2. Чергування О, Е (невипадні) – І. Це чергування теж відбувається в коренях дієслів, змінюючи їхнє значення: о, е виступають у префіксальних дієсловах доконаного виду, і — в дієсловах недоконаного виду: ви́волокти — виволіка́ти, ви́гребти — вигрібати.
О, е чергуються з і також у дієсловах із суфіксом -ува- (-юва-), коли наголос падає на кореневий і, та в похідних від цих дієслів іменниках на -ння: бреха́ти — набрі́хувати, ви́коренити — викорі́нювати, ви́полоскати —виполі́скувати, застебну́ти — засті́бувати, підпереза́тися — підпері́зуватися, теса́ти — заті́сувати, чека́ти — очі́кувати.
Е (випадний) – И. Випадний е чергується з и перед л, р: беру́ — бра́ти — вибира́ти, ви́стелю —ви́слати — вистила́ти, завме́р — замри́ — завмирати.
Чергування У-В
1. Для досягнення милозвучности мови ненаголошений у на початку слова, а також прийменник у чергуються з в.
У вживаємо з метою уникнення збігу приголосних, важких для вимови:
а) між приголосними: Наш учитель; Десь у хлібах кричав перепел;
б) на початку речення перед приголосним: У присмерку літають ластівки так низько (Д. Павличко); Увійшли до хати; У лісі стояв гамір, пахло квітами;
в) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, а також перед звукосполученнями зв, св, дв, тв, гв, хв і под.: Сидимо у вагоні; Велике значення у формуванні характеру має самовиховання; Пішли у зворотному напрямку; Піти у світ; Склала тканину удвоє; Щастя у творчості; Разом служили у гвардійському полку; Одягнена у хвою, шумить дрімуча тайга;
г) після паузи, що на письмі позначаємо комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним: До мене зайшла товаришка, учителька із сусіднього села; Галя побачила: усі вишні вкрилися білим цвітом; Стоїть на видноколі мати — у неї вчись (Б. Олійник); Це було... у Києві.
2. В уживаємо для того, щоб уникнути збігу голосних:
а) між голосними: У нього в очах засвітилась відрада (Панас Мирний); Була в Одесі; Прочитали в оголошенні;
б) на початку речення перед голосними: В імлі зникали дерева; В Антарктиді працюють наукові експедиції;
в) після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, сф, хв і под.): Пішла в садок вишневий (Т. Шевченко); Коники сюрчали в траві.
Питання для самоперевірки:
Коли відбувається чергування у дієслівних коренях?
Коли вживається У-В в укр. мові?
Література:
1.Бєляєв О.М. Навчання укр. мови у 10-11 класах: Посібник для вчителя.-Освіта,1998
2.Граматика укр. мови для учнів, студентів і абітурієнтів/ Укладач О.А.Росінська. - Донецьк:
ТОВ ВКФ « БАО»,2002
3.Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика.- К.:Вежа,1994
Тема. Вживання м’якого знака, апострофа, буквосполучень ьо, йо.
План
1. Ь пишемо:
а) після м’яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: мідь, путь, па́морозь, вісь, ґедзь, па́лець, сіль, кінь; дя́дько, молотьба́, бли́зько, во́сьмий, Грицько́, кільце́, чванько́;
б) після м’яких приголосних усередині слова перед о: бадьо́рий, дзьоб, льон, синього.
2. Ь пишемо:
а) у словах на:
1) -зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість; зько, -сько, -цько; -зькому, -ському, -цькому; зьки, ськи, -цьки: близьки́й, вузьки́й, воли́нський, донецький.
примітка. У словах баски́й, боязки́й, в’язки́й, дерзки́й, жаски́й, ковзки́й, пласки́й (плоски́й), порски́й, різки́й і похідних утвореннях: бо́язкість, в’я́зкість.
2) -енька, -енько, -онька, -онько; -енький, -есенький, ісінький, -юсінький: ру́ченька, ба́тенько, голі́вонька, соколо́нько; гарне́нький, мале́сенький, свіжісі́нький, тонюсінький.
б) після м’якого л перед наступним приголосним: Га́льченко, Гуцу́льщина, їда́льня, кільце́, кова́льський, па́льці, риба́льство, сільськи́й, спі́льник.
Примітка. Не ставимо ь після л у групах -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк-: ба́лка — ба́лці, га́лка — га́лці, галченя́, монго́лка — монго́лці, Ната́лка — Ната́лці, Наталчин.
