Вступ
організаційний експедиційний маршрутизація
Виконання дипломної роботи є однією зі складових частин навчального процесу і являє собою завершення вивчення дисципліни у підготовці молодших спеціалістів зі спеціальності «Організація обслуговування на транспорті».
Організація перевезення є основною невід’ємною частиною при транспортуванні вантажу, багажу. Тому для організатора перевезень є важливим знати всі аспекти та тонкості цієї справи.
На сучасному етапі практики у всіх сферах виробничо-господарської діяльності автомобільний транспорт є одним з основних перевізників вантажів.
За останнє десятиріччя кардинально змінилося геополітичне положення України і економічна ситуація в країні. Директивні методи управління поступаються ринковим відносинам. Вантажний автомобільний транспорт став працювати в умовах конкуренції, що розвивається, і відсутності вказівок і допомоги. Стрімко збільшується число автотранспортних зв'язків, підвищуються вимоги до термінів доставки вантажів. Система управління вантажними автомобільними перевезеннями вже не так порівняно давно перетворилася з багаторівневої практично в однорівневу.
В цій ситуації практично кожне підприємство (АТП) намагається що найбільше зменшити витрати на транспортні перевезення.
Об’єктом цієї дипломної роботи є практичне закріплення навичок із розробки маршрутів та організації перевезень із найменшої собівартістю.
Метою цієї дипломної роботи буде закріплення основних понять (знань) щодо організації, планування та розподілення вантажу на транспорті.
Для здійснення мети дипломної роботи були висунуті такі завдання:
Самостійне знаходження та вивчення літератури поданої теми;
Вивчення та використання нормативно правової бази та інструктивних документів, які дають можливість більш поглибленно вивчати окремі питання роботі;
Користування додатковою літературою з метою діснення аналізу теми.
Предметом вивчення будуть наступні питання:
Планування вантажних перевезень;
Фактори, що впливають на вибір транспорту;
Класифікація вантажних перевезень;
Документування транспортних
перевезень вантажу.
1. Основні
транспортно-експедиційні підприємства України
Згідно з діючим Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність» (від 1 липня 2004 р. №1955-IV): «Транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; Транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедитування;». Цей Закон забезпечує регулюванню окремого виду підприємницької діяльності - транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.
Транспортно-експедиторська діяльність визначається як надання послуг транспорту, які мають у собі комплекс процесів, операцій і дій, деякі з котрих є основними і невід ємними елементами доставки товарів, а інші носять допоміжний характер, які сприяють виконанню основного процесу транспортування.
Транспортно-експедиторська діяльність - це комплекс послуг, які включають увесь спектр робіт, пов’язаних з перевезенням (транспортуванням) вантажів (товарів), а також з їх навантаженням, забезпеченням охорони, страхуванням та доставкою вантажів в пункт призначення. Експедитори, в свою чергу, виступають посередниками в наданні послуг.
В умовах ринкової економіки підтверджується важлива організуюча та системоутворююча роль транспортно-експедиторської діяльності в процесі формування логістичних технологій, як при реалізації зовнішньоторговельних зв'язків, так і при організації транзитних потоків вантажів і транспортних засобів через територію України.
Сьогодні в Україні більш ніж 80% перевезень на усіх різновидах транспорту здійснюється шляхом безпосередньої участі міжнародних експедиторів. Транспортно-експедиторська діяльність виконує посередницькі функції між експортером і імпортером, чим дуже спрощує здійснення зовнішньоторговельних операцій. Транспортно-експедиторські послуги надаються заказнику при експорті з України, імпорті в Україну, транзиту по території України, або іншими державами, а також при перевезеннях по території України.
Експедитори - це не
тільки посередники між власниками вантажів і перевізниками, вони ведуть активну
маркетингову працю на ринках транспортних послуг, приймають участь у підготовці
вантажів до перевезень, супроводжують їх на шляху транспортування, забезпечують
вимоги відправників відносно доставки вантажів від пункту призначення до місця
прибуття, виконують функції операторів при здійсненні міжнародних перевезень.
1.1 Принципи побудови
організаційної структури підприємств
Функції управління діяльністю підприємства реалізуються підрозділами апарата управління й окремих працівників, що при цьому вступають в економічні, організаційні, соціальні, психологічні й інші відносини один з одним. Організаційні відносини, що складаються між підрозділами і працівниками апарата управління підприємства, визначають його організаційну структуру.
