Другое: Наукове обґрунтування економічної безпеки підприємства

З точки зору концепції PDM (Pro-duct Data Management), тобто системи управління виробничою інформацією, як однієї з концепцій менеджменту, підприємство - це сукупність виробничих підрозділів, що пов’язані загальними інтересами з виготовлення виробу чи групи виробів. До складу підприємства як системи виробничої інформації, з точки зору цієї концепції, може бути включено мережу підрядників чи постачальників, залучених до процесу створення або загальної підтримки виробу [341].

Рушійною силою створення, функціонування та розвитку підприємства є діяльність, що завжди пов’язана з інтересами, міра узгодження яких і формує його економічну свободу, досягаючи того чи іншого рівня економічної безпеки. Словники тлумачать діяльність (англ. activity, work) як працю, дії людей у будь-який галузі, застосування праці до будь-чого; функціонування, діяння органів живого організму, організації, установи, машини і т. ін.; виявлення сили, енергії будь-чого [327, 338, 339, 343, 375].

У найбільш широкому розумінні стосовно підприємств застосовується поняття господарська діяльність, під якою розуміється будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов’язана з виробництвом та обміном матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару. У Господарському кодексі України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність [70].

Діяльність підприємства підлягає урізноманітненню за видами. У свою чергу, вид діяльності має місце тоді, коли об’єднуються ресурси (устаткування, робоча сила, технологічні засоби, сировина та матеріали) для створення виробництва конкретної продукції та надання послуг. Таким чином, вид діяльності характеризується використанням ресурсів, виробничим процесом, випуском продукції та наданням послуг. Особливе місце серед видів діяльності посідає економічна. Національний класифікатор видів економічної діяльності тлумачить економічну діяльність як процес поєднання дій, які призводять до отримання відповідного набору продукції чи послуг [365]. Національний класифікатор також установлює правила, згідно з якими у суб’єктів господарювання можна розрізняти основний, другорядні та допоміжні види господарської діяльності.

Стосовно цілей дослідження, проведеного Ш. Х. Гафаровим [61], виділені такі укрупнені напрями діяльності, іманентні промисловим підприємствам: постачальницька; виробнича; маркетингово-збутова. Безумовно, дана укрупнена класифікація напрямів діяльності промислових підприємств носить умовний характер, оскільки підприємство має забезпечуватися робочою силою, реалізовувати інвестиційну діяльність, опановувати інновації й т. ін. Однак, попри укрупненість розглянутої класифікації, її водночас слід визнати деталізованою.

У рамках дослідження економічної безпеки як об’єкта управління достатньо скористатись поділом діяльності на основну, тобто таку, яку традиційно класифікують як операційну (виробничу) діяльність, та управлінську діяльність. Такий поділ є достатнім, якщо вивчати економічну безпеку як міру економічної свободи. І в операційній, і в управлінській діяльності присутня можливість вибору, а це є підґрунтям для ідентифікації ознак економічної свободи. Зупинимось поки що лише на елементах економічної свободи операційної діяльності підприємств. Здійснення такої діяльності передбачає, що господарчі процеси мають бути перманентними для підприємства. Виходячи з цього, економічна свобода операційної діяльності спирається на такі можливості вибору напрямів діяльності підприємства, які найбільше відповідають внутрішнім та зовнішнім закономірностям його розвитку. І тут може виникати суттєвий конфлікт, етимологія якого, з одного боку, ґрунтується на суперечності закономірностей розвитку підприємства та його економічною безпеки, а з іншого - на штучній обмеженості вибору напрямів діяльності підприємства.

Діяльність як найважливіша сутнісна ознака підприємства є однією з головних причин існування поглядів на підприємство як на динамічну систему, властивостями якої є надійність, гнучкість, результативність, довготривалість та керованість. Економічна безпека підприємства як об’єкт управління успадкувала майже всі властивості динамічної системи. Внаслідок високого ступеня уразливості, виняток становить така властивість як дов- готривалість. Власне, практична відсутність такої властивості, будучи сама по собі загрозою, утворює цілу низку особливостей, притаманних економічній безпеці підприємства як об’єкта управління. Властивості економічної безпеки підприємства як об’єкта управління наведено на рис. 1.11.

Рис. 1.11. Властивості економічної безпеки підприємства як об’єкта управління

Являючи собою динамічну систему, яка трансформується з одного якісного стану в інший, підприємство не втрачає при цьому якостей цілісної системи, завдяки таким властивостям, як надійність, гнучкість, керованість та результативність. Розглядаючи економічну безпеку підприємства як об’єкт управління, слід кожну із зазначених властивостей прокоментувати таким чином:

•           надійність (здатність забезпечувати певний рівень економічної безпеки підприємства шляхом використання запасу міцності щодо протистояння руйнівному впливу загроз);

•           гнучкість (здатність забезпечувати певний рівень економічної безпеки підприємства шляхом використання різних способів узгодження інтересів);

•           результативність (здатність досягати поставлених цілей щодо управління економічною безпекою підприємства);

• керованість (здатність впливати на результативність управління економічною безпекою).

