Другое: Наукове обґрунтування економічної безпеки підприємства

Наукове обґрунтування економічної безпеки підприємства

НАУКОВЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА

О.М. ЛЯШЕНКО

1. Безпека як загальнонаукова категорія

Питання безпеки турбували людство споконвічно. Так, перші згадки про безпеку сягають у глибину тисячоліть, про що свідчать відповідні положення, зафіксовані у книзі Псалмів (4-й розділ 9-й вірш) [30, с. 620], у книзі пророка Ісаї (32-й розділ 17-й вірш) [30, с. 839], у книзі пророка Ієзекиїла (34-й розділ 27-й вірш) [30, с. 981] та в багатьох інших книгах Старого та Нового Заповітів Біблії [30].

Велике значення для розуміння сутності поняття «безпека» має його тлумачення, яке в різних мовах містить широкий спектр значень. Так, грецька містить найперші згадки про безпеку в най- ширшому розумінні. Грецькою вислів «бути у безпеці» означає «володіти ситуацією». Можна припустити, що широковідомий афоризм «хто володіє інформацією, той володіє світом» бере свій початок саме з такого тлумачення безпеки. На івриті слово «безпека» має декілька значень: a’sfalh - твердий, непохитний, непорушний, міцний; вїтН/иН - мир, спокій; шЬНгі/а - порятунок, позбавлення, збереження, спасіння; у переносному сенсі - достовірність, надійність, переконливість, захищеність від небезпек. Часто «безпека» ототожнюється з юдейським словом т^'о - шалом, яке означає «мир, благополуччя» [361].

Мудрі китайці надають «рухливості» тлумаченню поняття безпеки, маючи на увазі під безпекою шлях до спокою. Зокрема відомий китайський новеліст Пу Сунлин1, який писав під псевдонімом Ляо Чжай, зазначав, що безпека, як життя: вона або забезпечена, або її немає.

Матеріали вільної електронної енциклопедії Вікипедії дають такі трактування: «безпека - стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства, організації, підприємства від потенційно і реально існуючих загроз або відсутність таких загроз», «безпека - це такий стан складної системи, коли дія зовнішніх і внутрішніх чинників не призводить до погіршення чи неможливості її функціонування і розвитку» [336].

На рівні буденної свідомості поняття «безпека» визначається як відсутність небезпеки, стан, при якому будь-кому або будь- чому не загрожує небезпека, є захист від загроз. Під безпекою також розуміють стан впевненості, опори в іншому суб’єкті або «протилежність загрозі» [163]. Тобто безпека розуміється як відсутність загрози. І це зрозуміло, оскільки, наприклад, російською морфологія слова «безопасность» виглядає дуже прозоро - «без опасностей». Так, в [187] під безпекою пропонується розуміти міру захищеності середовища існування, честі, гідності, цінностей особистості, соціальних груп, держави, суспільства, цивілізації в цілому.

Похідні від «безпека» можуть варіювати від суто негативних до позитивних. Цікаво, що у словнику новітніх технологій першим за рейтингом популярності у рубриці «Економіка і бізнес» є термін «убезпека» (від англ. insurance - страховка) - гарантія одержання компенсації на випадок виникнення небажаної для застрахованого ситуації, передбаченою страховим договором [368, 175].

Сьогодні, можливо, як ніколи раніше, пильність уваги до питань безпеки є надзвичайно високою. Безпрецедентні трансформації світу, що відбуваються останнім часом, спричинили докорінну зміну уявлень про безпеку, водночас ставши поштовхом до радикального переосмислення місця безпеки як в ієрархії потреб та інтересів людини, так і господарюючих суб’єктів, регіонів, держав та світу в цілому.

Перші спроби виокремлення науки про безпеку спричинені появою нових умов життєдіяльності, що формувалися в Європі, зафіксовані в наукових публікаціях, починаючи з 1989 р. [130, с. 86]. Наприкінці XX сторіччя з’явився цілий ряд наукових праць, присвячених проблемі забезпечення безпеки у зв’язку з виниклими загрозами тероризму. Над цією проблемою працюють О. Г. Арбатов [10], О. М. Хлобустов [285], І. І. Козловський і В. О. Ніконов [135], В.І. Лутовінов й І.Н. Панін [164] та ін. Слід зазначити, що поява таких наукових праць є адекватною реакцією наукової спільноти на світові процеси і явища, пов’язані із загрозами тероризму. Сумнозвісним і, водночас, уже хрестоматійним прикладом реалізації загрози такого типу став терористичний акт, здійснений 11 вересня 2001 р. у США. Новий відлік часу «після 11 вересня» продовжили теракти 23 жовтня 2002 р. у Театральному центрі Москви, 11 березня 2004 р. у мадридській електричці, 1 вересня 2004 р. у школі Беслана, 7 липня 2005 р. у лондонському метрополітені, 26-29 листопада 2008 р. у Мумбаі, здійснена протягом декількох років серія те- рактів у московському метрополітені, вибухи, що пролунали у липні 2010 р. у Кампалі й Захедані.