в) у родовому відмінку множини іменників жіночого роду м’якої групи І відміни й середнього роду на -нн(я), -ц(е) II відміни: гри́вень, друка́рень, їда́лень, крамниць.
г) у дієслівних формах дійсного та наказового способу: бу́дить, бу́дять, здає́ться, ко́сить, ко́сять, ко́ситься, ро́бить, ро́блять, ро́биться, хо́дить, хо́дять; будь, бу́дьте, кинь, киньте.
М’який знак (ь) не пишемо:
1. Після р у кінці складу або слова: вір, ві́рте, гірки́й, кобза́р, лі́кар, монасти́р, переві́р, секрета́р, тепе́р, тюрма́, Харкі́в.
2. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о): інжене́р, кі́нчик, промі́нчик, ме́нший, то́нший, У́манщина; воли́нський, громадя́нський, освітянський.
3. Після м’яких приголосних, крім л, якщо за ними йдуть инші м’які приголосні: ві́нця, дзвя́кнути, кінці́вка, ко́ристю, ланцюжо́к, при́п’ятський, ра́дість, різдвя́ний, світ, свя́то, слід, сміх, сніг, сніп, сього́дні, танцюва́ти, цвях, ща́стя, але різьбяр.
4. Після л в іменникових суфіксах -алн-(о), -илн-(о): де́ржално, пу́жално, ці́пилно та ин., але в зменшених формах ь пишемо: де́ржальце, пу́жальце й под.
5. Між подвоєними м’якими приголосними: буття́, воло́сся, галу́ззя, гілля́стий, життя́, камі́ння, ллє́ться, підні́сся, прила́ддя, сі́ллю.
6. Після д, м, т перед суфіксами -ченк-(о), -чук, -чишин: Фе́дченко, Па́нченко, безба́тченко; Радчу́к, Степанчу́к, Федчи́шин, Гринчи́шин, але після л пишемо ь: Миха́льченко, Михальчу́к.
Апостроф пишемо перед я, ю, є, ї:
1. Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, п’ять, п’є, в’я́зи, В’ячесла́в, (у) здоро́в’ї, м’я́со, рум’я́ний, ті́м’я, жира́ф’ячий, мереф’я́нський, Стеф’ю́к.
Примітка. Апостроф не пишемо, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня (основи): дзвя́кнути, духмя́ний, ма́впячий, медвя́ний, різдвя́ний, свя́то, тьмя́ний, цвях, але верб’я, торф’яни́й, черв’я́к.
Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишемо, як і в тих самих словах без префікса: зв’язо́к, зв’яли́ти, підв’яза́ти, розм‘я́кнути.
2. Після р: бур’я́н, міжгі́р’я, пі́р’я, ма́тір’ю, кур’є́р, (на подві́р’ї), Мар’я́н, Мар’я́на.
Примітка. Апостроф не пишемо, коли ря, рю, рє означають сполучення м’якого р із наступними а, у, е: буря́к, бу́ряний, кря́кати, ряби́й, рю́мсати, крюк, Рє́пін.
3. Після к у слові Лук’ян і похідних від нього: Лук’я́ненко, Лук’яню́к та ин.
4. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’я́дерний, без’язи́кий, від’ї́зд, з’є́днаний, з’ї́хати, з’яви́тися, об’є́м, під’ї́хати, під’ю́дити, пан’європе́йський, дит’я́сла, Мін’ю́ст.
Питання для самоконтролю:
1. Коли пишеться і коли не пишеться м’який знак??
2. Коли в українській мові вживається апостроф?
Література:
1.Бєляєв О.М. Навчання укр. мови у 10-11 класах: Посібник для вчителя.-Освіта,1998
2.Граматика укр. мови для учнів, студентів і абітурієнтів/ Укладач О.А.Росінська. - Донецьк:
ТОВ ВКФ « БАО»,2002
3.Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика.- К.:Вежа,1994
Тема. Правопис слів іншомовного походження.