Остання властивість економічної безпеки підприємства як об’єкта управління - керованість - описує здатність системи до регулювання та певною мірою - до саморегулювання. Проте саморегуляція економічної безпеки підприємства є вкрай обмеженою, тоді як і регуляція може здійснюватися лише до певних меж. Частково обмеженість керованості випливає з усіченого набору її властивостей, зумовленої відсутністю такої властивості, як довготри- валість, частково - щільним перетином властивостей економічної безпеки підприємства як об’єкта управління. А саме: такі властивості, як надійність і гнучкість, можуть конфліктувати, супереча- чи одна одній, негативно тим самим впливаючи на результативність та знижуючи керованість економічної безпеки підприємства. Отже, однією з головних особливостей економічної безпеки підприємства як об’єкта управління є часткова керованість.

Головні причини, що зумовлюють специфічність економічної безпеки підприємства як об’єкта управління, по-перше, слід шукати у сутнісних ознаках запропонованого розуміння економічної безпеки підприємства як міри економічної свободи, по-друге - у концептуальній плутанині пояснення феномена підприємства й, зрештою, по-третє - у проявах деяких чинників екзогенного походження.

Отже, по-перше, розглядаючи промислові підприємства, зазначимо, що основною формою прояву їх економічної свободи, тобто мірилом економічної безпеки, є власність як правомочність володіння ресурсами, здійснення управління, розпорядження доходами і т.д. Таким чином, основу економічної свободи промислового підприємства становить свобода прав власності (додаток). Економічна безпека таких підприємств залежить від компонентів прав власності, якими вони змогли себе забезпечити. Формування ж набору таких компонентів не є нескінченним, через що економічна свобода зазнає перших обмежень, пов’язаних із можливостями вибору, тим самим загрожуючи економічній безпеці підприємства.

По-друге, проходячи низку трансформацій, економічна свобода прав власності починає обумовлювати зміст процесу управління підприємствами, які виступають як об'єкти прав власності. Тому, виділяючи в окремий вигляд діяльність з управління підприємством, слід визнати, що вона також визначається відповідним набором прав власності. Якщо нехтувати деякими обставинами, то можливості вибору альтернатив управлінських рішень цілком можуть служити критерієм рівня економічної свободи даного виду діяльності. Економічна свобода управління включає свободу економічної діяльності, що є, перш за все, творчою і доцільною активністю суб’єкта, заснованою на порівнянні результату з проведеними витратами з метою отримання певної вигоди.

У процесі реалізації власних цілей неминуче зіткнення економічних інтересів, унаслідок чого кожне підприємство прагне нейтралізувати зусилля конкурентів і забезпечити сприятливі умови досягнення своїх цілей. Тому свобода конкуренції є одним з видів економічної свободи підприємств, оскільки конкуренція це їх природний стан і умова розвитку. Безумовно, конкуренція обмежує економічну свободу підприємств-учасників (відбувається зменшення можливостей вибору). Проте, володіючи певною економічною свободою і спираючись на таку властивість динамічної системи, як гнучкість, підприємство не тільки пристосовується до конкурентного середовища, яке постійно змінюється, але і само генерує умови конкуренції, розширюючи тим самим можливості вибору. Як наслідок - підприємство скорочує можливості вибору для конкурентів, водночас зміцнюючи рівень власної економічної безпеки.

Економічна свобода промислового підприємства включає свободу контрактів, що передбачає добровільний вибір партнерів (або відмову від партнерів) по бізнесу, рівноправ’я їх між собою і по відношенню до контрактних зобов’язань. У зв’язку з цим необхідна добровільна, а не примусова участь сторін, в якому б вигляді це примушення не здійснювалося. Отже, обмеження економічної свободи виникає у разі, коли можливості вибору підприємства по напрямах його діяльності обмежені, внаслідок чого вони вимушені реагувати на різного роду загрози, що виникають як усередині підприємств, так і в зовнішньому економічному середовищі.

По-друге, проблематичність економічної безпеки як об’єкт управління, як уже пояснювалося, зумовлюється концептуальною плутаниною у поясненні феномена підприємства.

Існує кілька основних концепцій, які описують причини виникнення підприємства, його діяльність, ліквідацію. Серед них: канонічна модель виробництва, еволюційна концепція, підприємницька, контрактна, інституціональна, стратегічна, технологічна та ін. Відзначимо лише, що, по-перше, кожна з них в основу ставить різні аспекти діяльності підприємства, і, по-друге, ці теоретичні «образи» у реальній дійсності мирно співіснують і виявляють себе на будь-якому підприємстві незалежно від його форми власності, галузевої приналежності, розмірів, організаційно-правової форми, ринкової орієнтації та інших класифікаційних ознак.