Останні найгучніші теракти: Франція мала справу з «вовком- одинаком» Мохамедом Мерою в 2012 році. Він холоднокровно застрелив 7 людей, включно з учнями єврейської школи в Тулузі та Монтобані. Врешті хлопця застрелила поліція після 30 годин штурму. На ці злочини Меру надихнула діяльність «Аль-Каїди».

За даними дослідження Global Terrorism Index австралійсько- американського дослідницького Інституту економіки та миру кількість терористичних нападів у 2013 році склала майже 10 тисяч. Понад 80 % жертв припадають на п’ять країн: Ірак, Афганістан, Пакистан, Нігерію і Сирію. Ірак визнаний країною, яка найбільше постраждала від дій терористів. У 2013 році бойовики здійснили там близько 2,5 тисячі терактів, в ході яких загинули 6,4 тисячі осіб. Експерти відзначають, що, незважаючи на зростання терористичної загрози, кількість загиблих в результаті терактів значно поступається чисельності жертв рядових умисних вбивств. Так, в 2013 році у світі від рук звичайних вбивць загинули 437 тисяч осіб.

В 2013 році в 24 країнах вперше відбулися теракти, в яких загинули більше 50 осіб. Ще 75 країнам світу вдалося уникнути таких подій Україна у рейтингу країн, найбільш постраждалих від тероризму, знаходиться на 51 місці серед 162 країн. Агресія Російської Федерації проти України, активна фаза якої розпочалась у 2014 році, є глобальним геополітичним терактом.

Отже, перебіг історичних подій, що відбуваються на тлі глобальних змін біосфери та ноосфери, активно досліджуваних в [22, 64, 179, 193], робить проблему безпеки надважливою та епохальною. Перш за все, така проблема стосується людини та її життєдіяльності. Через надзвичайно велику кількість та інтенсивність загроз і небезпек сучасного світу саме докорінна потреба людини - перебувати у безпеці - є сьогодні у фокусі, оскільки за таких умов реалізація інших потреб, більш високого рівня, практично унеможливлюється. Як зазначає А. Уолферс, об’єктивно безпека означає відсутність загрози основним цінностям людини, а суб’єктивно полягає у відсутності її острахів з приводу того, що цим цінностям справді щось загрожує. Цінності тут мають дуальний характер, виступаючи, з одного боку, підґрунтям забезпечення безпеки особи, а з іншого боку, вони є детермінантою безпеки, оскільки цінність безпеки перевершує значущість і важливість інших цінностей.

Складається враження, що сучасна людина є цілковитою жертвою обставин. Проте якщо розглядати «корінь» проблеми, то можна легко побачити, що саме життєдіяльність людини є головною причиною уразливості сучасного світу, основними характеристиками якого є взаємопов’язаність та взаємозалежність, які багато в чому й визначають подальше існування світу як такого. Різка зміна свідомості, напрямів, способів та видів життєдіяльності людей, названа вченими глобальною революцією, на перший погляд, є великим кроком розвитку світового масштабу. Однак така революція має зворотний бік медалі, який свідчить про те, що людство потерпає від небезпек, отримуючи ефект «бумеранга» результатів своєї руйнівної життєдіяльності.

Так чи інакше практично будь-що у світі прямо чи опосередковано пов’язане з людською діяльністю, через що велике число сфер такої діяльності є природнім явищем. Кожну таку сферу вивчає певна галузь науки чи навіть декілька галузей. Отже, дослідження безпеки без урахування точки зору на неї як загально- наукову категорію позбавлені сенсу.

Деталізуємо статус безпеки як загальнонаукової категорії.