План
1. Неподвоєні й подвоєні приголосні
1. У загальних назвах іншомовного походження подвоєння приголосних звичайно не передаємо: абревіяту́ра, адити́вний, ако́рд, акредити́в, акумуля́тор, ана́ли, апеля́ція, аташе́, ба́гі, бал (оцінка і т. ин.), бала́да, балісти́чний, бало́н, балотува́ння, баро́ко, белетри́стика, бісектри́са, бру́то, бюлете́нь, геє́на, грама́тика, грип, гру́па, до́на, іди́лія, інтеле́кт, інтерме́цо, кі́лер, клас, коле́га, колекти́в, ко́лі (порода собак), коло́на, комі́сія, лацаро́ні, лібре́то, ло́бі, мадо́на, не́то, опере́та, пі́ца, піцика́то, піяні́симо, попурі́, ра́лі, са́міт, спаге́ті, стака́то, су́ма, то́на, форти́симо, хі́пі, шасі́, шосе́ та ин.
У ряді загальних назв подвоєння приголосних зберігаємо насамперед для того, щоб у мовленні або на письмі уникнути омонімічності чи дуже близького звучання з иншими словами або словоформами: авва, алла́х, білль (пор. біль), бо́нна, бу́лла (пор. була́ — від бу́ти), ва́нна, ві́лла (пор. ві́ла — “русалка”), ка́чча (мистецький жанр; пор. кача́), ма́нна (пор. мана́), мулла́, пе́нні (пор. пеня́—пені́) та деякі ин.
2. У загальних назвах подвоєні приголосні зберігаємо також у випадках збігу кінцевого приголосного префікса і початкового приголосного кореня, якщо відповідне непрефіксальне слово вживане в українській мові: апперце́пція (є перце́пція), іллокути́вний (локути́вний), іммігра́ція (мігра́ція), імморалі́зм (моралі́зм, мора́ль), іннова́ція (нова́ція), ірраціона́льний (раціона́льний), ірреа́льний (реа́льний), контрреволю́ція (револю́ція), контрреформа́ція (реформа́ція), сюрреалі́зм (реалі́зм) та ин.
Примітка 1. Якщо непрефіксальне слово не має безпосереднього змістового зв’язку з префіксальним, приголосний не подвоюємо: нота́ція — анота́ція, конота́ція; мута́ція — комута́ція; реля́ція — кореля́ція; респонде́нт — кореспонде́нт і под.
Примітка 2. Подвоєння приголосних зберігаємо при транскрипції иншомовного вислову в українському тексті: ка́зус бе́ллі (лат. “привід до війни”).
3. Подвоєні приголосні, як правило, зберігаємо у власних назвах, а також здебільшого в утворених від них похідних словах: А́ккра, Андо́рра, А́ттика, Браззаві́ль, Голла́ндія, Кальку́тта, Ка́нни, Мала́кка, Маро́кко, Міссу́рі, Ні́цца, Ше́ннон, Я́ффа, але Уе́льс (Wells); Бока́ччо, Ке́ролл, Ротт, Руссо́, Торриче́ллі, Ши́ллер, але Лі́ндеман (Lindemann); Лу́ка де́лла Ро́ббія; Бу́дда; Бе́тті, Ві́ллі, Га́ррі, Дже́ффрі, Джова́нні, Джо́нні, Жюльє́тта, Ізабе́лла, Йога́нна, Маріе́тта; аттици́зм, аттичний, марокка́нський, марокка́нець; торриче́ллієва пустота; Ши́ллерів; будди́зм, будди́ст тощо. В инших похідних: йоанні́т, легго́рн, лудди́ти, одиссе́я, філі́ппіка, але ват (від Ватт), бекере́ль (Беккере́ль), бесеме́рівський (Бе́ссемер), га́ус (Га́усс), гола́нка — порода курей (Голла́ндія), жака́рдовий (Жакка́р), імельма́н (Іммельма́н), каса́ндра — рослина (Касса́ндра), ма́ксвел (Ма́ксвелл).
Подвоєння зберігається в назвах народів, співвідносних з назвами країн (місцевостей), що мають таке подвоєння: аннамі́ти (анна́мці), валлі́йці, валло́ни, га́лли, е́лліни, іллірі́йці, кіммері́йці й под., але бри́ти, готенто́ти, гу́ни, норма́ни, фі́ни, хе́ти.
Питання для самоконтролю:
1.У яких випадках зберігається подвоєння у словах іншомовного походження?
2.Які зміни відбулися у написанні слів іншомовного походження?
Література:
1.Бєляєв О.М. Навчання укр. мови у 10-11 класах: Посібник для вчителя.-Освіта,1998
2.Граматика укр. мови для учнів, студентів і абітурієнтів/ Укладач О.А.Росінська. - Донецьк:
ТОВ ВКФ « БАО»,2002
3.Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика.- К.:Вежа,1994
Тема. Правопис префіксів і найуживаніших суфіксів.