Мікроекономіка за основу бере технологічну концепцію підприємства і розглядає його як цілісний об’єкт, що здійснює використання вихідних ресурсів і перетворення їх на готову продукцію, як один з найважливіших різновидів мікросистем. Підприємство є складною, динамічною, відкритою системою, функціонування якої носить імовірний характер. Здійснювані ним процеси виробництва можуть бути описані різними моделями. До числа базових звичайно відносять канонічні, кібернетичні, ієрархічні, мережеві моделі, при цьому вони можуть бути подані як у статиці, так і в динаміці. В основу мікроекономічної моделі підприємства покладено канонічну статичну модель виробництва.

Відповідно до термінів загальної теорії систем, підприємство як ринково-виробнича система має вхід, процесор і вихід. На вході підприємства - так звані прості елементи процесу виробництва (фактори виробництва): засоби праці, предмети праці, робоча сила, енергія, інформація і т. ін. Процесор - це трансформування факторів виробництва в готову продукцію, тобто виробничий процес. Для того щоб виробничий процес відбувся, необхідні знання про те, як найкраще поєднати фактори виробництва, якими методами здійснювати виробництво та управляти ним, тобто потрібно виконати комплекс рішень технологічного, організаційного та управлінського характеру. Вихід - це кінцеві результати виробництва: продукція, призначена для збуту. При цьому під терміном «продукція» розуміють усі блага, що є результатом виробничого процесу: вироби, роботи, послуги тощо.

Отже, підприємство одночасно виступає в ролі покупця, товаровиробника і продавця; в його функціонуванні чітко виявляється циклічність: виторг від реалізації продукції (дохід підприємства) спрямовується на відшкодування витрат на виробництво (купуються ресурси на здійснення наступного трансформаційного циклу), виплату дивідендів, розширене відтворення і т. д. Розрив у будь-якій ланці ланцюжка «ресурси - процес трансформування - результати» може відбуватися під впливом будь-яких чинників - як екзогенних, так і ендогенних. З позиції безпекозна- вства такий вплив відносять до дії загроз - відповідно екзогенних чи ендогенних. Зрозуміло, що будь-який з таких розривів не лише призводить до збоїв у роботі підприємства, а й суттєво загрожує його економічній безпеці.

В [233] усі концепції щодо функціонування підприємства, а, отже, й управління ним, поділено на три групи: технологічну, інститутиційну та підприємницьку. Існуючі теорії функціону-

вання підприємства, на жаль, висвітлюють лише окремі аспекти його діяльності, через що їх можна вважати валідними. Тому узагальнюючою має бути така інтеграційна концепція, в рамках якої підприємство виконує роль системного інтегратора різноманітних соціально-економічних процесів у часі і просторі. При цьому ключовою ланкою є інтеграція у часі, тобто забезпечення безпечного існування та розвитку підприємства. Таке теоретичне розуміння сутності підприємства потребує концептуалізації управління економічною безпекою підприємства, адекватної та такої, яка не суперечить як теперішнім, так і майбутнім умовам розвитку підприємства. Графічну інтерпретацію використання такого групування концепцій у площині управління економічною безпекою підприємства подано на рис. 1.12.

Рис. 1.12. Теоретичні засади економічної безпеки підприємства як об’єкта управління

Отже, теоретичні засади управління економічною безпекою підприємства мають комплементарно-вибірковий характер, зумовлений тим, що однозначний вибір тієї чи іншої концепції щодо функціонування підприємства практично унеможливлений через існування лише короткого проміжку часу, в межах якого використовуються ті чи інші постулати економічної безпеки підприємства.

Вибір раціональних рішень щодо теоретичних засад управління економічною безпекою підприємства має спиратися на результати здійснення аналітичного процесу, які можуть не залежати від попереднього досвіду. Інакше кажучи, вибір раціональних рішень може бути не ередитарним. Структурно-логічну композицію економічної безпеки підприємства як об’єкта управління подано на рис. 1.13.

Рис. 1.13. Структурно-логічна композиція економічної безпеки підприємства як об’єкта управління

Відмінною рисою побудованої структурно-логічної композиції економічної безпеки підприємства як об’єкта управління є поступально-зворотний рух та визначальна роль здійснення економічного вибору. Економічний вибір у традиційному розумінні - це вибір найкращого з числа альтернативних варіантів, котрий дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат, проте в контексті виконуваного дослідження таке тлумачення потребує уточнення. Зокрема, здійснення економічного вибору в управлінні економічною безпекою підприємства означає вибір найкращого з числа альтернативних варіантів узгодження інтересів підприємства за умов раціонального використання ресурсів. Здійснення економічного вибору може істотно обмежити недобросовісна конкуренція, економічна злочинність, корупція, кризові явища (як феномен), рейдерські напади тощо.

Отже, враховуючи той вельми значущий факт, що економічна безпека підприємства, виступаючи мірою економічної свободи, перебуває під впливом охарактеризованих чинників, дія яких є двогострою, слід висунути гіпотезу: економічна безпека підприємства є специфічним об’єктом управління, який маємо віднести до класу частково керованих систем.