Категорією, з точки зору наукового підходу, є найбільш широке за обсягом поняття, яке не може підлягати подальшому узагальненню. На відміну від категорії, поняття є думкою, яка відбиває суттєві ознаки й характерні риси досліджуваного предмета. Поняття являє собою основний атрибутивний елемент коректного мислення. Однак це не означає, що будь-яке міркування складається з понять подібно до того, як стіна будинку складається з окремих цеглин чи виготовлених на заводі залізобетонних блоків [13, с. 47]. Обсяг поняття характеризується сукупністю знань про коло предметів, суттєві ознаки і характерні риси яких відбито в поняттях. Дефініція (лат. definitio) являє собою коротке визначення якогось поняття, яке відбиває істотні ознаки предмета чи явища. Дефініція є логічною операцією, яка дозволяє розкрити зміст поняття або установити значення певного терміна. [13, с. 49]. Термін є точним відбиттям змісту поняття, так би мовити його «ім’ям». Так, щодо останнього, у Державному стандарті України ДСТУ 2293-99 «Охорона праці. Терміни та визначення основних понять» термін «безпека» (safety - англ., sicherheit - нім., securite - франц.) зафіксовано як стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди [81].

За Г. О. Мінаєвим, категорія безпеки використовується як джерело гносеології та інструмент пізнання стану діяльності цілісного організму. Інакше кажучи, будь-яку систему слід розглядати з позиції чинників, під впливом яких відбувається реалізація функції безпеки [186].

Категорія завжди виступає джерелом наукових напрямів та теорій. Сьогодні безпекознавчі обрії є достатньо широкими, про що йтиметься далі. Проте процес розширення таких обріїв триває, роблячи категорію безпеки більш доступною для наукового пізнання. Сьогодні новим науковим напрямом є безпекознавство, в основу якого покладені дослідження безпечного існування антропо-соціо-культурного організму. Концептуальним ядром безпекознавства є ідеологія безпекотворення, яка, безумовно, надає безпеці статус категорії. Безпекотворення виступає життєдайною основою ідеї безпеки, а безпека людини, суспільства, держави, навколишнього енерго-інформаційного середовища у своїй органічній єдності - цілісною вартістю ідеї безпеки, основою сучасних безпекотворчих процесів [162]. Основне завдання безпекознавства полягає у розробці методів дослідження і конструюванні систем безпеки різних типів, класів і рівнів, а провідним лейтмотивом є вивчення та викладення реалізації забезпечення безпеки в практиці безпекотворення.

З позиції безпекознавства безпека розглядається як множина елементів, взаємозв’язок яких обумовлює властивості цілісності системи. Головний акцент робиться на виявленні розмаїття зв’язків, які мають місце як усередині досліджуваного об’єкта, так і у його взаємозв’язку із зовнішнім середовищем [154]. Отже, безпе- кознавчі міркування - свідоцтво того, що безпека є категорією з дуже широким спектром тлумачень та, водночас, глибоким поняттям, яке не може підлягати подальшому узагальненню, оскільки стосується сфери існування людини (нації, держави), яка міцно пов’язує людей не лише між собою, а й із тим навколишнім середовищем, в якому вони живуть. Таке безпекознавче мислення поширюється не лише на збереження матеріального, а й духовного, енерго-інформаційного колориту нашої планети [162].

Поряд із безпекознавством існує і такий різновид наукової ідеології як сек’юритологія - наука про безпеку життєдіяльності людства і людини. Свою назву сек’юритологія отримала від латинського слова securitas - безпека і грецького logos - слово, вчення. Мета сек’юритології полягає у виявленні закономірностей безпечного розвитку ноосфери, вивченні, впорядкуванні, класифікації і систематизаціі складних подій, процесів, явищ в галузі безпеки життєдіяльності людини і людства та вироблення відповідних заходів щодо їх запобігання, локалізації й усунення. Специфічною особливістю цієї науки є те, що її феномен не можна вивчати методами окремих наук або простим підсумовуванням їх методів, оскільки проблематика сек’юритології охоплює багато сфер людського знання (економіку, соціологію, філософію, психологію, екологію та ін.) і є результатом їх взаємодії, цілісного взаємозв’язаного прояву, через що потребує створення синтезу методологій багатьох наук.

Ряд учених, які вивчають проблематику безпеки у різних сферах, збігаються у думці щодо визначення безпеки як категорії. Так, А. Кузьменко [154] вважає, що безпека - це конкретна категорія, яка має на меті захист та просування життєвих інтересів людини, суспільства, держави, він же характеризує безпеку як гармонію світу та людську симфонію в її нескінченних вимірах [154].

