучасна юстиція Німеччини не має глибоких історичних коренів. Вона сформувалася після Другої світової війни й від правосуддя минулих століть зберегла лише окремі елементи. У порівнянні з судовими системами вище перерахованих країн, юстиція Німеччини має своєрідні, навіть унікальні риси, які надають їй специфічної якості.
Унікальність її полягає в тому, що, система судів загальної юрисдикції Німеччини (у ФРН термін «загальна юрисдикція» розуміється як сукупність усіх юрисдикцій, крім конституційної. — Л. Б., С. Б.) побудована за територіально-галузевим принципом і являє собою автономні, з внутрішньоієрархічними рівнями судові піраміди. Конституційною основою такої організації є ст. 95 Основного Закону ФРН 1949 р., де зафіксовано галузеву юрисдикцію через вищі судові установи, котрі здійснюють ці юрисдикції. Згідно з частиною першою зазначеної статті, у Федерації засновуються як вищі судові інстанції: Федеральна судова палата, Федеральний адміністративний суд, Федеральний суд з трудових питань, Федеральний соціальний суд, Федеральна фінансова палата, рівнозначні в повноваженнях і непідпорядковані одна одній.
Кожна з зазначених судових пірамід має ієрархічні структури різних рівнів і поєднує суди земель та Федерації. Послідовність інстанцій полягає в тому, що справи в земельних судах переходять від одного суду до іншого, а потім до судів Федерації. У цьому виявляється одна з головних відмінностей німецького судового устрою (земе- льно-федерального) від судового устрою США. Суди земель застосовують право Федерації і право Землі при розгляді конкретних справ.
Організація й діяльність зазначених самостійних судових ієрархій регулюються окремими законами, а не одним уніфікованим нормативним актом. Але самостійність ієрархічних організацій галузевих судів не є перешкодою однаковості у правозастосуванні, що ґрунтується на положеннях ст. 95 частини 3 Основного Закону Об’єднаного сенату — установи, що являє собою процедурне зібрання керівників вищих галузевих судів, котрі мають забезпечувати єдність правосуддя.
Своєрідність судового устрою Німеччини полягає також у тому, що територіальна організація судової системи в багатьох випадках не збігається з адміністративнотериторіальним поділом держави, особливо в галузях спеціальної юрисдикції. Більше того, німці географічно поділили розташування центрів галузевих юрисдикцій судової системи країни: наприклад, Федеральний конституційний суд і Федеральна судова палата знаходяться у Карлсруе, Федеральний суд з трудових питань і Федеральний соціальний суд — у Касселі, Федеральний адміністративний суд — у Берліні, Федеральна фінансова палата — в Мюнхені. Для такого розташування федеральних судових установ вони, спираючись на історичний досвід минулих часів, обрали певний концептуальний підхід: вершини судових підсистем не дислокуються в місцях розташування органів політичної влади держави (парламент, уряд, президент), щоб забезпечити незалежну поведінку суддів при застосуванні законів і попередити можливий вплив або тиск на них з боку представників політичної влади, а також не допускати концентрації судової влади в одному місці, тобто запобігти корпоративності. Дотримуючись цієї концепції на практиці, німці, наприклад, після переїзду столиці ФРН з Бонна до Берліну змінили дислокацію Федерального адміністративного суду з Берліна на Дрезден.
Основна кількість справ розглядається в судах звичайної юрисдикції, які становлять автономні системи цивільної та кримінальної юрисдикції. Вона має чотири ієрархічних рівнів судів: дільничні, земельні, вищі земельні суди й Федеральна судова палата. Блок
418
судів цивільної юрисдикції не збігається з блоком судів кримінальної юрисдикції, що значно відрізняє організацію судів звичайної юрисдикції в Німеччині від організації судів загальної юрисдикції, скажімо, у нас в Україні, коли розгляд майже всіх судових справ акумульований в одних судах.
Суди звичайної юрисдикції мають тривалішу історію, ніж інші. Судочинство в цивільних справах регулюється Цивільно-процесуальним кодексом від 30 січня 1877 р., в новій редакції від 12 вересня 1950 р., а у кримінальних — Кримінальним кодексом 1877 р. та його новою редакцією від 10 березня 1987 року. З середньовіччя діє так званий суд шеффенів, який розглядає кримінальні дії, за вчинення яких слід чекати покарання у вигляді позбавлення волі менш як на три роки. Колегіальний склад суду формується населенням за виборчим списком самоврядних общин і, як правило, складається з трьох осіб — одного професійного судді та двох шеффенів, котрі при прийнятті рішення мають рівні права з професійним суддею. Ця система була запозичена й досить активно використовувалася в СРСР та інших соціалістичних країнах.
Адміністративні суди — одні з наймолодших у Німеччині. Питання його діяльності відображені в Положенні про адміністративні суди від 20 січня 1960 р. У новій редакції від 19 березня 1991 року. В адміністративній юрисдикції існує три інстанції, дві з яких перебувають на рівні федеральних земель (адміністративний суд, Вищий адміністра-
тивний земельний суд), а третя Федеральний адміністративний суд — на рівні федера-
ції. Територія, на яку поширюється діяльність адміністративного суду, відповідає зазвичай території, на яку поширюється діяльність органів влади середньої ланки, тобто території адміністративного округу.
Суди трудової юрисдикції виникли в Німеччині у 20-ті роки XX ст. як складова частина звичайної юрисдикції після прийняття кількох законів, що стосуються захисту робітників і є самостійною галуззю судової системи з 1953 року. Нормативна основа цієї юрисдикції — Закон про суди з трудових справ. Система судів з трудових питань має три рівні; справи на всіх рівнях судів розглядаються тільки колегіально в палатах і сенатах (вищий рівень). Найважливішою ознакою формування судів усіх рівнів є паритетне представництво у складі суду непрофесійних судів від робітників і роботодавців на пропозицію Міністерства праці земель й федерації, котрі призначаються на чотири роки. Але й сам професійний суддя цього суду повинен бути спеціалістом у галузі трудового законодавства.
Система судів соціальної юрисдикції являє собою відносно нову судову галузь у Німеччині. Вона виникла як самостійна і незалежна від решти державних й судових структур юрисдикція завдяки уведенню в дію Закону про соціальні суди від 3 вересня 1953 р. Суди соціальної юрисдикції є особливими адміністративними судами, до компетенції яких входить розгляд питань: а) про всі види соціального та пенсійного страхування; б) про страхування щодо безробіття та інші питання Федерального відомства праці, в тому числі, стимулювання професійного навчання й перепідготовки, а також ті, що випливають із Федерального закону про допомогу багатодітним сім’ям, які пов’язані з цим явищем у суспільстві; в) про соціальне забезпечення осіб, котрим заподіяно шкоду у зв’язку з війною; г) про медичне страхування; д) про особливі випадки, визначені федеральними законами. Система судів соціальної юрисдикції має трирівневу структуру: соціальні суди; земельні суди з соціальних питань та Федеральний соціальний суд.
Система судів з фінансових питань створена для вирішення публічно-правових спорів у сфері функціональної діяльності фінансових органів — фінансових і митних відомств. Їх правовою основою є ст.95 Основного Закону ФРН і Положення про фінансові суди 1965 року. Сферою компетенції судів цієї юрисдикції є справи про податки та збори; питання законності повідомлень податкової служби та інших повідомлень фінансових та митних органів, законність дій податкових та митних відомств, ввізне мито, контроль щодо імпорту й експорту та деякі інші питання цієї сфери діяльності. Судова система фінансової юрисдикції має два рівні: 19 податково-фінансових судів у землях Німеччини й Федеральна фінансова палата.
419