План
Правопис префіксів.
1. З- (ІЗ-, ЗІ-). Префікс з- перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у с-: сказа́ти, спалахну́ти, стовкти́, сфотографува́ти, схил. Перед усіма иншими приголосними пишемо з- (иноді із-): зба́вити, звести́, зжи́тися, ззирну́тися, зсади́ти.
Префікс з- виступає переважно в словах, корінь яких починається голосним звуком або сполученням приголосного й голосного: зеконо́мити, зігнорува́ти, зорієнтува́тися, зумо́вити; зга́слий, з’є́днувати, з’їзд, зма́зати, знадли́вий і под.У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних, пишемо здебільшого префікс зі-: зібга́ти, зігну́ти, зідра́ти, зізна́тися, зіпсува́тися, зіста́вити,
2. БЕЗ-, РОЗ-, ЧЕРЕЗ- та ин. У префіксах без-, від- (од), між-, над-, об-, перед-, під-, понад-, пред-, роз-, через- кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими не змінюється: безкраї́й, безкори́сливий, відкриття́, ві́дстань, міжконтинента́льний, міжпланетний.
3. ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-. Слід розрізняти префікси пре- і при-: префікс пре- вживаємо переважно в якісних прикметниках і числівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прега́рний, презавзя́тий, прекра́сний, прему́дрий, прекра́сно, препога́но; префікс при- вживаємо здебільшого в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, а також у похідних словах: прибі́гти, прибудувати.
Крім того, префікс пре- виступає у словах прези́рливий, прези́рство й у словах старослов’янського походження: преосвяще́нний, преподо́бний, престо́л; префікс при- вживаємо в іменниках та прикметниках, утворених внаслідок поєднання іменників із прийменниками: при́гірок, при́ярок; прибере́жний, прикордо́нний.
Префікс прі- вживаємо тільки в словах прі́звисько, прі́звище, прі́рва.
4. АРХІ-. У всіх іменниках і прикметниках вживаємо префікс архі-: архідия́кон, архієпи́скоп, архієре́й, архімільйоне́р, архіреакціоне́р, архіважли́вий, архіскладний.
Правопис суфіксів.
1. Суфікси -ик, -ник, -івник, -чик (-щик) пишемо з и: брати́к, ву́злик, передови́к; гірни́к, кулеме́тник; газівни́к, працівни́к; хло́пчик, пра́порщик.
2. Суфікс -ив-(о), що вживається для вираження збірних, понять, які означають матеріял або продукт праці, пишемо тільки з и: ва́риво, до́бриво, ку́риво, ме́ливо, мере́живо, мі́сиво, моро́зиво, па́ливо, пе́чиво, пря́диво, але марево.
3. У суфіксах -альник, -ильник, -ільник, -альність після л перед н завжди пишемо ь: постача́льник, уболіва́льник, фрезерува́льник; волочи́льник, масти́льник; полі́льник, відповіда́льність, генія́льність.
4. Кінцевий приголосний у суфіксах -аль, -ень, -ець (-єць), -ість, -тель завжди м’який, а тому всі слова з цими суфіксами пишемо з ь: кова́ль, скрипа́ль; ве́летень, в’я́зень; украї́нець, мовозна́вець, перемо́жець; зда́тність, сві́жість; вихова́тель, люби́тель.
5. Суфікси -инн-(я), -інн-(я), -анн-(я) [-янн-(я)] пишемо з двома н.
Суфікс -инн-(я) вживаний в іменниках середнього роду, що означають збірні поняття: бобови́ння, гарбузи́ння, картопли́ння, павути́ння; але камі́ння, корі́ння, насі́ння (від ка́мінь, ко́рінь, насі́яти).
Суфікс -інн-(я) мають іменники середнього роду, утворені від дієслів із голосними основи и та і: горі́ти — горі́ння, носи́ти — носі́ння, ходи́ти — ході́ння, шаруді́ти — шаруді́ння.
Суфікс -анн-(я) [-яння-(я)] мають іменники середнього роду, утворені від дієслів із голосним основи а (я): гука́ти — гука́ння, гуля́ти — гуля́ння, зроста́ти — зроста́ння, сприя́ти — сприя́ння.
Суфікс -енн-(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, в яких наголос падає на корінь: зве́рнення, напру́ження, підне́сення, удоскона́лення.