З точки зору прихильників теорії надійності, безпека є властивістю реальних процесів і систем (зокрема, системи «людина - місце існування»), які мають протистояти загрозам, запобігати завданню збитку від небажаних подій. На думку С. Ф. Марової, найбільш коректним є категоріальне розуміння безпеки як стану об’єкта захисту, при якому дія на нього всіх потоків речовини, енергії й інформації не перевищує максимально допустимих значень [179, с. 13]. У трактуванні російських науковців А. І. Татар- кіна й В. Г. Благодатського [262, с. 17] безпека - це властивість об’єкта, що дозволяє йому не допускати ситуацій, небезпечних для людей і навколишнього середовища. Крім того, безпека розглядається як властивість об’єктів і систем зберігати умови взаємодії з мінімальною можливістю завдання шкоди людським, природним і матеріальним ресурсам в умовах прийнятного ризику [333, 336, 337, 338, 339, 340, 361, 375], що також підтверджує статус безпеки як загальнонаукової категорії. Графічне зображення теоретичних підвалин безпеки як загальнонаукової категорії подано на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Теоретичні підвалини безпеки як загальнонаукової категорії

Отже, з точки зору епістемології категорію безпеки може бути визначено і як характеристику, і як властивість, і як результат. Зважаючи на те, що будь-які наукові підвалини завжди мають статичний характер, тобто характеризують ту чи іншу категорію статично, але, водночас, з пошаною ставлячись до канонів наукових досліджень, слід заважити наступне. Безпеці будь-якого об’єкта завжди притаманна рухливість, тому безпека як категорія має розглядатись не тільки в якості іманентної властивості об’єкта, а і як процес, і результат. Такі метаморфози, зумовлені складністю природи безпеки та нерозривним зв’язком із розвитком, докладніше будуть розглянуті далі специфіковано - щодо економічної безпеки підприємства.

Однак, попри те, що на інтуїтивно-побутовому рівні кожна катастрофа чи просто небезпечна ситуація робить поняття «безпека» доволі широковживаним, у різних наукових площинах його сутність та зміст повною мірою ще не досліджені, хоча актуалізація розуміння феномену безпеки й має великий «стаж». Продовжимо розгляд теоретичних підвалин безпеки як загальнонаукової категорії, наводячи приклади тлумачення поняття безпеки у різних галузях знань науки (табл. 1.1).

Однак наявність окремих фундаментальних наукових розробок, наприклад [2, 22, 45, 63, 68, 107, 216, 223, 227, 237, 223], не дозволяє визнати категорію безпеки всебічно і вичерпно дослідженою. Так, на думку В. С. Полікарпова [223], однією з ма- ловивчених проблем сучасного наукового знання є філософські основи безпеки життєдіяльності людини і соціуму. Зокрема, автор пропонує філософську конструкцію інтегральної безпеки, в основі якої лежить тріада таких фундаментальних інститутів життєдіяльності індивіда і суспільства, як моральність, власність і влада, пронизана відповідними інформаційними потоками. Підґрунтям для таких висновків обрано філософські наукові здобутки К. М. Кантора [117], котрий вважає, що філософія безпеки, яка включає як аксіологічний, так і онтологічний аспекти, необхідна тому, що зараз в соціокультурно- му вимірюванні спостерігається глобальна криза історії [117, с. 139]. Безпека соціуму, на думку іншого філософа, М. Ю. Захарова [104], являє інтерес як філософсько-методологічна сполука категорій, в якій досліджуються природа безпеки соціуму й умови формування комплексної теорії безпеки соціальної макросистеми.

Безпека є достатньо ємною системою, яка пронизує практично всі аспекти життєдіяльності і розвитку будь-якої структури [177, с. 144]. Ознаками безпеки системи за [177] є успішність її розвитку, яка характеризується набуттям системою нових якостей в найоптимальніші терміни шляхом використання матеріальних і нематеріальних ресурсів, необхідних для формування таких якостей як безперервність процесу розвитку системи.

Формування нової управлінської парадигми припускає не тільки переосмислення сталих уявлень, а й розробку концепції безпеки, адекватної сучасним реаліям. Проте внаслідок своєї конкретно-історичної обумовленості вона може виявитися такою ж відносною і скороминущою. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває дослідження фундаментальних, перш за все, соціально-філософських, підстав забезпечення безпеки. Як вважав М. Планк [218, с. 20], у науці особливо привабливим є завдання виявлення того абсолютного, яке додає відносному його справжнього сенсу.