Під організаційною структурою управління підприємством розуміється склад (перелік) відділів, служб і підрозділів в апараті управління, їх системна організація, характер співпідпорядкованості і підзвітності один одному і вищому органові управління фірми, а також набір координаційних і інформаційних зв'язків, порядок розподілу функцій управління по різних рівнях і підрозділам управлінської ієрархії.
Базою для побудови організаційної структури управління підприємством є організаційна структура виробництва. ВДиділяють чотири типи організаційних структур: лінійні, функціональні, дивізиональні і адаптивні.
Лінійна структура управління
Сутність лінійної (ієрархічної) структури управління полягає в тому, що керуючі впливи на об'єкт можуть передаватися тільки одною домінантною особою - керівником, що одержує офіційну інформацію тільки від своїх, безпосередньо йому підлеглих осіб, приймає рішення по всім питанням, що відносяться до керованій ним частини об'єкта, і несе відповідальність за його роботу перед вищестоящим керівником.
Даний тип організаційної структури управління застосовується в умовах функціонування дрібних підприємств із нескладним виробництвом при відсутності в них розгалужених кооперованих зв'язків з постачальниками, споживачами, науковими і проектними організаціями і т.д. В даний час така структура використовується в системі управління виробничими ділянками, окремими невеликими цехами, а також невеликими фірмами однорідної і нескладної технології.
Переваги лінійної структури пояснюються простотою застосування. Всі обов'язки і повноваження тут чітко розподілені, і тому створюються умови для оперативного процесу прийняття рішень, для підтримки необхідної дисципліни в колективі.
У числі недоліків лінійної побудови організації звичайно, відзначається твердість, негнучкість, непристосованість до подальшого росту і розвитку підприємства. Лінійна структура орієнтована на великий обсяг інформації, переданої від одного рівня управління до іншого, обмеження ініціативи в працівників нижчих рівнів управління. Вона висуває високі вимоги до кваліфікації керівників і їхньої компетенції з усіх питань виробництва і керування підлеглими.
Зростання масштабів виробництва і його складностей супроводжується поглибленням поділу праці, диференціацією функцій діяльності виробничої системи. При цьому ріст обсягу робіт з управління супроводжується поглибленням функціонального поділу управлінської праці, відокремленням функцій і спеціалізацією підрозділів управління. При цьому створюється функціональний тип структури управління.
Функціональна структура управління
Функціональна структура склалася як неминучий результат ускладнення процесу керування.
Особливість функціональної структури полягає в тім, що хоча і зберігається єдиноначальність, але по окремих фікціях управління формуються спеціальні підрозділи, працівники яких мають знання і навичками роботи в даній області управління.
Створення функціональної структури зводиться до угруповання персоналу за тими широкими задачами, що він виконує. Конкретні характеристики й особливості діяльності того або іншого підрозділу (блоку) відповідають найбільш важливим напрямкам діяльності всього підприємства.
Традиційні функціональні блоки підприємства - це відділи виробництва, маркетингу, фінансів. Це широкі області діяльності, або функції, що є на кожному підприємстві для забезпечення досягнення його цілей.
Якщо розмір всієї організації або даного відділу великий, то основні функціональні відділи можна, у свою чергу, підрозділити на більш дрібні функціональні підрозділи. Вони називаються вторинними, або похідними. Основна ідея тут складається в тім, щоб максимально використовувати переваги спеціалізації і не допускати перевантаження керівництва. При цьому необхідно дотримуватися обережності для того, щоб такий відділ (або підрозділ) не ставив би свої власні цілі вище загальних цілей усього підприємства.
На практиці, звичайно, використовується лінійно-функціональна (штабна) структура, що передбачає створення при основних ланках лінійної структури функціональних підрозділів. Основна роль цих підрозділів складається в підготовці проектів рішень, що набирають сили після затвердження відповідними лінійними керівниками.
Поряд з лінійними керівниками (директорами, начальниками філій і цехів) існують керівники функціональних підрозділів, що підготовляють проекти планів, звітів, які перетворюються в офіційні документи після підписання лінійними керівниками.
Ця система має два різновиди: цехову структуру управління, що характеризується створенням при начальнику цеху функціональних підрозділів по найважливіших функціях виробництва, і безцехову структуру управління, що застосовується на невеликих підприємствах і характеризується розподілом не на цехи, а на ділянки.
Основним достоїнством цієї структури є те, що вона, зберігаючи цілеспрямованість лінійної структури, дає можливість спеціалізувати виконання окремих функцій і тим самим підвищити компетентність керування в цілому.
До переваг функціональної структури можна віднести те, що вона стимулює ділову і професійну спеціалізацію, зменшує дублювання зусиль і споживання матеріальних ресурсів у функціональних областях, поліпшує координацію діяльності.
До недоліків можна віднести те, що спеціалізація функціональних відділів нерідко є перешкодою для успішної діяльності підприємства, оскільки утрудняє координацію управлінських впливів. Функціональні відділи можуть бути більш зацікавлені в реалізації цілей і задач своїх підрозділів, чим загальних цілей всієї організації. Це збільшує імовірність конфліктів між функціональними відділами. Крім того, на великому підприємстві ланцюг команд від керівника до безпосереднього виконавця стає занадто довгим.
Функціональна структура не підходить для підприємств із широкої або з часто мінливою номенклатурою продукції, а також для підприємств, що здійснюють свою діяльність у широких міжнародних масштабах, одночасно на декількох ринках у країнах з різними соціально-економічними системами і законодавством. Для підприємств такого типу більш підходять дивізиональні структури.
Дивізиональна структура управління
Ключовими фігурами в управлінні організаціями з дивізиональною структурою стають не керівники функціональних підрозділів, а керуючі (менеджери), що очолюють виробничі відділення.
Структуризація організації по відділеннях проводиться, звичайно, по одному з трьох критеріїв; по продукції, що випускається, або наданим послугам, по орієнтації на споживача, по територіях, що обслуговуються.
Організація підрозділів по продуктовому принципі. Є однієї з перших форм дивізиональной структури, і в даний час більшість найбільших виробників споживчих товарів з диверсифіцированою продукцією використовують продуктову структуру організації.
При використанні дивізионально-продуктової структури управління створюються відділення по основних продуктах. Керівництво виробництвом і збутом якого-небудь продукту (послуги) передаються одній особі, що є відповідальним за даний тип продукції. Керівники допоміжних служб підпорядковуються йому.
Адаптивна структура уплавління
Адаптивні, або органічні, структури правління забезпечують швидку реакцію підприємства на зміни зовнішнього середовища, сприяють упровадженню нових виробничих технологій. Ці структури орієнтуються на прискорену реалізацію складних програм і проектів, можуть застосовуватися на підприємствах, в об'єднаннях, на рівні галузей і ринків. Зазвичай виділяють два типи адаптивних структур: проектний і матричний.
Проектна структура формується при розробці організацією проектів, під якими розуміються будь-які процеси цілеспрямованих змін системі, наприклад, модернізація виробництва, освоєння нових виробів або технологій, будівництво об'єктів і т. п. Керування проектом включає визначення його цілей, формування структури, планування, організацію робіт, координацію дій виконавців.
Однієї з форм проектного управління є формування спеціального підрозділу - проектної команди, що працює на тимчасовій основі. У її склад, звичайно, включають необхідних фахівців, у тому числі і по управлінню. Керівник проекту наділяється так званими проектними повноваженнями. У їх числі відповідальність за планування проекту, за стан графіка і хід виконання робіт, за витрату виділених ресурсів, у тому числі і за матеріальне заохочення працюючих. У зв'язку з цим велике значення надається умінню керівника сформувати концепцію управління проектом, розподілити задачі між учасниками команди, чітко визначати пріоритети і ресурси, конструктивно підходити до вирішення конфліктів. По завершенні проекту структура розпадається, а співробітники переходять у нову проектну структуру або повертаються на свою постійну посаду. Така структура має велику гнучкість, але при наявності декількох цільових програм або проектів приводить до дроблення ресурсів і помітно ускладнює підтримування і розвиток виробничого і науково-технічного потенціалу організації як єдиного цілого. При цьому від керівника проекту потрібно не тільки керування всіма стадіями життєвого циклу проекту, але й облік місця проекту в мережі проектів даної організації.
З метою полегшення задач координації в організаціях створюються штабні органи управління з керівників проектів або використовуються так називані матричні структури.
Матрична структура являє собою ґратчасту організацію, побудовану на принципі подвійного підпорядкування виконавців: з одного боку, безпосередньому керівникові функціональної служби, що надає персонал і технічну допомогу керівникові проекту, з іншого боку - керівникові проекту (цільової програми), що наділений необхідними повноваженнями для здійснення процесу управління відповідно до запланованих термінів, ресурсами і якістю. При такій організації керівник проекту взаємодіє з двома групами підлеглих: з постійними членами проектної групи і з іншими працівниками функціональних відділів, що підпорядковуються йому тимчасово і по обмеженому колу питань. При цьому зберігається їхнє підпорядкування безпосереднім керівникам підрозділів, відділів, служб.